Ухвала

від 22.02.2022 по справі 380/4402/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/4402/22

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

23 лютого 2022 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Потабенко В.А., перевіривши матеріали адміністративного позову первинної профспілкової організації Дрогобицької стоматологічної поліклініки профспілки працівників охорони здоров`я України, яка діє в інтересах членів профспілки Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька стоматологічна поліклініка» Дрогобицької міської ради, до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень,-

в с т а н о в и л а:

на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява первинної профспілкової організації Дрогобицької стоматологічної поліклініки профспілки працівників охорони здоров`я України, яка діє в інтересах членів профспілки Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька стоматологічна поліклініка» Дрогобицької міської ради, до Дрогобицької міської ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дрогобицької міської ради ХVІ сесії восьмого скликання №939 від 11.12.2021 "Про реорганізацію шляхом приєднання КНП «Дрогобицька міська стоматологічна поліклініка ДМР до КНП «Дрогобицька міська поліклініка» ДМР.

Відповідно до п.п. 4, 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, крім іншого, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що комунальне некомерційне підприємство «Дрогобицька міська стоматологічна поліклініка» Дрогобицької міської ради було створено відповідно до рішення ХІІ сесії Дрогобицької міської ради від 18.08.2016 №329 шляхом перетворення Дрогобицької стоматологічної поліклініки. Рішенням Дрогобицької міської ради №1557 від 27.12.2018 затверджено Статут КНП. 22.12.2021 Дрогобицькою міською радою було прийнято рішення №939 ХVІ сесії восьмого скликання «Про реорганізацію шляхом приєднання КНП «Дрогобицька міська стоматологічна поліклініка ДМР до КНП «Дрогобицька міська поліклініка» ДМР. Даним рішенням вирішено розпочати процедуру реорганізації юридичної особи комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради; створено комісію з реорганізації, передбачено заходи з попередження працівників про реорганізацію та наступне вивільнення. Позивач зазначає, що до повноважень Дрогобицької міської ради як власника та засновника комунального закладу віднесено питання щодо створення, реорганізації та ліквідації підприємства комунальної власності та вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшла висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до положень пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Термін суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

При визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб`єктного складу, а із суті спору. Так, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, яку слід розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом ст. 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

За ст. 59 ГК України припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Також відповідно до ст. 104 ЦК України (тут і далі - у редакції, станом на час прийняття спірного рішення) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (крім установ, які не можуть бути перетвореними. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (ч. 1 ст. 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (п. 27 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

За ч. 4 ст. 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання в концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади.

Таким чином, засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, до компетенції ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Статтею 169 ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

За змістом ст.ст. 80-81 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

У відповідності до частин 1-2 ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, останні є не суб`єктами владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у ч. 1 ст. 19 КАС, а рівноправним суб`єктом майнових відносин, дії якої спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися цим майном відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Згідно з ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно із Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава сприяє розвитку закладів охорони здоров`я усіх форм власності. Порядок створення, припинення закладів охорони здоров`я, особливості діяльності та класифікація закладів визначається законом.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що позивач просить скасувати рішення Дрогобицької міської ради ХVІ сесії восьмого скликання №939 від 11.12.2021 "Про реорганізацію шляхом приєднання КНП «Дрогобицька міська стоматологічна поліклініка ДМР до КНП «Дрогобицька міська поліклініка» ДМР.

Аналіз вказаних вище норм права дає підстави дійти висновку, що реорганізація органом місцевого самоврядування комунального закладу є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки приватноправового спору з майнових відносин.

Так, як видно із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником Комунального підприємства «Дрогобицька міська стоматологічна поліклініка» Дрогобицької міської ради (КНП «ДМСП» ДМР) (код ЄДРПОУ:20763504) є Дрогобицька міська рада (код ЄДРПОУ:04055972).

Згідно п. 1.3 статуту комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька міська стоматологічна поліклініка» Дрогобицької міської ради, затвердженого рішенням сесії Дрогобицької міської ради 43 сесії сьомого скликання від 27.12.2018 №1557, майно підприємства є власністю територіальної громади м. Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради.

Згідно п. 1.5 підприємство створене на базі відокремленої частини комунальної власності Дрогобицької міської ради (Власник), частка якої передана підприємству.

Згідно п. 4.1 підприємство є юридичною особою публічного права. Права та обов`язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації.

Згідно п. 11.1 припинення діяльності підприємства здійснюється способом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації-за рішенням власника, а у випадках, передбачених законодавством України, -за рішенням суду.

Суддя вважає, що у даних правовідносинах Дрогобицька міська рада діяла як засновник юридичної особи (комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька стоматологічна поліклініка» Дрогобицької міської ради), а тому оспорюване рішення в цьому випадку є рішенням власника корпоративних прав (засновника), комунальної установи, необхідним для здійснення відповідних дій щодо діяльності Закладу.

Стосовно посилань позивача на порушення відповідачем вимог Закону України «Про доступ публічної інформації» слід зазначити таке.

У відповідності до преамбули Закону України «Про доступ публічної інформації» цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Враховуючи, що спірне рішення, прийнято відповідачем як засновником юридичної особи, а не суб`єктом владних повноважень, таке рішення не є публічною інформацією в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки інформація не отримана/створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків.

Підсумовуючи вищенаведене, суддя зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник вищезазначеного комунального підприємства, у зв`язку з чим оскаржуване рішення №939 від 22.12.2021 в даному випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є рішеннями власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи, необхідними для здійснення відповідних реєстраційних дій щодо припинення діяльності цих закладів.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.06.2020 у справі 480/1887/19, від 01.07.2020 у справі №580/1670/19, від 22.10.2020 у справі № 694/1174/16-а; від 28.01.2021 у справі № 140/434/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 260/91/19.

Також, у постанові від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, і мають розглядатися за правилами ГПК України.

Більше того, у постанові від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від власного правового висновку щодо юрисдикційної належності спорів про оскарження рішень міської ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи про створення, реорганізацію чи припинення діяльності такої установи, визначивши, що такі спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних із діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Отже, враховуючи суть спору, суб`єктний склад спірних правовідносин, правову позицію Великої Палати Верховного Суду з приводу даної категорії правовідносин, суддя приходить до висновку, що рішення Дрогобицької міської ради ХVІ сесії восьмого скликання №939 від 11.12.2021 "Про реорганізацію шляхом приєднання КНП «Дрогобицька міська стоматологічна поліклініка ДМР до КНП «Дрогобицька міська поліклініка» ДМР не може бути предметом судового розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вказаний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Водночас, суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.

Поряд з тим, слід роз`яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, крім іншого, відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 19, 171, 243, 248, 256, 293-295, підп. 15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі ст. 7 Закону України Про судовий збір, суддя,-

у х в а л и л а :

відмовити у відкритті провадження у справі за позовом первинної профспілкової організації Дрогобицької стоматологічної поліклініки профспілки працівників охорони здоров`я України, яка діє в інтересах членів профспілки Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька стоматологічна поліклініка» Дрогобицької міської ради, до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

Повернути первинній профспілковій організації Дрогобицької стоматологічної поліклініки профспілки працівників охорони здоров`я України, яка діє в інтересах членів профспілки Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька стоматологічна поліклініка» Дрогобицької міської ради, сплачений при подачі позову до суду судовий збір в сумі 2481,00 грн. відповідно до квитанції б/н від 10.02.2022.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Потабенко В.А.