Постанова

від 20.02.2022 по справі 442/4293/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/4293/21 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/811/4351/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

з участю: представника ТзОВ «Меринос-Захід» Балицького І.В., представника ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід» на заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 липня 2021 року,-

ВСТАНОВИВ:

у червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати за договором.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він є власником земельної ділянки, площею 0,8745 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Снятинської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, кадастровий номер 4621286800:08:000:0018. 20 травня 2014 року між ним та Фермерським господарством «Меринос-Захід» укладено договір оренди належної йому земельної ділянки № б/н строком на 10 років з орендною платою в розмірі 400 грн. за рік шляхом безготівкового переказу на рахунок орендодавця. 07 серпня 2017 року між ними укладено додаткову угоду до договору оренди № б/н від 20 травня 2014 року, за умовами якої внесено зміни до п. 9 договору щодо визначення розміру орендної плати та встановлено, що такий становить 961,95 грн. за рік та вноситься орендарем в грошовій формі на картковий рахунок орендодавця. Стверджує, що всупереч умовам договору оренди землі від 20 травня 2014 року відповідач не сплатив орендної плати за 2019 та 2020 роки, внаслідок чого у нього утворилася виникла заборгованість в розмірі 1923, 90 грн. Відповідно до п.14 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ несплаченої суми за кожен день прострочення. Вважає, що у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виплати орендної плати за період з 01 січня 2020 року по 05 травня 2021 року в розмірі 237.42 грн., інфляційні втрати в розмірі 125.78 грн., а також 3 % річних в розмірі 48.67 грн. Покликається на те, що неодноразово звертався до відповідача в усній та в письмовій формі з пропозицією розірвати договір оренди землі та сплатити заборгованість по орендній платі, однак відповідач ігнорує вимоги позивача. Наголошує, що сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки, зокрема, щодо сплати орендної плати, є беззаперечною підставою для розірвання договору оренди, незважаючи на те, чи була виплачена в подальшому заборгованість. Звертає увагу на те, що він не отримав того, що він розраховував при укладенні спірного договору, тобто не отримав доходу у виді орендної плати протягом двох років підряд, що є істотним порушенням договору, яке завдало йому шкоди. З наведених підстав просить розірвати договір оренди землі № б/н, укладений 20 травня 2014 року між ОСОБА_1 з однієї сторони та Фермерським господарством «Меринос-Захід», зареєстрований Підбузькою селищною радою Дрогобицького району Львівської області за № 24798706 стосовно земельної ділянки площею 0,8745 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Снятинської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, кадастровий номер 462128 6800:08:000:0018;стягнути з Фермерського господарства «Меринос-Захід» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за землю за 2019-2020 роки за договором оренди землі від 20 травня 2014 року в розмірі 1923,90 грн., пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 237.42 грн.; інфляційні втрати в розмірі 125.78 грн., 3% річних в розмірі 48.67 грн. та понесені судові витрати в розмірі 2408 грн.

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Припинено договір оренди землі б/н від 20 травня 2014 року, кадастровий номер земельної ділянки 4621286800:08:000:0018, площею 0,8745 га, шляхом розірвання та зобов`язано відповідача - Фермерське господарство «Меринос-Захід», повернути ОСОБА_1 земельну ділянку.

Стягнуто з Фермерського господарства «Меринос-Захід» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за землю за 2019-2020 роки за договором оренди землі від 20.05.2014 у розмірі 1923,90 грн, пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 237,42 грн, інфляційні втрати у розмірі 125,78 грн, 3% річних у розмірі 48,67 грн та судові витрати в розмірі 908,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Заочне рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід», в апеляційній скарзі покликається на те, що заочне рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що він не був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не отримував позовної заяви з долученими до неї документами, ухвали про відкриття провадження, а також жодних ухвал або рішень чи будь-яких інших документів від суду, внаслідок чого не зміг реалізувати своє право на подачу відзиву на позовну заяву та заперечень щодо вимог та доводів позивача. Зазначає, що, позивач невірно вказав його повне найменування та місцезнаходження, оскільки 15 липня 2020 року Фермерське господарство «Меринос-Захід» було припинено шляхом реорганізації в Товариство з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід» та змінило своє місцезнаходження юридичної адреси з 82167, Львівська обл., Дрогобицький р-н, с. Почаєвичі, вул. Михайлівська, 2а на АДРЕСА_1 , надсилаючи судові повістки не за його місцезнаходженням, суд першої інстанції не забезпечив належну організацію судового розгляду справи та порушив його право на доступ до правосуддя. Апелянт покликається на те, що в повному обсязі виконав усі зобов`язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку, кадастровий номер 4621286800:08:000:0018, площею 0,8745 га в розмірі 1923,90 грн., що підтверджується банківською випискою про надходження коштів на рахунок ОСОБА_1 . Вважає, що позивачем не доведено обставини, на які він покликається як на підставу своїх позовних вимог, а доказування не може грунтуватися на припущеннях. Вважає, що відсутні підстави для дострокового розірвання договору оренди землі б/н від 20 травня 2014 року та стягнення з нього коштів, неустойки, та 3% річних, оскільки ним в повному обсязі сплачувалася орендна плата за користування земельною ділянкою. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТзОВ «Меринос Захід» Балицького І.В. на підтримання доводів апеляційних скарг, заперечення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач систематично не виконував обов`язку зі сплати орендної плати за договором оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року, зі змінами від 07 серпня 2017 року, що є підставою для розірвання договору та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати за період за 2019-2020 роки в розмірі 1923.90 грн., а також пені за прострочення грошового зобов`язання в розмірі 237.42 грн., інфляційних втрат в розмірі 125.78 грн. та 3% річних в розмірі 48.67 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою укладення договору оренди земельної ділянки та одним з основних прав орендодавця є своєчасне отримання ним орендної плати у встановленому розмірі, зазначення розміру орендної плати є однієї з істотних умов договору оренди землі.

Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою може бути підставою для розірвання договору оренди.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Водночас у пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди є істотні порушення умов договору, одним з яких є систематична (два та більше випадків) несплата орендної плати в розмірі, передбаченому договором, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати зазначені у договорі кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа, на що він розраховував, укладаючи договір оренди землі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 1.2623 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Снятинської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЛВ № 016290 від 28 вересня 2004 року, виданим Дрогобицьким районним відділом земельних ресурсів.

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЛВ №016290 від 28 вересня 2004 року, виданого Дрогобицьким районним відділом земельних ресурсів за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4621286800:08:000:0018, площею 0.8745 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Снятинської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 254772266 від 28 квітня 2021 року.

20 травня 2014 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Меринос-Захід» укладено договір оренди землі № б/н, за умовами якого Фермерське господарство «Меринос-Захід» отримало в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 4621286800:08:000:0018, площею 0.8745 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Снятинської сільської ради Дрогобицького району Львівської області.

Відповідно до п. 8 договору оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року договір укладено на 10 років.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 400 грн. шляхом безготівкового переказу на рахунок орендодавця (п. 9 договору оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року).

Пунктом 11 договору оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року передбачено, що орендна плата вноситься один раз на рік, не пізніше тридцяти днів після закінчення календарного року, в якому існували орендні відносини.

Актом прийому-передачі земельної ділянки від 31 липня 2014 року підтверджується факт передачі вищезазначеної земельної ділянки Фермерському господарству «Меринос-Захід».

07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Меринос-Захід» укладено додаткову угоду до договору оренди землі, якою внесено зміни до п. 9 договору, виклавши його в такій редакції: «Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 961.95 грн. за 0.8745 гектарів землі, шляхом безготівкового переказу на рахунок орендодавця».

Протоколом загальних зборів Фермерського господарства «Меринос-Захід» від 15 липня 2020 року вирішено реорганізувати Фермерське господарство «Меринос-Захід» шляхом перетворення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід» (а.с. 157-158).

Пунктом 28 договору оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року передбачено право орендодавця вимагати своєчасного внесення орендної плати.

22 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Фермерського господарства «Меринос-Захід» з листом-вимогою негайно виплатити йому орендну плату в розмірі 1923.90 грн. за 2019-2020 роки.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Заперечуючи щодо позовних вимог ОСОБА_1 , відповідачем подано платіжні доручення на підтвердження своєчасного внесення ним орендної плати за користування земельною ділянкою.

Платіжним дорученням № 129 від 04 лютого 2019 року підтверджується, що ТзОВ «Меринос-Захід» сплатило ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою за 2019 рік в розмірі 774.37 грн. (а.с. 68).

ТзОВ «Меринос-Захід» сплатило ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою за 2020 рік в розмірі 774.37 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 625 від 27 грудня 2019 року (а.с. 62).

Факт надходження орендної плати на банківський рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по банківському рахунку, відкритому в АТ «Укрсиббанк». (а.с. 58).

Крім того, ТзОВ «Меринос-Захід» сплачено військовий збір з оплати за оренду земельних ділянок за 2019 рік в розмірі 321.18 грн та за 2020 рік в розмірі 261.63 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 627 від 27 грудня 2019 року та № 63 від 29 січня 2020 року (а.с. 57, 61).

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав історію по картковому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ «Райффайзен Банк Аваль», за період з 01.01.2020 року по 30.06.2020 року, в якій відсутня інформація про перерахування ТзОВ «Меринос Захід» орендної плати саме не цей рахунок.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач повідомляв відповідача про зміну банківського рахунку, на який необхідно сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, в тому числі і у листі-вимозі від 22 березня 2021 року про сплату орендної плати, адресованому ТзОВ «Меринос-Захід».

Враховуючи наведене, сплата орендної плати відбувалася в грошовій формі на відомий відповідачу банківський рахунок позивача відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року, відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід» належним чином виконувало умови договору оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року, сплачувало орендну плату за користування земельною ділянкою у визначеному розмірі та у спосіб передбачений умовами договору, що свідчить про відсутність підстав для розірвання договору оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року та стягнення з відповідача орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019-2020 роки в розмірі 1923,90 грн.

Зважаючи на те, що колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі № б/н від 20 травня 2014 року та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід» орендної плати за 2019-2020 роки в розмірі 1923,90 грн., колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 237.42 грн., інфляційні втрати в розмірі 125.78 грн. та 3% річних в розмірі 48.67 грн., оскільки такі є похідними від позовних вимог, які не підлягають задоволенню.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід» та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , то напідставі ч.13ст.141ЦПК Україниз ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю«Меринос-Захід»слід стягнути 2724.00грн.судового зборуза подання апеляційної скарги.

Європейський судз правлюдини вказав,що згідноз йогоусталеною практикою,яка відображає принцип,пов`язанийз належнимздійсненням правосуддя,у рішенняхсудів таінших органівз вирішенняспорів маютьбути належнимчином зазначеніпідстави,на якихвони ґрунтуються.Хоча пункт1статті 6Конвенції зобов`язуєсуди обґрунтовуватисвої рішення,його неможна тлумачитияк такий,що вимагаєдетальної відповідіна коженаргумент.Міра,до якоїсуд маєвиконати обов`язокщодо обґрунтуваннярішення,може бутирізною взалежності відхарактеру рішення(SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE,№ 4909/04,§ 58,ЄСПЛ,від 10лютого 2010року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Меринос-Захід» задовольнити.

Заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 липня 2021 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Меринос-Захід» 2724.00 грн. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 03.03.2022 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк