Рішення

від 03.03.2022 по справі 420/14520/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/14520/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача № Ф-19496-51 від 26.07.2021 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,74 грн.

Ухвалою суду від 17.08.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі змістом адміністративного позову, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав, зокрема:

- згідно з вимогою № Ф-19496-51 від 26.07.2021 Головне управління ДПС в Одеській області вимагає від ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 37 788,74 грн.;

- розмір єдиного внеску згідно вимоги № Ф-19496-51 від 26.07.2021 37 788,74 грн., свідчить про те, що в 2021 році єдиний внесок нарахований податковим органом за 2018, 2019, 2020, І півріччя 2021 року;

- отже, з боку відповідача мало місце порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, а саме позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску у 2021 році, за періоди: 2018, 2019, 2020, І півріччя 2021 року;

- таким чином, в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним;

- недотримання відповідачем строків прийняття відповідного рішення позбавило позивача можливості передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску;

- отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний;

- ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована 22.05.2007 як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису: 25560000000058446);

- відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з 04.02.2014 по 15.01.2015 працювала на посаді керуючої магазином Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто груп» (ідентифікаційний код юридичної особи 38870613), з 16.01.2015 по 10.07.2015 працювала на посаді керуючої магазином Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ОСМА» (ідентифікаційний код юридичної особи 39314791), з 11.04.2016 по 06.11.2020 працювала на посаді керуючої магазином Товариства з обмеженою відповідальністю «Книголенд» (ідентифікаційний код юридичної особи 38278653), тобто протягом строку, за який їй нараховані суми єдиного внеску була найманим працівником;

- у вищевказаний період часу, який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску, вказаними підприємствами здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за позивача, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особи» від 09.08.2021;

- ОСОБА_1 у цей період не отримувала доходів від провадження господарської діяльності;

- при цьому факт перебування особи на обліку в податкових органах не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі й самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору;

- таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивач перебуває на обліку в Суворівській ДПІ ГУ ДПС в Одеській області, як фізична особа-підприємець, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування;

- положеннями п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 та пп. 2.1.3 п. 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-5, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 );

- так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком;

- відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску;

- у разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів;

- у період 2018-2021 років у позивача в ІКП по єдиному внеску з технологічним кодом 71040000 здійснено автоматичні нарахування як фізичній особі-підприємцю. Всього за цей період було нараховано:

2018 рік 15819 грн. 54 коп.;

2019 рік 26539 грн. 26 коп.;

2020 рік 35588 грн. 74 коп.;

2021 рік 37788 грн. 74 коп.;

- докази даним обставинам є виписки з Електронних карток платника податків ОСОБА_1 (Код РНОКПП НОМЕР_1 );

- отже, після систематичного аналізу заборгованості ОСОБА_1 (Код РНОКПП НОМЕР_1 ), яка міститься в ІКП за 2018-2021 роки слід зазначити, що позивачем системно із-за несплати податку як фізичної особи підприємця, яка проводить незалежну професійну діяльність сформувалась заборгованість, котра збільшувалась до 2021 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

26 липня 2021 року відповідачем сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19496-51 (а.с.14), якою позивача повідомлено, що станом на 31 січня 2021 року заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 37788,74 грн., та що відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів, ГУ ДПС в Одеській області вимагає сплатити (недоїмку, штрафи, пеню) в сумі, усього: сума боргу 37788,74 грн., у тому числі недоїмка 37788,74 грн.

Не погоджуючись з Вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19496-51, позивач оскаржив її у судовому порядку.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем суду також надано копії (а.с.19-28а):

- довідки про доходи від 11.08.2021 року № 1108/1, виданої ФОП ОСОБА_2 , податковий номер НОМЕР_2 , відповідно до якої загальна сума доходу за період з 22.09.2020 року по 03.06.2021 року нарахована усього в сумі 63609,29 грн.;

- сторінок трудової книжки ОСОБА_3 , НОМЕР_3 , відповідно до записів якої, зокрема, 11.04.2016 року: ТОВ «Книголенд» позивача прийнято на посаду керуючого магазином та 06.11.2020 року: звільнено за власним бажанням;

- роздруківку Індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Форма ОК-5, відповідно до яких, зокрема:

- код: 36290160, найменування страхувальника: Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, протягом 2018, 2019 років; 1-11 місяці 2020 року;

- код: 3027404775, найменування страхувальника: ОСОБА_2 , позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, протягом 9-12 місяці 2020 року та 1-3 місяці 2021 року;

- Свідоцтва про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , Серія НОМЕР_4 , відповідно до якого, зокрема, мати: ОСОБА_1 ;

- Свідоцтва про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , Серія НОМЕР_5 , відповідно до якого, зокрема, мати: ОСОБА_1 ;

- рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2021 року у справі № 523/16122/20 про розірвання шлюбу.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема (а.с.38-43):

- інтегрованої картки позивача за період з 09.02.2018 року по 31.01.2021 року для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, відповідно до якої заборгованість складає, усього 37788,74 грн.;

- скріншот з бази даних з відомостями стосовно позивача, зокрема: - стан платника: 0. платник податків за основним місцем обліку; - код організаційно-правової форми: 910. підприємець-фізична особа.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідачем визнаються фактичні обставини справи, зокрема, що: у період 2018-2021 років у позивача в ІКП по єдиному внеску з технологічним кодом 71040000 здійснено автоматичні нарахування як фізичній особі-підприємцю; всього за цей період було нараховано: 2018 рік 15819 грн. 54 коп.; 2019 рік 26539 грн. 26 коп.; 2020 рік 35588 грн. 74 коп.; 2021 рік 37788 грн. 74 коп.

З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.

Отже, спірність позицій сторін в даному випадку полягає у виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній до 01.01.2022 року), у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній з 01.01.2022 року), суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 зазначено, що у разі встановлення обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути на наступне правове регулювання:

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі № 160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 у адміністративній справі № 440/2149/19 та в постанові від 16.03.2021 у адміністративній справі № 500/2433/19.

Судом встановлено, зокрема, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань стосовно ОСОБА_1 , зокрема:

- дата запису про проведення державної реєстрації: 22.05.2007;

- дані про взяття на облік, як платника единого внеску: 30.05.2007.

Разом з тим, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Форма ОК-5, зокрема:

- код: 36290160, найменування страхувальника: Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, протягом 2018, 2019 років; 1-11 місяці 2020 року;

- код: 3027404775, найменування страхувальника: ОСОБА_2 , позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, протягом 9-12 місяці 2020 року та 1-3 місяці 2021 року.

З встановленого вбачається, що у спірний період:

- позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте власну господарську діяльність, як фізична особа-підприємець, не вів та доходи не отримував;

- позивач був найманим працівником та застрахованою особою, і платником єдиного внеску за нього був орган соціального захисту населення та його роботодавець.

Жодних доводів на спростування встановлених обставин, на виконання вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.

На виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом враховано також висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду № 620/3987/18 від 18 листопада 2021 року, № 140/3209/19 від 04 листопада 2021 року, № 320/2655/20 від 22 липня 2021 року, № 620/3987/18 від 18 листопада 2021 року тощо.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, правових висновків Верховного Суду та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позиція відповідача зі спірних питань є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:

- Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19496-51, прийнята (сформована) відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для її формування; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню, отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію № 33860373 від 11.08.2021 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 908,00 грн. (а.с.29)

Відповідно, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1336 від 15.12.2021 року) до 31 березня 2022 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 26 липня 2021 року № Ф-19496-51 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 37788,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова