Постанова

від 21.02.2022 по справі 903/553/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Справа № 903/553/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мельник О.В.

судді Олексюк Г.Є.

судді Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "ЛС-Груп" на рішення господарського суду Волинської області від 08.11.21р. у справі №903/553/21 (суддя Дем`як В.М., повний текст рішення складено 18.11.2021 року)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Новотех Україна"

до приватного підприємства "ЛС-ГРУП"

про стягнення 1000000,00 грн. та визнання договору купівлі-продажу автомобіля №03-01/20 від 03.01.2020 р. недійсним

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 08.11.2021 р. у справі №903/553/21 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Новотех Україна" задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства "ЛС-ГРУП" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Новотех Україна" аванс у розмірі 1000000,00 грн. та 15000 грн. витрат пов`язаних з оплатою судового збору. В решті позову відмовлено.

В обґрунтування рішення судом першої інстанції зазначено, зокрема, що позовна вимога про визнання договору купівлі-продажу автомобіля за №03-01/20 від 03.01.2020 задоволенню не підлягає, оскільки встановлено, що даний договір не підписаний сторонами, не скріплений мокрими печатками юридичних осіб, а відтак є неукладеним. Щодо позовної вимоги про стягнення суми авансу у розмірі 1000000,00 грн, суд вважає її обґрунтованою з огляду на наявність в матеріалах справи платіжних доручень про сплату ТОВ «Інжинірингова компанія «Новотех Україна»» авансу в сумі 1000000,00 грн та відсутність в матеріалах справи доказів поставки відповідачем товару автомобіля вантажного Mercedes-benz sprinter 313 CDI №WDB90061332N604837 або повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 1 000 000,00 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 1 000 000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову про стягнення 1000000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у ТОВ «Інжинірингова компанія «Новотех Україна» відсутні правові підстави для пред`явлення позову, оскільки в договорі купівлі-продажу автомобіля за №03-01/20 від 03.01.2020 сторонами не було встановлено строк поставки автомобіля та вказує, що жодної вимоги до ПП «ЛС-Груп» щодо отримання автомобіля ТОВ «Інжинірингова компанія «Новотех Україна» не пред`являлось.

Відповідач у справі правом подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судове засідання, що відбулося 22.02.2022 року, учасники справи не забезпечили явку своїх повноважних представників в судове засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

03.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інжинірингова компанія Новотех Україна та Приватним підприємством ЛС-ГРУП укладено договір купівлі-продажу автомобіля №03-01/20.(т.1 а.с. 5-8)

Згідно п.1.1 договору, продавець ПП ЛС-ГРУП продає, а покупець ТзОВ Інжинірингова компанія Новотех Україна оплачує та приймає у власність на умовах цього договору автомобіль вантажний марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI, номер кузова НОМЕР_1 .

Відповідно до п.2.2. договору, загальна вартість товару за цим договором складає 1 300 000, 00 грн.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що після укладення цього договору покупець протягом 20 банківських днів з моменту отримання рахунків-фактур на автомобіль вносить на поточний рахунок продавця авансові оплати в розмірі: 600000,00 грн, 300000,00 грн, 100000,00 грн, а решта після отримання автомобіля.

Відповідно до п.3.1., п.3.2. договору, автомобіль за цим договором знаходиться на складі продавця за адресою: 43001, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Володимирська, 74А. Місцем передачі автомобіля покупцю сторони визначили склад продавця. Строк передачі товару покупцю 5 (п`ять) робочих днів, рахуючи з дати поступлення суми, що складає повну вартість товару на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 3.6. договору передбачено, що сторони дійшли згоди, що моментом передачі автомобіля покупцю вважається оформлення продавцем акта приймання-передачі та підписання його сторонами, що підтверджує факт повної технічної справності автомобіля, відсутності будь-яких пошкоджень лакофарбованого покриття та повну комплектацію товару.

Право власності на автомобіль переходить від продавця до покупця з моменту виконання покупцем умов, передбачених п.п.2.3 розділу 2 договору та підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається покупцю (п.3.7. Договору).

Пунктами 4.1, 4.2. передбачено, що за невиконання або неналежне виконання будь-якого із сторін своїх обов`язків за цим договором, така сторона відшкодовує іншій стороні завдані таким невиконанням збитки та/або сплачує штрафні санкції, передбачені цим договором. За протермінування передачі автомобіля без поважних причин продавець за вимогою покупця сплачує на його користь пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми внесеної передоплати за автомобіль за кожен день прострочення, але не більше 0,3 відсотків від суми договору.

Згідно п. 8.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Колегією суддів встановлено, що договір купівлі-продажу автомобіля №03-01/20 від 03.01.2020 року не підписаний сторонами, а тому за формою не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин, в силу приписів ч.1 ст.205 ЦК України, може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Це може бути єдиний документ або декілька документів, що складаються окремо, але разом свідчать про досягнення згоди з усіх істотних умов договору (листи, телеграми, якими обмінялися сторони). Також допускається відтворення змісту правочину за допомогою сучасних технічних засобів передання інформації, без обмеження їх переліку (телетайпного, електронного тощо). Відповідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, наявність підписів має підтверджувати наміри учасників правочину, забезпечувати їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги ТОВ «Інжинірингова компанія «Новотех Україна» про визнання договору купівлі продажу автомобіля №03-01/20 від 03.01.2020 недійсним, з підстав, що вказаний договір є неукладеним.

Поряд з цим, оцінюючи висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з ПП «ЛС- Груп» суми авансових платежів у розмірі 1000000,00 грн., керуючись при цьому ст. 693 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання за договором зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Виходячи з системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Аналогічний правовий, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17.

З наведене вбачається, що аванс це сума, що перераховується згідно умов договору в рахунок майбутніх розрахунків та може бути повернутою на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений договором строк.

Отже встановлення факту, що договір між сторонами даного спору є неукладеним (не підписаним сторонами), виключає можливість застосування до даних правовідносин положення ч.2 ст. 693 ЦК України та стягнення на користь позивача коштів саме як авансових платежів за цим договором.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі коли особа набула та користувалася грошовими коштами без достатньої правової підстави, вона зобов`язана повернути ці кошти їх власнику на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «ЛС- Груп», відповідно до виписок з АТ «Укрсиббанк» :

1) №684 від 21.01.2020 перерахував на рахунок продавця НОМЕР_2 в ПАТ АБ «Південний», код банку 328209 600 000,00 грн. призначення платежу - аванс за автомобіль вантажний Mercedes-benz sprinter 313 CDI № НОМЕР_1 згідно договору №03-01/20 від 03.0.20;

2) №690 від 28.01.2020 перерахував на рахунок продавця НОМЕР_2 в ПАТ АБ «Південний», код банку 328209 300 000,00 грн., призначення платежу - аванс за автомобіль вантажний Mercedes-benz sprinter 313 CDI № НОМЕР_1 згідно договору №03-01/20 від 03.0.20;

3) №693 від 30.01.2020 перерахував на рахунок продавця НОМЕР_2 в ПАТ АБ «Південний», код банку 328209 100 000,00 грн., призначення платежу - аванс за автомобіль вантажний Mercedes-benz sprinter 313 CDI №WDB90061332N604837 згідно договору №03-01/20 від 03.01.2020.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач отримав кошти від позивача на загальну суму 1 000 000 грн., однак договір купівлі-продажу №03-01/20 сторонами даного спору підписано не було, як і не було отримано позивачем товар (автомобіль) за вказаним договором.

Отже, відповідні кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою у даній справі не зазначено в якості підстави позовних вимог положення ст. 1212 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності правових підстав для задволення позовних вимог (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та застосування до спірних правовідносин про стягнення коштів положень ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи, що судом першої інстанції в пункті 2 резолютивної частини рішення зазначено про стягнення з ПП "ЛС-ГРУП" на користь ТОВ "Інжинірингова компанія "Новотех Україна" коштів в сумі 1 000 000 грн. саме як авансових платежів, тому зміні також підлягає і пункт 2 резолютивної частина рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "ЛС-Груп" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 08.11.21р. у справі №903/553/21 в частині задоволених позовних вимог - змінити.

3. Мотивувальну частину рішення в частині зодоволених позовних вимог викласти в редакції цієї постанови.

4. Пункт 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

"2. Стягнути з приватного підприємства "ЛС-ГРУП" (43001, Волинська область, м. Луцьк, вул. Володимирська, 74а, код ЄДРПОУ 43090595) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Новотех Україна" (33017, м. Рівне, вул. А. Лабунського, 1а, пр. 41, код ЄДРПОУ 41946488) кошти в сумі 1 000 000 грн. та 15 000 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору."

5. В решті рішення залишити без змін.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" лютого 2022 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Маціщук А.В.