Рішення

від 02.03.2022 по справі 918/6/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2022 р. м. РівнеСправа № 918/6/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Керівника Вараської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі: Володимирецької селищної ради Рівненської області

до відповідача: Виробничо-обслуговуючого кооперативу "Полісянка"

про: стягнення в сумі 47 061,86 грн.

секретар судового засідання: Коваль С.;

представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Д.Троянчук;

від органу прокуратури: не з`явився;

ОПИС СПОРУ

Керівник Вараської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради Рівненської області до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Виробничо-обслуговуючого кооперативу "Полісянка" про стягнення 47 061,86 грн. безпідставно збережених коштів.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Виробничо-обслуговуючий кооператив "Полісянка" є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. С. Петлюри, 3а/4, смт. Володимирець, Вараський район, Рівненська область. Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано на підставі рішення суду, серія та номер: 3/8, виданий 09.01.2009 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30444696 від 13.07.2016).

Земельна ділянка площею 0,3616 га сформована як об`єкт цивільних прав із кадастровим номером 5620855100:01:005:0457, із кодом цільового призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Згідно із витягом з Державного земельного кадастру, дата державної реєстрації земельної ділянки - 09.01.2020.

Відповідно до інформації Володимирецької селищної ради, договір оренди земельної ділянки з ВОК "Полісянка" не укладався, орендну плату та земельний податок останнім не сплачувався, а тому, на переконання органу прокуратури, ВОК "Полісянка" зберегла у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з наступних підстав.

Відповідно до розрахунку Володимирецької селищної ради від 10.12.2021, розмір недоотриманих доходів за використання земельної ділянки площею 0,3616 га, к.н. 5620855100:01:005:0457, становить: з 01.12.2018 по 31.12.2018 (15 687,29 грн. : 365 дн * 31 дн) - 1 332,34 грн., з 01.01.2019 по 31.12.2019 (15 687,29 грн: 365 дн * 365 дн) 15 687,29 грн., з 01.01.2020 по 31.12.2020 (15 687,29 грн: 365 дн * 366 дн) 15 687,29 грн., з 01.01.2021 по 30.11.2021 (15 687,29 грн : 365 дн * 334 дн) - 14 354,94 грн. Таким чином, загальний розмір недоотриманих доходів за використання зазначеної земельної ділянки складає 47 061,86 гривень.

Відповідач позовні вимоги не визнав та зазначив, що за позивачем зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості (будівля дріжджового цеху площею 393 кв.м.), яка знаходиться на спірній земельній ділянці.

Відповідач зазначає, що за відсутності доказів що підтверджують нормативно - грошову оцінку земельної ділянки за 2019 - 2020 року неможливим є здійснення розрахунку розміру недоотриманого доходу за використання земельної ділянки на якій розміщений об`єкт нерухомості відповідача.

Крім того відповідач вказує, що спірну земельну ділянку сформовано як об`єкт цивільних прав лише 09.01.2020 року, тому розрахунок позивача з 01 грудня 2018 року по 09 січня 2020 року є безпідставним.

Водночас відповідач вказує, що згідно із технічним паспортом на будівлю дріжджового цеху, останній використовує земельну ділянку площею 440,6 кв. м., а не всю площу ділянки яка становить 0,3616 га.

У зв`язку з викладеним відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 05 січня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 01 лютого 2022 року.

18 січня 2022 року Володимирецькою селищною радою подано клопотання в якому позивач зазначив про підтримання позовних вимог.

26 січня 2022 року відповідачем подано відзив на позов.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді А.Качура, судове засідання призначене на 01 лютого 2022 року не відбулося. Сторони, що з`явились у судове засідання, повідомлені про неможливість проведення судового засідання.

08 лютого 2022 року прокуратурою подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09 лютого 2022 року повідомлено сторін, що наступне судове засідання відбудеться 03 березня 2022 року.

В судове засідання представники позивача та органу прокуратури не з`явились, про місце дату та час розгляду справи повідомлені 09 лютого 2022 року.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав.

Суд відзначає, що матеріали справи містять відзив на позов а також відповідь на відзив, в яких відображені правові позиції сторін щодо предмету спору, відтак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, та вважає за можливе з врахуванням вимог статті 248 ГПК України розглянути справу та вирішити спір.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд встановив наступне.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Виробничо-обслуговуючий кооператив "Полісянка" є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. С. Петлюри, 3а/4, смт. Володимирець, Вараський район, Рівненська область (будівля дріжджового цеху).

Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано на підставі рішення суду, серія та номер: 3/8, виданий 09.01.2009 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30444696 від 13.07.2016).

Як слідує з матеріалів справи, у 2018 році ВОК "Полісянка" звернулася до Володимирецької селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років.

Рішенням Володимирецької селищної ради №1357 від 16 серпня 2018 року "Про розгляд звернень ВОК "Полісянка" по наданню дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості", ВОК "Полісянка" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років площею 0,3616 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться в смт Володимирець по вулиці С.Петлюри, 3а/4.

Як слідує з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,3616 га сформована як об`єкт цивільних прав із кадастровим номером 5620855100:01:005:0457, із кодом цільового призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, дата державної реєстрації земельної ділянки - 09 січня 2020 року. Інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Також суд встановив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відсутні будь які відомості щодо права власності, інших речових прав та обтяжень щодо спірної земельної ділянки.

Позивач вказує, що відповідно до інформації Володимирецької селищної ради, договір оренди земельної ділянки з ВОК "Полісянка" не укладався, орендну плату та земельний податок останнім не сплачувався. При цьому відповідач продовжує використовувати вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої, ВОК "Полісянка" є власником нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці площею 0,3616 га, к.н. 5620855100:01:005:0457, за адресою: С. Петлюри, 3а/4, смт Володимирець, Вараський район. Таким чином, з 13 липня 2016 року по даний час ВОК "Полісянка" фактично використовує земельну ділянку площею 0,3616 га, к.н. 5620855100:01:005:0457, у зв`язку з розміщенням на ній належного їй на праві власності нерухомого майна, за відсутності оформленого права користування земельною ділянкою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Таким чином, на переконання позивача, ВОК "Полісянка" зберегла у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Рішенням Володимирецької селищної ради від 27 травня 2020 року № 1956 "Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2021 рік" затверджено ставки земельного податку, якими визначено розмір ставки земельного податку для земельної ділянки з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до розрахунку Володимирецької селищної ради від 10 грудня 2021 року, розмір недоотриманих доходів за використання земельної ділянки площею 0,3616 га, к.н. 5620855100:01:005:0457, становить: з 01.12.2018 по 31.12.2018 (15 687,29 грн : 365 дн * 31 дн) - 1 332,34 грн., з 01.01.2019 по 31.12.2019 (15 687,29 грн: 365 дн * 365 дн) 15 687,29 грн., з 01.01.2020 по 31.12.2020 (15 687,29 грн: 365 дн * 366 дн) 15 687,29 грн., з 01.01.2021 по 30.11.2021 (15 687,29 грн : 365 дн * 334 дн) - 14 354,94 грн.. Загальний розмір недоотриманих доходів за використання зазначеної земельної ділянки складає 47 061,86 гривень.

Позивач вказує, що відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, позадоговірними та стосуються стягнення коштів належних до сплати за володіння і користування майном (земельною ділянкою) без оформлення необхідного договору оренди земельної ділянки. Позивач вказує, що відповідач зберіг у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів ЦК та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Водночас правова конструкція застосування норм, корті регулюють кондикційні зобов`язання передбачає обов`язкове встановлення потерпілої особи. Тобто особи, яка зазнала зменшення, втрат та інших негативних наслідків щодо власних майнових активів. Таким чином суд повинен встановити особу, за рахунок якої відбулося набуття чи збереження майна за відсутності правової підстави.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України в редакції станом на час оформлення права відповідача на об`єкт нерухомого майна).

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

Отже, за змістом указаних приписів, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Суд встановив, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці. При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права.

Суд робить висновок про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Згідно з нормами статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Згідно з нормами частин 9 - 13 статті 79-1 ЗК України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

За змістом статті 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.

Згідно з нормами статті 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб`єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади. Суб`єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.

Статтею 90 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Також, відповідно до правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 922/3617/19, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.

Таким чином суд підкреслює, що під час розгляду даного спору суд встановив відсутність належним чином оформленого права власності на земельну ділянку особи в інтересах якої подано позов. Оскільки державна реєстрація права власності на земельну ділянку не була оформлена, відповідно до вимог статті 79-1 ЗК України, ця земельна ділянка не набула статусу об`єкта цивільних прав. Позивач не підтвердив обставин належності вказаної земельної ділянки до комунальної власності та існування такої ділянки як об`єкта цивільних прав. З огляду на такі обставини сумнівними є твердження про Володимирецьку селищну раду як про потерпілу особу, на чию користь прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти. Суд звертає увагу, що відповідно до положень частини 2 статті 90, частини 2 статті 152 ЗК України, лише власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а відповідно до пункту "д" частини першої статті 156 ЗК України, саме власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Однак право власності на земельну ділянку за результатами розгляду цього спору залишилося непідтвердженим.

За таких умов суд зазначає про відсутність реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідачу відповідно до Закону України "Про оренду землі". Фактична неможливість передачі земельної ділянки в оренду відповідачу має місце саме з вини позивача, оскільки право власності як речове право на земельну ділянку не було зареєстровано належним чином з вини Володимирецької селищної ради.

У своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі №922/893/19 Верховний Суд вказує, що необхідним є встановлення фактичної площі земельної ділянки під нежитловими будівлями та спорудами та площі земельної ділянки, необхідної для їх експлуатації, а також обстеження земельної ділянки стосовно фактичного її використання. Водночас Верховний Суд зазначає що, позивач мав надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, докази реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі", а також довести обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17, від 29.05.2019 у справі № 922/955/18.

Водночас, суд касаційної інстанції у наведених справах звертає увагу на те, що розрахунок безпідставно збережених коштів за земельну ділянку повинен здійснюватися на основі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Згідно з частинами 1-4 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок".

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 12 квітня 2019 року у справі №922/981/18, за змістом наведених положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з урахуванням змісту частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З врахуванням вищенаведеного суд відзначає, що позивачем заявлено до стягнення недоотримані доходи за використання земельної ділянки за період з 01 грудня 2018 року по 30 листопада 2021 року. Водночас матеріали справи не містять доказів існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, докази реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі". Згідно з витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельну ділянку площею 0,3616 га із кадастровим номером 5620855100:01:005:0457 було зареєстровано лише 09 січня 2020 року, при цьому право власності на вказану земельну ділянку не зареєстровано, станом на 19 листопада 2021 року державний земельний кадастр не містив відомостей про форму власності (інформації про зареєстроване право).

Крім того, суд критично оцінює наданий позивачем розрахунок недоотриманої орендної плати, оскільки позивачем заявлено вимоги які включають в себе нарахування за період з 01 грудня 2018 року. Водночас як на підставу для визначення ставки розміру позивач посилається на рішення селищної ради від 27 травня 2020 року№1956 "Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2021 рік", тобто вказане рішення не може поширювати свою дію на попередні періоди, а проте іншого позивачем не надано.

Суд також критично оцінює твердження позивача щодо користування відповідачем всією земельною ділянкою площею 0,3616 га. Суд зауважує, що рішенням селищної ради №1357 від 16 серпня 2018 року надано відповідачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки площею 0,3616 га, а проте суд враховує, що згідно з пунктом 3 вказаного рішення, встановлено, що у разі не виготовлення проекту протягом року з дня винесення рішення воно втрачає свою дію.

Загальна площа об`єкту нерухомого майна який належить відповідачу становить 393 кв.м. Як видно з копії технічного паспорту належного відповідачу об`єкта нерухомого майна (будівля дріжджового цеху) площа земельної ділянки під будівлею становить 440,6 кв.м.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів, котрі свідчили б про те, що відповідач використовує земельну ділянку в повному розмірі чи частково. У справі відсутній акт обстеження земельної ділянки або інші докази стосовно фактичного використання цієї земельної ділянки, обсягів та характеру такого використання.

З огляду на усе вищевикладене, суд робить висновок, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки позов у справі подано прокурором, суд також вважає за необхідне надати правову оцінку підстав такого звернення з позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наявність правових підстав участі прокурора у судовому процесі була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 (постанова від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).

Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

У грудні 2021 року Вараська окружна прокуратура направила Володимирецькій селищній раді лист в якому зазначено, що оскільки органом місцевого самоврядування, як уповноваженим законом органом, не вчиняють дії щодо захисту прав та інтересів держави у сфері земельних правовідносин, окружною прокуратурою повідомлено орган місцевого самоврядування про наявність підстав для захисту інтересів Володимирецької селищної ради.

У відповідь на вказаний лист Володимирецька селищна рада повідомила прокуратуру про те, що процесуальні заходи щодо стягнення шкоди не здійснювались.

У грудні 2021 року Вараська окружна прокуратура направила Володимирецькій селищній раді лист в якому повідомлено про підготовку та подання позову в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до ВОК "Полісянка" про стягнення 47 061,86 грн.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

За результатами розгляду справи суд встановив відсутність підстав для задоволення позову. Суд вважає, що у позові не підтверджено обставин належності вказаної земельної ділянки до комунальної власності та існування такої ділянки як об`єкта цивільних прав. Суд не встановив обставин, що Володимирецька селищна рада є потерпілою особою, на чию користь прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти. А нарахування недоотриманої плати за користування відповідачем земельною ділянкою за періоди, за якими вказана земельна ділянка та право власності не були оформлені, не відповідає вимогам законодавства України, оскільки така ділянка не була об`єктом цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства.

Суд також встановив відсутність реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі".

Судом критично оцінено наданий позивачем розрахунок недоотриманого доходу, а також обставини дійсного користування відповідачем земельною заявленою позивачем площею.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору згідно із заявленою позивачем ціною позову складає 2 270,00 грн.

З огляду на відмову в задоволенні позову, судові витрати в розмірі 2 270,00 грн. судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Повне рішення складено та підписано 10 березня 2022 року.

Суддя А.Качур