Рішення

від 27.02.2022 по справі 380/17793/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/17793/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2022 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/17793/21 за позовом Приватного підприємства «Асторія» до Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування пунктів №2,3,4 ухвали Львівської міської ради-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне підприємство «Асторія» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Львівської міської

ради про визнання протиправним та скасування п.п. 2, 3, 4 ухвали Львівської міської ради

від 09.07.2021 року за № 1228.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.07.2021 року Львівська міська рада розглянувши звернення Приватного підприємства «Асторія» по суті неправомірно вирішила зобов`язати його у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у межах строку позовної давності - 3 роки.

Позивач зазначає про часткову незгоду із вищезгаданою ухвалою Львівської міської ради №1228, оскільки звернувся до відповідача із відповідною заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. Відповідно до інформаційної довідки №3278698524 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач володіє нежитловою будівлею за адресою: м. Львів, вул. Новаківського, 14, на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2001 року.

30.06.2005 року між Львівською міською радою та Приватним підприємством «Асторія» був укладений договір оренди землі. Термін дії вказаного договору становив 10 років та був дійсний до 26 червня 2013 року.

Після закінчення вказаного договору позивач не здійснював жодної діяльності, не використовував нежитлову будівлю та відповідно не користувався вказаною земельною ділянкою.

Однак, в 2019 році Приватне підприємство «Асторія» мало намір укласти з відповідачем договір оренди земельної ділянки, та використовувати нежитловий будинок для здійснення господарської діяльності.

Львівська міська рада приймаючи спірну в частині ухвалу № 1228 від 09.07.2021 року вийшла за межі своїх повноважень надавши дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою із умовою про у кладення договору про відшкодування недоотриманих коштів.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що розглянувши звернення приватного підприємства «Асторія» від 21.03.2019 (зареєстроване у Львівській міській раді 21.03.2019 за № 2-8798/АП-2403), керуючись ст. 144 Конституції України, п.п. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 31 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 12, 791, 120, 123 Земельного кодексу України, міська рада прийняла частково спірну ухвалу.

Норми Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності та нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності та нерухомість.

Відтак, із виникненням права власності на об`єкт нерухомості, власник такого об`єкту не звільняється від обов`язку оформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Разом з цим, відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

На думку відповідача, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у позивача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, а й сплачувати відповідну плату за користування ними.

До компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 22 жовтня 2022 року у даній справі було відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

09.07.2021 року Львівська міська рада прийняла ухвалу за №1228: «Про надання ПП «Асторія» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Заводській, 8»

Розглянувши звернення приватного підприємства «Асторія» від 21.03.2019 (зареєстроване у Львівській міській раді 21.03.2019 за № 2-8798/АП-2403), керуючись ст. 144 Конституції України, п.п. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 31 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 12, 791, 120, 123 Земельного кодексу України, міська рада ухвалила:

1.Надати приватному підприємству «Асторія» (код ЄДРПОУ 23976287) дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1491 га (у тому числі площею 0,0032 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на вул. Заводській. 8 (кадастровий номер 4610137500:03:003:0002) для обслуговування адміністративно складських приміщень (код. КАПЦЗ 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

2. Приватному підприємству «Асторія» у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у межах строку позовної давності - 3 роки.

3. Приватному підприємству «Асторія» після виконання пункту 2 цієї ухвали подати у встановленому порядку міській раді на затвердження технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

4. У разі невиконання приватним підприємством «Асторія» пункту 2 цієї ухвали, вважати цю ухвалу, такою що втратила чинність.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне рішення відповідача частково протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного рішення з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Як зазначає позивач в позові 30.06.2005 року між Львівською міською радою та Приватним підприємством «Асторія» був укладений договір оренди землі. Термін дії вказаного договору становив 10 років та був дійсний до 26 червня 2013 року.

Після закінчення вказаного договору позивач не здійснював жодної діяльності, не використовував нежитлову будівлю та відповідно не користувався вказаною земельною ділянкою.

Тобто, позивач підтверджує, що фактично є користувачем вищевказаної земельної ділянки починаючи з 30.06.2005 року

Судом по суті враховуються наступні заперечення відповідача:

Згідно із ст.ст. 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно із п.п. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно із ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно із ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно із абз. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичним особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із п.п. 14.1.72 п. 1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього ж Кодексу).

Згідно із п.п. 14.1.73 п. 1 ст. 14 Податкового кодексу України, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

на праві постійного користування;

на умовах оренди;

Згідно із п.п. 14.1.147. п. 1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно зі змістом ст. ст. 10, 265 Податкового кодексу України, плата за землю є місцевим податком. Згідно із п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України така зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року). Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

А згідно з усталеною практикою Суду, при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися "справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи, тобто, повинен дотримуватися принцип пропорційності.

Згідно із ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Таким чином, позивач будучи власником нерухомо майна тривалий час в супереч вказаним вимогам законодавства не здійснював плати за землю зазначену у спірній ухвалі відповідача, хоча мав такий обов`язок, що сторонами у справі не заперечується і не спростовується. Така поведінка позивача, на думку суду, правомірно компенсована спірним рішенням відповідача, яке на переконання суду відповідає принципам справедливого самоврядування.

Спірне рішення відповідача повністю узгоджується із принципом обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, прийняте на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, з дотриманням справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами і обов`язками позивача, як власника. Відповідач при визначенні суспільних інтересів має певну свободу розсуду, і зобов`язаний діяти в інтересах суспільства та знаходити відповідні законні засоби для їх вирішення. Створена Конвенцією система захисту покладає в тому числі і на відповідача обов`язок визначення і оцінки проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Задоволення таких позовних вимог про які просить позивач було б несправедливим по відношенню до інших осіб, які належним чином у відповідності до цих же вимог законодавства сплачують встановлені податки і збори. Адже згідно із ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Крім цього, не користування позивачем своїм нерухомим майном не звільняє його виконання вказаного конституційного обов`язку, адже власність зобов`язує позивача в тому числі і до сплати податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно згадана вище ухвала відповідача в тому числі і в оскаржуваній позивачем частині є правомірною та не підлягає скасуванню в цілому.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав, судом враховуються заперечення відповідача.

Відповідно позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати на користь позивача не присуджуються.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Приватного підприємства «Асторія» (79019, Львівська обл., м. Львів, вул. Заводська, 8) до Львівської міської ради (79006, м.Львів, пл. Ринок, 1) про визнання протиправним та скасування пунктів №2,3,4 ухвали Львівської міської ради, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі 28.02.2022 року.

Суддя Гавдик З.В.