Постанова

від 14.02.2022 по справі 198/50/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2335/22 Справа № 198/50/20 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.,

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАН про визнання договору оренди землі розірваним та зобов`язання повернути земельну ділянку власнику, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про визнання договору оренди землі розірваним, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1225982500:01:003:0733, площею 7,3692 га, що розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

02 вересня 2014 року між ним та ТОВ «Лан» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки на строк 15 років. 01 грудня 2014 року договір зареєстровано реєстраційною службою Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області.

Пунктом 7 договору оренди сторони погодили, що орендар кожні п`ять років дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше як за 100 днів.

05 червня 2019 року, 18 липня 2019 року та 11 грудня 2019 року він направляв відповідачу повідомлення, у яких висловлював свій намір розірвати зазначений договір оренди на підставі пункту 7 договору, оскільки бажає використовувати земельну ділянку самостійно.

Посилаючись на те, що відповідач в порушення пункту 7 договору оренди відмовляє у розірванні договору, чим порушує його права, як власника земельної ділянки, просив: визнати розірваним договір оренди земельної ділянки від 02 вересня 2014 року, укладений між ним та ТОВ «Лан», зареєстрований реєстраційною службою Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області 01 грудня 2014 року, зобов`язати ТОВ «Лан» повернути належну йому земельну ділянку.

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу 05 червня 2020 року (а.с.139-141 Том І).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.167-172 Том І).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з підстав розгляду указаної апеляційної скарги в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи - в письмовому провадженні, всупереч нормам, встановленим у ст. 369 ЦПК України (а.с.76-80 Том ІІ).

Дніпровський апеляційний суд, отримавши цивільну справу 01 жовтня 2021 року, ухвалою колегії суддів від 06 жовтня 2021 року відкрив загальне позовне провадження та ухвалою того ж дня призначив справу до розгляду.

ТОВ ЛАН, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК, при повторному розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої 05 червня 2020 року, 29 грудня 2021 року подало відзив на апеляційну скаргу, в якій посилається на необґрунтованість та недоведеність обставин, на які посилається апелянт у скарзі, враховуючи що правових підстав для розірвання договору оренди землі не передбачено як умовами договору, так і діючим законодавством України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, враховуючи висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 15 вересня 2021 року, колегія суддів приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, та, відповідно, рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно з положенням частини 2 статті 374ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 037218 належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1225982500:01:003:0733, площею 7,3692 га, розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області (а.с. 8, 12).

02 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лан» укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач передав в оренду товариству належну йому земельну ділянку строком на 15 років, що не заперечується учасниками справи (а.с. 10-16).

01 грудня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області здійснено державну реєстрацію речового права оренди зазначеної земельної ділянки, тобто з цієї дати в силу ст. 125 ЗК України та ст. 6 Закону України «Про оренду землі» у сторін виникли права та обов`язки за договором оренди (а.с. 17).

В пункті 7 договору оренди земельної ділянки сторони закріпили положення про те, що орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір.

05 червня 2019 року, 18.07.2019р., 11.12.2019р. ОСОБА_1 , керуючись вказаним пунктом договору, звернувся до ТОВ «Лан» з листами про намір припинити дію договору оренди та проектом відповідної угоди про його розірвання, пославшись на бажання обробляти належну їй земельну ділянку самостійно. Але ТОВ «Лан» не погодилось на розірвання договору оренди, оскільки відсутні вагомі причини для розірвання договору в односторонньому порядку, а підприємство належним чином виконує обов`язки орендаря (а.с. 20-29).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ст. 792 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 651 ЦК України та ч.ч. 3, 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів), договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін, а розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що за згодою сторін у договорі оренди землі крім істотних умов, необхідних для такого виду договорів, можуть зазначатися також обставини, які можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди.

Таким чином, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку можливе або в силу закону, або тоді, коли це прямо передбачено у договорі, при цьому сторони договору повинні чітко визначити підстави та порядок такого розірвання. В протилежному випадку договір може бути розірвано тільки за згодою сторін.

Так, пунктом 7 укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лан» договору оренди землі від 02.09.2014 року встановлено, що орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір.

Іншими словами, сторони обумовили, що для настання події розірвання договору за вказаним пунктом через кожні п`ять років дії договорів повинно бути дотримано одночасно дві умови своєчасне попередження орендодавця про намір розірвати договір та згода орендаря на таке розірвання.

Разом з тим, в пунктах 27 та 28 договорів сторони домовились, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, а дія договору припиняється шляхом його розірвання: 1) за взаємною згодою сторін; 2) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Всі зазначені умови пунктів 7, 27 та 28 договору є результатом досягнення домовленості між ОСОБА_1 та ТОВ «Лан», які є вільними у визначенні змісту зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладаючи договори оренди землі, сторони узгодили усі умови (пункти) договорів, визначили їх зміст, а тому зазначені договори укладено з усіма погодженими сторонами умовами.

Як виходить зі змісту договорів оренди землі, сторони не погоджували, що розірвання договору за ініціативою орендодавця, яке здійснюється відповідно до умов п. 7 договору, не потребує додаткового укладення сторонами угоди про розірвання договору або що договір вважається розірваним тільки за однієї умови дотримання орендодавцем строку попередження.

Посилання позивача на те, що надання ТОВ «Лан» під час укладення договорів 02.09.2014 року безумовної згоди на розірвання договорів оренди у майбутньому (через кожні п`ять років дії договорів), та, як наслідок, виникнення у товариства обов`язку укласти угоду про розірвання договору, не може бути прийнято до уваги, оскільки згода наперед це завуальована форма одностороннього розірвання договору, яка не допускається та яка не була погоджена сторонами за відсутності поважних причин для такого.

Враховуючи вимоги статті 14 Закону України «Про оренду землі» щодо укладення договору оренді землі в письмовій формі, в такому випадку належною є згода орендаря на розірвання договору у формі додаткової угоди до договору, на укладення якої ТОВ «Лан» не погоджується.

Отже, сторонами не досягнуто згоди на розірвання договорів оренди від 02.09.2014 року згідно з пунктами 7 та 27 договорів, а іншими умовами останніх не передбачено можливості односторонньої відмови від договору з боку орендодавця без поважних причин.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору.

Крім того, згідно зі ст. 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Між тим, жодної іншої підстави для дострокового розірвання договорів оренди, крім посилання на п. 7 договорів та бажання самостійно обробляти земельні ділянки, ОСОБА_1 не навела. Однак, таке право власника землі-орендодавця не є самостійною та достатньою підставою, визначеною нормативно-правовими актами, для розірвання договору оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не зазначено обставин, які б свідчили про наявність підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки відповідно до норм ЦК України, Закону України «Про оренду землі» або положень п. 27 договорів.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення, оскільки не дослідив усі обставини справи, а саме те, що п.7 договорів оренди земельної ділянки встановлений загальний строк дії договорі 15 років, але відповідач заздалегідь дав згоду на дострокове розірвання договору через кожні п`ять років безперервного користування, у разі якщо у позивача, як орендодавця, виникне для цього потреба або бажання, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до положень ст. 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Таким чином, умови, за наявності яких можливе розірвання договору в односторонньому порядку, мають бути чітко визначені договором про оренду земельної ділянки.

Наявність в договорі умови про можливість його розірвання в односторонньому порядку є вирішальною для розгляду справи.

Сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо).

Проте абз. 2 п.7 укладених договорів оренди землі, на який посилається позивач як на можливість розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договорів в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання.

Водночас, зі змісту вказаного пункту вбачається, що для розірвання договорів потрібна згода відповідача, що виключає можливість розірвання договорів в односторонньому порядку без будь-яких додаткових умов.

Окрім того, п. 28 договорів оренди містить чітке зазначення, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, при цьому в п. 27 договорів визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.

Тому посилання позивача на своє право у будь-який час, зі спливом п`яти років в односторонньому порядку розірвати договір за потребою чи бажанням, не знаходить свого підтвердження, оскільки ніяким із пунктів укладених Договорів сторони не погоджували умови, порядок та механізм їх одностороннього розірвання.

Доказів про наявність інших підстав для розірвання договорів в односторонньому порядку позивачем не надано.

Доводи в апеляційній скарзі позивача про те, що вона належним чином дотримувалася та виконувала умови договорів оренди землі, в тому числі вимоги п.7 договору щодо вчасного повідомлення відповідача про свій намір розірвати договори зі спливом 5 років, натомість відповідач, відмовляючись від припинення договірних відносин, порушив умови таких договорів; що положення Закону України «Про оренду землі» в частині мінімального строку оренди земельної ділянки 7 років не було чинним на час укладення договорів оренди, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Так, дійсно відповідно до ч.3 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент укладення договорів оренди, при передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 року внесено зміни до Закону України «Про оренду землі», якими визначено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Відповідно до ст. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 року, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Отже, Закон не допускає строк дії договору менший ніж 7 років.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з абз. другим частини 3 статті 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Враховуючи зазначене, свобода договору не є абсолютною. Сторони договору мають враховувати вимоги законодавства, які визначені для них як обов`язкові, та не можуть змінити дію таких вимог законодавства договором, якщо це прямо не передбачено законодавством.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О.Макаров