Постанова

від 03.03.2022 по справі 189/946/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/453/22 Справа № 189/946/21 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко І. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати

за апеляційноюскаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження»

на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

15 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Відродження про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати (а.с.1-8). Просила: розірвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,9862 га, розташованої на території Великомихайлівської ради Покровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224283400:01:101:0107, укладений 19.05.2015 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження», що зареєстрований в державному реєстрі прав від 03.12.2015 року, а також просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» на свою користь заборгованість у розмірі 3501 грн. 43 коп., що складається з заборгованості за договором оренди земельної ділянки загальною площею 9,9862 га, розташованої на території на території Великомихайлівської ради Покровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224283400:01:101:0107, укладений 19.05.2015 року, що зареєстрований в державному реєстрі прав від 03.12.2015 року в розмірі 499 грн. 38 коп., пені у розмірі 660 грн. 58 коп., інфляційних втрат у розмірі 1938 грн. 25 коп., 3% річних у розмірі 403 грн. 22 коп.

Позов мотивований тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія І-ДП №116002, що виданий 12.12.2002 року головою Покровської райдержадміністрації Ради народних депутатів у Покровському районі власником земельної ділянки, кадастровий номер - 1224283400:01:101:0107, площею 9,9862 га є ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 264197862 від 02.07.2021 року.

Надалі, 19.05.2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження» укладений договір оренди земельної ділянки площею 9,9862 га, кадастровий номер - 1224283400:01:101:0107, який зареєстрований в державному реєстрі прав Васильківським районним управлінням юстиції від 03.12.2015 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 26715771.

19.05.2015 року між позивачем та відповідачем був укладений акт приймання-передачі земельної ділянки кадастровий номер 1224283400:01:101:0107.

Так, згідно пункту 1.1 договору оренди земельної ділянки від 19.05.2015 року, ОСОБА_1 надає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження» приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Великомихайлівської ради Покровського району Дніпропетровської області. Відповідно до пункту 1.3 Договору від 19.05.2015 року в оренду передається земельна ділянка площею 9,9862 га, в тому числі: ріллі 9,9862 га, кадастровий номер 1224283400:01:101:0107.

Відповідно до пункту 4.1 Договору від 19.05.2015 року за кожен рік використання землі орендар виплачує орендну плату у грошовій формі в розмірі не менше 7,15 від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що становить 22000 гривень. Сплачується орендна плата до 30 листопада кожного року дії договору оренди. В разі неврожаю з природних причин (посухи, морозів, тощо), строк видачі орендної плати може бути подовжено Орендарем до 31 березня наступного року, але не звільняє Орендаря від обов`язку оплати орендної плати за даний період.

Позивач стверджує, що відповідачем неодноразово порушувались вимоги договору оренди земельної ділянки від 19.05.2015 року.

Так, орендна плата за перший рік використання земельної ділянки була сплачена з запізненням.

У подальшому орендна плата, яка повинна бути сплачена до 30 листопада 2019 року в розмірі 33291 грн. 93 коп., була нарахована на користь позивача у 4 кварталі 2019 року та сплачена із запізненням - у 1 кварталі 2020 року.

Орендна плата, яка повинна бути сплачена до 30 листопада 2020 року у розмірі 33291 грн. 93 коп., яка була нарахована на користь позивача у 4 кварталі 2020 року.

Таким чином, відповідач систематично порушував умови договору оренди від 19.05.2015 року щодо своєчасності виплати орендної плати. Жодних доказів поважності затримання виплати орендної плати, наявності форс-мажорних обставин, зазначених у договорі, відповідач не надав (а.с.1-8).

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Відродження» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати задоволено частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,9862 га, розташованої на території Великомихайлівської ради Покровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224283400:01:101:0107, укладений 19.05.2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження», що зареєстрований в державному реєстрі прав від 03.12.2015 року. Стягнуто з ТОВ «Відродження» на користь ОСОБА_1 штрафні санкції за договором оренди земельної ділянки від 19.05.2015 року, у загальному розмірі 3002,05 грн. Стягнуто з ТОВ «Відродження» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн. Стягнуто з ТОВ «Відродження» на користь держави витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1686,49 грн. В решті позовних вимог відмовлено (а.с.95-99).

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Відродження», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів свої позовні вимоги, наголошували на тому, що підстави для розірвання договору відсутні, як і відсутні підстави для стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Вимоги про стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованими (а.с.108-112).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія І-ДП №116002, що виданий 12.12.2002 року головою Покровської райдержадміністрації Ради народних депутатів у Покровському районі власником земельної ділянки, кадастровий номер - 1224283400:01:101:0107, площею 9,9862 га є ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 264197862 від 02.07.2021 року (а. С 15).

19.05.2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження» укладений договір оренди земельної ділянки площею 9,9862 га, кадастровий номер - 1224283400:01:101:0107, який зареєстрований в державному реєстрі прав Васильківським районним управлінням юстиції від 03.12.2015 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 26715771.

19.05.2015 року між позивачем та відповідачем був укладений акт приймання-передачі земельної ділянки кадастровий номер - 1224283400:01:101:0107 (а.с. 17-18).

19.05.2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження» був складений акт приймання-передачі земельної ділянки кадастровий номер - 1224283400:01:101:0107 (а.с. 19).

Згідно пункту 1.1 договору оренди земельної ділянки від 19.05.2015 року, ОСОБА_1 надає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження» приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Великомихайлівської ради Покровського району Дніпропетровської області. Відповідно до пункту 1.3 договору в оренду передається земельна ділянка площею 9,9862 га, в тому числі: ріллі 9,9862 га, кадастровий номер 1224283400:01:101:0107.

Як зазначено в пункті 3.1 договору договір укладено на термін 7 (сім) років. З урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою, договір оренди є чинним до 31 грудня останнього року оренди.

Відповідно до пункту 4.1 договору за кожен рік використання землі орендар виплачує орендну плату у грошовій формі в розмірі не менше 7, 15 від нормативно- грошової оцінки земельної ділянки, що становить 22 000 ( двадцять дві тисячі) гривень. Сплачується орендна плата до 30 листопада кожного року дії договору оренди. В разі неврожаю з природних причин (посухи, морозів, тощо), строк видачі орендної плати може бути подовжено Орендарем до 31 березня наступного року, але не звільняє орендаря від обов`язку оплати орендної плати за даний період.

Згідно до пункту 4.3 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації.

Згідно до пункту 4.4 договору окремо орендарем сплачується земельний податок за орендовану земельну ділянку у терміни, встановлені діючим законодавством України.

В пунктах 4.7, 4.8 договору зазначено, що розмір орендної платі щорічно переглядається у разі: зміни умов господарювання; зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами; виявлення недоліків переданої в оренду земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди і перешкоджають використанню земельної ділянки за договором; в інших випадках, передбачених діючим законодавством України. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази обґрунтованості пред`явлених позовних вимог, оскільки ним доведено факт істотного та систематичного порушення умов спірного договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами у справі).

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами першоютретьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Статтею 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України: «Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Отже, аналіз змісту статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому факт несплати орендної плати стосується випадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) сформульовано такий правовий висновок: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції. Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18 (провадження № 61-10292св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 573/1833/20 (провадження № 61-7138св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 341/609/20 (провадження № 61-10091св 21), від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 357/452/21 (провадження № 61-7721св21).

Суд першої інстанції, розриваючи договір оренди землі, застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 651 ЦК України та дійшов вірного висновку, що підставою для розірвання цього договору є несвоєчасна виплата відповідачем орендної плати позивачу, у визначені договором строки, два роки поспіль, що свідчить про наявність систематичного порушення відповідачем, взятих на себе за договором оренди зобов`язань щодо виплати орендної плати.

Такий висновок зроблено судом з урахування правових позицій Верховного Суду.

Відповідач не заперечував факт прострочення виплати, проте помилково вважав, що вказане порушення не є підставою для розірвання договору.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вимог про стягнення орендної плати, пені, трьох відсотків річних та інфляційних збитків.

Судом встановлено, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання перед позивачем за 2019-2020 роки, а отже і є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги, що відповідачем сплачено орендну плату в значно більшому розмірі вже з урахуванням суми пені, колегія суддів відхиляє, оскільки при проведенні розрахунку, судом першої інстанції враховані вказані суми.

Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів зазначає, що позивачем доведено істотне систематичне порушення умов спірного договору оренди земельної ділянки та його прав.

Позивач зазначив про наявність заборгованості за оренду земельної ділянки за два роки у загальному розмірі 3501,43 грн., відповідач у своїй апеляційній скарзі жодним чином не спростував наявність заборгованості та виконання умов договору оренди землі в частині здійснення орендної плати.

Посилання апеляційної скарги на відсутність підстав для стягнення заборгованості з врахуванням штрафних санкцій, передбачених ст.625 ЦК України, відхиляються, оскільки згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачем не доведено факту понесення витрат та їх розмір колегія суддів відхиляє.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Згідно із вимогами ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що права позивача ОСОБА_1 у даній справі захищав адвокат Циб С.В. на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру (а.с.21-23).

Представником позивача з метою підтвердження витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката до матеріалів справи додано договір про надання правничої (правової) допомоги №01/06-11 від 11.06.2021 року, додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої вартість адвокатського гонорару за складання позовної заяви становить 3000 грн., додаткову угоду №2 до договору, відповідно до якої вартість адвокатського гонорару за складання заяви про зменшення позовних вимог становить 1500 грн., додаткову угоду №3 до договору, відповідно до якої вартість адвокатського гонорару за складання відповіді на відзив становить 2000 грн. Окрім цього, представником позивачки надані суду наступні документи: акт виконаних робіт до додаткової угоди №1, акт виконаних робіт до додаткової угоди №2, акт виконаних робіт до додаткової угоди №3 та квитанції про перерахування позивачкою ОСОБА_1 на рахунок адвоката Циб С.В. грошових коштів у розмірі 3000 грн., 1500 грн., 2000 грн. Загальна сума витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката склала за заявою представника позивача 6500,00 грн.

В ході розгляду справи позивачем доведені понесені ним витрати на правову допомогу, які входять до складу судових витрат, а тому такі витрати відшкодовані правомірно.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: