Постанова

від 23.02.2022 по справі 476/337/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.02.22

22-ц/812/233/22

Справа № 476/337/21

Провадження № 22-ц/812/233/22

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 лютого 2022 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання - Лівшенку О.С.,

за участі представника відповідача - Третьяк Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

фермерського господарства «Калинівка-2010»

на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Черняковою Н.В., повний текст складено 10 грудня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства "Калинівка-2010" про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фермерського господарства "Калинівка-2010" ( далі ФГ «Калинівка-2010») про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 02 листопада 2012 року між нею та ФГ "Калинівка-2010" укладено договір оренди належної їй на праві приватної власності земельної ділянки площею 5,70 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, строком на 49 років. Під час укладення вказаного договору вони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, у тому числі щодо розміру і строків сплати орендної плати.

Зазначає, що згідно п.4.2. Договору орендна плата складає 3,5% від нормативно грошової оцінки та на момент укладення договору становить 2162, 46 грн з урахування податку з доходів фізичних осіб. У п. 2.3 Договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки 61784, 70 грн.

Проте, протягом 2018-2020 років відповідач орендну плату не сплачував. У зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка враховуючи нормативну грошову оцінку протягом 2018 2020років становить 14134,66 грн.

З огляду на те, що у добровільному порядку відповідач відмовляється сплатити вказану заборгованість, вона просить суд стягнути на її користь заборгованість з виплати орендної плати за період 2018-2020 роки за договором оренди землі від 02 листопада 2021 року з урахуванням інфляційних збитків в розмірі 15415,11 грн., суму 3% річних - 559,95 грн., пені - 718,53 грн., а всього - 16693,59 грн., розірвати договір оренди землі від 02 листопада 2012 року у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань та стягнути всі судові витрати.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ФГ "Калинівка-2010" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати за період 2018-2020 роки за договором оренди землі, зареєстрованим 29 грудня 2012 року за № 482308174001495, з урахуванням інфляційних збитків, в розмірі 15415 грн. 11коп., суму 3% річних - 559 грн. 95 коп., пені 718 грн. 53 коп., а всього - 16693 грн. 59 коп.

Розірвано договір оренди землі, укладений між фермерським господарством "Калинівка-2010" та ОСОБА_1 , зареєстрований 29 грудня 2012 року за № 482308174001495.

Стягнуто з ФГ"Калинівка-2010" на користь ОСОБА_1 1816 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 5700 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, і як наслідок, наявність підстав для їх задоволення.

В апеляційній скарзі ФГ «Калинівка-2010» вказує, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, тому просили про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказували, що укладеним Договором визначено порядок отримання орендної плати, що свідчить про обізнаність орендодавця ОСОБА_1 з умовами та строком виплати орендної плати. В свою чергу , що ОСОБА_1 жодного разу особисто (або через представника) не зверталась до ФГ «КАЛИНІВКА-2010» з приводу отримання орендної плати та доказів такого звернення та відмови від виплати орендної плати не долучено до позовної заяви.

Також зазначають, що оскільки ОСОБА_2 є засновником ФГ «Калинівка-2010», а в матеріалах справи є докази на підтвердження виплати орендної плати на перед то інформація позивача щодо невиплати орендної плати з урахуванням індексу інфляції не відповідає дійсності, позивачами не доведено факт несплати відповідачем земельного податку, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, вказують, що ані законом, ані умовами договору оренди не передбачено обов`язку орендодавця самостійно індексувати розмір орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки без попереднього внесення відповідних змін до договору оренди. За такого, у разі нарахування розміру орендної плати суд першої інстанції повинен був виходити виключно з умов договору оренди землі, зареєстрованого 29 грудня 2012 року за № 482308174001495.

Також зазначав, що витрати на професійну правничу допомогу надану ОСОБА_1 , у зв`язку з підготовкою та розглядом справи за її позовом до ФГ «Калинівка-2010» про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки та виконання договору про надання правової допомоги від 20 травня 2021 року підлягають зменшенню.

У відзиві представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також, просила про стягнення з відповідача на користь позивачки понесених витрат на правничу допомогу за складення відзиву на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вказаним положенням закону відповідає у повній мірі.

Відповідно до ч. 1ст. 625 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першоюстатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1ст.626та ст.629ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін (ст. 526 ЦК України).

За правиламист. 792 ЦК Україниза договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч. 2ст. 409 ЦК України, власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Права та обов`язки власника земельної ділянки, наданої у користування для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 4ст. 124 ЗК Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до п. 3 ч. 1ст.15Закону України«Про орендуземлі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про орендну плату» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, договір оренди землі обов`язково є платним. Розмір орендної плати є істотною умовою договору оренди землі.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 24 Закону України «Про оренду землі»орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Статтею 96 ЗК Українивстановлено, що землекористувачі, у тому числі орендарі, повинні своєчасно сплачувати орендну плату за користування землею.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 02 листопада 2012 року між ФГ "Калинівка-2010" та ОСОБА_1 укладено договір оренди належної останній на праві приватної власності земельної ділянки площею 5,70 га, з кадастровим номером 4823081700:02:000:0015 призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, строком на 49 років. 29.12.2012 року вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Єланецькому районі, про що у державному реєстрі земель внесено запис №482308174001495 (а. с.13-14, 90-91).

Пунктами 2.3, 4.1-4.4 вказаного договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 61784,70 грн. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3,5% від нормативно грошової оцінки землі на момент укладення договору становить 2162,46 грн. на рік з урахуванням податку з доходів фізичних осіб до 31 грудня кожного року. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції від нормативно грошової оцінки землі.

Із відповіді відділу в Єланецькому районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області за вих. № 48/102-21 від 26 травня 2021 року вбачається, що земельна ділянка, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 004463 від 22 липня 2004року, кадастровий номер згідно державного акту 4823081700:02:000:0015, була сформована до 01 січня 2013 року та перенесена з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру відповідно до ЗУ "Продержавний земельний кадастр" з кадастровим номером 4823081700:02:000:0073 (а. с. 16).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказувала, що протягом 2018-2020 років відповідач допустив істотне порушення умов договору у вигляді систематичної несплати орендної плати внаслідок чого утворилася заборгованість на загальну суму 14134,66 грн. (4342,18 грн. + 4896,24 грн. + 4896,24 грн.). При здійсненні вказаних розрахунків вона перерахувала нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначивши її у 2018 році - 154116,60 грн., у 2019-2020 роках у розмірі 173779,60 грн. з урахуванням коефіцієнтів індексації за яких нормативно грошова оцінка землі збільшувалась.

Зважаючи на те, що вирішити дане питання у позасудовому порядку позивачці не видалось можливим, вона звернулася за захистом своїх порушених прав та інтересів до суду та просила суд стягнути з відповідача вищевказану заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 14134,66 грн., інфляційні втрати через невиплату орендної плати протягом 2018-2020 років у розмірі 1280,45 грн., три проценти річних через невиплату орендної плати за вказаний період у розмірі 559,95 грн., пені - 718,53 грн., а всього - 16693,59 грн. та розірвати вищевказаний договір оренди землі від 02 листопада 2012 року у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що належних доказів на підтвердження сплати позивачці орендної плати за користування належною їй земельною ділянкою протягом 2018-2020 років представником відповідача до суду не надано, тому приходить до висновку, що у відповідача дійсно виникла заборгованість з виплати орендної плати позивачці. Оскільки, відповідач прострочив виконання взятих на себе зобов`язань, визначених договором оренди землі від 02 листопада 2012 року, не сплативши позивачці орендну плату у розмірі, встановленому вказаним договором, то позовні вимоги про стягнення з нього на користь позивача 3% річних від простроченої суми заборгованості, інфляційних збитків та пені також підлягають задоволенню.

Несплата орендної плати протягом 2018-2020 років є істотним порушенням відповідачем умов вищевказаного договору оренди землі, що свідчить про неналежне виконання обов`язків щодо сплати орендної плати, є порушення прав позивачки і може бути кваліфікована як винна поведінка щодо невиконання зобов`язань, про що зазначається у ст. ст. 30, 32 Закону України "Про оренду землі".

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необхідність відновлення порушених прав позивачки, а тому вважає за необхідне задовольнити вимоги останньої про розірвання договору оренди землі від 02 листопада 2012 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Згідност. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У ч.ч. 1, 2, 8ст. 83 ЦПК Українивизначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так, стороною відповідача на спростування доводів позивача щодо несплати орендної плати протягом 2018-2020 років надано до суду копії видаткового касового ордеру та розписки від 16.11.2007 року (а. с. 48-49).

Зокрема, з видаткового касового ордера та розписки від 16.11.2007 року слідує, що 16.11.2007 року позивачка ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 47593,53 грн. в рахунок оренди земельної ділянки згідно договору оренди.

Відповідно до ч. 1ст. 526 ЦК України,зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).

Отже, за положеннямист. 531 ЦК Українивідповідач не позбавлений можливості виконати свій обов`язок достроково, проте якщо це передбачено умовами договору, які за приписамист. 526 ЦК Україниповинні виконуватися належним чином.

Договором між сторонами узгоджено сплату орендної плати щорічно до 31 грудня. Положень щодо внесення орендної плати наперед вказаний договір не містить.

У ході судового розгляду позивачка не заперечила факт отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у рахунок орендної плати за користування належною їй земельною ділянкою, між тим, пояснила, що кошти їй виплачено в значно меншому розмірі, ніж зазначено в розписці та касовому ордері. Крім того, кошти виплачені за договором оренди землі, укладеними з останньою у 2007 році. Орендні відносини за вказаним договором між сторонами припинено у зв`язку з укладенням нового договору оренди землі від 02.11.2012 року.

Факт користування земельною ділянкою позивачки до укладення спірного договору оренди представник відповідача у судовому засіданні не заперечувала.

Крім того, представником позивачки на підтвердження доводів про користування ОСОБА_2 земельною ділянкою належною позивачці до укладення спірного договору надано до суду копію договору оренди землі від 15.11.2007 року (а. с.57-58).

Таким чином, вищевказані документи, що надані представником відповідача до суду на підтвердження своїх заперечень датовані 2007 роком, тобто до укладення сторонами спірного договору оренди, що свідчить про те, що на час здійснення зазначених виплат між сторонами не існувало правовідносин, що випливають з договору оренди землі від 02.11.2012 року, а тому суд не може прийняти до уваги вищевказані доводи сторони відповідача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належних доказів на підтвердження сплати позивачці орендної плати за користування належною їй земельною ділянкою протягом 2018-2020 років представником відповідача до суду не надано, що свідчить проте, що у відповідача дійсно виникла заборгованість з виплати орендної плати позивачці.

А відтак, доводи апелянта в цій частині є такими, що не заслуговують на увагу.

Статтею 651 ЦК Українипередбачено зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно ч.1 ст.32 Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбаченихстаттями24і25цьогоЗаконута умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зістаттею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) зроблено висновок, що «тлумачення пункту д) частини першоїстатті 141 ЗК України, частини другоїстатті 651 ЦК Українисвідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо)».

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Статтею 598ЦК Українивизначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. (ч.ч.1,2 цієї статті)

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина 1ст. 611 ЦК).

Відповідно дост. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2ст. 551 ЦК Україниякщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1ст.612ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Згідно з ч.1ст.625ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а за правилами ч.1ст.610ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2ст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2ст. 625 ЦКнарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10. 2011 року у справі № 6-38цс11, від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14). Отже, проценти, передбаченіст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 року у справі № 6-42цс11) та нараховуються незалежно від вини боржника (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11).

Заходи відповідальності за порушення грошового зобов`язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (постанови Верховного Суду України від 6.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13).

При обчисленні розміру заборгованості з виплати орендної плати позивачкою визначено щорічний розмір орендної плати з розрахунку 3,5% від нормативної грошової оцінки належної їй земельної ділянки, при цьому, за вказаний період позивачка перерахувала нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначивши її у 2018 році - 154116,60 грн., у 2019-2020 роках у розмірі 173779,60 грн. з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки.

Суд вважає, що позивачкою вірно визначено розмір заборгованості з орендної плати за 2018-2020 р.р., який становить 14134,66 грн. (4342,18 грн. + 4896,24 грн. + 4896,24 грн.), виходячи із розміру орендної плати відповідно до умов договору оренди землі від 02.11.2012 року.

Оскільки, відповідач прострочив виконання взятих на себе зобов`язань, визначених договором оренди землі від 02.11.2012 року, не сплативши позивачці орендну плату у розмірі, встановленому вказаним договором, то позовні вимоги про стягнення з нього на користь позивача 3% річних від простроченої суми заборгованості також підлягають задоволенню.

Суд визначає 3% річних за наступною формулою:

(сума боргу х 3%)/100%/365 днів х кількість днів прострочення.

Таким чином, загальна сума 3% річних за прострочення відповідачем виконання зобов`язань за договором, укладеним з позивачкою складає 559,95 грн.:

за 2018 рік за період з 01.01.2019 року по 07.06.2021 року (4342,00 грн. х 3%)/100%/365 днів х 889 днів прострочення = 316,91 грн.;

за 2019 рік за період з 01.01.2020 року по 07.06.2021 року (4342,00 грн. х 3%)/100%/365 днів х 524 дні прострочення = 186,65 грн.;

за 2020 рік за період з 01.01.2021 року по 07.06.2021 року (4342,00 грн. х 3%)/100%/365 днів х 158 днів прострочення = 56,39 грн.

Також суд враховує положенняст.21ЗаконуУкраїни«Про орендуземлі» та пунктів 4.3 договору оренди землі від 02.11.2012 року, яким передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції та вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню інфляційні збитки за 2018-2020 роки, які розраховуються за формулою: (сумаборгухофіційний сукупнийіндексінфляції) /100% сума боргу.

Таким чином, інфляційні збитки, які підлягають стягненню з відповідача на корить позивачки складають 1280,45 грн.:

за 2018 рік (4342,18 грн. х 114,70) /100% - 4342,18 грн. = 638,27 грн.;

за 2019 рік (4342,18 грн. х 110,01) /100% - 4342,18 грн. = 434,63 грн.;

за 2020 рік (4342,18 грн. х 110,01) /100% - 4342,18 грн. = 207,55 грн.

Пунктом 4.7 договору оренди землі від 02 листопада 2012 року сторони передбачили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше 2% від орендної плати.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки 718,53грн. пені, виходячи з наступного розрахунку:

- за 2018 рік: з 01.01.2019 року по 07.06.2021 рік кількість днів прострочення становить 888 днів, а сума пені за вказаний період 385,59 грн. (4342,18 грн. х 0,0001% х 888);

- за 2019 рік: з 01.01.2020 року по 07.06.2021 рік кількість днів прострочення становить 523 дні, а сума пені за вказаний період 256,07 грн. (4896,24 грн. х 0,0001% х 523);

- за 2020 рік: з 01.01.2021 року по 07.06.2021 рік кількість днів прострочення становить 157 днів, а сума пені за вказаний період 76,87 грн. (4896,24 грн. х 0,001% х 157).

Доводи апеляційної скарги проте, що у разі нарахування орендної плати суд першої інстанції мав би виходити із умов договору від 12 листопада 2012 року не заслуговують на увагу, оскільки спростовується витягом з державного реєстру фізичних осіб- платників податків ДФС України відповідно до якого, розмір орендної плати, яка була обрахована позивачеві за 2018 рік- 5693 грн, з яких сума податків 1024 грн.75 коп., за 2019 рік- 5693 грн., сума податку 1024 грн.74 коп., а за 2020 рік - 5693 грн., сума податку 1024 грн.74 коп. Тобто, відповідачем проведено розрахунок відповідно до умов договору оренди землі. Аргументи відповідача про те, що оскільки у 2007 році ПДФО із суми, яку отримано позивачем 47593 грн.53 коп. не сплачено, то ФГ «Калинівка 2010» щорічно здійснювало відповідні відрахування, які знайшли відображення у ць цьому реєстрі є надуманими.

Оскільки відповідачем не надало судам належних та допустимих доказів сплати орендної плати в строки та в розмірах, визначених договором оренди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди у зв`язку з систематичним невиконанням орендарем умов договору оренди щодо своєчасної виплати орендної плати орендодавцю.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина4статті 137ЦПК).

У разі задоволення позову судові витрати, в тому числі і витрати на правничу допомогу, покладаються на відповідача (пункт 2 частини 2 статті 141 ЦПК).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу, суд, зокрема, враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову (частина 3статті 141 ЦПК).

На підтвердження понесених позивачкою витрат на правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 20.05.2021 року (а. с. 26-27), розрахунок вартості правничої допомоги (а. с. 104) та квитанції до прибуткових касових ордерів від 07.06.2021 року та від 29.11.2021 року (а. с. 23а, 117).

З вищевказаного розрахунку вартості правничої допомоги слідує, що представником позивачки витрачено часу на виконання робіт та надано послуг на загальну суму 5700 грн., які підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів від 07.06.2021 року та 29.11.2021 року.

Представник відповідача надала заперечення щодо розрахунку витрат на правничу допомогу, посилаючись на їх необґрунтованість та неспівмірність, просила зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на те, що витрати на правову допомогу документально підтверджені та доведені, з врахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, не ставлячи під сумнів виконання адвокатом усіх робіт, зазначених у розрахунках надання правничої допомоги позивачці, та вважає, що вказані роботи та надані послуги були необхідними, дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 5700 грн. у рахунок витрат на правничу допомогу та 1816 грн. у рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Згідно частини 1статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід залишити за особою, яка подавала скаргу, оскільки рішення суду залишено без змін, тому судові витрати не переглядаються апеляційним судом та не змінюються.

Проте за надання позивачеві правової допомоги під час розгляду справи судом апеляційної інстанції та надання документально підтверджених реально понесених витрат, відсутності заперечень з боку відповідача щодо розміру цих витрат, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1100 грн.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішенняне встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.263,264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суд, яке ухвалене з дотримання вимог закону.

Згідно положеньст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Калинівка-2010» залишити без задоволення, а рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Стягнути з фермерського господарства «Калинівка-2010» (код ЄДРПОУ 35630883) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) - 1100 (одна тисяча сто) грн. витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 24 лютого 2022 року.