Рішення

від 20.02.2022 по справі 302/1360/21

ВОЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №302/1360/21

Провадження № 2/936/148/2021

21.02.2022 смт Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області у складі судді Софілканич О.А., з участю секретаря судового засідання Балецького С.М., представника відповідача Кривка П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі судових засідань в смт. Воловець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірського професійного ліцею про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, та стягнення заробітної плати за вимушений прогул-

ВСТАНОВИВ:

22.12.2021 р. з Міжгірського районного суду Закарпатської області до Воловецького районного суду Закарпатської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Міжгірського професійного ліцею про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, та стягнення заробітної плати за вимушений прогул.

Позов мотивований тим, що позивачка працює на посаді комірника в Міжгірському професійному ліцеї. Наказом відповідача №218-К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » її відсторонено від роботи на час відсутності у неї щеплення проти COV1D-19. Дане щеплення не відноситься до обов`язкових, тому позивачка вважає, що відповідач порушив вимоги Конвенції про захист людини та основоположних свобод, її конституційне право на працю, що включає можливість заробляти на життя, а також ст.46 КЗпПУ, яка містить вичерпний перелік підстав для відсторнення працівника від роботи. Тому, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення позивача від роботи, поновити її на роботі, зобов`язати відповідача виплатити заробітну плату за час відсторонення.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, надала заяву про слухання справи без її участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, підтримавши обгрунтування, наведені у відзиві, поданому раніше.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, суд приходить наступного висновку.

Відповідно дост.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 2-1 КЗпП Українипроголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді комірника Міжгірського професійного ліцею.

Наказом відповідача №218-К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " її відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COV1D-19, без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Правовими підставами для прийняття наказу зазначено ст.46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Постанову Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236", Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Відповідно до змістуст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цьогоКодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Конституція Україниє законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідатиКонституції.

Конституціяє законом прямої дії (ст.8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (ст.19 Конституції України).

Таким чином, без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності доКонституціїта не мають повноважень виходити за межі нормКонституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечитиКонституції.

Відповідно доПостанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України»при здійсненні правосуддя, у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечитьКонституції Українив усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовуватиКонституціюяк акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).

Відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.

Зазначена стаття Закону встановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України, головний державний санітарний лікар, ініціює таке лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан, підпункт й) частини 1статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

У відповідності до правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні Великої палати КС України від 28.08.2020р. по справі за № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень постанови КМ України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID 19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частини першої, третьоїст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого п. 2 розділ ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначається, що згідно зі ст. 64Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієїКонституції.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом, актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст.ст.1,3,6,8,19,64 Конституції України.

За змістомст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно дост.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цієюКонституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Так, згідно з частинами першою, другоюстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»(далі Закон), на яку відповідач посилається в наказі, як на підставу відсторонення позивачки від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленомузаконом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже,статтею 12 Законудо обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 застаттею 12 Законуне є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами третьою, четвертоюстатті 12 Законувстановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених положеньЗаконудає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженийнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153(далі Наказ МОЗ). Пунктом 3Наказу МОЗдо переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантованестаттею 43 Конституції, включено дорозділу ІІ Конституціїі належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1статті 92 Конституціївстановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Відповідно до пункту 2статті 116 КонституціїКабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостоюстатті 10 ЦПК Українивстановлено, що суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України; якщо суд доходить висновку, щозакончи інший правовий акт суперечитьКонституції України, суд не застосовує цейзакончи інший правовий акт, а застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії.

Оскільки, рішення про відсторонення працівників прийнято у форміПостанови КМУта в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1статті 92 Конституціїтастатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положеньПостанови КМУта необхідність вирішення спору на підставі норм статей43,92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Відтак,наказомвідповідача про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено її права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод, діями відповідача позивачка була позбавлена можливості заробляти собі на життя, оскільки була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати до поки вона не буде вакцинована.

Відповідно до вимогст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд констатує, що у переліку інфекційних хвороб, які передбачають обов`язкове щеплення за ч.ч.1, 2ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", відсутня хвороба COVID-19.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року№ 2153, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Самнаказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (в подальшому Переліком).

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно ч. 1ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто, з прийняттям відповідногонаказуправове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженогонаказом МОЗ Українивід 04.10.2021№ 2153 є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

Заст.46 КЗпП Українивідсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначенихЗаконом України "Про правовий режим воєнного стану".

Під визначеними "передбачених законодавством" випадками слід розуміти: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови КМУ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Тобто, прийняті постанови, укази, накази, тощо, не повинні суперечити Конституції та законам України. Якщо підзаконні нормативні акти суперечать актам вищої юридичної дії, застосуванню та виконанню підлягають останні.

Відповідач мав керуватися нормамистатті 46 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік підстав відсторонення працівника від роботи, і серед яких немає відмови/ухилення, від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, відсутність такого щеплення, що зазначена в оспорюваному наказі, оскільки така не передбачена нормативно- правовим актом, який регулює такі правовідносини.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивачки правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу від 08.11.2021 №218-К про її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19.

Щодо позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення позивачки від роботи, суд вважає необхідним зазначити наступне.

За змістомст. 5 ЦПК Українизастосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Відповідно до п. 4 ч.2ст. 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з п.10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушенняст.46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП). Розрахунок такої здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Однак позивачем заявлена вимога саме про виплату заробітної плати, а не про стягнення середнього заробітку.

Тому, в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не невиплаченої заробітної плати. Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18.

Щодо позовної вимоги про поновлення на роботі, то в цій частині слід також відмовити, оскільки відповідно до ч.1 ст.235 КЗпПП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, поновлення можливе лише у разі звільнення працівника, а не відсторонення від роботи, яке визначається як тимчасове увільнення працівника від виконання ним трудових обов`язків, передбачених умовами трудового договору, при якому припинення трудових відносин не відбувається. Працівник залишається діючою штатною одиницею, трудовий договір з якою не розірвано, і який приступить до роботи, коли відпадуть обставини, що зумовили його відсторонення (або на підставі рішення суду).

Позивачка не є звільненою в розумінні трудового законодавства, проте тимчасово не виконує свої трудові обов`язки. За таких обставин підстав для її поновлення немає.

На підставістатті 141 Цивільного процесуального кодексу Україниз відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 908,00 гривень.

Керуючись статтями 141, 263-265,273,352,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міжгірського професійного ліцею про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, та стягнення заробітної плати за вимушений прогул- задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Міжгірського професійного ліцею №218-к від 08.11.2021 р. про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міжгірського професійного ліцею на користь держави судовий збір у сумі 908 гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через суд першої інстанції.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Міжгірським РВ УМВС України в Закарпатській області 18.03.2005 р.;

відповідач: Міжгірський професійний ліцей, місцезнаходження: смт. Міжгіря, вул. Шевченка, буд. 18, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 02543704;

Повне рішення буде складено 01 березня 2022 року.

Суддя: Софілканич О. А.