Рішення

від 22.02.2022 по справі 903/1052/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 лютого 2022 року Справа № 903/1052/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрозахист Донбас

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Заповіт Новий

про стягнення 598748,71 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Колісник Б. О., адвокат (довіреність №3 від 03.05.2021);

від відповідача: Бурда Д. П., адвокат (ордер серія АС № 1036139 від 22.02.2022).

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд.

Судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрозахист Донбас звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Заповіт Новий про стягнення 598748,71 грн, з них 53068,85 грн інфляційних втрат, 228494,08 грн 48 % річних, 140125,83 грн пені, 177059,95 грн штрафу.

При обґрунтуванні позовних вимог вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № КС 24/17 від 22.03.2017 в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою суду від 28.12.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2022, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу відповідь на відзив.

11.01.2021 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Також, з посиланням на ст. 267 ЦК України, подав заяву про застосування строків позовної давності.

19.01.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав відповідь на відзив в якій вказує, що доводи відповідача про сплив строків позовної давності не ґрунтуються на приписах ЦК України, оскільки сторони в п.7.9 договору передбачили, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 ЦК України, продовжується до трьох років. Вказує, що розрахунок інфляційних втрат, пені, 48% річних та штрафу здійснено з 01.04.2017, відповідно з врахуванням ст. 257, 258, 625 ЦК України та п.7.9 договору, строк позовної давності припав на період починаючи з 01.04.2020. Звертає увагу суду на те, що п.1 Постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» запроваджено карантин на усій території з 12.03.2020. Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З врахуванням даних положень строки позовної давності продовжено до завершення строку дії карантину, який діє починаючи з 12.03.2020 та наразі триває.

В судовому засіданні 25.01.2022, беручи до уваги строки розгляду справи, суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 23.02.2022.

Ухвалою суду від 25.01.2022 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 23.02.2022.

16.02.2022 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме: розміру пені та штрафу на 90 %, а розмір відсотків зменшити до 3%. При обґрунтуванні клопотання посилається на положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

В судовому засіданні 23.02.2022 представник позивача позов підтримав з підстав наведених у ньому та відповіді на відзив; представник відповідача позов заперечив з підстав наведених у відзиві та клопотанні про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

22.03.2017 між ТзОВ Агрозахист Донбас (постачальник) і Товариства з обмеженою відповідальністю Заповіт Новий (покупець) було укладено договір поставки №КС 24/17 (далі Договір) (а.с.36-39).

Згідно з п.1.1 Договору в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору за цим договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно із п. 2.2 Договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, міндобрива та мікродобрива). Для товару (ЗЗР, насіння та мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

За умовами п. п. 2.3., 2.4 Договору загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в п. 2.1., та які є невід`ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). Вартість тари, упаковки в якій постачається товар, входить до ціни товару.

В силу п. 3.1. 3.2 Договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

В тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківського валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2*В, де С - сума належна до оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку; А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів; А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.

При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.

Відповідно до п. 3.3 Договору всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п.3.2 договору. На підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару з врахуванням п.3.2 даного договору, сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків" ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на покупця.

Згідно із п. 3.4 Договору при відсутності підписаного сторонами Акта звіряння взаємних розрахунків, зобов`язання покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору.

Крім цього, умовами договору було встановлено, що за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного договору (п.7.1. договору).

В п. 7.1.1 Договору сторони погодили, що крім відповідальності, встановленої п. 7.1. договору покупець: за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення; за відмову від отримання або в разі необґрунтованого повернення продукції, якою є ЗЗР або мінеральні добрива, сплачує штраф в розмірі 10% процентів вартості не отриманої або повернутої продукції; за відмову від отримання продукції або в разі необґрунтованого повернення продукції, якою є насіння, сплачує штраф в розмірі 100% (сто) процентів вартості не отриманої продукції або повернутої продукції.

В разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п.7.7. договору).

За умовами п.7.8 Договору в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Пунктом 7.9 Договору передбачено, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до ст.259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

Договір набув чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків. (п.11.2. договору).

Також до договору поставки № КС 24/17 від 22.03.2017 було підписано додатки, а саме: №1 від 22.03.2017, № 2 від 28.03.2017, №3 від 07.08.2017, №4 від 21.08.2017, №5 від 28.08.2017, якими погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості товару, умови поставки та порядок розрахунків за товар, що поставляється. Додатками визначено офіційний курс долара США щодо гривні станом на день складання кожного з додатків, та погоджено, що оплата вартості товару, зазначеного в додатках, здійснюється покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів та який не може бути нижче ніж курс долара США/Євро на день укладення кожного з додатків.

22.03.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №1 до договору, згідно з умовами якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 106304,52 грн, в т.ч. ПДВ (а.с.40).

Згідно п.3 додатку №1 до договору відповідач зобов`язався оплатити позивачу:

- 20% вартості товару, що складає 21260,90 грн, до 31.03.2017.

- 80% вартості товару, що складає 85043,62 грн, до 15.11.2017.

На виконання умов додатку №1 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 106304,52 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 1573 від 29.03.2017 (а.с.41).

28.03.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №2 до договору, згідно з умовами якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 60818,68 грн, в т.ч. ПДВ (а.с.42).

Згідно п.3 додатку №2 до договору відповідач зобов`язався оплатити позивачу:

- 20% вартості товару, що складає 12163,74 грн, до 31.03.2017.

- 80% вартості товару, що складає 48654,94 грн, до 15.10.2017.

На виконання умов додатку №2 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 60818,68 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 1680 від 28.03.2017 та № 4451 від 10.05.2017 (а.с.43, 44).

07.08.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №3 до договору, згідно з умовами якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 219579,82 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 45).

Згідно п.3 додатку №3 до договору відповідач зобов`язався оплатити позивачу:

- 20% вартості товару, що складає 43915,96 грн, до 16.08.2017.

На виконання умов додатку №3 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 219579,82 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 7860 від 08.08.2017 (а.с.46).

21.08.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №4 до договору, згідно з умовами якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 377808,20 грн, в т.ч. ПДВ (а.с.47).

Згідно п.3 додатку №4 до договору відповідач зобов`язався оплатити позивачу 100 % вартості товару у строк до 30.08.2017.

На виконання умов додатку №4 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 377808,20 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 8213 від 22.08.2017, № 8226 від 22.08.2017 та № 8390 від 30.08.2017 (а.с.48-50).

28.08.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №5 до договору, згідно з умовами якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 72133,70 грн, в т.ч. ПДВ (а.с.51).

Згідно п.3 додатку №5 до договору Відповідач зобов`язався оплатити позивачу 100% вартості товару до 11.09.2017.

На виконання умов додатку №7 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 72133,70 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 8391 від 30.08.2017 та № 8617 від 06.09.2017 (а.с.52-53).

Всього на виконання умов договору, додатків № 1-5 позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 836644,92 грн, в т.ч. ПДВ.

Однак, всупереч умовам договору відповідачем здійснено оплату вказаних товарів з порушенням строків оплати, визначених договором.

Відповідач оплатив заборгованість за поставлені товари в розмірі (а.с.66-71):

- 150000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 13.10.2017;

- 100000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 30.11.2017;

- 100000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 21.02.2018;

- 100000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 15.03.2018;

- 50000,00 грн, в т.ч. ПДВ 23.03.2018;

- 336644,92 грн, в т.ч. ПДВ 27.07.2018 (зарахування зустрічних грошових вимог по договору № 208 від 29.03.2018).

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, встановленого договором та додатками до нього, позивач нарахував відповідачу: пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. Договору) в розмірі 140125,83 грн; штрафи (п.7.8 Договору) в розмірі 177059,95 грн; 48% річних від простроченої суми (п.7.7 Договору) в розмірі 228494,08 грн; суму інфляційних втрат (інфляційної складової) (ч.2 ст.625 ЦК України) 53068,85 грн (розрахунки а.с. 8-31).

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України(далі - ГК України) держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як вбачається із встановлених обставин у цій справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору поставки № КС 24/17 від 22.03.2017.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Нормами ст.627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також ч. 1 ст. 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктами 7.1.1, 7.8 Договору передбачено, що крім відповідальності, передбаченої п. 7.1. договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення. В разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, отриманого за додатками №1-5 до Договору, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 140125,83 грн пені.

Оскільки відповідач допустив прострочення платежу більше, ніж на 10 днів, обґрунтована вимога позивача про стягнення з відповідача 177059,95 грн штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.

Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Водночас, відповідачем заявлено клопотання про зменшення пені та штрафу до 90%, тобто стягнути 10%.

Вирішуючи питання щодо остаточного розміру сум пені, штрафу які підлягають стягненню, суд виходить з такого.

Частина 3 статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.

Частина 3 статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

В постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №922/1608/19 викладена правова позиція про те, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

За таких обставин, коли встановлено, що період прострочення відповідача був незначним (1-2-3 місяці, 6 місяців і декілька днів), сума заборгованості відповідачем сплачена повністю, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій підлягає до задоволення частково.

Враховуючи те, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, основка заборгованість відповідачем сплачена в повному обсязі, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

Враховуючи наведені обставини, на думку суду, є підстави для зменшення заявленої позивачем пені в розмірі 140125,83 грн пені, штрафу в розмірі 177059,95 грн на 50% та їх стягнення: пені в розмірі 70062,92 грн, штрафу в розмірі 88529,98 грн, виходячи з розрахунку:

140125,83 грн пені х 50% = 70062,92 грн пені;

177059,95 грн штрафу х 50% = 88529,98 грн штрафу.

У зв`язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення 140125,83 грн пені, 177059,95 грн штрафу на 50% в позові про стягнення 70062,91 грн пені (140125,83 70062,92); 88529,97 грн. штрафу (177059,95 - 88529,98) слід відмовити.

Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна давність встановлюється тривалістю у три роки, в т.ч. строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних складає 3 роки.

Позивач звернувся з позовом до суду 17.12.2021.

Законом України №540-ІХ від 30.03.2020 Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який набрав чинності 02.04.2020, розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності (ст.257-258 ЦК України) в силу пункту 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.

Дію карантину, встановленого постановою КМУ №211 від 11.03.2020, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України №392-від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від. 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020.

Наразі карантин продовжено до 31.03.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 №1336.

Враховуючи зазначене, строки позовної давності продовжено до завершення строку дії карантину, який діє, починаючи з 12.03.2020, та наразі триває.

Відповідно до п. 7.9. договору № КС 24/17 від 22.03.2017 сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежуються строком нарахування та припиняються за день до виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3(трьох) років.

Отже, з огляду на наведені положення чинного законодавства, а також враховуючи умови договору, позивачем не пропущено строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог. Строк позовної давності на час звернення позивача з позовом до суду не закінчився та є продовженим на строк дії карантину.

Вищевказане підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25.08.2021 у справі №914/1560/20, від 06.05.2021 у справі №903/323/20.

Щодо стягнення 48 % річних в розмірі 228494,08 грн та інфляційних втрат в розмірі 53068,85 грн., суд зазначає таке.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У спірних правовідносинах сторонами у п. 7.7 Договору було погоджено застосування 48% річних.

В п.7.7. договору сторони узгодили, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Тобто, підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.

У постанові від 14.04.2021 у справі №922/1716/20 щодо можливості встановлення сторонами договору 48% річних Верховний Суд зазначив, що стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак відповідачем заявлено клопотання про зменшення 48 процентів річних до 3%.

Так, у частині 2 статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони у пункті 7.7 договору поставки визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 48 % річних від несплаченої загальної вартості товару.

Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила таке:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37 -8.38).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 48 процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, сплату відповідачем основного боргу, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір процентів до 3%, а тому до стягнення підлягає 14280,88 грн. В решті процентів річних слід відмовити через їх зменшення судом.

Щодо нарахування інфляційних втрат, судом враховано таке.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У частині 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини 2 статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини 1 та 2 статті 533 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 198 ГК України грошові зобов`язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Отже, за загальним правилом зобов`язання має бути виражене і підлягає оплаті у гривнях, водночас сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а також з метою визначення суми, що підлягає сплаті у гривні, погодити порядок перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти.

Визначення в договорі валютного еквівалента вартості товарів не є встановленням динамічної ціни в договорі. Виходячи із змісту норми, що закріплена у частині 3 статті 691 ЦК України, динамічною є ціна товару, яка підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо).

Натомість, така умова договору, в якій сторони погоджують, яким чином коригуватиметься грошова сума по відношенню до валюти, яку сторони обрали як оціночний еталон у разі зміни курсу, є "валютним застереженням".

Судом встановлено, що у договорі сторони погодили, що ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива); для товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро. Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору (пункти 2.2 та 3.1 договору).

У додатках № 1-5 сторони визначили вартість товару у гривні, а також його еквівалент у доларах США, Євро.

Суд також встановив, що як у пункті 3.2 Договору, так і у додатках до договору сторони прямо погодили, що для визначення належної до оплати суми використовують формулу перерахунку у разі, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку.

Отже, за умовами погодженої у договорі формули сторони визначили, що перегляд (перерахунок) платежу у гривні матиме місце лише у разі подорожчання іноземної валюти відносно національної на дату здійснення платежу. Таке застереження спрямоване на захист валютних ризиків продавця (кредитора) внаслідок падіння курсу валюти платежу (гривні). Натомість у разі падіння курсу іноземної валюти відносно гривні здійснення такого перерахунку у формулі не передбачено.

Іншими словами, якщо на день розрахунку валютний курс змінився (курс долару по відношенню до гривні став вище його курсу на момент підписання контракту), то сума платіжу в гривні відповідно пропорційно підвищується. Якщо ж курс долару по відношенню до гривні навпаки знизився - перерахунок суми платежу не здійснюється. У такому разі грошове зобов`язання у гривнях виконується у тому розмірі, який зафіксований в додатковій угоді.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Як вже раніше зазначалось судом, згідно із ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а за вимогами ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 11.10.2018 року у справі № 905/192/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

Як уже зазначалося вище, за умовами укладеного між сторонами у справі договору поставки остаточна ціна товару (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США/Євро до гривні станом на дату, що передує даті оплати товару.

Отже, умови укладеного між сторонами у справі спірного договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями ст. 632 ЦК України.

Відтак, судом встановлено, що грошові зобов`язання покупця хоча і виражені у національній валюті, проте прив`язані до еквіваленту в іноземній валюті.

При цьому, визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у додатках до договору умова про здійснення оплати товару виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанкіському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США/Євро. Отже, враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій ст. 625 ЦК України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 11.10.2018 року у справі №905/192/18.

Суд встановив, що як у пункті 3.2 Договору, так і у додатках до договору сторони прямо погодили, що для визначення належної до оплати суми використовують формулу перерахунку у разі, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку.

З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 53068,85 грн.

У зв`язку з частковим задоволенням позову витрати позивача, пов`язані з оплатою судового збору, на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Звертаючись з позовом до суду, позивач сплатив 8981,23 грн судового збору, що підтверджується копією платіжного доручення № 8462 від 16.12.2021 (а.с.32).

Оскільки, суд відмовив в задоволенні інфляційних втрат в розмірі 53068,85 грн, то в цій частині судовий збір покладається на позивача в сумі 796,03 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, враховуючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та відсотків річних, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 172873,78 грн, з них 70062,92 грн пені, 14280,88 грн 3 % річних, 88529,98 грн штрафу. В стягненні 70062,91 грн пені, 88529,97 грн штрафу, 214213,20 грн 48 % річних, 53068,85 грн інфляційних втрат відмовити.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Заповіт Новий (с.Овлочин, Турійський район, Волинська область, 44830, код ЄДРПОУ 03736517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрозахист Донбас (вул. Машинобудівників, 4В, смт.Чабани, Києво-Святошинський район, Київська обл., 08162, код ЄДРПОУ 30048570) 172873,78 грн (сто сімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят три гривні 78 коп.), з них 70062,92 грн пені, 14280,88 грн 3 % річних, 88529,98 грн штрафу та 8185,20 грн (вісім тисяч вісімдесят п`ять гривень 20 коп.) судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

01.03.2022.

СуддяА. С. Вороняк