Рішення

від 21.02.2022 по справі 371/363/20

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22.02.2022 Єдиний унікальний № 371/363/20

Миронівський районний суд Київської області

ЄУН 371/ 363/20

Провадження № 2/371/356/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

22 лютого 2022 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Поліщука А.С.,

при секретарі Овчаренко В.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ящука Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище» до ОСОБА_2 , Миронівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання незаконними та скасування розпоряджень Миронівської районної державної адміністрації, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

До Миронівського районного суду Київської області із вищезазначеним позовом звернувся представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище» та просив суд:

визнати незаконними та скасувати розпорядження Миронівської районної державної адміністрації №135 від 20.03.2017 року «Про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання дозволу гр. ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільскогосподарського виробництва на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області;

визнати незаконними та скасувати розпорядження Миронівської районної державної адміністрації розпорядження №235 від 23.05.2017 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_2 на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 );

скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.05.2017 року за індексним номером 20594343 про земельну ділянку загальною площею 5,18 га, кадастровий № 3222983400:02:004:0033, яка розташована на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно за Відповідачем та скасувати запис в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 5,18 га, кадастровий № 3222983400:02:004:0033, яка розташована на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Свої вимоги обґрунтовувала наступним:

Рішенням Миронівського районного суду Київської області у справі № 371/676/16-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Миронівської районної державної адміністрації, Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище», про визнання права на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування відмовлено в повному обсязі.

Проте, апеляційний суд Київської області рішенням від 31.01.2017 року у вказаній, справі помилково скасував рішення Миронівського районного суду Київської області і прийняв нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Миронівської районної державної адміністрації, Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище», про визнання права на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування, задовольнив.

23 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Миронівської районної адміністрації із заявою про виділення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) . У вказаній заяві ОСОБА_2 , як на підставу для виділення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) посилався на рішення апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року у справі № 371/676/16-ц. До заяви ОСОБА_2 було додано копію рішення апеляційного суду Київської області, копію паспорта заявника, та не засвідчені у встановленому законом порядку картографічні матеріали (проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) в межах Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області.

Також доцільно зазначити, що рішенням апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року у справі № 371/676/16-ц, визнано за ОСОБА_2 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну частку (пай) із земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця села Коритище Миронівського району Київської області. в розмірі 4.76 в умовних кадастрових гектарах, цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, яка належала його батькові ОСОБА_4 . який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації №135 від 20.03.2017 року було виділено земельну ділянку в натурі (на місцевості) та надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 5.1800 га ріллі (ділянка № НОМЕР_1 ) на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області.

В подальшому технічна документація на замовлення Відповідача- ОСОБА_2 була розроблена на земельну частку (пай) ділянка № НОМЕР_1 саме за рухунок земель колективної форми власності , а не за рахунок земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця села Коритище Миронівського району Київської області. в розмірі 4.76 в умовних кадастрових гектарах, як це було передбачено рішенням апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року у справі № 371/676/16-ц.

Так згідно рішення апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року у справі № 371/676/16-ц та на підставі розпорядження Миронівської районної державної адміністрації №235 від 23.05.2017 року, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай) ділянка № НОМЕР_1 громадянином ОСОБА_2 , було зареєстроване право власності на земельну ділянку загальною площею 5,18 га, кадастровий № 3222983400:02:004:0033, яка розташована на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Постановою Верховногосуду Українивід 21.08.2019рокуусправі №371/676/16-цпровадження №61-18668св 18 скасованорішенняапеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року, яке стало підставою для оформлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку загальною площею 5,18 га, кадастровий № 3222983400:02:004:0033, яка розташована на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас, у ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Частиною 2 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Таким чином, органи Миронівська районна державна адміністрація не може скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Разом з тим, Суд наголошує, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити із підстав зазначених у ньому.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував, свої заперечення мотивував наступним:

У провадженні Миронівського районного суду Київської області перебуває цивільна справа №371/363/20 за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище» до ОСОБА_2 , Миронівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання незаконними та скасування розпоряджень Миронівської районної державної адміністрації, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки.

Вказаний позов відповідач ОСОБА_2 не визнає повністю з наступних підстав.

Відповідно вимог ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою ( за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до вимог ч. 5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п.75 рішення від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею Конвенції, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний суд України у рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 також зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У той же час позовну заяву подано без додержання вказаних вимог закону, а саме:

- всупереч вимогам п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява не містить зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

- всупереч вимогам п. 5 ч. 3 ст. 175 та ч. 5 ст.177 ЦПК України у позовній заяві не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує порушення, невизнання або оспорювання своїх прав, свобод чи законних інтересів внаслідок прийняття Миронівською районною державною адміністрацією розпорядження №135 від 20.03.2017 року «Про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання дозволу гр. ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області» та розпорядження №235 від 23.05.2017 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_2 на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 ), а також не зазначено докази, що підтверджують дані обставини, зокрема те, що земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_2 раніше перебувала в користуванні або у власності СТОВ «Коритище»;

- всупереч вимогам ч. 5 ст. 95, п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві не конкретизовано, в яких саме осіб перебувають оригінали документів, копії яких додано до позовної заяви. При цьому, до позовної заяви додано копії заяви ОСОБА_2 про виділення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю), розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області №135 від 20.03.2017 року, заяви ОСОБА_2 про затвердження технічної документації, розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області №235 від 23.05.2017 року, рішення Миронівського районного суду Київської області від 26.10.2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року та постанови Верховного Суду від 21.08.2019 року, які засвідчені неналежним чином, оскільки оригінали цих документів не знаходяться у позивача, а тому відповідно до вимог ч. 4 та ч. 5 ст. 95 ЦПК України він не мав права на підтвердження відповідності їх копій оригіналам.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що рішення Апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року, яке в подальшому було скасоване постановою Верховного Суду від 21.08.2019 року, стало підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку.

Як вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 11.03.2020 року, якою було залишено без задоволення апеляційну скаргу СТОВ «Коритище» на рішення Миронівського районного суду Київської області від 17.12.2019 року про відмову у задоволенні заяви про поворот виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року у справі №371/676/16, ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку загальною площею 5,18 га, кадастровий номер 3222983400:02:004:0033, яка розташована на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області. Підстави виникнення права власності: розпорядження та Витяг з ДЗК про земельну ділянку, серія та номер:НВ-3208768172017, виданий 14.04.2017 року, видавник: відділ у Миронівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Дана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Поняття «право власності на земельну частку (пай)» та «право власності на земельну ділянку» є відмінними, оскільки земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, земельна ділянка має унікальний кадастровий номер. На відміну від земельної ділянки межі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) не визначені. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), може бути також рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Разом з тим, ОСОБА_2 не реєстрував своє право власності на земельну частку (пай) в розмірі 4,76 умовних кадастрових гектарів, яке було визнано за ним на підставі рішення суду.

Також у позовній заяві не зазначено, в чому саме проявились порушення закону при прийнятті Миронівською районною державною адміністрацією розпорядження №135 від 20.03.2017 року «Про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання дозволу гр. ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області» та розпорядження № 235 від 23.05.2017 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_2 на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 ), що може бути підставою для визнання їх незаконними та скасування.

Позивач формально посилається на норми права, які жодним чином не свідчать про порушення Миронівською районною державною адміністрацією Київської області вимог закону при прийнятті зазначених вище розпоряджень. При цьому, посилання на норми права, які регламентують діяльність органів місцевого самоврядування, взагалі є безпідставним.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.

ОСОБА_2 13 червня 2016 року звернувся до Миронівського районного суду Київської області із позовом, у якому після неодноразового уточнення позовних вимог просив суд визнати за ним у порядку спадкування за заповітом після сметрі матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну частку (пай) із земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця, села Коритище, Миронівського району, Київської області, в розмірі 4.76 умовних кадастрових гектарів, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, яка належала його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2017 року, вищезазначене рішення Миронівського районного суду Київської області було скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено, визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після сметрі матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну частку (пай) із земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця, села Коритище, Миронівського району, Київської області, в розмірі 4.76 умовних кадастрових гектарів, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, яка належала його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 21 серпня 2019 року вищезазначене рішення Апеляційного суду Київської області було скасовано, рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року, яким суд відмовив ОСОБА_2 у визнанні за ним у порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , право власності на земельну частку (пай) із земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця, села Коритище, Миронівського району, Київської області, в розмірі 4.76 умовних кадастрових гектарів, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, яка належала його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено без змін.

Із аналізу зазначених рішень судів, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не набув права на отримання у свою власність земельну ділянку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві ім. Стрільця села Коритиме Миронівського району Київської області, розміром 4.76 умовних кадастрових гектар, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області із земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця, села Коритище, Миронівського району Київської області у порядку спадкування після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 20 березня 2017 року №135 «Про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання дозволу гр. ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області», ОСОБА_2 у тому числі за результатами розгляду рішення Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2017 року на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області було виділено земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 5,180 га. Та надано дозвіл на розробку технічної документації на неї (а. с. 35).

Розпорядженням № 235 від 23 травня 2017 року, Миронівська районна державна адміністрація Київської області затвердила ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж вищезазначеної земельної ділянки в натурі.

Тобто судом встановлено зв`язок між скасованим Верховним Судом рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2019 року та набуттям ОСОБА_2 у свою власність земельної ділянки кадастровий номер: 3222983400:02:004:003.

Як наслідок суд погоджується із доводами позивача щодо відсутність у ОСОБА_2 законних правових підстав набути у свою власність земельну ділянку загальною площею, 5.180 гектар, кадастровий номер: 3222983400:02:004:003, оскільки у відповідності до пункту в) ч. 3 ст. 116, а також ч. 4 цієї статті Земельного кодексу України, окрім як в порядку спадкування, він мав право на безоплатну передачу йому земельної ділянки у власність лише в межах норм безоплатної приватизації, розмір якої у відповідності до ст. 121 цього Кодексу не може перевищувати 2,0 гектарів.

Проте, за нормами ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа, в тому числі і Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Коритище», має право на судовий захист свого цивільного права, за умови його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто обов`язковою умовою судового захисту позивача є наявність цивільного права, яке порушується, не визнається чи оспорюється іншою особою.

Про наявність цього права позивач має зазначити у своєму позові, надати докази його існування, оскільки відсутність такого права унеможливлює і його судовий захист.

У позовній заяві, представник позивача не зазначила яке саме право Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Коритище» було порушено передачею у власність відповідачу спірної земельної ділянки, та чим це право підтверджується.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 32 своєї постанови від 16 червня 2020 року по справі ЄУН911/145/19 констатувала, що відсутність обставин, які підтверджували б порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Наведений висновок відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.05.2018 у справі №910/17448/16, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, у яких суд касаційної інстанції водночас дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог через неправильне обрання позивачем способу захисту своїх прав.

За нормами ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 3 ст. 388 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України).

Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди скасовується (ч. 2 ст. 393 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти до висновку про те, що до суду із позовом, який пов`язаний із набуттям права власності на земельну ділянку, без відповідної правової підстави, має право звернутися лише власник, чи особа, яка мала закономірні очікування набути таке право.

У даному випадку такими особами були Миронівська, а після її припинення Обухівська районні державні адміністрації; з огляду на норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28квітня 2021року N1423-IXМиронівська міська рада Обухівського району Київської області, прокурор (ч. 4 ст. 56 ЦПК України.)

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище» до ОСОБА_2 , Миронівської районної державної адміністрації, Головного управління Держеокадастру у Київській області про визнання незаконними та скасування розпоряджень Миронівської районної державної адміністрації, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки.

При цьому суд звертає увагу позивача що, органи державної влади, аналогічно як і місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Прийняті Миронівською районною державною адміністрацією Київської області оспорюванні розпорядження про затвердження технічної документації із землеустрою від 23 травня 2017 року № 235 (а.с. 33), та про виділення земельної ділянки в натурі від 20 березня 2017 року №135 (а.с. 35) є ненормативними актами органу державної влади, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, зокрема виділенням, переданням та реєстрацію за відповідачем права власності на спірну земельну ділянку (а.с. 29).

У Рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У пункті 5 мотивувальної частини цього Рішення йдеться про акти органів місцевого самоврядування, а не органів виконавчої влади. Проте, принцип неможливості скасування ненормативних правових актів після їх виконання, який сформульований у цьому Рішенні, не вичерпується застосуванням лише до суб`єктів певного виду, і спрямований на забезпечення гарантій стабільності суспільно-управлінських відносин загалом.

Зазначений правовийвисновок узгоджуєтьсяіз позицієюВерховного Суду,висловленою упостанові ВерховногоСуду від06березня 2019року усправі №2340/2921/18,та упостанові ВерховногоСуду від29квітня 2020рокуу справі №2340/4521/18.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 11, 12, 15, 19, 34, 76-83, 89, 133, 134, 137, 141, 142, 209, 213, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище» до ОСОБА_2 , Миронівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання незаконними та скасування розпоряджень Миронівської районної державної адміністрації, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки залишити без задоволення.

2.На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Миронівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис А.С. Поліщук

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя А.С. Поліщук