Постанова

від 23.02.2022 по справі 918/99/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2022 року Справа № 918/99/19(918/239/21)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021р. (повний текст 12.11.2021р.) у справі №918/99/19(918/239/21) (суддя Пашкевич І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" (65059, м.Одеса, вул.Краснова 6/1, код ЄДРПОУ 20953647)

до відповідача-1: Приватного підприємства "Обрій" (01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, 11, код ЄДРПОУ 31025360)

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд" (6549, Одеська обл., м. Одеса. вул. Палубна, 9/4, код ЄДРПОУ 38346157)

про визнання договору недійсним з підстав його фіктивності

в межах справи №918/99/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд"

представники учасників у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021р. у справі №918/99/19(918/239/21) відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" до Приватного підприємства "Обрій" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд" про визнання договору недійсним з підстав його фіктивності.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Південний" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт, зокрема зазначає, що предмет оспорюваного договору купівлі-продажу, а саме - комплексна технологічна лінія «Обладнання для переробки птиці 8000голів/год» фактично не передавався від ПП «Обрій» у власність ТОВ «Мілк Ворд», що свідчить про безтоварність (фіктивність) угоди.

Відповідно до п.181.1. ст.181 Податкового кодексу України, ПП «Обрій» здійснивши господарську операцію на суму, що перевищує 1000000 гривень, зобов`язаний був зареєструватися як платник податку на додану вартість у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням, втім ПП «Обрій», як платник податку на додану вартість не зареєстрований, що свідчить про нереальність/безтоварність господарської операції, а відтак про фіктивність спірного Договору.

Апелянт зазначає, що незрозуміла наявність у ТОВ «Мілк Ворд» ділової мети спрямованої на досягнення економічного ефекту, якою керувався останній при виборі контрагента та купівлі технологічної лінії «Обладнання для переробки птиці 8000голів/год», оскільки основним видом діяльності ТОВ «Мілк Ворд» є переробка молока та виробництво сира.

Стверджує, що між ПП «Обрій» та ТОВ «Мілк Ворд» до спірного Договору купівлі- продажу обладнання було укладено додаткову угоду №1 від 22.12.2016р., копію якої було надано ПП «Обрій» у справу про Банкрутство, з якої вбачається, що сторони дійшли згоди викласти п.3.2.1. Договору купівлі продажу обладнання №03-05 від 10 червня 2014 року в наступній редакції: «п.3.2. Сторони встановлюють наступний порядок оплати: 3.2.1. Сума в розмірі 19785436,00 грн до 30.12.2017р.». Однак, в матеріалах іншої справи, міститься Додаткова угода №1 від 22.12.2016р., з іншим змістом, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти п.3.2.1. Договору купівлі продажу обладнання №03-05 від 10 червня 2014 року в наступній редакції: «п.3.2. Сторони встановлюють наступний порядок оплати: 3.2.1. Сума в розмірі 1 500 000,00 грн до 31 жовтня 2017 року; Сума в розмірі 18285436,00 грн до 31 травня 2018 року».

Також зазначає, що Банк перед погодженням можливості укладання з Боржником генеральної угоди про кредитування перевіряв фінансовий стан Боржника, для чого запросив у останнього відповідні документи. З наданих документів фінансової звітності Боржника не вбачалося невиконаних зобов`язань перед ПП «Обрій» та взагалі будь-яких довгострокових зобов`язання.

Звертає увагу, що боржник здійснював свою діяльність в Хмельницькій області. Продавець обладнання ПП «Обрій» здійснював діяльність в м.Києві, а в договорі купівлі-продажу місцем зберігання обладнання було місто Золотоноша, Черкаської області. Однак, перевіривши зазначену адресу, встановлено, що обладнання там ніколи не зберігалося та будівля, за вказаною адресою не відповідає необхідним умовам для зберігання обладнання, яке було предметом договору купівлі-продажу.

На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021р. у справі №918/99/19(918/239/21) та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021р. у справі №918/99/19(918/239/21). Розгляд апеляційної скарги призначено на 12 січня 2022 р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

Ухвалою від 12.01.2022р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.02.2022р. об 11:00год.

Ухвалою від 02.02.2022р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.02.2022р. об 11:00год.

Відповідачі не подали відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 24.02.2022р. учасники провадження не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку; причини неявки не повідомили.

З огляду на неодноразове відкладення розгляду апеляційної скарги, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду учасників справи, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, явка учасників справи обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у даному судовому засіданні.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

03.04.2017р. між Публічним акціонерного товариства Акціонерного банку "Південний" та ТОВ "Торговий дім "Мілк-Маркет" і ТОВ "Мілк Ворд" було укладено генеральну угоду про кредитування №AGS2017-01190 (далі - Генеральна угода), відповідно до умов якої Банк на прохання будь-якого з Позичальників відкриває кредитні лінії (далі - кредит) на умовах, в об`ємах, зі строками повернення, викладеними в цій Угоді та відповідних Кредитних договорах, укладених з кожним з Позичальників окремо відповідно до положень цієї Угоди.

03.04.2017р. в межах Генеральної угоди між Банком та ТОВ "Мілк Ворд" було укладено кредитний договір №AL2017-01194 відповідно до умов якого, з урахуванням всіх змін та доповнень, Банк зобов`язався відкрити Позичальнику кредитну лінію, з максимальним лімітом 2000000,00 гривень, а Позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит в строк до 31.03.2022р. та сплатити проценти за користування кредитом, в розмірі 21,5 % річних (т.1, арк.справи 25-36).

03.04.2017р. в межах Генеральної угоди між Банком та ТОВ "Торговий дім "Мілк- Маркет" було укладено кредитний договір №AL2017-01193 відповідно до умов якого, з урахуванням всіх змін та доповнень Банк зобов`язався відкрити Позичальнику кредитну лінію, з максимальним лімітом 18000000,00 грн, а Позичальник, зобов`язався повернути отриманий кредит в строк до 31.03.2022р. та сплатити проценти за користування кредитом, в розмірі 21,5 % річних (т.1, арк.справи 13-24).

03.04.2017р. між Банком та ТОВ "Мілк Ворд" було укладено договір поруки відповідно до умов якого ТОВ "Мілк Ворд" зобов`язався відповідати за порушення зобов`язань ТОВ "Торговий дім "Мілк-Маркет" перед Банком, що виникли із Генеральної Угоди, всіх додаткових угод до неї та Кредитних Договорів, в тому числі і тих, що будуть укладені в майбутньому (т.1, арк.справи 37-40).

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 05.04.2017р. між Банком та ТОВ "Мілк Ворд" укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кара В.В. під р.н.201, згідно умов якого Іпотекодавцем в іпотеку Банку було передано цілісний майновий комплекс (нерухомого і рухомого майна), будівлі та споруди молокозаводу, загальною площею 12838,2 м.кв., що розташовані за адресою: Хмельницька область, Городоцький район, м.Городок, провулок Молочноконсервний, будинок 1, який належить ТОВ "Мілк Ворд" на праві власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, виданого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу, Хмельницької області Якимишиним С.Є. 31.01.2013р. за р.н. 60, право власності зареєстроване за р.н.4504868212, номер запису 67243; Договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кара В. В. під р.н. 200, згідно умов якого Заставодавцем було передано Банку обладнання, яке належить ТОВ "Мілк Ворд" , на підставі свідоцтва на право власності виданого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу, Хмельницької області Якимишиним С.Є. 31 січня 2013 року за реєстровим №61 та обладнання, яке належить ТОВ "Мілк Ворд" на підставі Договору поставки обладнання №10/6-П від 10.06.2016р. та видаткової накладної №76 від 26 грудня 2016 року.

Банк свої зобов`язання за кредитними договорами виконав у повному обсязі, що не заперечено відповідачами.

Однак, у зв`язку з тим що позичальники зобов`язання за кредитними договорами виконували неналежним чином, за кредитними договорами AL2017-01193 та AL2017-01194 станом на 16.03.2018р. утворилася заборгованість у розмірі 17236167,09 грн.

Позивач зазначав, що в рахунок часткового погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №AL2017-01193 Банк в позасудовому порядку звернув стягнення на предмет застави та предмет іпотеки.

Водночас, з метою захисту своїх порушених прав за Кредитним договором №AL2017-01194, Банк 31.05.2018р. звернувся до суду з позовом про стягнення, зокрема, з ТОВ "Мілк Ворд" кредитної заборгованості.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 07.02.2019р. у справі №916/1075/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019р., задоволено позов Публічного акціонерного товариства АБ "Південний" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Маркет", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк Ворд", фізичної особи про стягнення солідарно 1856853,22грн заборгованості за кредитним договором №AL2017-01194 від 03.04.2017р.

Звертаючись з позовом до суду Банк виходив з того, що відповідач-2 після отримання кредитних коштів, розпочав створювати умови для неповернення кредитних коштів, шляхом укладання з відповідачем-1 оспорюваного Договору минулою датою. При цьому воля сторін оспорюваного Договору не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним Договором, а їх дії вчинені на виникнення у ТОВ "Мілк Ворд" грошового зобов`язання перед ПП "Обрій" у великому розмірі, який значно перевищує розмір грошового зобов`язання ТОВ "Мілк Ворд" за кредитними договорами, з метою ліквідації Боржника в процедурі банкрутства, в якому відповідач-1, внаслідок наявності грошових вимог до відповідача-2, які суттєво перевищують вимоги Банку, отримує суттєві переваги у порівнянні з останнім, у вирішенні питань, які постають перед кредиторами в процедурі банкрутства ТОВ "Мілк Ворд", кінцевою метою якої є припинення грошових зобов`язань ТОВ "Мілк Ворд" внаслідок припинення юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що 10.06.2014р. між ТОВ "Мілк Ворд" (Покупець) та ПП "Обрій" (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу обладнання №03-05, відповідно до умов якого ПП "Обрій" зобов`язався передати у власність ТОВ "Мілк Ворд", а останній оплатити та прийняти комплексну технологічну лінію "Обладнання для переробки птиці 8000голів/год", вартістю 19785436,00 грн (т.1, арк.справи 41-42).

Умовами п. 2.1.1. Договору сторони встановили, що Продавець зобов`язується протягом 3 (трьох) днів від дати підписання Договору передати Покупцю обладнання та право власності на узгоджених умовах. Передача обладнання оформляється актом приймання-передачі.

Пунктом 3.2.1. Договору сторони погодили, що сума в розмірі 19785436,00 підлягає сплаті до 30 грудня 2016 року.

22.12.2016р. сторонами Договору укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін і доповнень до Договору, відповідно до п.1 якої сторони виклали п.3.2. Договору в наступній редакції: "Сторони встановлюють наступний порядок оплати: сума в розмірі 19785436,00 грн до 30 грудня 2017 року" (т.1, арк.справи 45).

Позивач зазначає, що між сторонами Договору укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін і доповнень до Договору, відповідно до п.1 якої сторони виклали п.3.2. Договору в наступній редакції: "п.3.2. Сторони встановлюють наступний порядок оплати: 3.2.1. Сума в розмірі 1500000,00 грн до 31 жовтня 2017 року; Сума в розмірі 18285436,00 грн. до 31 травня 2018 року", однак копії зазначеної угоди до матеріалів справи не надав.

В той же час, відповідачі посилались на обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.09.2018р. у справі №910/7676/18, в якій приймали участь, яке є чинним та набрало законної сили, та яким встановлено, наступне:

« 10 червня 2014 року між Приватним підприємством "Обрій" (надалі позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд" (надалі відповідач, покупець) укладено Договір купівлі-продажу обладнання №03-05 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець оплатити та прийняти комплексну технологічну лінію "Обладнання для переробки птиці 8000голів/год" на умовах передбачених даним договором.

22 грудня 2016 року сторонами укладено додаткову угоду №1 про внесення змін і доповнень до договору купівлі-продажу обладнання №03-05 від 10 червня 2014 року, відповідно до п.1 якої сторони дійшли згоди викласти п.3.2.1. договору купівлі продажу обладнання №03-05 від 10 червня 2014 року в наступній редакції: "п.3.2. Сторони встановлюють наступний порядок оплати: 3.2.1. Сума в розмірі 1500000,00 грн до 31 жовтня 2017 року; Сума в розмірі 18285436,00 грн до 31 травня 2018 року.

На виконання умов Договору купівлі-продажу обладнання №03-05 від 10.06.2014р. позивач передав, а відповідач отримав обладнання на загальну суму 19785436,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 10.06.2014р. (копія міститься в матеріалах справи). Вказаний акт приймання-передачі обладнання підписаний сторонами без заперечень та скріплений печатками товариств.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що прийняте за вищезазначеним актом обладнання в розмірі 1500000,00 грн у встановлений в Додатковій угоді №1 строк - до 31.10.2017р. відповідачем не оплачено.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 1500000,00 грн та настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем.

Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України та положень контракту, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу обладнання №03-05 від 10.06.2014р. в розмірі 1500000,00 грн».

Отже, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2018р. у справі №910/7676/18 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд" на користь Приватного підприємства "Обрій" грошові кошти: 1500000,00 грн основного боргу за Договором купівлі-продажу обладнання №03-05 від 10.06.2014р. та 22500,00 грн судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем-1 та відповідачем-2, були укладені дві додаткові угоди до Договору, які визначають порядок оплати, при цьому згідно однієї сума в розмірі 19785436,00 грн повинна бути сплачена до 30.12.2017р., а згідно іншої погоджено певне відстрочення платежу, а саме: сума в розмірі 1500000,00 грн сплачується до 31 жовтня 2017 року, а сума в розмірі 18285436,00 грн - до 31 травня 2018 року.

Строк виконання зобов`язань за Договором у відповідача-2 станом на день прийняття оскаржуваного рішення настав.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, наявність таких двох угод не свідчить про фіктивність Договору та відповідає принципу свободи договору.

06.03.2019р. на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2018р. у справі №910/7676/18 за заявою ПП "Обрій", Господарським судом Рівненської області відкрито провадження у справі №918/99/19 про банкрутство боржника ТОВ "Мілк Ворд" та визнано вимоги ПП "Обрій" у розмірі 1522500,00 грн, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядника майна боржника ТОВ "Мілк Ворд".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно до положень ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як встановлено ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України та стаття 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ необхідно враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2019р. у справі №910/13041/18).

Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.06.2021р. у справі №904/2981/20).

Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції.

Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №910/11715/17, від 08.08.2018р. у справі №920/1144/17, від 21.08.2018р. у справі №910/11565/17, від 26.02.2019р. у справі №925/1453/16, від 28.01.2020р. у справі №924/1208/18).

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості при оскарженні заінтересованими особами угод боржника в порядку спеціальних норм КУзПБ або за правилами ЦК України суду слід розглядати відповідні заяви, пов`язані з недійсністю правочинів, із застосуванням засад змагальності сторін у поєднанні з детальною перевіркою реальності проведення господарських операцій та наміру створення саме тих правових наслідків, що притаманні певним видам господарських правочинів.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок, викладений у постанові Об`єднаної Палати Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі №910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, свідомий намір невиконання зобов`язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину.

У разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованими на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Вирішуючи питання щодо фіктивності договору, укладеного всупереч інтересам позивача, суд має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, ніж це випливає зі змісту договору.

При цьому, судом першої інстанції вірно відхилено заперечення відповідача-1 про те, що аналогічні позовні вимоги були предметом судового розгляду між тими ж сторонами та з тих же підстав, під час яких було досліджено усі обставини і докази та визнано їх безпідставність, а саме: під час розгляду справи №918/99/19 (ухвала Господарського суду Рівненської області від 04.09.2019р.) та справи №910/7676/18 (рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2018р.), так як у вказаних справах суд не досліджував умови Договору на предмет його фіктивності, оскільки жоден з учасників про це не заявляв та зазначена вимога не була предметом спору.

Апелянт вважає, що з метою ухилення ТОВ "Мілк Ворд" від виконання кредитних зобов`язань перед Банком шляхом доведення ТОВ "Мілк Ворд" до банкрутства, у травні/червні 2018 року ТОВ "Мілк Ворд" уклало з ПП "Обрій" Договір купівлі- продажу обладнання № 03-05, при цьому умисно сторони зазначили у вказаному договорі дату його укладання - 10.06.2014р., тобто ТОВ "Мілк Ворд" та ПП "Обрій" уклали оспорюваний Договір минулою датою. Вважає, що предмет договору ніколи не існував та не передавався відповідачу-2.

Предметом оспорюваного Договору була комплексна технологічна лінія "Обладнання для переробки птиці 8000голів/год", вартістю 19785436,00 грн.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки ПП "Обрій" №4 від 09.06.2014р. (т.1, арк.справи 15-16) станом на 09.06.2014р. на балансі останнього (281 - Товари на складі) обліковується технологічна лінія "Обладнання для переробки птиці 8000голів/год", вартістю 19785436,00 грн, що складається з 67 найменувань його частин.

Актом №5/26-15-13-01-03/38346157 від 17.12.2015р. "Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд" (код 38346157) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 03.08.2012р. по 31.12.2014р., валютного та іншого законодавства за період з 03.08.2012р. по 31.12.2014р., складеним працівниками Головного управління ДФС у м.Києві Державної фіскальної служби України, встановлено наступне (т.2, арк.справи 144-213):

- Боржником, у період що досліджувався контролюючим органом, було реалізоване обладнання для переробки птиці та відображено у декларації собівартість реалізованого обладнання для переробки птиці (т.2, арк.справи 149, 151);

- ТОВ "Мілк Ворд" у 2014 році здійснювалися операції з вивезення товарів за межі митної території України на суму 20505143 грн (т.2, арк.справи 156);

- ТОВ "Мілк Ворд" в 2014 році було виконано умови експортного контракту укладеного з Ресурс ЮГ ТК на продаж виробничої лінії на суму 19950045,50 грн (т.2, арк.справи 160).

Отже, з Акту вбачається, що ТОВ "Мілк Ворд" в 2014 році була здійснена операція з експорту обладнання для переробки птиці, а саме: реалізовано ООО ТК "Ресурс-ЮГ" (Росія) комплексну технологічну лінію "Обладнання для переробки птиці 8000 голів/година" вартістю 19950055,62 грн, посилання на відповідні митні декларації міститься у Акті (т.2, арк.справи 160, 163).

Докази, що ТОВ "Мілк Ворд" володіло іншим обладнанням такої вартості, ніж те, що отримане останнім за оспорюваним Договором, матеріали справи не містять.

Крім цього, згідно додатку №2.3 до Акту (т.2, арк.справи 208) ТОВ "Мілк Ворд" перебувало в господарських відносинах з ПП "Обрій" з приводу купівлі-продажу обладнання для переробки птиці, заборгованість за яким виникла в червні 2014 року в сумі 19785,40 тис.грн.

Як було зазначено вище, для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи спростовується твердження позивача про укладення Договору минулою датою та відсутність обладнання.

Натомість встановлено наявність правових відносин між відповідачами за оспорюваним Договором у 2014 році, що відображена Боржником у податковій звітності; подальша реалізація товару спростовує фіктивність Договору оскільки судом вбачається, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно, що було його предметом, а невиконання такого правочину зі сторони ТОВ "Мілк Ворд", тобто відсутність оплати, також не свідчить про його фіктивність.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст.3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивач вважає, що його права як кредитора ТОВ "Мілк Ворд" є порушеними внаслідок укладення оскаржуваного договору, оскільки його укладення впливає на хід процедури банкрутства, в якій відповідач-1, внаслідок наявності грошових вимог до відповідача-2, які суттєво перевищують вимоги Банку, отримує суттєві переваги у порівнянні з останнім, у вирішенні питань, які постають перед кредиторами в процедурі банкрутства ТОВ "Мілк Ворд".

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не доведено, що воля сторін спірного Договору не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним Договором, оскільки, як встановлено судом оспорюваний правочин був вчинений у 2014 році, тобто задовго до ініціювання у лютому 2019 року кредитором відповідачем-1) процедури банкрутства Боржника (відповідача-2).

При цьому, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За результатами дослідження оспорюваного позивачем Договору на предмет відповідності його умов нормам цивільного законодавства, що регулюють правовідношення, пов`язані з таким видом договорів, встановлено, що договір вчинений з дотриманням відповідних норм законодавства і матеріали справи не містять фактичних даних стосовно невідповідності його чинному законодавству.

Таким чином, сторони, користуючись правом вільного волевиявлення та з погодженням відповідних істотних умов, було укладено Договір, за яким 10.06.2014р. відповідач-1 передав, а відповідач-2 отримав обладнання на загальну суму 19785436,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі обладнання.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Отже, наведене свідчить про виконання вказаного договору, що в свою чергу виключає можливість визнання його фіктивним, адже прагнення однієї зі сторін були реалізовані, тоді як фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний.

Відтак, за оспорювним Договором мали місце наслідки, які виходили з предмету саме цього договору.

Зважаючи на встановлені обставини про фіктивність оспорюваного Договору, а також про безтоварність операції з купівлі-продажу не свідчать доводи позивача про те, що: фінансові документи Боржника, які надавались Банку під час отримання кредиту, а саме: звіти про фінансові результати та баланс ТОВ "Мілк Ворд" за період з 2014 по 2016 роки, господарської операції з купівлі технологічної лінії "Обладнання для переробки птиці 8000голів/год" не відображають, та не відображена кредиторська заборгованість ТОВ "Мілк Ворд" перед ПП "Обрій" за придбане обладнання у розмірі 19 807 936,00 грн; з наданих документів фінансової звітності Боржника не вбачалося невиконаних зобов`язань перед ПП "Обрій" та взагалі будь-яких довгострокових зобов`язань.

Як вірно відмічено судом першої інстанції, в будь-якому разі відповідальність за подачу недостовірних відомостей під час отримання кредитних коштів до Банку несе особа, яка подає такі відомості, що не вказує на фіктивність Договору, враховуючи те, що в податковому обліку Боржника вищевказані операції відображені.

У матеріалах справи відсутні докази, які б у сукупності давали підстави для висновку про фіктивність оспорюваного Договору, тобто позивачем у межах цього провадження не доведено належними та допустимими доказами стверджуванні ним в заявленому позові обставини. Наведені позивачем аргументи є припущеннями.

Крім цього, позивач, на підтвердження своїх доводів щодо фіктивності Договору надав: витяг з системи "Ю-контрол" щодо фінансової звітності ТОВ "Мілк Ворд", витяг з системи "Ю-контрол" щодо ПП "Обрій" та витяг з системи "Ю-контрол" щодо фінансової звітності ПП "Обрій" (т.2, арк.справи 59-73).

Відповідно до статті 101 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах. Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення. Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов`язковим посиланням на джерело отримання такої інформації.

Разом з цим, аналітична інформація Системи "YOUCONTROL" має виключно рекомендаційний характер і не може підміняти будь-які експертні висновки, існуючі офіційні дані та/або встановлювати будь-які факти або обставини, що мають юридичне значення. Використання аналітичних даних Системи "YOUCONTROL" для прийняття управлінських, фінансових, організаційних та будь-яких інших рішень, дій (або бездіяльності), здійснюється користувачами та/або пов`язаними із ним особами виключно на власний розсуд і товариство "Ю-Контрол" за їх наслідки відповідальності не несе (такий висновок наведений у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 грудня 2019 року у справі № 910/14928/18).

Тому, судом першої інстанції правомірно не прийнято аргументи позивача які він наводить з посиланням на вищевказане джерело, оскільки такі витяги з веб-сайту не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України.

Аргументи позивача щодо: відсутності в Державній митній службі України відомостей щодо перевезення обладнання через митний кордон України; невідповідності місця поставки обладнання за Договором необхідній площі для зберігання обладнання, що є предметом оспорюваного Договору; належність будівлі розташованої за адресою: Черкаська область, місто Золотоноша, вулиця Богодухівська, будинок 22 належить (місце поставки за Договором) на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Черкаський проект" (код ЄДРПОУ 36995025); того що обладнання за вказаною у договорі адресою ніколи не зберігалося та будівля, за вказаною адресою, не відповідає необхідним умовам для зберігання обладнання, яке було предметом договору купівлі-продажу, зважаючи на що Банк вважає, що технологічної лінії "Обладнання для переробки птиці 8000 голів/год" ніколи не існувало; відсутності очевидної економічної мети, та недобросовісність мотивів через які ПП "Обрій" продало ТОВ "Мілк Ворд" обладнання для переробки птиці, - як вірно зазначено судом першої інстанції, є лише його доводами, що не підтверджені належними доказами, отже не свідчать про фіктивність Договору.

Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов`язок позивачем не виконаний, оскільки ним не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж.К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v.SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З огляду на встановлені судом обставини вчинення відповідачами дій щодо виконання Договору, тобто, фактична передача товару та подальша його реалізація, оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Наведене спростовує твердження позивача, що спірний договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Позивачем жодними належними і достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено відсутності наміру створити правові наслідки на момент укладення спірного договору обома відповідачами, що також свідчить про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

Інших доказів, які б свідчили про наявність ознак фіктивності вчиненого між сторонами правочину, в матеріалах справи немає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018р. у справі №910/13407/17.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши та оцінивши в апеляційному провадженні подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень докази, з огляду на зазначені вище норми права, колегія суддів вважає, що Господарський суд Рівненської області дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" до Приватного підприємства "Обрій" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд" про визнання договору недійсним з підстав його фіктивності.

Стосовно заяви відповідача-1 про застосування позовної давності суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки не встановлено порушень прав та законних інтересів позивача у даній справі, які б підлягали судовому захисту, питання застосування позовної давності судом не вирішується.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021р. у справі №918/99/19(918/239/21) залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскарженою до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 25.02.2022р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Миханюк М.В.