Постанова

від 08.06.2022 по справі 918/6/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року Справа № 918/6/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення господарського суду Рівненської області у справі № 918/6/22 від 3 березня 2022 року (суддя - А.Качур)

за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Володимирецької селищної рада

до Виробничо-обслуговуючого кооперативу "Полісянка"

про стягнення в сумі 47 061 грн 86 коп..

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вараської окружної прокуратури (надалі Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради Рівненської області (надалі Позивач) в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Виробничо-обслуговуючого кооперативу "Полісянка" (надалі Відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 47061 грн 86 коп..

В обгрунтування своїх позовних вимог Прокурор зазначає про відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки у Відповідача, що є фактичним наслідком набуття Відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) Відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 3 березня 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, докази реальної можливості передачі Позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі". Суд вказав, що згідно з витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельну ділянку площею 0,3616 га із кадастровим номером 5620855100:01:005:0457 було зареєстровано лише 09 січня 2020 року, при цьому право власності на вказану земельну ділянку не зареєстровано, станом на 19 листопада 2021 року державний земельний кадастр не містив відомостей про форму власності (інформації про зареєстроване право).

Місцевим господарським судом зазначено, що твердження Позивача щодо користування Відповідачем всією земельною ділянкою площею 0,3616 га суд оцінює критично, оскільки рішенням селищної ради №1357 від 16 серпня 2018 року надано Відповідачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки площею 0,3616 га, проте суд враховує, що згідно з пунктом 3 вказаного рішення, встановлено, що у разі не виготовлення проекту протягом року з дня винесення рішення воно втрачає свою дію.

Місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що Прокурор направив Позивачу лист в якому зазначив, що оскільки органом місцевого самоврядування, як уповноваженим законом органом, не вчиняють дії щодо захисту прав та інтересів держави у сфері земельних правовідносин, Прокурором повідомлено Позивача про наявність підстав для захисту інтересів Позивача. У відповідь на вказаний лист Позивач повідомив Прокуратуру про те, що процесуальні заходи щодо стягнення шкоди не здійснювались. У грудні 2021 року Вараська окружна прокуратура направила Позивачу лист в якому повідомила про підготовку та подання позову в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача про стягнення 47 061 грн 86 коп..

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Прокурор звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 116-120), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позов задоволено.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Прокурор зазначає, що протягом всього спірного періоду Відповідач був власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці із кадастровим номером 5620855100:01:005:0457 та вживав заходи до її формування як об`єкта цивільних правовідносин саме площею 0,3616 га. Внесення відомостей щодо земельної ділянки площею 0,3616 до Державного земельного кадастру лише 9 січня 2020 року, не спростовує факт її використання Відповідачем, як власником нерухомості розміщеної на ній, ще з 2009 року. Прокурор зазначає, що лише 25 січня 2022 року Позивачем прийнято рішення № 500 про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду Відповідачу земельної ділянки площею 0,3616 га, що підтверджує користування Відповідачем земельною ділянкою протягом спірного періоду з 1 грудня 2018 року по 30 листопада 2021 року саме площею 0,3616 га.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2022 року справу №918/6/22 прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора та запропоновано Позивачу, Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Прокурору.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 2 травня 2022 року від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Прокурора, в котрому Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Відповідач вказав, що в даному випадку зазначений в позові розрахунок не обгрунтований та не містить правового належного та допустимого підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки на підставі якого проводився розрахунок, оскільки відсутні витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2019- 2020 роки та не надано рішень Позивача про встановлення ставок із сплати земельного податку на 2019-2020 роки.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Прокурора, в котрому Позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу Прокурора задоволити. При цьому, Позивач вказав, що невнесення селищною радою відомостей про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5620855100:01:005:0457 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не спростовує факту перебування її у комунальній власності територіальної громади.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 918/6/22 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2481 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 248000 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 14 квітня 2022 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №918/6/22 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 13 червня 2022 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Прокурора слід задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, котрим позов Прокурора задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, котрим позов Прокурора задоволити частково.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Відповідач є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. С. Петлюри, 3а/4, смт. Володимирець, Вараський район, Рівненська область (будівля дріжджового цеху; а.с. 22).

Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано на підставі рішення суду, серія та номер: 3/8, виданий 9 січня 2009 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30444696 від 13 липня 2016 року).

Як слідує з матеріалів справи, у 2018 році Відповідач звернувся саме до Позивача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років.

Рішенням Позивача №1357 від 16 серпня 2018 року "Про розгляд звернень Відповідача" по наданню дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості", Відповідачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років площею 0,3616 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться в смт Володимирець по вулиці С.Петлюри, 3а/4 (а.с. 26).

Як слідує з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,3616 га сформована як об`єкт цивільних прав із кадастровим номером 5620855100:01:005:0457, із кодом цільового призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, дата державної реєстрації земельної ділянки - 09 січня 2020 року. Інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня (а.с. 19).

Також вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відсутні відомості щодо права власності, інших речових прав та обтяжень щодо спірної земельної ділянки.

Прокурор вказує, що відповідно до інформації Позивача, договір оренди земельної ділянки з Відповідачем не укладався, орендну плату та земельний податок останнім не сплачувався. При цьому Відповідач продовжує використовувати вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої, Відповідач є власником нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці площею 0,3616 га, к.н. 5620855100:01:005:0457, за адресою: С. Петлюри, 3а/4, смт Володимирець, Вараський район. Таким чином, на переконання Прокурора з 13 липня 2016 року по даний час Відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 0,3616 га, кадастровий номер 5620855100:01:005:0457, у зв`язку з розміщенням на ній належного їй на праві власності нерухомого майна, за відсутності оформленого права користування земельною ділянкою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Рішенням Позивача від 27 травня 2020 року № 1956 "Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2021 рік" затверджено ставки земельного податку, якими визначено розмір ставки земельного податку для земельної ділянки з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до розрахунку Позивача від 10 грудня 2021 року, розмір недоотриманих доходів за використання земельної ділянки площею 0,3616 га, кадастровий номер 5620855100:01:005:0457, становить: з 1 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року (15 687,29 грн : 365 дн * 31 дн) - 1 332 грн 34 коп., з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року (15 687 грн 29 коп.: 365 дн * 365 дн) 15 687 грн 29 коп., з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року (15 687 грн 29 коп.: 365 дн * 366 дн) 15 687 грн 29 коп.., з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року (15 687 грн 29 коп. : 365 дн * 334 дн) - 14 354 грн 94 коп.. Загальний розмір недоотриманих доходів за використання зазначеної земельної ділянки складає 47 061 грн 86 коп..

Таким чином, Прокурор зважаючи на те, що Відповідач зберіг у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача, звернувся до суду з позовом в інтересах Позивача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 47061 грн 86 коп..

Щодо рішення суду першої інстанції в частині висновків про наявність у Прокурора підстав для представлення інтересів держави у цій справі, то колегія суду зазначає, що скаржник не навів в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині (а також такі заперечення не наводилися Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції), а також колегія суду констатує, що дані висновки не оспорюються в апеляційній інстанції іншими сторонами. Відтак, враховуючи приписи статті 269 Господарського процесуального кодексу України та вище наведені обставини справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги, а тому переглядає рішення суду тільки щодо суті спору в межах доводів поданої Прокурором апеляційної скарги.

Суд констатує, що конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В силу дії статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такі висновки апеляційного господарського суду відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі N 629/4628/16-ц (провадження N 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі N 922/3412/17 (провадження N12-182гс18).

Відповідно до правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 922/3617/19 та від 10 лютого 2020 року в справі № 922/981/18, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Розглядаючи позовні вимоги Прокурора та зважаючи на заперечення наведені в апеляційній скарзі щодо того, що земельна ділянка на якій знаходиться нерухоме майно Відповідачів є сформованою, колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Отже, інформація з Держгеокадстру є належним доказом формування земельної ділянки, її площі, місця розташування, цільового призначення, категорії землі, виду її використання, форми власності.

Відтак, колегія суддів констатує, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

В силу дії статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,3616 га сформована як об`єкт цивільних прав із кадастровим номером 5620855100:01:005:0457, із кодом цільового призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, дата державної реєстрації земельної ділянки - 09 січня 2020 року.

При цьому, Прокурором заявлено до стягнення недоотримані доходи за використання земельної ділянки за період з 1 грудня 2018 року по 30 листопада 2021 року.

В той же час, що ж стосується заперечень апеляційної скарги Прокурора з-приводу належності та достовірності поданого витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, то колегія суддів зазначає таке.

За абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема комунальної власності. Крім того, за змістом абзацом 1 пункту 289.1 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц прийшла до висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

Таким чином, як зазначено у постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року в даній справі, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявника, за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельну ділянку, внесених до Державного земельного кадастру, є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку землі.

В той же час колегія суддів звертає увагу, що дата формування витягу є 19 листопада 2021 року (період розрахунку з 1 грудня 2018 року по 30 листопада 2021 року) в якому зазначено кадастровий номер земельної ділянки та її нормативна грошова оцінка (а.с 18), що повністю відповідає вимогам до даних витягів, саме як до доказів на підтвердження обставин про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. При цьому, з даного доказу вбачається, що грошова оцінка земельної ділянки площею 0,3616 Га становить 522909 грн 76 коп..

Відтак, суд апеляційної інстанції розглядаючи позовні вимоги в правовому полі статті 79-1 Земельного кодексу України (котра регулює момент формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав) враховуючи правові висновки ВС щодо трьох питань (описаних вище), котрі насамперед необхідно з`ясувати суду для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомості безпідставно збережених коштів, приходить до висновку, що зважаючи на те, що земельна ділянка сформована 9 січня 2020 року, в розрізі періоду за яким заявлено до стягнення недоотримані доходи за використання земельної ділянки (за період з 1 грудня 2018 року по 30 листопада 2021 року), підставними та обгрунтованими є позовні вимоги за період з 10 січня 2020 року (наступний день з дати формування земельної ділянки) по 30 листопада 2021 року.

Відтак, колегія суддів здійснює розрахунок безпідставно збережених коштів за період з 10 січня 2020 року по 30 листопада 2021 року.

При цьому, зважаючи на те, що земельна ділянка площею 0,3616 Га сформована як об`єкт цивільних прав із кадастровим номером 5620855100:01:005:0457 має код цільового призначення 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), та враховуючи рішення Позивача «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2021рік» № 1956 з котрого вбачається, що ставка податку (відсотки нормативної грошової оцінки) за дану земельну ділянку становить 3%, то для визначення суми річної орендної плати за дану земельну ділянку, визначену грошову оцінку множимо на визначений відсоток нормативно грошової оцінки (3%), що і дорівнює річному розміру орендної плати (522909 грн 76 коп. Х 3% =15687 грн 29 коп.). Відповідно дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, суд апеляційної інстанції констатує, що:

·в 2020 році, з моменту формування земельної ділянки (9 січня 2020 року), Відповідач користувався нею фактично не сплачуючи за таке користування - 357 днів (366 днів у році мінус 9 днів в котрі земельна ділянка не була сформована); відповідно, підставною до сплати за 2020 рік сумою безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати є (15687 грн 20 коп. / 366 Х 357) 15301 грн 54 коп.;

· в 2021 році Прокурор просить стягнути кошти за 334 дні (період з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року); відповідно, підставною до сплати за 2021 рік сумою безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати є (15687 грн 29 коп.) 365 Х 334) 14354 грн 94 коп..

Всього Відповідач за період з 10 січня 2020 року по 30 листопад 2021 року своїми діями безпідставно зберіг кошти в сумі 29656 грн 48 коп..

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Відповідач звертався із зверненням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду саме до Позивача (а не до будь-якого іншого органу державної влади). Позивач розглянувши відповідне звернення виніс рішення від 16 серпня 2018 року за №1357, яким надав Відповідачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років площею 1,2391 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться в смт. Володимирець по вулиці С.Петлюри, 3а. Дане вказує на те, що саме Позивача є розпорядним спірної земельної ділянки, при цьому Відповідачем не подано будь-яких доказів щодо іншої особи, яка б виконувала функції розпорядника такої земельної ділянки (більше того, як вбачається з наявних у справі доказів Відповідач не подавав будь-яких доводів, котрі б вказували на сумніви сторін в частині того, хто є розпорядником спірної земельної ділянки, тобто сторони по суті визнавали цей факт; поряд з тим місцевий господарський суд в оспорюваному рішенні проігнорував факт визнання сторонами, чи будь-якою іншою особою даної обставини).

Також апеляційний господарський суд констатує факт існування правової підстави користування даним майном, адже на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 5620855100:01:005:0457 знаходиться об`єкт нерухомості, що належить Відповідачу (саме в зв`язку з цим останній і звертався до Позивача,за наслідком якого Позивачем і прийнято рішення №1357 від 16 серпня 2018 року).

З урахуванням усього вищевказаного, згідно статті 79-1 Земельного кодексу України, в розрізі доказів формування земельної ділянки 9 січня 2020 року, наявності правової підстави користування Позивачем земельною ділянкою, доведеності обставин щодо розміру коштів, що підлягають стягненню в зв`язку з безпідставністю їх збереження (виходить із вищеописаного періоду користування з моменту формування земельної ділянки та розміру річної орендної плати, котра мала стягуватися), позовні вимоги Прокурора про стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 10 січня 2020 року по 30 листопада 2021 року. Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд стягує з Відповідача на користь Позивача 29656 грн 48 коп. безпідставно збережених коштів. В стягненні 17405 грн 38 коп. безпідставно збережених коштів суд відмовляє, оскільки їх нараховано за період в котрий земельна ділянка не була сформована.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає подану Прокурором апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою в частині стягнення 29656 грн 48 коп. безпідставно збережених коштів.

Відповідно, суд скасовує рішення Господарського суду Рівненської області та приймає нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 29 656 грн 48 коп..

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Прокурора та Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/6/22 від 3 березня 2022 року - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/6/22 від 3 березня 2022 року -скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

4. Стягнути з Виробничо-обслуговуючого кооперативу "Полісянка" (34300, Рівненська область, Вараський район, смт. Володимирець, вул. С.Петлюри, 3А, код ЄДРПОУ 31691916) на користь Володимирецької селищної рада (Рівненська область, Вараський район, смт. Володимирець, вул. Соборна, 39, код ЄДРПОУ 04388113) безпідставно збережені кошти в сумі 29656 грн 48 коп..

5. Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 17405 грн 38 коп. безпідставно збережених коштів.

6. Стягнути з Виробничо-обслуговуючого кооперативу "Полісянка" (34300, Рівненська область, Вараський район, смт. Володимирець, вул. С.Петлюри, 3А, код ЄДРПОУ 31691916) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 1430 грн 46 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 2145 грн 69 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Господарському суду Рівненської області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

10. Справу №918/6/22 повернути Господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.