Ухвала

від 17.02.2022 по справі 1-85/11

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа №1-85/11

провадження №51-2188км21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

засуджений ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021року у кримінальній справі стосовно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст.187 Кримінального кодексу України (далі КК України).

Зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені судами обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020року ОСОБА_5 засудженоза ч. 4 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_5 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 06 по 09 червня 2009 року та з 21квітня 2018 року по дату набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

За ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021року апеляцію підсудного ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни.

ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні за попередньою змовою групою осіб нападу з метою заволодіння чужим майном у великих розмірах, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого ОСОБА_7 .

Так, у квітні 2009 року ОСОБА_8 , засуджений за вчинення цього злочину за іншим вироком, домовився з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , також засудженими у цій справі за іншими вироками, та із ОСОБА_5 про вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 , який згідно з отриманою ОСОБА_8 інформацією займався незаконним обміном іноземних валют на Північному ринку в м. Луцьку та завжди мав при собі значну суму грошей.

Відповідно до розподілених ролей, вчинити напад на потерпілого ОСОБА_7 в під`їзді або біля будинку, де він проживає, та заволодіти коштами, повинні були ОСОБА_10 і ОСОБА_5 , у той час ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 мали здійснювати спостереження за прилеглою територією з метою коригування за допомогою мобільного зв`язку дій ОСОБА_5 і ОСОБА_10 . У разі виникнення небезпеки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 повинні були забезпечити залишення учасниками місця вчинення злочину з використанням автотранспортних засобів.

17 квітня 2009 року близько 08:40 зазначені вище особи відповідно до розробленого плану зайняли попередньо визначене кожному місце на території, прилеглій до житлового будинку АДРЕСА_2 , в якому проживає ОСОБА_7 . О 09:10 ОСОБА_5 , отримавши повідомлення по мобільному телефону про те, що ОСОБА_7 вийшов зі свого будинку на вулицю з пакетом та сумкою в руках, вибіг до ОСОБА_7 та завдав йому дерев`яною ніжкою від стільця два удари по руках і два удари в голову, а також декілька ударів кулаками та ногами по тулубу, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, у результаті чого подолав волю останнього до вчинення опору та заволодів грошовими коштами, які випали з пакету, на загальну суму 179 000 грн, тобто у великих розмірах. Після вчиненого учасники розбійного нападу на заздалегідь підготовлених автомобілях зникли, а викрадені грошові кошти розділили між собою і витратили для власних потреб.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_5 , посилаючись на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі Суд) про зміну судових рішень. Просить перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст.187 на ч. 3 ст.355 КК України, призначити відповідне покарання та звільнити від його відбування на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

На обґрунтування своєї вимоги засуджений посилається на те, що стосовно нього та інших засуджених у справі застосовувалися недозволені методи ведення слідства, фізичний та психологічний тиск, слідчі змусили його надати визнавальні показання та відмовитися від захисника, чим порушено його право на захист.

Указує, що внаслідок застосування недозволених методів ведення слідства всі докази у справі отримані незаконним шляхом і є недопустимими.

Стверджує, що розбійного нападу він не вчиняв, а лише вимагав від потерпілого повернення боргу ОСОБА_8 .

Вважає, що його дії слід правильно кваліфікувати за ч. 3 ст.355 КК України, проте строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за цим законом на цей час закінчився.

Зазначає, що в суді апеляційної інстанції визнав вину за ч. 4 ст.187 КК України під впливом захисника.

Також указує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що з моменту вчинення злочину минув великий період часу, за який він не вчинив жодного злочину, а також його позитивної характеристики, наявності на утриманні неповнолітньої дитини, стан здоров`я його та його матері.

Позиції інших учасників судового розгляду щодо поданої касаційної скарги

Захисник і засуджений у засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу, прокурор просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

Мотиви Суду

Доводи про однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінальної справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі КПК України 1960року) і на які є посилання в касаційній скарзі, були предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанцій та не є відповідно до положень ч. 1 ст. 398 цього Кодексу предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Прирозгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд виходить із фактичних обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням підстав для скасування або зміни судових рішень, визначених у ч.1 ст. 398 КПК України 1960 року, касаційний розгляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону.

Доводи в касаційній скарзі про застосування до ОСОБА_5 недозволених методів ведення слідства, фізичного та психологічного тиску були предметом розгляду суду першої інстанції і не знайшли свого підтвердження.

Так, суд першої інстанції встановив, що твердження обвинуваченого про те, що під час досудового слідства до нього працівниками міліції застосовувалися недозволені методи ведення слідства, у зв`язку з чим він писав явку з повинною тадавав визнавальні показання, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_5 був затриманий у порядку ст. 115 КПК України 1960року на три доби і в подальшому йому було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, він мав захисника, і при цьому як під час досудового слідства, так і судового розгляду у 2009 2010 роках ні він, ні його захисник не зверталися звідповідними заявами у правоохоронні (контролюючі) органи. Крім того, інші особи, засуджені в цій справі за іншим вироком, у ході досудового слідства і судового розгляду справи, перегляду вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02березня 2010 року судами апеляційної та касаційної інстанцій питання про застосування до них недозволених методів ведення слідства не порушували.

Проведення службової перевірки в органах досудового слідства через тривалий час після вчинення злочину Суд вважає недоцільним, з урахуванням також часткового визнання засудженим своєї вини і заперечення ним лише кваліфікації його дій.

Також із матеріалів справи вбачається, що при затриманні ОСОБА_5 за підозрою у вчиненні злочину за ч. 4 ст.186 КК України йому було роз`яснено процесуальні права підозрюваного (обвинуваченого), проте він відмовився від захисника, заявивши, що свої права буде захищати сам (т. 2, а.с.255 257). Після пред`явлення обвинувачення, перекваліфікації його дій на ч.4 ст.187 КК України ОСОБА_5 виявив бажання мати захисника ОСОБА_12 (т. 3, а.с. 09), якого обвинуваченому було надано. Цей захисник був присутній при допиті ОСОБА_5 як обвинуваченого та в інших слідчих і процесуальних діях. Будь-яких скарг і заяв щодо ненадання захисника, участь якого в цій справі з урахуванням вимог ст. 45 КПК України 1960 року не була обов`язковою, ОСОБА_5 не подавав.

З матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтується на сукупності доказів, ретельно досліджених судом.

У судовому засіданні суду першої інстанції підсудний ОСОБА_5 свою вину визнав частково, незаперечував установлених судом фактичних обставин справи, у тому числі щодо побиття ним особисто потерпілого палицею, однак вважав, що не вчиняв розбійного нападу, оскільки забирав гроші в ОСОБА_7 на прохання ОСОБА_8 , якому потерпілий начебто не повернув борг.

Однак доводи ОСОБА_5 та його захисника щодо перекваліфікації дій підсудного з ч. 4 ст. 187 КК України на ст. 355 КК України у зв`язку з наявністю, на їх думку, цивільно-правових зобов`язань між ОСОБА_8 та потерпілим ОСОБА_7 суд до уваги не взяв, оскільки такі доводи повністю спростовуються показаннями, даними в судовому засіданні самим ОСОБА_8 , а також іншими наявними в матеріалах кримінальної справи доказами, які є послідовними та повністю узгоджуються між собою та з вироками Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02березня 2010 року стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та від 08червня 2012 року стосовно ОСОБА_11 .

Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_5 об`єктивно підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_13 , даними, що містяться в протоколах огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання, роздруківками вхідних і вихідних дзвінків операторів мобільного зв`язку, висновком судово-медичної експертизи від 11червня 2009року № 1037.

Також суд першої інстанції дослідив надані під час досудового слідства показання як обвинувачених ОСОБА_5 і ОСОБА_11 , показання в судовому засіданні ОСОБА_10 , який повністю підтримав свої показання, надані під час досудового слідства, їх явки з повинною, протоколи відтворення обстановки та обставин події, очних ставок, зі змісту яких убачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_11 і ОСОБА_10 дали показання про свою участь у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 та про участь ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , підтвердили, що ОСОБА_8 організував та керував їхніми діями під час нападу на «валютчика», а гроші, якими вони заволоділи, були розподілені порівну між усіма учасниками злочину.

Суд першої інстанції врахував, що під час розбою кожен із зазначених вище осіб виконував свою раніше намічену роль у вчиненні злочину, після заволодіння коштами потерпілого продовжував виконувати свої дії, спрямовані на досягнення кінцевого результату, нападники порівну поділили гроші, які згодом потратили на власні потреби, що свідчить про те, що ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 були обізнані, що стосовно потерпілого буде застосовано насильство та згодні із цим, яким саме чином воно було застосовано, а також про те, що вони не забирали борг, а вчиняли розбійний напад.

За таких обставин, ураховуючи, що ОСОБА_5 фактично заперечує лише кваліфікацію своїх дій, проте не наводить доводів, чому він вважав поверненням боргу відібрання в потерпілого значної суми коштів шляхом нападу групою осіб із застосуванням насильства, за допомогою палиці, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що дії ОСОБА_5 за ч.4 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

З матеріалів провадження вбачається, що апеляційний суд цих вимог закону дотримався.

Так, у зміненій апеляційній скарзі ОСОБА_5 повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, вказавши, що помилково вважав, що його дії підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК України. Зазначав, що щиро розкаюється, на досудовому слідстві та під час судового розгляду у 2009 2010 роках він також визнавав свою вину, а в період проведення досудового розслідування допоміг слідчим встановити істину по справі, даючи правдиві показання під час допитів та на очних ставках зі своїми співучасниками. Матеріальну шкоду, яку він особисто спричинив, відшкодував потерпілій ОСОБА_13 за допомогою своєї матері, повернув їй 2000 доларів США. Також вказував на інші пом`якшуючі покарання обставини, просив змінити вирок, застосувати ст. 69 КК України та призначити йому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст.187 КК України, в межах уже відбутого строку.

Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляції ОСОБА_5 взяв до уваги усі обставини, на які посилався засуджений (щире каяття, відшкодування шкоди, надання правдивих показань під час досудового слідства, його сімейний стан та стан здоров`я, наявність неповнолітньої дитини, стан здоров`я матері, позитивну характеристику в період перебування в СІЗО, невчинення жодного злочину протягом значного проміжку часу), і визнав їх такими, що пом`якшують покарання в розумінні ст. 66 КК України. Проте з урахуванням установлених у кримінальній справі обставин, його ролі безпосереднього виконавця вчинення злочину, перебування в розшуку протягом тривалого часу апеляційний суд не визнав обставин, зазначених в апеляції, такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та не знайшов підстав для пом`якшення засудженому покарання шляхом застосування ст. 69 КК України з мотивів, наведених стороною захисту, вважаючи покарання, обране судом першої інстанції в межах санкції ч. 4 ст.187 КК України ближче до мінімального у виді позбавлення волі строком на 9років з конфіскацією майна, обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляції засудженого та спростував їх.

У касаційній скарзі засуджений посилається на тиск на нього з боку захисника та суду, проте не наводить обґрунтування цього твердження. Порушення права ОСОБА_5 на захист, з урахуванням вимог КПК 1960 року, не встановлено.

Апеляційний розгляд кримінальної справи проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.377 КПК 1960року.

З огляду на вищезазначене Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 394396, 400-2 КПК України 1960 року, п. 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК 2012 року, пунктами 4, 6 § 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»,

Верховний Суд

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021року стосовно ОСОБА_5 залишити без зміни.

Ухвала Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3