Постанова

від 22.02.2022 по справі 360/7654/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року справа №360/7654/21

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєв Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 р. у справі № 360/7654/21 (головуючий І інстанції І.В. Тихонов) за позовом ОСОБА_1 до Сватівської районної державної адміністрації Луганської області, Громадської організації "Центр підтримки інвалідів "Разом", Широківської сільської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області, Розквітненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправним наказу,зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сватівської районної державної адміністрації Луганської області, Громадської організації "Центр підтримки інвалідів "Разом", Широківської сільської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області, Розквітненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області № 1008-сг від 31.05.2019 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у постійне користування Громадській організації «Центр підтримки інвалідів «Разом» для ведення підсобного сільського господарства»;

-визнати протиправним та скасувати рішення Сватівської районної державної адміністрації про державну реєстрацію права постійного користування земельної ділянки кадастровий номер 4424885100:01:002:0024 за Громадською організацією «Центр підтримки інвалідів «Разом», яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.02.2021 року, запис за номером 40528986;

-зобов`язати Широківську сільську військово-цивільну адміністрацію Щастинського району Луганської області надати в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 33, 2853 га ріллі (кадастровий номер 4424885100:01:002:0024) для ведення фермерського господарства.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 адміністративний позов залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду клопотання про поновлення строку звернення до суду та надання доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, належним чином посвідчену копію рішення Сватівської районної державної адміністрації про державну реєстрацію права постійного користування земельної ділянки кадастровий номер 4424885100:01:002:0024 за Громадською організацією «Центр підтримки інвалідів «Разом».

20.12.2021 позивачем на виконання ухвали суду від 06.12.2021 надано уточнений позов та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року повернуто позивачеві позовну заяву, у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати, поновити позивачу строку звернення до суду та направити справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не має юридичної освіти, не знає особливостей чинного законодавства, у зв`язку з чим не міг знати, що його права порушуються, тобто, що строк оскарження наказу. Крім цього, позивач зареєстрований та фактично мешкає на тимчасово окупованої території. Позивач обмежений у пересуванні на підконтрольну територію України, що є поважною причиною припущення строків подачі позовної заяви. Також, позивач був обмежений в праві на звернення до відповідачів з відповідними заявами чи отримання відповідних документів через проведення карантинних заходів. Апелянт посилається на те, що ним в період з 2013 по 2018 роки сплачувався земельний податок, а згідно податкового повідомлення-рішення від 07.09.2021 позивачем сплачено земельний податок за 2021 рік, яка знаходилась у користуванні Громадської організації "Центр підтримки інвалідів "Разом".

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Провертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано жодних доказів щодо поважності причин пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно достатті 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 5 КАС Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Застаттею 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюютьсяна засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказіві у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом,розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, вказаними нормами встановлений шестимісячний строк звернення до суду з позовом.

Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Отже, у разі подання особою позову після закінчення строків, він залишається без руху.

Позивач оскаржує наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області № 1008-сг від 31.05.2019 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у постійне користування Громадській організації «Центр підтримки інвалідів «Разом» для ведення підсобного сільського господарства» та рішення Сватівської районної державної адміністрації про державну реєстрацію права постійного користування земельної ділянки кадастровий номер 4424885100:01:002:0024 за Громадською організацією «Центр підтримки інвалідів «Разом», яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.02.2021, запис за номером 40528986.

Матеріалами справи не містять доказів, які б свідчили про вручення або повідомлення позивача про спірні рішення відповідача. Зазначеній обставині суд не надав належної оцінки.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів, які б с відчисли про обізнаність позивача про існування оскаржуваних рішень, а отже про обізнаність його щодо порушеного права.

Разом з цим, суд зазначає, що за приписами п.4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Отже, суд після отримання позову зокрема повинен пересвідчитись чи належить позов розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин. Суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, установлено право на звернення до суду та способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом п. 7 ч. 1ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За п.1 ч.1, ч.2 та 3 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

У підпункті 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, суд зазначив, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно частини 1 статті15, частини 1 статті16 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

Згідно із пунктом 10 частини 2статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1статті 21 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1статті 393 ЦК Україниправовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, в судовому порядку недійсним може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акта недійсним є порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна права позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 243/4405/17, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивач оскаржив до суду рішення суб`єкта владних повноважень, яким визначено право користування земельної ділянки Громадській організації «Центр підтримки інвалідів «Разом» для ведення підсобного сільського господарства» та рішення державного реєстратора щодор реєстрації цього права.

Суд зазначає, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Суд наголошує, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18).

Якщо ж позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 28.11.2018 (справа №490/5986/17-ц), в постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа № 200/5118/19-а).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 вересня 2020 року (справа № 804/8836/17) зазначила, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, то такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Також, оскільки на підставі дій суб`єкта владних повноважень щодо державної реєстрації земельної ділянки у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року (справа № 826/5562/17).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що повертаючи позов суд першої інстанції не повно з`ясовано обставини справи та зміст позовних вимог, що призвело до передчасного висновку про наявність підстав для повернення позову, з підстав порушення строків звернення до суду з позовом, оскільки цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам процесуального права та підлягає скасуванню, з направленням до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а отже підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 р. у справі № 360/7654/21 - скасувати.

Справу направити до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 23 лютого 2022 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді І.В. Сіваченко

Г.М. Міронова