Постанова

від 15.02.2022 по справі 813/288/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 813/288/16 пров. № А/857/22489/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І.,

представника позивача Чорнія Р. Ю.,

представника відповідача Гурняк О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (прийняте у м. Львів суддею Хомою О. П., складене у повному обсязі 28 грудня 2017 року) у справі № 813/288/16 за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» (Данія) до Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року Дочірнє підприємство «Датський текстиль» компанії «ПВН Холдінг А/С» (Данія) (далі ДП «Датський текстиль», Підприємство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Сокальської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступником якої є Червоноградська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області (далі Червоноградська ОДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 січня 2016 року за №№ 0000012200, 0000022200 та 0000032200.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що висновки контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 06.01.2016 № 2/2200/31588791, є безпідставними, не відповідають нормам законодавства та фактичним обставинам справи, позаяк реальність досліджених господарських операцій спростовується належними первинними документами, які підтверджують факт здійснення фінансово-господарських відносин, вид, обсяг, якість операцій та розрахунків, що здійснювалися та підтверджують реальність на повноту відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням в деклараціях з податку на додану вартість результатів таких господарських операцій. А наявність товарно-транспортних накладних не є обов`язковою умовою права на витрати та на податковий кредит, оскільки є інші документи щодо придбання цих товарів, а придбання малогабаритних запчастин і невеликої кількості скрапленого газу в балони чи автомобільні балони покупця дає можливість самостійного перевезення придбаного товару без залучення вантажного транспорту; а доставка ліфта на місце його монтажу згідно з договором була обов`язком постачальника, тому в позивача відсутній обов`язок щодо організації його доставки. Протиправними є й висновки контролюючого органу про необхідність нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на вартість електроенергії, використаної орендарем при організації харчування працівників позивача, позаяк згідно з умовами договору вартість комунальних послуг (у т. ч. електроенергії) враховано при визначенні орендної плати за використання кухонного обладнання, яке передається в оренду для харчування працівників підприємства. Також відповідач зробив невірні висновки щодо подвійного включення у 2013 та 2014 роках до витрат, що зменшують оподатковуваний прибуток (у складі собівартості реалізованих товарів), вартості пакувальних матеріалів, оскільки їх було відображено у податковій звітності лише один раз, а саме у складі витрат на збут і це підтверджується даними обліку підприємства.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Червоноградської ОДПІ від 25.01.2016 № 0000012200 в частині зменшення суми від`ємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 092 573 грн.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Червоноградської ОДПІ від 25.01.2016 № 0000032200 повністю.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Червоноградської ОДПІ від 25.01.2016 № 0000022200 в частині визначення податкового зобов`язання у розмірі 139 805 грн та штрафних (фінансових санкцій) у розмірі 69902,50 грн.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ДП «Датський Текстиль» 16392,30 грн судових витрат.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила Червоноградська ОДПІ, яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування обставин, які мають значення для вирішення питання. Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позовні вимогу обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції зазначив, що всі надані позивачем документи відповідають встановленим вимогам до первинних документів, не викликають сумнівів щодо достовірності та сукупно з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ДП «Датський Текстиль» та ТзОВ «Промислово-будівельна група», ПП «Компанія Глобус Плюс». Суд залишив поза увагою той факт, що до перевірки не було надано доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей та супроводжуючих документів товарно-транспортних накладних на транспортування товарно-матеріальних цінностей зі складу продавця. Також, суд першої інстанції не врахував, що ліфт який позивач отримав від ПП «Компанія Глобус Плюс» відповідно до копії видаткової накладної від 26.05.2014, в той час коли ПП «Компанія Глобус Плюс» відсутнє за місцезнаходженням та не була платником ПДВ.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу Червоноградської ОДПІ залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року касаційну скаргу Червоноградської ОДПІ було задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 813/288/16 скасовано, а справу направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Скасовуючи рішення, Верховний Суд зокрема вказав, що судом апеляційної інстанції де досліджено обставини, на які посилався податковий орган під час розгляду справи, зокрема про те, що діяльність контрагента позивача ПП «Компанія «Глобус Плюс» має ознаки фіктивності, що встановлено вироками суду; в повній мірі не оцінено реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин ДП «Датський Текстиль» з ПП «Компанія «Глобус Плюс».

Представник ДП «Датський Текстиль» подав до суду відзив на апеляційну скаргу та додаткові пояснення до нього, у яких вказав, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, позаяк господарські операції належним чином підтверджені первинними документами, а вирок суду не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства. Також надав відповідні документи, які стосуються придбання та встановлення (монтажу) ліфта. Тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також надала до суду додаткові пояснення й представник апелянта, яка з покликанням на практику Верховного Суду, вироки суду та матеріали справи, вказала, що Підприємством завищено податковий кредит зі ПДВ на загальну суму 101670,80 грн за операцією з придбання ліфта. Також, надаючи відповідне обґрунтування, вказала, що електроенергія використана не в господарській діяльності позивача, тому не повинна включатись до податкового зобов`язання підприємства. Крім того, доповнила обґрунтування в частині вимог апеляційної скарги.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

Як встановлено судом, ДП «Датський Текстиль», зареєстроване як суб`єкт підприємницької діяльності юридична особа за кодом ЄДРПОУ 31588791 та з 12 грудня 2001 року перебуває на податковому обліку.

У період з 18 листопада 2015 р. по 29 грудня 2015 р. Сокальська ОДПІ провела планову виїзну документальну перевірку ДП «Датський текстиль» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 06 січня 2016 року № 2/2200/31588791.

За висновками контролюючого органу Товариством порушено приписи:

підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.4.1 пункту 135.4, підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.6, підпунктів 138.8.1, 138.8.2 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 підпунктів 153.1.1, 153.1.2, 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування від усіх видів діяльності на суму 1 095 048 грн, в т. ч. за 2012 рік в сумі 21 491 грн, за 2013 рік в сумі 1 073 557 грн, заниження від`ємного значення об`єкта оподаткування від усіх видів діяльності на загальну суму 2 158 284 грн в т. ч. за 2014 рік в сумі 2 158 284 грн;

пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, абзацу 2 пункту 198.6 статті 198, пункту 199.1 статті 199 ПК України, в результаті чого завищено ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 140 300 грн, у тому числі за листопад 2012 року на суму 1272 грн, за грудень 2012 року на суму 1756 грн, за січень 2013 року на суму 1272 грн, за лютий 2013 року на суму 1284, грн, за березень 2013 року на суму 1284 грн, за квітень 2013 року на суму 1333 грн, за травень 2013 року на суму 1888, грн, за червень 2013 року на суму 1359 грн, за липень 2013 року на суму 1711 грн, за серпень 2013 року на суму 1359 грн, за вересень 2013 року на суму 1387 грн, за жовтень 2013 року на суму 1387 грн, за листопад 2013 року на суму 1552 грн, за грудень 2013 року на суму 1717 грн, за січень 2014 року на суму 1387 грн, за лютий 2014 року на суму 1387 грн, за березень 2014 року на суму 1387 грн, за квітень 2013 року на суму 103 058 грн, травень 2013 року на суму 1387 грн, за червень 2013 року на суму 1453 грн, липень 2013 року на суму 1523 грн, за серпень 2013 року на суму 1593 грн, за вересень 2013 року на суму 1593 грн, за жовтень 2013 року на суму 1657 грн, за листопад 2013 року на суму 1657 грн, за грудень 2013 року на суму 1657 грн;

пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1 статті 199 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту (рядок 19 декларації) за грудень 2014 року на загальну суму 1690 грн.

Висновки контролюючого органу щодо порушення ДП «Датський текстиль» вимог податкового законодавства ґрунтуються на інформації, викладеній у актах перевірки контрагентів позивача. Контролюючий орган, вказує, що позивач не відобразив податкові зобов`язання при відшкодуванні електроенергії, використаної в не господарській діяльності підприємства орендованого невиробничого приміщення. Товариство до перевірки не надало документів щодо використання у межах господарської діяльності матеріалів та наданих послуг. Протягом охопленого перевіркою періоду позивач двічі включив до витрат вартість пакувальних матеріалів, відобразивши їх одночасно у р. 05.1 «Собівартість реалізованих товарів» та р. 06.2 Декларації з податку на прибуток «Витрати на збут».

Також, ДП «Датський текстиль» не надало документального підтвердження транспортування придбаних матеріалів, не надано документального підтвердження хто проводив розвантажувально-навантажувальні роботи тощо. Відповідно до баз даних ДФС України, системи Податковий блок щодо контрагента позивача ПП «Компанія Глобус Плюс» до ЄДР від 28 квітня 2014 року внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Свідоцтво платника податку ПП «Компанія Глобус Плюс» анульовано за рішенням контролюючого органу 28 квітня 2014 року.

Контрагенти позивача не мають достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів, у них відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні в достатній кількості штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні операцій з надання послуг за укладеними договорами, що, на думку податкового органу, вказує на неможливість фактичного здійснення таких операцій.

Відповідач вказує, що господарські операції між ДП «Датський Текстиль» та ТОВ «Промислово-будівельна група», ДП «Івано-Франківськ-пропан» та ПП «Компанія Глобус Плюс» спрямовані лише на отримання податкової вигоди позивачем шляхом декларування податкового кредиту та збільшення витрат на підставі первинних документів.

25 січня 2016 року на підставі вищевказаного акту перевірки Сокальською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0000012200, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 1 095 048 грн;

№ 0000022200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну 140 300 грн, в тому числі за основним платежем 29 921 870 грн, штрафні (фінансові) санкції 70 150 грн;

№ 0000032200, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 1690 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач оскаржив їй до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що реальність господарських операцій Товариства з ТзОВ «Промислово-будівельна група» та ПП «Компанія Глобус Плюс», які вплинули на формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з ПДВ підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

З приводу взаємовідносин ДП «Датський Текстиль» з ВКП «Промислово-будівельна група» суд визнав необґрунтованими покликання контролюючого органу на акти перевірки ВКП «Промислово-будівельна група», позаяк неправомірна діяльність контрагента не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення його до відповідальності.

Стосовно господарських операцій з ПП «Компанія «Глобус Плюс» суд також зазначив, що реальність операції з придбання вантажного ліфта ГВ 2005, крім первинних документів, підтверджується також і його фізичною наявністю за місцем установки у промисловій будівлі позивача; безпека його використання досліджена і підтверджена Висновком експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва та господарювання від 01 жовтня 2014 року, складеним ДП «Західний експертний технічний центр Держгірпромнагляду України. Ліфт прийнято в експлуатацію на підставі дозволу Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області від 28.10.2014 № 802.14.46 та зареєстровано, що підтверджується відповідною відміткою на паспорті ліфта.

Разом з тим, анулювання контролюючим органом свідоцтва платника ПДВ ПП «Компанія «Глобус Плюс» (рішення від 28 квітня 2014 року), внесення запису про відсутність за місцезнаходженням від того ж числа та не подання цим контрагентом податкової звітності, не може бути підставою невизнання права позивача на податковий кредит, оскільки ці обставини мали місце у періоді, наступному після періоду, в якому було укладено договір та здійснено оплату придбаного ліфта, а продавцем складено податкові накладні на виконання такого договору.

Також, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, оскільки ці документи не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами поставки чи договорами про надання послуг, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими податковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Суд визнав необґрунтованими твердження контролюючого органу про зайве включення Товариством до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (рядок 05.01 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік) частини витрат на збут (а саме: суми витрат на допоміжні та пакувальні матеріали) в сумі 963 824 грн, відображених одночасно у рядку 06.2 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік, оскільки зазначене спростовується висновком судово-економічної експертизи від 27 жовтня 2017 року № 4672.

Щодо висновку про не відображення податкового зобов`язання при відшкодуванні електроенергії, використаної не в господарській діяльності підприємства орендованого невиробничого приміщення на загальну суму 38 433 грн, суд вказав, що використання електроенергії для роботи кухонного обладнання є платним. Позаяк Товариство від надання вказаного обладнання в оренду отримувало дохід, ці господарські операції належать до його господарської діяльності і немає підстав для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з використанням придбаної електроенергії не в господарській діяльності.

Водночас суд погодився з висновком контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 495 грн за рахунок включення до складу податкового кредиту суми ПДВ з вартості скрапленого газу та завищення показника р. 05.1 декларації по податку на прибуток за 2013 рік на суму 2475 грн, оскільки постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року (справа № 809/4046/14), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року, встановлено, що господарські операції ТОВ «ІнвестпромсейМіддл» по придбанню скрапленого газу фактично не відбувались. За відсутності придбання ДП «Івано-Франківськ пропан» у ТОВ «ІнвестпромсейМіддл» скрапленого газу, такий не міг бути реалізованим позивачу за договором від 01 березня 2014 року.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції частково помилковими, виходячи з таких підстав.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до абзацу першого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Згідно зі статтею 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

-прямих матеріальних витрат;

-загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

-інших прямих витрат;

Зокрема, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. До складу загальновиробничих витрат включається амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

До складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; з) інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила формування податкового кредиту визначено статтею 198 ПК України, відповідно до пункту 198.1 якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті198 ПК України в датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду; при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом цих норм правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового обліку наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента), його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Також вони не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Судом встановлено, що між ДП «Датський Текстиль» та ВКП «Промислово-будівельна група» укладено договір поставки від 25 лютого 2013 року № 250101.

Відповідно до пункту 1.1 цього Договору постачальник зобов`язується поставити товар згідно рахунків та/чи специфікацій, накладних, які видаються на окрему партію товарів і є невід`ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов`язується оплатити і прийняти товар на умовах передбачених цим Договором.

Згідно з п. 5.1., 5.4., 5.5 зазначеного договору умови поставки даного договору регулюються правилами «Інкотермс-2010». Доставка товару здійснюється засобами Покупця. За угодою Сторін допускається доставка товару засобами Постачальника, за рахунок і на ризик Покупця.

Оплату придбаного товару за вказаним договором здійснено платіжними дорученнями № 2172 від 28.11.2012, № 590 від 16.04.2013 та № 905 від 10.06.2013.

Придбання товарів оформлено видатковими накладними від 29.11.2012 № ПБ-112901, від 24.04.2013 № ПБ-042402 та від 11.06.2013 № ПБ-061101 та податковими накладними від 28.11.2012 № 51, від 17.04.2013 № 23 та від 11.06.2013 № 12.

Здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується витягами з книги обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач як причину невизнання права позивача на витрати і на податковий кредит наводить інформацію про завищення ВКП «Промислово-будівельна група» своїх податкових зобов`язань на 320 144, 00 грн з метою отримання неправомірної податкової вигоди від ТзОВ «Сіріус Техно» та її надання ряду підприємств покупців (у тому числі позивача), недобросовісну податкову репутацію ТзОВ «Сіріус Техно» (постачальника ВКП «Промислово-будівельна група»), яке не знаходиться за юридичною адресою. Вказані висновки ґрунтуються на інформації, викладеній у акті перевірки контрагента ВКП «Промислово-будівельна група» від 21.02.2014 № 65/44/13-07-22-01-1030649580.

Проте, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги покликання контролюючого органу на податкову інформацію щодо вказаних контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, позаяк податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни в тому числі тими, які не були безпосередніми постачальниками товару, та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. При цьому суд зазначив, що викладені в акті перевірки висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемних правочинів або відображення у звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку із самостійного встановлення та доведення факту вчинення платником податків порушення закону. Акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності, а тому не є допустимим доказом в розумінні КАС України. Суд зауважив, що позивач не укладав господарських договорів з ТзОВ «Сіріус Техно» та відповідно не здійснював господарських операцій з цим підприємством. Тому позивач не може нести відповідальність за його дії.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 816/5040/14 норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Зазначене підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини: рішення від 09 січня 2007 року (заява № 803/02) у справі «Інтерсплав проти України»; рішення від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) «Справа БУЛВЕС проти Болгарії»; рішення від 18 березня 2010 року (заява № 6689/03) у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії».

Отже, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні бути підтверджені належними, достатніми, достовірними доказами із законних джерел у їх взаємній сукупності.

Також встановлено, що ДП «Датський текстиль» в охопленому перевіркою періоді орендувало невиробниче приміщення (їдальню) в ТДВ «Сокальська панчішна фабрика», що не заперечується відповідачем та підтверджується відповідними договорами оренди невиробничих приміщень (їдальні).

Згідно з розділом 2 вказаних договорів об`єкт оренди передається орендарям для організації діяльності їдальні.

Згідно з розділом 5 вказаних договорів використання обладнання є оплатним.

У пункті 5.21 додаткових договорів до перелічених вище договорів оренди вказано, що до складу орендної плати входить вартість комунальних послуг.

Відтак, використання орендованого обладнання було призначене для забезпечення харчування працівників орендодавця за місцем їх роботи. Тобто використання електроенергії для роботи кухонного обладнання також є платним.

Оцінивши первинні документи бухгалтерського обліку та податкову звітність ДП «Датський текстиль» по господарських відносинах з ВКП «Промислово-будівельна група» та ТДВ «Сокальська панчішна фабрика», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони є належними письмовими доказами, які підтверджують реальність господарських операцій із вказаними контрагентами, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів дійсно мав місце. Позаяк Товариство від надання вказаного вище обладнання в оренду отримувало дохід, ці господарські операції належать до господарської діяльності позивача і немає підстав для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з використанням придбаної електроенергії не в господарській діяльності.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які свідчили б про безтоварність операцій позивача з ВКП «Промислово-будівельна група» та ТДВ «Сокальська панчішна фабрика».

Відтак, твердження контролюючого органу про те, що позивачем не відображено податкового зобов`язання при відшкодуванні електроенергії використаної в не господарській діяльності підприємства орендованого невиробничого приміщення на загальну суму 38 433, 00 грн, є безпідставними.

Відповідно до приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч приписам частини другої статті 77 КАС України відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не навів обставин та не надав доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості або інших обставин, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

За відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили, що господарські операції позивача із вказаними контрагентами були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди, обізнаності платника щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності, наявності недоліків у первинних документах тощо, суд дійшов правильного висновку, що у Товариства є всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування витрат та податкового кредиту, а аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту по операціям з названими підприємствами.

Стосовно господарських операцій позивача з ДП «Івано-Франківськ пропан» суд зазначив, що між ДП «Датський Текстиль» та ДП «Івано-Франківськ пропан» укладено договір про купівлю продаж скрапленого газу від 01.03.2014.

У пункті 2.1 цього договору вказано, що продаж товару здійснюється на умовах відпуску в балони або наповнення автомобільних балонів покупця на дільниці продавця.

Оплату придбаного товару було здійснено платіжними дорученнями № 1544 від 30.09.2013, № 1915 від 19.11.2013 та № 2135 від 23.12.2013.

Операцію з придбання товару оформлено видатковими накладними від 31.10.2013 за № 00002207 та від 30.11.2013 № 00002285 і податковими накладними від 31.10.2013 № 91 та від 30.11.2013 № 54.

ДП «Івано-Франківськ пропан» придбавав у ТзОВ «ІнвестпромсейМіддл» скраплений газ, який надалі мав бути реалізований позивачу за договором від 01.03.2014.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 (справа № 809/4046/14), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016, встановлено, що господарські операції ТзОВ «ІнвестпромсейМіддл» по придбанню скрапленого газу фактично не відбувались.

Як наслідок, за відсутності придбання ДП «Івано-Франківськ пропан» у ТзОВ «ІнвестпромсейМіддл» скрапленого газу, такий не міг бути реалізованим позивачу за договором від 01.03.2014, позаяк судом встановлено, що контрагент позивача не здійснює видобутку такого газу, а лише є транзитним підприємством щодо реалізації скрапленого газу.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що реальність проведення господарських операцій між ДП «Датський Текстиль» та ДП «Івано-Франківськ пропан» не підтверджена, а наявність позивача відповідних первинних документів не є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до податкового обліку. У зв`язку з цим правомірними є твердження контролюючого органу про нереальність господарських операцій між Товариством та ДП «Івано-Франківськ пропан», а відтак і про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 495,00 грн за рахунок включення до складу податкового кредиту суми ПДВ з вартості скрапленого газу та завищення показника р. 05.1 декларації по податку на прибуток за 2013 рік на суму 247,5 00 грн.

При визначенні податкового зобов`язання за спірними податковими повідомленнями рішеннями контролюючий орган також вказує про зайве включення ДП «Датський Текстиль» до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (рядок 05.01 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік) частини витрат на збут (а саме: суми витрат на допоміжні та пакувальні матеріали) в сумі 963 824 грн, відображених одночасно у рядку 06.2 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 27.10.2017 № 4672 не підтверджується документально обґрунтованість висновки акта перевірки від 06.01.2016 № 2/2200/31588791 щодо зайвого включення ДП «Датский текстиль» до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (рядок 05.01 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік) частини витрат на збут, а саме: суми витрат на допоміжні та пакувальні матеріали в розмірі 963 824, 00 грн, відображених одночасно у рядку 06.2 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік.

Судом не здобуто і сторонами не надано жодних доказів на спростування вказаних висновків судово-економічної експертизи.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу про зайве включення ДП «Датський Текстиль» до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (рядок 05.01 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік) частини витрат на збут (а саме: суми витрат на допоміжні та пакувальні матеріали) в сумі 963 824 грн, відображених одночасно у рядку 06.2 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а також зазначеним вище експертним висновком.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.

Також встановлено, що між ДП «Датський Текстиль» та ПП «Компанія «Глобус Плюс» було укладено договір поставки ліфта від 20 березня 2014 року № 250101.

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного Договору постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю ліфт ГВ 2005.

Вартість ліфта було оплачено платіжним дорученням від 20 березня 2014 р. № 486.

Податкові накладні було складено по першій події оплати у березні 2014 року.

Придбаний ліфт було поставлено 26.05.2014 по накладній № 26/05/14 (запис у книзі обліку довіреностей № 197 від 21.05.2014), прийнято згідно акта приймання ліфта від 03 листопада 2014 року та актом технічної готовності ліфта від 15 серпня 2014 року.

Безпека його використання досліджена і підтверджена Висновком експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва та господарювання від 01.10.2014, складеним ДП «Західний експертний технічний центр Держгірпромнагляду України.

Ліфт прийнято в експлуатацію на підставі дозволу Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області від 28 жовтня 2014 року № 802.14.46 та зареєстровано, що підтверджується відповідною відміткою на паспорті ліфта.

Оцінивши первинні документи бухгалтерського обліку та податкову звітність ДП «Датський Текстиль» по господарських відносинах з ПП «Компанія «Глобус Плюс», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вони є належними письмовими доказами, які підтверджують реальність господарських операцій з вказаним контрагентом.

Стосовно анулювання контролюючим органом свідоцтва платника ПДВ контрагенту позивача - ПП «Компанія «Глобус Плюс» (рішення від 28.04.2014), внесення запису про відсутність за місцезнаходженням від 28.04.2014 та не подання таким контрагентом податкової звітності, суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що на час здійснення такої господарської діяльності контрагент позивача був належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Водночас, не може бути підставою невизнання права позивача на податковий кредит анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП «Компанія «Глобус Плюс» і неподання останнім податкової звітності у періоді, наступному після періоду, в якому було укладено договір та здійснено оплату придбаного ліфта, а продавцем складено податкові накладні на виконання такого договору, оскільки позивач не несе відповідальності за дотримання його контрагентом законодавства після здійснення господарської операції, при тому, що згідно з актом перевірки в період укладання договору та здійснення оплати за таким договором (березень 2014 року) податкова звітність із ПДВ подавалась.

Також, обґрунтування правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентами (постачальниками) є неприпустимим і з огляду на практику Європейського Суду з прав людини, зокрема рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес АД проти Болгарії», де Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. А добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, не можуть свідчити про безтоварність цих господарських операцій як твердження контролюючого органу про те, що контрагент не міг фактично здійснювати господарські операції, передбачені умовами відповідних договорів, у зв`язку з відсутністю необхідних транспортних засобів та майна, недостатньої чисельності трудових ресурсів необхідних для виконання робіт (послуг), так і відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей.

При цьому колегія суддів враховує висновки Верховного Суду в цій справі, викладені у постанові від 25 листопада 2021 року.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд вказав, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв`язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Як свідчать матеріали справи відповідач у ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції посилався на те, що діяльність вказаного контрагента позивача має ознаки фіктивності і свої доводи обґрунтовував тим, що вироками Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2017 року по справі № 464/1419/17 пр.№ 1-кп/464/148/17 та від 12 червня 2017 року по справі № 464/3537/17/17 пр.№ 1-кп/464/252/17 встановлено фіктивність підприємництва ПП «Компанія «Глобус Плюс».

Проте, суд апеляційної інстанції не дослідив зазначені обставини, на які посилався податковий орган під час розгляду цієї справи. Дослідження таких обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки наведені матеріали містять відомості щодо фіктивності саме суб`єктів господарювання, які є контрагентами позивача у цій справі.

Наведене свідчить, що апеляційним судом належним чином не перевірено добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин.

Верховний Суд України неодноразово з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року (справа № 21-4781а15), від 22 березня 2016 року (справа № 21-170а16), від 22 березня 2016 року (справа № 21-2927а15), від 29 березня 2016 року (справа № 21-5315а15), від 12 квітня 2016 року (справа № 21-3270а15), від 12 квітня 2016 року (справа № 21-3635а15), від 19 квітня 2016 року (справа № 21-4985а15), від 26 квітня 2016 року (справа № 21-4976а15), від 24 травня 2016 року (справа № 21-5332), від 14 червня 2016 року (справа № 21-1318а16).

Водночас, Верховний Суд у постановах від 03.03.2020 (справа № 520/3580/19), від 18 грудня 2019 року (справа № 826/10951/18) зазначив, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з урахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За наслідками касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд в повній мірі не оцінив реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин ДП «Датський Текстиль» з ПП «Компанія «Глобус Плюс», на які посилався відповідач впродовж розгляду справи. Повідомлені контролюючим органом фактичні обставини не можуть бути залишеними поза увагою та без дослідження судом апеляційної інстанції, так як стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору.

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм матеріального права, які регулюють подібні спірні правовідносини, зокрема у постановах від 16.01.2018 у справі № 2а-7075/12/2670, від 26.02.2020 у справі №826/1308/18, від 28.10.2019 у справі № 280/5058/18, від 11.09.2019 у справі № 814/1932/17, від 06.05.2020 у справі № 640/4687/19 тощо, а саме що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставними.

У постановах Верховного Суду також зазначено, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

За змістом вироку Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2017 року в справі № 464/1419/17 ОСОБА_1 був засуджений за частиною другою статті 27 та частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), з метою прикриття незаконної діяльності) за те, що він, діючи умисно, 20 липня 2012 р. здійснив реєстрацію ПП «Компанія Глобус Плюс», та ставши його службовою особою-директором, з метою прикриття незаконної діяльності та використання зазначеного суб`єкту господарювання для створення видимості фінансово-господарської діяльності, незаконного обернення безготівкових коштів в готівкові, здійснення документального оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт), вчинив співучасть з невстановленими слідством особами у фіктивному підприємництві.

Як співвиконавець фіктивного підприємництва ПП «Компанія Глобус Плюс», ОСОБА_1 в липні 2012 року отримав фактичне право на керівництво фінансово-господарською діяльністю даного підприємства та здійснення організаційно-розпорядчих функцій.

Так, він, переслідуючи мету на здійснення фіктивного підприємництва, вчинив всі необхідні дії для реєстрації та відповідно став фактичним власником та директором юридичної особи ПП «Компанія Глобус Плюс», проте, не маючи наміру на здійснення реальної господарської діяльності ПП «Компанія Глобус Плюс», з метою прикриття незаконної діяльності підприємств, лише формально рахувався службовою особою - директором ПП «Компанія Глобус Плюс». Такі дії ОСОБА_1 надавали можливість лише документально оформляти нібито проведення господарських операцій, для відображення фіктивних господарських операцій у податковому обліку та конвертації безготівкових коштів у готівкові. Судом встановлено відсутність у ПП «Компанія Глобус Плюс» необхідних умов для досягнення результатів підприємницької (економічної) діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, тобто здійснення операційної діяльності без реальної мети настання правових наслідків, що свідчить про нікчемність укладених ним угод. Отже, під прикриттям ПП «Компанія Глобус Плюс» здійснювалась діяльність по наданню податкової вигоди для третіх осіб, які не виконували своїх податкових зобов`язань та здійснювали господарські операції через фіктивних посередників.

Під час досудового розслідування підозрюваний ОСОБА_1 засвідчив, що визнає неправомірність вчинення своїх дій і вину у вчиненні кримінального правопорушення, щиро розкаюється, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.

Також вироком Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року в справі № 464/3537/17 ОСОБА_2 була засуджена за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27 та частиною першою статті 205 КК України, за те, що вона, діючи умисно на території м.Львова, в період з липня 2012 року по вересень 2015 року, з корисливих мотивів, з метою приховування злочинної діяльності, направленої на здійснення імітації фінансово-господарської діяльності та незаконного обернення безготівкових коштів в готівкові та прикриття незаконної господарської діяльності, організувала групу осіб, об`єднала співучасників виконавців ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які з метою прикриття незаконної діяльності, зареєстрували та використали фіктивні підприємства, такі як: ПП «Компанія Віст» та ПП «Компанія Глобус Плюс». Останні жодної господарської діяльності від імені підприємств не здійснювали, а ОСОБА_2 фактично володіючи реквізитами цих підприємств, маючи в розпорядженні установчі документи та печатки вищевказаних фіктивних суб`єктів підприємницької діяльності, виготовляла документи із використанням цих СПД, які надалі використовувала для прикриття незаконної діяльності, достовірно знаючи, що створює видимість здійснення фінансово-господарської діяльності та діє в порушення вимог чинного законодавства, яке регулює здійснення підприємницької діяльності, ведення бухгалтерського та податкового обліків. Так, ОСОБА_2 підшукала малозабезпечених громадян, на яких за винагороду зареєструвала суб`єкти господарської діяльності та призначала на посаду директорів, знаючи, що вони не будуть здійснювати реальну господарську діяльність підприємств, а лише формально по документах будуть числитися як службові особи, зокрема засновником, директором і головним бухгалтером ПП «Компанія Глобус Плюс» призначено ОСОБА_1 .

Такі дії ОСОБА_2 надавали можливість лише документально оформляти нібито проведення господарських операцій, для відображення фіктивних господарських операцій у податковому обліку та конвертації безготівкових коштів у готівкові.

Проведеними органами фіскальної служби слідчими (розшуковими) діями, встановлено відсутність зокрема у ПП «Компанія Глобус Плюс» необхідних умов для досягнення результатів підприємницької (економічної) діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємства не знаходяться за юридичною адресою, тобто здійснення операційної діяльності без реальної мети настання правових наслідків, що свідчить про нікчемність укладених ними угод.

Отже, під прикриттям ПП «Компанія Глобус Плюс», злочинним угрупуванням у складі організатора ОСОБА_2 та осіб, винуватість яких вже підтверджена вироками Сихівського районного суду м. Львова, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (вироком суду визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України), здійснювалась діяльність по наданню податкової вигоди для третіх осіб, які не виконували своїх податкових зобов`язань, не звітували до податкових органів та здійснювали господарські операції через фіктивних посередників.

Обвинувачена свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала повністю.

З урахуванням викладеного, позаяк первинні документи від імені ПП «Компанія Глобус Плюс», в т.ч. договір поставки ліфта підписані особою, яка визнала, що не здійснювала легальну підприємницьку діяльність, а здійснила фіктивне підприємництво без реальної мети настання правових наслідків, по наданню податкової вигоди для третіх осіб, первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту з метою бюджетного відшкодування, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою, які посвідчують факт придбання ліфта, тому віднесення сум ПДВ за цією операцією до податкового кредиту, є безпідставним.

Відтак, апеляційну скаргу Червоноградської ОДПІ необхідно задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення рішення Сокальської ОДПІ за № 0000022200 від 25 січня 2016 року в частині суми 101670 грн 80 коп. основного платежу та 50835 грн 40 коп. штрафних (фінансових) санкцій скасувати і прийняти в цій частині рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно зістаттею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є частко суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині, через що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року в адміністративній справі № 813/288/16 в частині скасування податкового повідомлення рішення Сокальської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області за № 0000022200 від 25 січня 2016 року в частині суми 101670 (сто одна тисяча шістсот сімдесят) грн 80 коп. основного платежу та 50835 (п`ятдесят тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн 40 коп. штрафних (фінансових) санкцій скасувати і прийняти в цій частині рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У решті частини позовних вимог рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 25 лютого 2022 року.