Рішення

від 27.02.2022 по справі 191/18/22

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/18/22

Провадження № 2/191/9/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2022 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко Г.В.

за участю секретаря - Заламай О.Ю.

розглянувши згідно вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України,без фіксаціїсудового засіданнятехнічними засобами,у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального закладу позашкільної освіти «Славгородський центр дитячої творчості» Славгородської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом до Комунального закладу позашкільної освіти Славгородський Дитячий центр творчості Славгородської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працює на посаді керівника хореографічного гуртка Славгородського Центру дитячої творчості. У листопаді 2021 року було грубо порушено її конституційні права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у неї постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-Co V-2, а також обмежували права працівника щодо повноцінної роботи. Так, 08 листопада 2021 року їй відповідачем було вручено Наказ № 40к/тр про відсторонення її з роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-Co V-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює її від його роботи.

Просить визнати незаконним та скасувати Наказ директора ОМС Відділу освіти виконавчого комітету Славгородської селищної ради Комунальний заклад позашкільної освіти Славгородський центр дитячої творчості № 40к/тр від 08 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 - керівника хореографічного гуртка від роботи з 08.11.2021 року, як таку, що відмовилася від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОУГО-19 та поновити її на посаді.

20.01.2022 року від відповідача надійшов відзив, відповідно якого останній позовні вимоги не визнає, вважає наказ №30к/тр від 08.11.2021 року законним та таким, який виданий відповідно до чинного законодавства. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивачка надала суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без її участі.

Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без її усаті, позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні.

Суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у заявах по суті та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, із врахуванням заперечень відповідача, прийшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з КЗПС «Славгородський Центр дитячої творчості», займає посаду керівника хореографічного гуртка, що підтверджується копією трудової книжки Серія НОМЕР_1 .

Наказом директора Комунального закладу позашкільної освіти «Славгородський центр дитячої творчості» ОСОБА_2 №40 к/тр від 08.11.2021 року ОСОБА_1 керівника хореографічного гуртка відсторонена від роботи з 08.11.2021 року, як таку, що відмовляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не маючи довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень, відповідно до ст.. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до усунення причин, що зумовили відсторонення. Оплату праці здійснювати з урахуванням ч.1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ч.1ст.19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогист. 264 ЦПК Українизобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Предметом позовних вимог є визнання незаконними та скасування наказу про відсторонена позивача від роботи, як таку, що відмовляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не маючи довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак, це конституційне право громадянина не може пов`язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Враховуючи викладене та виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України, як вищого органу у систем і органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік) у статті 23 проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок.

Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті 1 передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються:

-Визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості;

-Ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає;

-Створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування;

-Забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права (ст. 6).

Стаття 2 Кодексу законів про працю передбачає основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

З ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір може бути розірвано, зокрема у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП). Водночас таке звільнення може бути проведено лише на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9).

Так, наказ №40 к/тр від 08.11.2021 року про відсторонення позивача від роботи мотивований положенням Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч. 2 ст. 14, відповідно до якого «Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.».

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»: «Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень».

Отже, виключно Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, яким щеплення від КОВІД-19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб є незаконною та безпідставною.

Крім того, ст. 43 Кодексу законів про працю України, передбачає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану.

Тобто, ні цією статтею ні іншим законом України не передбачено правової підстави відсторонення працівника від роботи у зв`язку з відсутностю у нього щеплення від КОВІД - 19.

Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Отже, відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від корона вірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від корона вірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи незаконний та підлягає скасування, а тому перша позовна вимога підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про поновлення позивача на посаді не підлягає задоволенню, так позивача не було звільнено з посади, а лише відсторонено від виконання своїх обов`язків до усунення причин, що його зумовило.

Відповідно до положеньст.141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем в розмірі 908, 00 грн., слід стягнути на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.3,10,141,247,258,259,263265,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу позашкільної освіти «Славгородський центр дитячої творчості» Славгородської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі- задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального закладу позашкільної освіти «Славгородський центр дитячої творчості» Славгородської селищної ради № 40к/тр від 08 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 - керівника хореографічного гуртка від роботи з 08.11.2021 року, як таку, що відмовилася від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID -19.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального закладу позашкільної освіти «Славгородський центр дитячої творчості» Славгородської селищної ради, код ЄДРПО: 42395467, на користь ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_2 , судові витрати в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 09.03.2022 року.

Суддя Г. В. Бондаренко