Постанова

від 21.02.2022 по справі 543/787/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 543/787/20 Номер провадження 22-ц/814/205/22Головуючий у 1-й інстанції Гришко О. Я. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.

Суддів: Пилипчук Л.І., Кривчун Т.О.,

за участю секретаря судового засідання - Міщенко Я.О.,

представника позивача - адвоката Юхимович С.А.,

представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Бондаренко С.Г.,

представника відповідача, Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, - Бакарової С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 , адвоката Юхимович С.А., на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2021 року,

у справі за позовом ОСОБА_3 до Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про скасування рішень органу місцевого самоврядування, припинення права власності та витребування майна

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У серпні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом, відповідно до якого прохала

-скасувати рішення Оржицької селищної ради шостої сесії сьомого скликання б/н від 19.02.2016 року про розгляд і затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, кадастровий номер 5323655100:00:003:1091 у власність ОСОБА_1 , припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5323655100:00:003:1091, площею 2,0 га, яка розташована на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, номер запису про право власності 13808606 від 22.03.2016 року та витребувати її у ОСОБА_1 ;

-скасувати рішення Оржицької селищної ради п`ятнадцятої сесії сьомого скликання №21 від 30.09.2016 року про розгляд і затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки загальною площею 1,4960 га для ведення особистого селянського господарства на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, кадастровий номер 5323655100:00:003:2091 у власність ОСОБА_2 , припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5323655100:00:003:2091, площею 1,4960 га, яка розташована на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, номер запису про право власності 16916464 від 07.10.2016 року та витребувати її у ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько, ОСОБА_4 , після смерті якого залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,50 га, кадастровий номер 5323655100:00:003:0091, що розташована на території Оржицької селищної ради.

Позивач вважає, що спадщину вона фактично прийняла в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України та не відмовлялась від неї.

В ході збирання документів для оформлення своїх спадкових прав їй стало відомо, що рішенням Оржицького районного суду від 20.02.2014 року 543/58/14-ц (провадження № 2-о/543/2/14) за заявою прокурора Оржицького району в інтересах держави в особі Оржицької селищної ради спадщину, що залишалася після смерті ОСОБА_4 , у вигляді земельної ділянки (паю) розміром 3,50 га, розташованої на території Оржицької селищної ради, було визнано відумерлою.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16.05.2019 вищевказане рішення суду було скасоване, однак оформити свої спадкові права позивач не змогла з наступних підстав.

До моменту винесення вказаної постанови судом апеляційної інстанції, а саме 08.04.2015, за Оржицькою селищною радою, на підставі скасованого рішення суду вже було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 3,5 га з кадастровим номером 5323655100:00:003:0091, та у подальшому, на підставі рішення Оржицької селищної ради шостої сесії сьомого скликання від 19.02.2016 року відбувся поділ вказаної земельної на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5323655100:00:003:1091 та 5323655100:00:003:2091, кожна з яких, в свою чергу, відповідними рішеннями Оржицької селищної ради від 19.02.2016 та від 30.09.2016 передана у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що зазначені рішення Оржицької селищної ради від 19.02.2016 та від 30.09.2016 є такими, що суперечать вимогам законодавства або визначеній законом компетенції місцевої ради, і, одночасно, порушують її спадкові права, а тому підлягають скасуванню у судовому порядку.

З метою ефективного захисту прав позивачем завлено вимоги про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323655100:00:003:1091, площею 2,0 га, та права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323655100:00:003:2091, площею 1,4960 га, а також витребування цих земельних ділянок із їх володіння.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

короткого змісту вимог апеляційної скарги

Із вказаним рішенням не погодилась позивач ОСОБА_3 та оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі просить рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи; не взяв до уваги обґрунтування позовних вимог та не надав належної оцінки доказам, що надавались позивачем, зокрема довідкам №275/101-18 від 23.10.2018 (т. 1 а.с. 10 зв.ст.), № 150/101-19 від 10.06.2019 (т. 1 а.с. 21), а тому дійшов помилкового висновку про недоведеність порушеного права щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5323655100:00:003:0091.

Заявниця в апеляційній скарзі вказувала, що підставою звернення до суду із вказаним позовом є захист спадкових прав саме на земельну ділянку площею 3,50 га із кадастровим номером 5323655100:00:003:0091, що перейшла у комунальну власність Оржицької селищної ради як відумерла спадщина після смерті її дядька на підставі рішення Оржицького районного суду від 20.02.2014 року № 2-о/543/2/14, яке у подальшому було скасоване апеляційним судом.

Вірно встановивши наявність спадкового майна з індивідуальними ознаками та факт скасування кадастрового номеру земельної ділянки 5323655100:00:003:0091 у результаті її поділу, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність порушеного права.

Згідно зібраних у справі доказів спадкодавцю належала лише одна земельна ділянка і відсутність у постанові приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії (т. 1 а.с. 130) зазначення про індивідуальні ознаки земельної ділянки не свідчить про відсутність порушеного спадкового права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог фактично з підстав «неналежно оформленої» постанови нотаріуса, місцевий суд не врахував принцип «належного урядування», відповідно до якого ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатись на саму державу.

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;

Відзив відповідача Оржицької селищної ради на апеляційну скаргу

06.01.2022 на електронну адресу Полтавського апеляційного суду надійшов відзив Оржицької селищної ради в особі селищного голови О. Сидоренко.

У відзиві представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, прохав апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Вважає, що рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2021 року є законним і обґрунтованим; суд правомірно відмовив у задоволенні позову з відсутності порушеного права на спадкування.

В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач звернулась до суду як власниця земельної ділянки, але власником не являється. Матеріали справи не містять доказів реєстрації за спадкодавцем ОСОБА_4 права власності саме на земельну ділянку із кадастровим номером 5323655100:00:003:0091. Також в матеріалах справи відсутній правовстановлюючий документ на земельну ділянку, що належала спадкодавцю. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16.05.2019 у справі №543/58/14-ц також не встановлено права власності позивачки на земельну ділянку із кадастровим номером 5323655100:00:003:0091, а лише скасоване рішення суду першої інстанції про визнання спадщини у вигляді земельної ділянки після смерті ОСОБА_4 відумерлою.

Представник відповідача вважає, що скасування рішень органу місцевого самоврядування, припинення права власності на виділені у результаті поділу земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та витребування їх із їхнього володіння є неналежним способом захисту прав позивача.

Відзив адвоката Бондаренка С.Г. в інтересах відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на апеляційну скаргу

Вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду таким, що винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Аргументи скаржника носять оціночний характер, конкретно порушені норми процесуального права скаржник не зазначає в апеляційній скарзі.

Вважає, що позивачка не мала права на спадкування майна померлого ОСОБА_4 та не являлась його спадкоємицею, так як не проживала з ним, та слід враховувати факт законного набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на спірні земельні ділянки.

встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , актовий запис про смерть № 43, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть № 00021295034 від 26.10.2018 (т.1 а.с.7).

ОСОБА_4 доводиться ОСОБА_3 (позивачці у даній справі) рідним дядьком, що підтверджується: свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 ; свідоцтвом про народження ОСОБА_5 (рідної сестри ОСОБА_4 ) серії НОМЕР_2 ; Витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00021224803, відповідно до якого вбачається зміна ОСОБА_5 свого прізвища на « ОСОБА_6 »; свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 (т.1 а.с. 8-10).

Згідно з довідкою відділу в Оржицькому районі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №275/101-18 від 23.10.2018 на день відкриття спадщини ОСОБА_4 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,50 га, на території Оржицької селищної ради згідно державного акта ПЛ № 011970 зареєстрованого за № 571 від 15.05.2007 року (т. 1 а.с. 10 зв.ст), що підтверджується довідкою відділу в Оржицькому районі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №275/101-18 від 23.10.2018.

Рішенням Полтавського апеляційного суду від 16.05.2019 у справі № 543/58/14-ц, що набрало законної сили, встановлено, що згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 011970 від 29 грудня 2004 року ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 3,50 га, яка розташована на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області.

Дана обставина не спростована під час розгляду справи учасниками справи, а тому в силу вимог ч. 5 ст. 82 ЦПК України є такою, що не підлягає доказуванню.

Місцевий суд вірно встановив, що ця земельна ділянка входить до складу спадщини.

Також, установлено, що рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 20.02.2014 № 543/58/14-ц (провадження № 2-о/543/2/14) спадщина ОСОБА_4 у вигляді земельної ділянки (паю) розміром 3,50 га, що знаходиться на території Оржицької селищної ради, була визнана відумерлою (т. 1 а.с. 13).

16.05.2019 постановою Полтавського апеляційного суду за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 , що не приймала участі у справі, рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20.02.2014 скасоване; заява прокурора Оржицького району в інтересах держави в особі Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області про визнання спадщини ОСОБА_4 у вигляді земельної ділянки відумерлою - залишено без розгляду на підставі ч. 6 ст. 294 ЦПК України (у редакції станом на час винесення постанови) у зв`язку із наявність спору про право (т. 1 а.с. 14-15).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 36059171 від 08.04.2015 вбачається, що на підставі вищевказаного рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20.02.2014 року земельна ділянка площею 3,49 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5323655100:00:003:0091 зареєстрована на праві комунальної власністі за Оржицькою селищною радою; номер запису про право власності: № 9320513 від 08.04.2015 року, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 20574167 від 08.04.2015 10:13:44 (т. 1 а.с. 86).

Згідно з рішенням шостої сесії сьомого скликання Оржицької селищної ради від 19.02.2016 надане погодження на поділ вищезазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 5323655100:00:003:0091 на дві частини площею 2,0 та 1,4960 га та наданий дозвіл Оржицькій селищній раді на виготовлення технічної документації із землеустрою (т. 1 а.с.24).

На підставі вказаного рішення Оржицької селищної ради ПП «Проектант» була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,4960 га, сільськогосподарського призначення, кадастровий номер - 5323655100:00:003:0091 (т.1 а.с. 213-233).

Рішенням шістдесятої сесії шостого скликання Оржицької селищної ради від 17.04.2015 надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, площею 2,0 га ріллі для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності, що знаходяться за межами населеного пункту, які не надані у власність та користування (т. 1 а.с. 90).

Рішенням шістдесят п`ятої сесії шостого скликання Оржицької селищної ради від 20.08.2015 року наданий дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, площею 1,49 га ріллі для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності, що знаходяться за межами населеного пункту, які не надані у власність та користування (т. 1 а.с. 89).

Рішенням шостої сесії сьомого скликання Оржицької селищної ради від 19.02.2016 року затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (згідно з КВЦПЗ-01.01.03) в адміністративних межах Оржицької селищної ради (за межами населеного пункту) Оржицького району Полтавської області» та передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5323655100:00:003:1091 (т. 1 а.с 88).

На підставі вказаного рішення місцевої ради за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на земельну ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5323655100:00:003:1091; номер запису про право власності: 13808606 від 22.03.2016 (т. 1 а.с. 33).

Рішенням шостої сесії сьомого скликання Оржицької селищної ради від 30.09.2016 року було затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства (згідно з КВЦПЗ-01.01.03) в адміністративних межах Оржицької селищної ради (за межами населеного пункту) Оржицького району Полтавської області» та передано ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельну ділянки площею 1,4960 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5323655100:00:003:2091 (т.1 а.с. 87).

На підставі вказаного рішення місцевої ради за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 1,4960 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5323655100:00:003:2091; номер запису про право власності: 16916464 від 07.10.2016 (т. 1 а.с. 34).

Також, з матеріалів справи вбачається, що 31.10.2018 року позивач ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Оржицького районного нотаріального округу Полтавської області Черненко О.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 124). 31.10.2018, на підставі вказаної заяви, була заведена спадкова справа № 63240222 (номер у спадковому реєстрі) (т. 1 а.с. 125).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Оржицької селищної ради від 13.04.2018 № 588/02-23 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2004 року і по день смерті був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 , на момент його смерті та шість місяців потому за цією адресою була зареєстрована та проживала племінниця померлого ОСОБА_3 , 1982 р.н. (т. 1 а.с. 11).

Згідно з паспортом громадянина України позивачки ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 36) місце зареєстрованого проживання останньої до 29.03.2008 року значилось АДРЕСА_1 , а 29.03.2008 року було внесено запис про зняття її з реєстрації за вказаною адресою.

Постановою приватного нотаріуса Оржицького районного нотаріального округу Полтавської області Черненко О.О. від 06.11.2020 ОСОБА_3 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що вчинення нотаріальної дії буде суперечити закону (т. 1 а.с. 130).

Також, судом першої інстанції установлено, що 05.03.2020 позивач через свого представника зверталась до Відділу державної реєстрації Оржицької селищної ради із заявою про скасування запису № 9320513 від 08.04.2015 року про реєстрацію за Оржицькою селищною радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 3,49 га, кадастровий номер 5323655100:00:003:0091, оскільки рішення суду, на підставі якого державним реєстратором було вчинено реєстрацію права скасоване (т.1 а.с. 18-19), однак рішенням №51564656 від 11.03.2020 року (т.1 а. с. 21 зворот) державного реєстратора Демченка Р.Ю. було відмовлено з мотивів того, що постанова Полтавського апеляційного суду від 16.05.2019 не містить рішення про скасування запису, а також у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 5323655100:00:003:0091.

Згідно з Довідкою відділу в Оржицькому районі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №150/101-19 від 10.06.2019 кадастровий номер 5323655100:00:003:0091 земельної ділянки, яка належала померлому ОСОБА_4 , був скасований в результаті поділу на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5323655100:00:003:1091 та 5323655100:00:003:2091 (т.1 а.с. 21).

доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у власності фізичної особи може бути одночасно декілька земельних ділянок, однак у постанові приватного нотаріуса про відмову позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину (земельну ділянку) відсутні будь-які відомості, які б дозволили однозначно ідентифікувати цю земельну ділянку, наявна інформація лише про те, що земельна ділянка належала померлому ОСОБА_4 .

Місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що право позивача на спадкування саме земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5323655100:00:003:0091 порушене і потребує захисту.

Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та нормативно-правове обґрунтування.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч. 1 ст. 1228).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46, ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (ч. 1 ст. 1296 ЦК України).

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» (пункт 10) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

В ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду № 569/15147/17 від 14.09.2020 суд зазначив, що тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

У постанові Верховного Суду № 360/2312/16-ц від 11.03.2020 зазначено, що саме реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про «автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини». Таким чином спадкоємцю достатньо звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і надати паспорт із реєстрацією за місцем проживання спадкодавця, і нотаріус буде вважати цього спадкоємця таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час відкриття спадщини, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Щодо спадкового майна

Як встановлено судом вище ОСОБА_3 є рідною племінницею свого дядька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому на день смерті на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 011970 від 29 грудня 2004 року належала земельна ділянка площею 3,50 га на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, яка, відповідно, увійшла до складу спадщини.

Згідно з наявними у справі доказами, зокрема довідки виконавчого комітету Оржицької селищної ради від 13.04.2018 № 588/02-23 та паспортними даними щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 11, 36), остання на день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини) була зареєстрована за однією із спадкодавцем адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 є єдиною спадкоємицею щодо майна померлого, станом на момент відкриття спадщини була зареєстрована за однією адресою із спадкодавцем та подала 31.10.2018 до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті свого рідного дядька ОСОБА_5 за усіма підставами та не відмовлялась від неї у передбаченому законом порядку.

Хоча звернення спадкодавця ОСОБА_3 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини відбулось 31.10.2018, однак презумпція прийняття спадщини на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України не спростована, оскільки вона не відмовилась від спадщини шляхом подачі відповідної заяви про відмову від спадщини протягом встановленого законом шестимісячного строку.

Як вбачається з постанови нотаріуса, у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку відмовлено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відмову мотивовано тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію спадкового майна за спадкодавцем, а тому відсутня можливість виготовити Витяги.

Видача свідоцтва про право на спадщину пов`язане із можливістю спадкоємця оформити право власності на спадкове майно, а відмова у видачі свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а в силу вимог ч. 4 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

На час відкриття спадщини ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 3,50 га на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 011970 від 29 грудня 2004 року, яка, відповідно, увійшла до складу спадщини.

Вказана земельна ділянка площею 3,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області ділянки була предметом спору в цивільній справі № 543/58/14-ц (провадження № 2-о/543/2/14) про визнання спадщини ОСОБА_5 відумерлою (т. 1 , а.с. 13), за результатом розгляду якої установлено наявність майнового спору на цю земельну ділянку між Оржицькою селищною радою та спадкоємцем ОСОБА_3 .

Саме на підставі рішення суду першої інстанції у вказаній справі Оржицька селищна рада присвоїла цій земельній ділянці кадастровий номер та за нею було зареєстроване право комунальної власності на земельну ділянку, яка, у подальшому, у спосіб розпорядження місцевою радою комунальним майном, була поділена на дві окремі земельні ділянки із присвоєнням окремих кадастрових номерів та передана у власність відповідачам у справі , однак фактично об`єкт нерухомого майна, що становить предмет спору у справі, залишився тотожним тому, що вибув із законного володіння позивачки, як спадкоємиці, яка фактично прийняла спадщину.

Висновки місцевого суду про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами порушення її права саме на земельну ділянку із кадастровим номером 5323655100:00:003:0091 не відповідають фактично встановленим обставинам.

Сумніви суду першої інстанції щодо відповідності предмета спору у даній справі спадковому майну, на яке має право ОСОБА_3 і на яке нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційній суд приймає аргументи заявника, що місцевий суд не надав належної правової оцінки доказам у справі та не перевірив, що спір у справі виник у зв`язку із захистом ОСОБА_3 своїх прав на спадкове майно після смерті рідного дядька ОСОБА_5 , а саме на земельну ділянку площею 3,50 га, розташованої на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, яка на підставі скасованого у подальшому рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20.02.2014 була зареєстрована 23.03.2015 у Державному земельному кадастрі під кадастровим номером 5323655100:00:003:0091, а в подальшому була поділена на дві земельні ділянки, з кадастровими номерами 5323655100:00:003:1091 та 5323655100:00:003:2091 .

Зазначена обставина підтверджується Довідкою відділу в Оржицькому районі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №150/101-19 від 10.06.2019 зі змісту якої слідує, що кадастровий номер 5323655100:00:003:0091 земельної ділянки, яка належала померлому ОСОБА_4 , був скасований в результаті поділу на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5323655100:00:003:1091 та 5323655100:00:003:2091 (т.1 а.с. 21).

Таким чином, апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними доказами факту порушення відповідачами прав і законних інтересів на вказану земельну ділянку, та відсутності відомостей, які б дозволили однозначно ідентифікувати цю земельну ділянку, таким, що суперечить обставинам справи.

Щодо обраного позивачем способу захисту.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам ,та має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі (близькі за змістом) висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц). від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) , постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.

У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів (пункт 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»). Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-117 цс 12.

У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, у тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справа № 761/24690/15-ц,

Частиною 3 ст. 388 ЦК України передбачено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Такий спосіб захисту може бути застосований лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

З аналізу статті 388 ЦК України випливає, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок був неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15-ц, № 522/2201/15-ц (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18 відповідно). Постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №332/3796/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Зазначені висновки відповідають правовим позиціям висловленим Верховним Судом у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 488/2812/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 137/731/17 (провадження № 61-10525св21) Верховний Суд зазначив, що некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо послідовного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з позовними вимогами, позивач прохала скасувати рішення Оржицької селищної ради від 19.02.2016 та від 30.09.2016, припинити право власності гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельні ділянки, а також витребувати земельні ділянки із володіння останніх. Хоча позовна вимога про витребування майна не є достатньо чітко сформульованою, однак позивачі заявили таку вимогу.

Як встановлено судом вище, земельна ділянка, яка належала померлому ОСОБА_4 , зареєстрована у подальшому за кадастровим номером 5323655100:00:003:0091, була поділена дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 5323655100:00:003:1091 та 5323655100:00:003:2091, які, на підставі оскаржуваних рішень Оржицької селищної ради від 19.02.2016 та від 30.09.2016, були передані у власність гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказані рішення органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання та можуть бути скасовані або змінені лише у судовому порядку та у разі становлення їх невідповідності вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасного порушення у зв`язку з прийняттям вказаного акта прав та охоронюваних законом інтересів особи, що його оскаржує.

Станом на час винесення оскаржуваних рішень Оржицька селищна рада мала законне право розпоряджатись майном (земельною ділянкою), оскільки рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20.02.2014 про визнання спадщини відумерлою ще не було скасоване, так само як і на момент внесення до державного реєстру записів про реєстрацію права власності за гр. ОСОБА_1 (№13808606 від 22.03.2016) та за гр. ОСОБА_2 (№ 16916464 від 07.10.2016) на підставі вказаних рішень місцевої ради.

У свою чергу, рішення суду, на підставі якого спадкова земельна ділянка вибула із законного володіння спадкоємця ОСОБА_3 , було скасоване постановою Полтавського апеляційного суду від 16.05.2019, однак станом на момент скасування - право власності на земельні ділянки, виділені у результаті поділу спадкової земельної ділянки, було оформлене за іншими добросовісними набувачами.

Позовні вимоги про скасування рішень органів місцевого самоврядування, якими земельні ділянки були передані у власність відповідачів, та припинення права власності на земельні ділянки за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як добросовісних набувачів, є неефективним способом захисту, у даному випадку, оскільки не призведе до відновлення спадкових прав позивача. В зазначеній частині позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо витребування земельних ділянок, які утворилися внаслідок поділу.

Як встановлено вище, земельній ділянці, яка належала на праві власності померлому ОСОБА_5 , в подальшому було присвоєно кадастровий номер 5323655100:00:003:0091, та в подальшому була поділена дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 5323655100:00:003:1091 та 5323655100:00:003:2091.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) дійшла висновку, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_3 відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України, з часу відкриття спадщини, однак вибула із володіння останньої поза її волею на підставі рішення про визнання спадщини відумерлою, яке у подальшому було скасоване, позовні вимоги ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок на її користь із володіння останніх набувачів (гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) відповідає ефективному способу захисту і призведе до відновлення прав позивача на спадкове майно.

Щодо застосування вимог ст. 1 протоколу № 1 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Витребування спірного майна на користь позивача у цій справі містить легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки позивача у справі з порушенням вимог закону було позбавлено права на спадкове майно. Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві та має легітимну мету, для задоволення власних інтересів, передбачених нормами матеріального права з метою відновлення свого порушеного права на належне їй спадкове майно.

Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Таким чином, витребування спірного майна у ОСОБА_1 та у ОСОБА_7 безумовно становить втручання в їх право на володіння майном, як добросовісними набувачами, однак це право не буде порушено при вирішенні питання щодо надання їм відповідної сатисфакції.

Відповідачі у справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , як добросовісні набувачі, не позбавлені можливості порушити питання щодо отримання належної компенсації (чи отримання у власність інших земельних ділянок) від органу , який передав їм безкоштовно у власність земельні ділянки, які в подальшому були витребувані у них законним власником. (дотримання принципу пропорційності).

Зважаючи на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України, у цій справі неможливо вирішити питання щодо належної компенсації кінцевим набувачам з огляду на те, що останні розпорядилися їхніми процесуальними правами, не заявили відповідні зустрічні позови, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання та самостійно збирати докази для встановлення розміру означеної компенсації. Цивільний кодекс України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 вказаної статті судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом, а саме статтею 2, відповідно до якої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд у своєму рішенні не надав належної правової оцінки доказам у справі, всупереч встановленим обставинам дійшов невірного висновку про відсутність порушеного права позивача, належним чином не мотивував відмову, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Відповідно до вимог п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є :

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2021 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 - частковому задоволенню, в частині позовних вимог про витребування майна від добросовісних набувачів. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на невірно обраний спосіб захисту.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч.1 ст. 376, статтями 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 , адвоката Юхимович С.А., - задовольнити частково.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2021 року - скасувати.

Ухвали у справі нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, кадастровий номер 5323655100:00:003:1091.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 1,4960 га для ведення особистого селянського господарства на території Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області, кадастровий номер 5323655100:00:003:2091.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2022 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Л.І. Пилипчук

Т.О. Кривчун