Постанова

від 28.02.2022 по справі 819/1389/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 819/1389/16 пров. № А/857/23505/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засіданняРибачука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт» на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року (головуючий суддя Дерех Н.В., м. Тернопіль, повний текст складено 18.11.2021) по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт» до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Дружба-Нафтопродукт» звернулося в суд першої інстанції з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Тернопільській області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Тернопільській області від 26.08.2016 № 0002861401, в частині збільшення ПП «Дружба Нафтопродукт» суми грошового зобов`язання по податку на прибуток в розмір 251864,64 грн, з яких: 167909,76 грн. основного платежу та 83954,88 грн. штрафних санкцій; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Тернопільській області від 26.08.2016 №0002871401 в частині збільшення ПП «Дружба Нафтопродукт» суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість в розмірі 233208,04 грн., з яких 186566,43 грн. основного платежу та 46641,61 грн. штрафних санкцій

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Дружба-Нафтопродукт» оскаржило його в апеляційному порядку та просить скасувати таке рішення і позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, що обставини щодо діяння фізичних осіб, встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цих фізичних осіб, не можна вважати обов`язковими при оцінці адміністративним судом правомірності дій юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою. Адже можливе визнання винності особи не спростовують реальності господарських операцій між товариством та позивачем і самі по собі не доводять порушення позивачем податкового законодавства під час формування валових витрат та податкового кредиту по ПДВ, оскільки не існує будь-яких доказів щодо недійсності первинних документів, на підставі яких позивачем відображено в бухгалтерському та податковому обліку господарські операції з своїм контрагентом. До того ж, ймовірність прийняття відповідного вироку не призведе до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

По суті згаданої експертизи, короткий зміст якої наведено вище, необхідно зауважити, що будь-яких даних відносно того, що директор ТОВ «ТД`Ветек» не підписував договір з апелянтом, і не підписував первинні документи на його виконання згадана експертиза не містить, як і не містять такі дані й ухвали суду.

Тому, суд першої інстанції не мав законних підстав ставити під сумнів неможливість підписання директором ТОВ «ТД`Ветек» усіх перелічених документів при відносинах з апелянтом не здобувши доказів фіктивності цього СПД. До того ж такі дії суду не узгоджуються з існуючою практикою Верховного Суду, яка серед іншого вказує на те, що фіскальний орган в акті перевірки не .може посилатися лише на наявність матеріалів досудового розслідування щодо контрагента (наприклад, протоколів допиту) як на підставу прийняття оскаржуваного рішення. За відсутності вироку суд не може вважати викладений в акті висновок податкового органу про нереальність господарських операцій обґрунтованим (постанова ВС від 10.05.2018 року у справі № 815/6912/14, постанова ВС від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, а платник податків (покупець товарів) не мас обов`язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені продавцем або його посадовими особами порушення і що дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети (постанови ВАС України від 25.01.2016 р. у справі №2270/5376/12 та від 28.01.2016 р. у справі №2а-3530/11/1070).

Апелянт вважає, що слід виокремити і хибний висновок суду першої інстанції відносно того, що згадані імовірні дефекти відносно ТОВ «ТД`Ветек», як і можливе недотримання ним вимог податкової дисципліни повинні бути перекладені на апелянта.

Помилковість такого висновку місцевого суду полягає у тому, що ним взагалі не використано забуту ним же практику як Європейського суду з прав людини так і позицію Верховного Суду, яка у конкретиці полягає у тому, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом. Крім того, суд зазначає, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець (замовник) не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. ( рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) у рішенні від 22.01.09р., рішеннях ВАС України від 18 та 19 липня 2016 р. у справах №2 К/800/1991/16 та № К/800/6127/13. До того ж судом не враховано приписи ст. 67 Конституції України, згідно до якої кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом. При цьому юридична відповідальність особи, згідно ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Поряд з цим не можна залишити і поза вагою те, що апелянт перед укладенням договору з ТОВ «ТД «ВЕТЕК», за допомогою доступних джерел інформації з`ясувало, що ТОВ «ТД «Ветек» перебуває у ЄДРЮОтФОП під кодом 38809821 (перебуває воно у цьому реєстрі і на даний час, та на час перевірки зокрема) з відповідними профільними видами діяльності і в процесі припинення не перебуває. Отже, вказаний факт підтверджує те, що згадане товариство набуло відповідної право та дієздатності і могло виступати стороною у різних правочинах та вчиняти усі необхідні дії, пов`язані з набуттям статусу суб`єкта господарювання. Крім цього, ТОВ «Дружба - Нафтопродукт», перед укладенням договору з ТОВ «ТД «ВЕТЕК» на сторінці Міністерства доходів і зборів «дізнайся більше про свого бізнес партнера» з`ясувало, що останній, на момент взаємовідносин з позивачем, є ( був) платником ПДВ і не має податкового боргу, як і не має його і досі.

Наведене свідчить про те, що ні станом на момент укладення договору від 28.10.13р., ні станом на момент проведення перевірки відповідачем, ні станом на даний час ТОВ «ТД «ВЕТЕК» не допускав жодних порушень вимог податкового законодавства, наслідком якого могло б стати наявність податкового боргу чи наслідки, що випливають із статусу платника ПДВ.

Необхідно додати, що ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин} визначала статус відомостей про юридичну особу, які були внесені до Єдиного державного реєстру і можливість їх використання з іншими особами.

Отож, станом на момент укладення договору з ТОВ «ТД «ВЕТЕК» у ПП «Дружба - Нафтопродукт» не було сумнівів у повноваженнях керівника згаданого товариства на підписання договору та первинних документів, що оформлені на його виконання. Таким чином, крім дій, що викладені вище, жодними іншими законодавчим чи нормативно правовим актами чинним в Україні не передбачено і на сторону договору не покладено обов`язку перевіряти свого контрагента. Таке правило узгоджується з приписами ст.627 ЦК України та ст.184 ГК України щодо вільного вибору контрагента. До того ж за ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Відтак, при виборі контрагента, яким для Апелянта було ТОВ «ТД «ВЕТЕК», позивач діяв обачно і добросовісно, а укладений між ними договір був чинний, адже ніхто з зацікавлених осіб не поставив його під сумнів.

Вибірково суд першої інстанції у спірному рішенні вказав на відсутність певних документів, оформлення яких начебто випливали із укладеного господарського договору, укладеного Апелянтом з ТОВ «ТД «ВЕТЕК». До таких документів він відніс довіреності на одержання цінностей, специфікації та додаткові угоди про зміну місця наливу.

Проте, вважає, що суд, безпідставно погодившись з відповідачем, на порушення вимог ч. 1 ст.213 ЦК України, вирішив по своєму тлумачити вищезгаданий договір, укладений апелянтом з ТОВ «ТД «ВЕТЕК».

Разом з тим суд не звернув увагу, на те, що за п.3.1 договору від 28.10.2013р. сторони мають право домовитись про інші істотні умови поставки Товару. В даному випадку це використання видаткових накладних на підтвердження факту поставки Товару.

Відповідно, сторони договору від 28. 10.13, оформляючи у межах його виконання лише видаткові накладні, а не специфікації, не порушили, а навпаки дотримались умов цього договору.

Щодо ж начебто відсутності довіреностей на отримання ТМЦ при виконанні умов договору від 28.10.13р. необхідно звернути увагу на наступне.

Згідно до п. 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, довіреність на отримання цінностей видається па строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Відтак, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, які є, в тому числі в матеріалах справи, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію, (правову позицію Верховного суду України в постанові від 29.04.15р. №3-77гс15).

З приводу можливої зміни місця поставки, то тут апелянт зауважує, що і відповідач, і місцевий суд, що з ним погодився, вирвали з контексту укладеного договору від 28.10.13р. необхідні йому положення.

Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що вибір естакади наливу здійснює Постачальник згідно до п.5.1 Договору від 28.10.13р.

В даному випадку, естакадою наливу була залізнична станція Грузевиця Хмельницької області. Про те, що саме на вказаній станції відбувалась відвантаження в транспортні засоби позивача нафтопродуктів свідчать не тільки наявні ТТН та подорожні листи, а й постанова про закриття кримінального провадження (є в матеріалах справи), ухвали місцевих судів, які були представлені Відповідачем про те, що нафтопродукти реалізовувались з територій баз, що розташовувались, в тому числі у Хмельницькій області, а також покази свідків.

В свою чергу, виходячи з того, що позивач самостійно вивозив придбані нафтопродукти, а тому згідно до п.5.6 договору і були оформлені видаткові накладні на його придбання. При цьому прийняття цих нафтопродуктів, в силу положень п.5.5 договору, як по кількості так і по якості здійснювалось безпосередньо під час відвантаження Товару.

Як свідчать обставини справи, апелянт на території м. Тернополя, на момент виникнення спірних правовідносин, не мав АЗС, оскільки на цій території не здійснює роздрібної торгівлі нафтопродуктами. Натомість, в період виникнення спірних правовідносин Апелянт орендував у свого контрагента ємності для зберігання нафтопродуктів про що свідчить відповідний договір оренди, який є в матеріалах справи. А будь якої діяльності щодо роздрібної торгівлі у місці знаходження згаданих резервуарів (вул. Лук`яновича,8 у м. Тернополі) не проводилось із-за неможливості технологічно здійснювати заправлення там транспорту.

Таким чином зберігання нафтопродуктів проводилось не на АЗС, а на паливному складі іншого суб`єкта господарювання, з використанням якого позивач здійснював основний вид своєї діяльності - оптову торгівлю пальним. А це в сукупності не дає підстави стверджувати про те, що відповідні журнали зобов`язані вести суб`єкта поза межами АЗС.

Крім того, що оприбуткування Позивачем придбаного у ТОП «Торговий дім Ветек» пального було здійснено у товарній книзі, копія якої є в матеріалах справи та підтверджено результатами інвентаризації (акти наявні в справі), а інших висновків акт перевірки, на підставі якого були прийняті спірні ППР, не містить.

Тому Апелянт в повній мірі дотримався вимог вищезгаданої інструкції щодо транспортування та зберігання нафтопродуктів, що дає підстави стверджувати про реальність господарських операцій проведених з ТОВ «Торговий дім Ветек».

Крім цього, вказує на те, що господарські операції, як з придбання так і з продажу нафтопродуктів відображені у бухгалтерському обліку Апелянта за відповідними рахунками. При цьому бухгалтерські проводки здійснені не тільки відносно операцій з придбання товару у ТОВ «ТД`Ветек», а усіх, адже бухгалтерський облік побудований за принципом повноти та безперервності.

Не звернув уваги суд першої інстанції, так це щодо начебто безтоварності вищезгаданих господарських операцій проведених апелянтом.

При цьому зауважив, що навіть відповідач, покликався на те, у межах кримінального провадження №12016160000000042 від 27.01.16р., встановлено, що на територію України, під приводом подальшого транзиту, здійснювалось ввезення нафтопродуктів, які в дійсності реалізовувались в межах держави без сплати належних податків. Фактично ввезені на територію нафтопродукти зберігались на нафтобазах, що були розташовані, крім іншого й у Хмельницькій області.

Ця фабула згаданого кримінального провадження є ключовою у даних спірних правовідносин. Отже фактично нафтопродукти були в наявності і реалізовувались на території України. І учасником такої реалізації було ТОВ «ТД`Ветек».

А тому, твердження і відповідача і суду першої інстанції про те, що зміна місця поставки товару згідно договору від 28.10.13р. та відсутність довіреностей на отримання товару не свідчить про те, що така поставка не могла мати місце на залізничній станції Грузевиця Хмельницької області є помилковою.

Незважаючи на те, що навіть відповідач визнав за правомірне включення апелянтом до доходів 2014 року операцій з подальшого продажу попередньо придбаного позивачем у ТОВ «ТД «Ветек» дизельного палива, суд першої інстанції цю обставину відхилив, не вказавши у рішенні підставу.

Тому, це дає підстави для висновку у тому, що підхід суду першої інстанції до розв`язання спору шляхом з`ясування усіх обставин справи був однобоким та поверхневим, який, серед іншого, і не враховує особливостей проведених господарських операції та їх фінансових результатів.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до вимог ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання Підприємством вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 15 серпня 2016 року №332/19-00-14-01/34042478, в якому відображено висновок про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, внаслідок чого завищено суму задекларованих валових витрат (завищено собівартість реалізації) у розмірі 932832,22 грн. та завищено суму задекларованого податкового кредиту по ПДВ за січень-лютий 2014 року в розмірі 186566,43 грн.

Як слідує з матеріалів справи, в акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про формування позивачем без достатніх правових підстав валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ «Торговий дім «Ветек», оскільки перевіркою документально не підтверджено здійснення таких господарських відносин. На обґрунтування цього контролюючий орган посилався як на податкову інформацію щодо відсутності об`єктів оподаткування по операціях з придбання/продажу товарів, отриману за результатами податкового контролю контрагента, так і на інформацію із процесуальних ухвал Луцького міськрайонного суду Волинської області, згідно яких за фактом фіктивного підприємства, у тому числі ТОВ «Торговий дім «Ветек», проводитися досудове слідство по кримінальному провадженню №32014100000000036, у межах якого є протокол допиту свідка, який одночасно є директором контрагента. Вважає, що видані від імені останнього первинні документи не можуть підтверджувати фактичне здійснення господарських операцій, а отже, й бути підставою для віднесення відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту.

За результатами перевірки Управлінням 26 серпня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002861401, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток в сумі 486888,50 грн., у тому числі 348539,00 грн. основного платежу і 138341,50 грн. штрафних санкцій (з них по операціях з ТОВ «Торговий дім «Ветек» у сумі 251865 грн., у тому числі 167910 грн. основного платежу і 83955 грн. штрафних санкцій); №0002871401, яким визначено грошове зобов`язання з ПДВ в сумі 239494,50 грн., у тому числі 191595,00 грн. основного платежу і 47899,50 гри. і штрафних санкцій (з них по операціях з ТОВ «Торговий дім «Ветек» на суму 233208 грн., у тому числі 186566 грн. основного платежу та 46642 грн. штрафних санкцій).

Розглядаючи спір суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом П цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цьсто Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суд першої інстанції вірно вважав, що встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.

У той же час, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотнє.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2019 року у справі №826/13060/18.

За визначенням статті 1 Закону №996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З огляду на це правильним є висновок, що будь-які документи навіть за наявності всіх передбачених чинним законодавством формальних реквізитів таких документів мають силу первинних лише у разі фактичного здійснення господарських операцій. Тому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Водночас, підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Водночас, за змістом ст. 1 Закону №996-ХІУ господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз наведених вище норм свідчить , що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

При цьому, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Судом вірно з`ясовано, що до перевірки ПП «Дружба Нафтопродукт» (Покупець) надано договір поставки нафтопродуктів від 28.10.2013 №181-28/10/13, укладений з ТОВ «Торговий Дім «Ветек» (Постачальник), згідно з умовами якого Постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а Покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, що узгоджені сторонами до постачання. Для здійснення поставки товару за даним договором сторони перед кожною поставкою узгоджують наступні умови: найменування, кількість, якість товару. Поставка товару здійснюється партіями. Поставка товару автомобільним транспортом здійснюється на умовах ТС А франко - перевізник на естакаді Постачальника.

На виконання умов договору ТОВ «Торговий ДІМ «Ветек» виписано (оформлено) видаткові та податкові накладні за паливо дизельне на суму 932832,22, крім того ПДВ 186566,43 грн.

Сума витрат, відповідно до наданих продавцем видаткових накладних, ПП «Дружба Нафтопродукт» включено до складу собівартості реалізації протягом 2014 року у сумі 932832,22 грн. суми податку на додану вартість по податкових накладних включені до податкового кредиту, зареєстровані в ЄДРПН, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даних податкової декларації по ПДВ за січень-лютий 2014 року.

Станом на 31.12.2014 залишків палива дизельного, отриманого від ТОВ «ТД «Ветек» не було.

Зазначені вище видаткові та податкові накладні підписані директором ТОВ «Торговий Дім «Ветек» Россоловим О.П.

У бухгалтерському обліку відображено проведення: Дт 28 «Товари» - Кт 63 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на суму 932832,22 грн., ДТ 644 - Кт 63 на суму 186566,43 грн.

Заборгованість по взаєморозрахунках з ТОВ «Торговий Дім «Ветек» станом на 01.01.2015 відсутня.

До перевірки надано товарно-транспортні накладні (4 штуки), де перевізником зазначено ПП «Дружба Нафтопродукт».

Також, відповідно умов договору надано документи щодо підтвердження відповідності, а саме: сертифікат відповідності серії ВГ №ІІА 1.174.0216399-13 та паспорт №2255 на дизпаливо, видані ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», виробник продукції - ОАО «Нафтан», 211440, г. Новополоцк, Промзона-1, Витебская обл., Республика Белорусь.

Частиною шостою ст. 78 КАС України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №161/4073/16-к від 18.04.2016 та у справі №161/1249/16-к від 11.02.2016 зазначено, що відповідно до інформації отриманої від ОУ ГУ ДФС у Волинській області підприємство ТОВ «Торговий дім «Ветек», є суб`єктом кримінального провадження №32014100000000036.

Згідно матеріалів кримінального провадження №32014100000000036 невстановлені особи, які діяли за попередньою змовою знаходячись на території м. Києва, з метою прикриття незаконної діяльності, у період 2011-2013 років, створили ряд суб`єктів підприємницької діяльності, в т.ч. ТОВ «Торговий дім «Ветек» (код 38809821), за допомогою яких надавали послуги суб`єктам господарювання пов`язаними з незаконним формуванням податкового кредиту в тому числі ТОВ «ГАЗУКРАЇНА- 2020» (код ЄДРПОУ 37428778).

Окрім цього встановлено, що 89% зі всього об`єму постачання, в тому числі (100%) паливо-мастильних матеріалів ТОВ «Торговий дім «Ветек» (код 38809821) придбавав у ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (код ЄДРПОУ 37428778).

Також встановлено, що згідно висновку експерта №145 від 28.03.2014 року, підпис від імені директора ТОВ «Торговий дім Ветек» ОСОБА 3 (в статуті ТОВ «Торговий дім Ветек», реєстраційної картки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 07.08.2013 року, протоколі №2 загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім Ветек» від 30.07.2013 року) виконанні різними особами

Крім того, в протоколі допиту свідка від 02.05.2015 року вказано, що гр. ОСОБА З військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 .

Також, Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 року у справі №646/3810/15-к встановлено, що ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (код ЄДРПОУ 37428778) було створено особами, які діяли за попередньою змовою, знаходячись на території м. Харкова з метою прикриття незаконної діяльності у період 2008-2013 років шляхом незаконної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, який був зареєстрований у ДПІ м. Сімферополя. Від імені службових осіб надавались послуги по незаконному формуванню податкового кредиту. Судом визнано посадових осіб ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво).

Так, за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №21-2927а15, первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Відтак, враховуючи наведене вище та те, що 100% паливно-мастильних матеріалів ТОВ «ТД «Ветек» придбавало у ТОВ «ГАЗУКРАЇНА 2020», статус якого визнано судом як фіктивне підприємство, суд вірно вважав, що службові особи ТОВ «Торговий дім «Ветек» відображали в податковому обліку підприємства фінансово-господарські операції з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», які носили формальний характер, а не реальний.

Тож , враховуючи, що позивач, придбаваючи дизельне палильне в ТОВ «ТД «Ветек», яке не могло його отримати від свого постачальника ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», та те, що ТОВ «Торговий дім «Ветек» само є суб`єктом у кримінальному провадженні за фактом скоєння злочину передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України та задіяне у веденнях сумнівних та безтоварних операцій, суд підставно вважав надані для перевірки первинні бухгалтерські документи не підтверджують факту проведення господарської операції протягом січня - лютого 2014 року з придбання ПП «Дружба-Нафтопродукт» палива дизельного на виконання умов зазначеного вище договору, а видаткові накладні та податкові накладні виписані продавцем, не виконують своєї функції первинного документу, який дає право покупцю на формування собівартості реалізації та податкового кредиту.

За таких обставин, враховуючи, що згідно з висновком експерта підпис від імені директора ТОВ «Торговий дім «Ветек» в статуті, реєстраційній картці, протоколі загальних зборів ТОВ «Торговий дім «Ветек», виконані різними особами та те, що згідно з протоколом допиту свідка від 02.02.2015 року директор товариства є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , суд першої інстанції правильно вважав, що видаткові накладні ТОВ «Торговий дім «Ветек» підписані неуповноваженою особою, тобто з порушенням вимог частини другої ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом першої інстанції зазначено, що поставка нафтопродуктів оформлена товарно- транспортними накладними, де місце навантаження зазначено с.Грузовиця (Хмельницька обл.), в той час як згідно пункту 5.1 Договору поставки нафтопродуктів від 28.10.2013 №181- 28/10/13 поставка товару автомобільним транспортом здійснюється на умовах ГСА франко - перевізник на естакаді наливу Постачальника, розташованої за адресою: 65041, м.Одеса, вул.Шкодова гора, 1/1, при цьому додаткові угоди про зміну місця поставки відсутні.

За змістом п.5.1 Договору зазначено, що зміни умов поставки, в тому числі естакади узгоджуються сторонами в Специфікації на поставку товару або в Додатковій угоді до даного договору, в той же час, як свідчать матеріали справи, докази такого узгодження в Специфікаціях чи в Додаткових угодах відсутні, що свідчить про неналежне з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції та неналежну оцінку доказів.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що відвантаження товару автомобільним транспортом проводиться після надання Покупцем довіреності на отримання товарно- матеріальних цінностей, технічного паспорту на автомобіль та калібрувального паспорту на цистерну. При цьому Покупець зобов`язаний надати Постачальнику по одній довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей на кожне найменування одержаного товару і на кожну автоцистерну.

За змістом абзацу третього пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88 із змінами та доповненнями, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно - матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

У спірному випадку, відсутні докази, що підтверджують повноваження осіб на одержання товарно-матеріальних цінностей згідно договорів поставки.

Суд також вірно зауважив, що предметом укладених із контрагентами договорів є поставка специфічного товару - нафтопродуктів.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком яких встановлено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155).

Як вірно вважав суд першої інстанції, фактично по ланцюгу руху товарів до кінцевого споживача відбулось лише формальне оформлення документообігу, що зумовлює мету проведення документування фінансово-господарських взаємовідносин контрагентів як одержання підприємством економічної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов`язань за рахунок формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання палива дизельного.

Крім того, докази, що підтверджують відомості про виміри об`єму залишку палива у резервуарах для зберігання до та після заливу з транспортних засобів; щодо відбору проб, визначення густини та температури пального, яке завантажено в резервуари з транспортних засобів автоперевізників; журналів обліку надходження нафти і нафтопродуктів із транспортних- засобів автоперевізників тощо у розумінні Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155), у матеріалах справи відсутні.

Судом першої інстанції також встановлено, що ТОВ «Торговий дім «Ветек» з березня 2014 року жодної звітності до контролюючих органів не подає, з 06.05.14 року анульовано свідоцтво платника ПДВ, Товариство жодної господарської діяльності не здійснює, а також у Товариства відсутні будь-які об`єкти нерухомості, які перебувають у власності чи в користуванні.

ТОВ «Торговий дім «Ветек» з 2013 року за податковою адресою 01004, м. Київ, Печерський район вул.Червоноармійська/басейна , 1-3/2, літера а, не знаходилось, фактичне місце знаходження не встановлене .

Доказів наявності у ТОВ майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення відповідного виду діяльності, управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів позивачем у справі суду не подано та судом не здобуто.

Також при вирішенні даного споруд судь першої інстанції врахував, що відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності та аналізуючи наведені положення законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позов не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт» залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року по справі № 819/1389/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді О.М. Гінда

В.Я. Качмар

повний текст складено 11.03.2022