Постанова

від 13.02.2022 по справі 344/12903/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/12903/18

Провадження № 22-ц/4808/97/22

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.

за участю секретаря Мельник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену суддею Атаманюком Б.М. 17 грудня 2021 року в м. Івано-Франківську, повний текст якої виготовлено 21 грудня 2021 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Л.З., Відділ примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Івано-Франківська міська рада, Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, на дії державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, скасування повідомлення старшого державного виконавця від 06.10.2021 року, зобов`язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до виконання дій щодо виконання виконавчого листа,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на дії державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, скасування повідомлення старшого державного виконавця від 06.10.2021 року, зобов`язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до виконання дій щодо виконання виконавчого листа.

Скарга мотивована тим, що 07.03.2018 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист №344/12903/18 про стягнення з Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору в розмірі 1409,60 грн. та витрат за проведення експертизи та здійснення горизонтальної зйомки в розмірі 6300,00 грн., а всього 7709,60 грн.

ОСОБА_1 звернувся із заявою про примусове виконання виконавчого листа №344/12903/18 року, виданого 20.05.2021 року, до Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській - області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). Проте 06.10.2021 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Людмилою Зіновіївною було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 9 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, а відповідно до ч. 2 ст.6ЗУ «Провиконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

03.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області із заявою про виконання виконавчого листа №344/12903/18, виданого 20.05.2021 року.

Листом від 04.11.2021 року Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області повідомило ОСОБА_1 про неможливість виконати рішення суду оскільки боржник - Івано-Франківська міська рада (код ЄДРПОУ 33644700) не внесена до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих рахунків в УДКСУ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області. Враховуючи те, що виконання стягнення не підпадає під дію ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», управлінням Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області виконавчий лист було повернуто стягувачу без виконання.

З огляду на викладене просив поновити строк на оскарження, визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Людмили Зіновіївни щодо винесення 06.10.2021 року повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання; скасувати повідомлення старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Людмили Зіновіївни від 06.10.2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання; зобов`язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Людмилу Зіновіївну чи іншу особу, яка виконує дані обов`язки, провести виконання дій щодо виконання виконавчого листа №344/12903/18, виданого 20.05.2021 року Івано-Франківським міським судом про стягнення з Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1409,60 грн. та витрати за проведення експертизи та здійснення горизонтальної зйомки в розмірі 6300,00 грн.

Ухвалою Івано-Франківськогоміського судувід 17грудня 2021року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дану ухвалу постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі №344/20949/18 в постанові від 16.09.2020 року, вказує, що боржник Івано-Франківська міська рада не має відкритих рахунків в органі Казначейства, і виконання рішення у справі №344/12903/18 не підпадає під дію ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Управлінням Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області виконавчий лист було повернуто без виконання.

Вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.

Також вважає помилковим врахування судом правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.07.2021 року у справі №910/6471/19, оскільки у даній справі встановлені інші обставини.

Зауважує, що тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Просить скасувати ухвалу Івано-Франківськогоміського судувід 17 грудня 2021 року та постановити нову, якою задовольнити вимоги скарги.

Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що органи Казначейства згідно своїх функціональних обов`язків здійснюють платежі лише за дорученням відповідного розпорядника коштів за рівнем, про що зазначено в ст. 49 Бюджетного кодексу України.

Виконати виконавчий лист по справі №344/12903/18, виданий 20.05.2021 року, Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області не може, оскільки Івано-Франківська міська рада не внесена до Єдиного реєстру розпорядників коштів та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих реєстраційних рахунків в даному Управлінні. Боржник не набув ознак бюджетної установи, а тому в даному випадку виконавче провадження повинно бути відкрите на загальних підставах.

Також Івано-Франківська міська рада не є державним органом, не є підприємством, установою та організацією, не є юридичною особою, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Тому твердження відповідача про те, що стягнення коштів за вказаним виконавчим документом підпадає під дію ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є безпідставним. Дія даного закону не поширюється і на виконання чи невиконання рішень місцевих бюджетів.

Крім того вважає, що зазначені судові рішення не можуть здійснюватися за рахунок державного бюджету, оскільки місцеві ради та їх виконавчі органи наділені правом розпоряджатися місцевими бюджетами, які є самостійними та не включаються до Державного бюджету України. А органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, не є органами примусового виконання. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та приватних виконавців.

Просить скасувати ухвалу Івано-Франківськогоміського судувід 17 грудня 2021 року та постановити нову, якою задовольнити вимоги скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта та представник заінтересованої особи Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області доводи апеляційної скарги підтримали.

Представники інших заінтересованих осіб в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та представника Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 27 ч. 1 ст.353ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.05.2021 року Івано-Франківським міським судом було видано виконавчий лист №344/12903/18 про стягнення з Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору в розмірі 1409,60 грн. та витрат за проведення експертизи та здійснення горизонтальної зйомки в розмірі 6300,00 грн. (т. 2, а.с. 127).

06.10.2021 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Л.З. було винесено повідомлення №03.1-24-3840 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 9 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, а відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (т. 2, а.с. 128).

Листом Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області №07-15-10/1469 від 04.11.2021 року ОСОБА_1 повернено вищевказаний виконавчий лист без виконання з посиланням на п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ №845 від 03.08.2011 року зі змінами, оскільки Івано-Франківська міська рада не внесена до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих рахунків в УДКСУ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (т. 2, а.с. 132).

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання діяв правомірно, оскільки державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства. При цьому згідно з практикою Верховного Суду Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не передбачено такого винятку для поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника, а за наявності умов, визначених ст. 435 ЦПК України та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», питання щодо виконання вказаного виконавчого документу можливо вирішити шляхом зміни способу виконання судового рішення: змінити спосіб виконання із «стягнути з боржника» на спосіб виконання «зобов`язати боржника виплатити».

Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (§40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) №18357/91).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 даного Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частинами 2, 4 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З наведених норм слідує висновок, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 року у справі №804/5950/17 (провадження №К/9901/68261/18).

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Таким чином, визначальним для Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, боржником за виконавчим листом №344/12903/18 від 20.05.2021 року є Івано-Франківська міська рада, яка є органом місцевого самоврядування.

А як свідчить зміст статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» органи місцевого самоврядування не відносяться до суб`єктів (боржників), за якими держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна.

Отже у спірних правовідносинах держава не виступає гарантом виконання зобов`язань за механізмами, передбаченими Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а тому посилання суду першої інстанції на даний закон та висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.07.2021 року у справі №910/6471/19 про те, що вказаним Законом не передбачено такого винятку для поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника, є неправомірними. У вказаній справі №910/6471/19 мали місце інші правовідносини, оскільки боржником за виконавчим документом було Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві, яке за організаційно-правовою формою є державним органом.

У спірних правовідносинах, що склались між сторонами, Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області як територіальний орган ДКС України є встановленою Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у справі №200/4120/19-а (постанова від 25.11.2019 року) за схожих фактичних обставин, та у справі №804/5950/17 (провадження №К/9901/68261/18) (постанова від 16.04.2020 року).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком №845.

Так, відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 26 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

У разі коли за визначеними органом Казначейства кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику вимогу щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення (пункт 31 Порядку №845).

Таким чином управління Державноїказначейської службиУкраїни повинно вживати всіх заходів з виконання рішення суду, встановлених Порядком №845.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає правильним по суті висновок суду першої інстанції про те, що державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за вказаним виконавчим листом, а тому стягувачу необхідно подавати такий безпосередньо до органів Казначейства. Отже підстави для задоволення скарги відсутні.

Що стосується посилань апелянта на те, що Управлінням Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області виконавчий лист було повернуто без виконання, то такі не можуть бути підставою для визнання неправомірними дій державного виконавця.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази вжиття Управлінням Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області встановлених законодавством заходів, які будуть спрямовані на виконання судового рішення, зокрема, направлення на адресу боржника вимоги про необхідність вжиття останнім заходів для встановлення асигнувань або здійснення інших дій для виплати стягувачу суми коштів за виконавчим листом чи вчинення інших дій, спрямованих на виконання рішення суду. А наявність інших передбачених законом підстав для повернення органом ДКС України виконавчого документа стягувачу має бути чітко встановлена правовою нормою.

Ураховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені статтею 367 ЦПК України, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав вимог скарги і заперечень проти них, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про відмову в задоволенні скарги, однак з мотивів, наведених у даній постанові, оскаржувану ухвалу слід змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

З огляду на висновок апеляційного суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваної ухвали із залишенням без змін її резолютивної частини, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківськогоміського судувід 17 грудня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: О.В. Пнівчук

В.А. Девляшевський

Повний текст постанови складено 23 лютого 2022 року.