Рішення

від 15.03.2022 по справі 600/5017/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/5017/21-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дій, відшкодування моральної шкоди.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ГУ ДПС в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області № Ф-23715-56 від 10.06.2021 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 38888,74 грн;

- визнати дії Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області щодо одночасного подвійного нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як найманій особі працівнику та як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність протиправними;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Чернівецькій області утриматись від вчинення дій щодо одночасного подвійного нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як найманій особі працівнику та як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність;

- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області, суму заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн.

Оскаржувану вимогу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки у період, за який відповідачем нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску, він перебував у трудових відносинах і роботодавець здійснював нарахування за нього ЄСВ.

В обґрунтування позовних вимог позивач також зазначав, що незважаючи на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.04.2020, яким визнано незаконним подвійне нарахування ЄСВ, відповідач продовжує незаконно нараховувати йому ЄСВ.

З огляду на наведене, позивач вважає, що наявні підстави для визнання дії відповідача щодо одночасного подвійного нарахування йому єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протиправними та зобов`язання утриматись від вчинення вказаних дій.

Крім того, позивач вважає, що в результаті винесення відповідачем оскаржуваної вимоги та вчиненні протиправних дій, відповідачем завдана моральна шкода у розмірі 100000,00 грн.

ГУ ДПС у Чернівецькій області подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки оскаржувана вимога прийнята на підставі чинного законодавства, у зв`язку із несплатою позивачем єдиного соціального внеску.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі №824/1590/19-а, яке набрало законної сили 07.08.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 23715-56 від 16.04.2019.

Враховуючи приписи ст. 78 КАС України, обставини встановлені рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі №824/1590/19-а, яке набрало законної сили, не підлягає доказуванню під час розгляду справи № 600/5017/21-а.

Так, судовим рішенням у справі №824/1590/19-а від 06.04.2020 встановлено наступні обставини.

На підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 10.12.2010 № 19/5 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 439 від 10.12.2010.

06.07.2011 р. позивача взято на облік платника податків в ДПІ у місті Чернівці за № 48944, що підтверджується довідкою форми 4-ОПП.

У період з 06.07.2011 по час прийняття рішення, позивач перебуває на загальній системі оподаткування. Вид діяльності - діяльність у сфері права, тобто самозайнята особа - адвокат з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. За період з 01.01.2016 по час звернення до суду позивач до податкового органу не звітував, відповідно інформація про отримані доходи відсутня.

08.07.2011 р. позивача взято на облік платника єдиного внеску в органі Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці.

Згідно записів зроблених в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивач працював в наступних підприємствах та установах, а саме:

- з 30.07.2004 - 27.06.2008 - навчання в Буковинському університеті;

- з 29.05.2007 - юрист в малому приватному підприємству, ріелторська контора "Альтернатива";

- з 01.12.2014 - 05.02.2015 - Чернівецький коледж ЛНАУ;

- з 07.09.2016 - 29.10.2018 - юрисконсульт в ТОВ "Захист-2061";

- з 31.10.2018 - юрисконсульт ТОВ "Захід Клас ЛТД" та працює станом на час звернення до суду з позовом.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу за звітний період, а саме за 2016 року встановлено, що з вересня по грудень 2016 страхувальник ТОВ "Захист-2061" (код ЄДРПОУ 39250859) сплачував страхові внески за позивача, а саме: у вересні - 2454,55 грн; жовтні - 3000,00 грн, листопаді - 3000,00 грн; грудні - 3000,00 грн. Всього 11454,55 грн.

За звітний період 2017 року страхувальником ТОВ "Захист-2061" ( код ЄДРПОУ 39250859) сплачено страхові внески за позивача у сумі 40597,79 грн, зокрема: у січні - 3300,00 грн; лютому - 3300,00 грн; березні - 3300,00 грн; квітні - 3300 00 грн; травні - 3300,00 грн; червні - 3362,31 грн; липні - 3362,31 грн; серпні - 3362,31 грн; вересні - 3362,31 грн; жовтні - 3595,49 грн; листопаді - 3416,20 грн; грудні - 3636,86 грн.

За звітний період 2018 року страхувальником ТОВ "Захист-2061" (код ЄДРПОУ 39250859) сплачено страхові внески за позивача у сумі 40043,11 грн, зокрема: за січень - 4000,00 грн; лютий - 4000,00 грн; березень - 4000,00 грн; квітень - 4000,00 грн; травень - 4000,00 грн; червень - 4000,00 грн; липень - 4000,00 грн; серпень - 4000,00 грн; вересень - 4000,00 грн; жовтень - 4043,11 грн.

З жовтня по грудень 2018 р. ТОВ "Захід Клас ЛТД" (код ЄДРПОУ 40104704) сплачено страхові внески за позивача у сумі 9617,39 грн, зокрема: за жовтень - 1817,39 грн; листопад - 3900,00 грн; грудень - 3900,00 грн.

За звітний період 2019 року (січень - жовтень) ТОВ "Захід Клас ЛТД" (код ЄДРПОУ 40104704) сплачувало страхові внески за позивача у сумі 42248,88 грн, а саме: за січень - 4200,00 грн; лютий - 4200,00 грн; березень - 4200,00 грн; квітень - 4200,00 грн; травень - 4200,00 грн; червень - 4000,00 грн; липень - 4262,22 грн; серпень - 4262,22 грн; вересень - 4262,22 грн; жовтень - 4262,22 грн.

Згідно інтегрованої картки платника за період з 09.04.2018 по 31.10.2019 відповідачем здійснено наступні нарахування:

- 19.04.2018 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2018 року терміном сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 02.05.2018 відповідачем нараховано позивачу розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік, зокрема нараховано єдиного внеску в сумі 8448,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.07.2018 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІ квартал 2018 року терміном сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.10.2018 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2018 року терміном сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 21.01.2019 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІV квартал 2018 року терміном сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.04.2019 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2019 року терміном сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.07.2019 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІ квартал 2019 року терміном сплати 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 21.10.2019 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2019 року терміном сплати 19.10.2019 в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму.

Всього нараховано позивачу ЄСВ на загальну суму 26539,26 грн, в т.ч.: за 2017 рік - 8448,00 грн, та 2018 рік - 9828,72 грн, за 2019 рік - 8262,54 грн.

Станом на 31.12.2019 недоїмка по сплаті позивачем єдиного соціального внеску склала 26539,26 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску - 0,00 грн.

16.04.2019 Головне управління ДФС у Чернівецькій області, у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф - 23715-56 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 31.01.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 18276,72 грн (а.с. 46).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, 20.12.2019 позивач звернувся до суду з позовом.

Як зазначалося вище, рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі №824/1590/19-а, яке набрало законної сили 07.08.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 23715-56 від 16.04.2019.

Розглядом справи № 600/5017/21-а по суті судом встановлено, що 10.06.2021 ГУ ДПС у Чернівецькій області, у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф - 23715-56У про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 19.08.2021 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 38888,74 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 38888,74 грн.

Доказів вручення (надіслання) позивачу оскаржуваної вимоги, відповідач під час розгляду справи по суті до суду не надав.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон - №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Перелік платників єдиного внеску наведено в ст. 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Судом встановлено, що позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 439 від 10.12.2010, однак з 07.09.2016 є найманим працівником та не провадить незалежну професійну діяльність, доходи від незалежної професійної діяльності не отримує.

Відповідно до абз. 1 п.1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону № 2464-VI застрахована особа може бути застрахованою один раз, єдиний внесок за себе як фізичну особу-підприємця повинна нараховувати та сплачувати самостійно один раз. Відтак, подвійне нарахування застрахованій особі єдиного внеску є неприпустимим та суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу за звітний період, а саме за звітний період 2019 року ТОВ "Захід Клас ЛТД" (код ЄДРПОУ 40104704) сплачувало страхові внески за позивача у сумі 50773,32 грн, а саме: за січень - 4200,00 грн; лютий - 4200,00 грн; березень - 4200,00 грн; квітень - 4200,00 грн; травень - 4200,00 грн; червень - 4000,00 грн; липень - 4262,22 грн; серпень - 4262,22 грн; вересень - 4262,22 грн; жовтень - 4262,22 грн; листопаді - 4262,22 грн; грудні - 4262,22 грн.

За звітний період 2020 року страхувальником ТОВ "Захід Клас ЛТД" (код ЄДРПОУ 40104704) сплачено страхові внески за позивача у сумі 48569,73 грн, зокрема: у січні - 4800,00 грн; лютому - 4800,00 грн; березні - 4569,73 грн; квітні - 0,00 грн; травні - 0,00 грн; червні - 4800,00 грн; липні - 4800,00 грн; серпні - 4800,00 грн; вересні - 5000,00 грн; жовтні - 5000,00 грн; листопаді - 5000,00 грн; грудні - 5000,00 грн.

За звітний період 2021 року (січень - червень) страхувальником ТОВ "Захід Клас ЛТД" (код ЄДРПОУ 40104704) сплачено страхові внески за позивача у сумі 24100,00 грн, зокрема: у січні - 3000,00 грн; лютому - 6000,00 грн; березні - 3000,00 грн; квітні - 0,00 грн; травні - 6000,00 грн; червні - 6100,00 грн.

Отже, враховуючи рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі №824/1590/19-а, а також встановлені обставини по справі № 600/5017/21-а, у період часу з 07.09.2016 по час звернення з позовом до суду, позивач перебував на посаді юрисконсульта в ТОВ "Захист-2061" та ТОВ "Захід Клас ЛТД", протягом якого, страхувальники сплачували за нього єдиний соціальний внесок.

Як зазначав позивач у позові, з часу зарахування його в штат ТОВ "Захист-2061" ним не проводилася незалежна професійна діяльність та жодних доходів, крім заробітної плати у ТОВ "Захист-2061" та ТОВ "Захід Клас ЛТД" не отримував.

За оскаржуваною вимогою № Ф-23715-56У від 10.06.2021 відповідач вимагає від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 38888,74 грн.

Отже, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок також за періоди сплати за нього страхувальниками страхових внесків, як за найманого працівника.

З наведеною позицією суд не погоджується, з таких міркувань.

Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 05.12.2019 у справі № 260/358/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18.

Судом встановлено, що позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 439 від 10.12.2010, однак з 07.09.2016 є найманим працівником та не провадив протягом спірного періоду незалежну професійну діяльність, доходи від незалежної професійної діяльності не отримував.

З матеріалів справи видно, що в період часу з 07.09.2016 по 29.10.2018 позивач працював юрисконсультом в ТОВ "Захист-2061", а з 31.10.2018 по час розгляду справи - юрисконсультом ТОВ "Захід Клас ЛТД".

Наведена обставина підтверджується трудовою книжкою, виданою на ім`я позивача.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) щодо застрахованої особи ОСОБА_1 , в період з вересня 2016 року по жовтень 2018 року страхувальником ТОВ "Захист-2061" (код ЄДРПОУ 39250859) сплачувалися страхові внески за позивача.

У період з жовтня 2018 року по червень 2021 року (включно) страхувальником ТОВ "Захід Клас ЛТД" (код ЄДРПОУ 40104704) щомісячно сплачувалися страхові внески за позивача.

Отже, в період з вересня 2016 року по червень 2021 року позивач займався трудовою діяльністю як найманий працівник. За вказаний період за позивача сплачувалися страхові внески його роботодавцями.

Оскільки Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та будучи зареєстрованою як фізична особа - підприємець, а із системного аналізу його норм видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність.

Судовим розглядом не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач у спірний період по час прийняття оскаржуваної вимоги здійснював незалежну професійну діяльність та отримував дохід від її діяльності.

З матеріалів справи видно, що в оскаржуваній вимозі від 10.06.2021 № Ф-23715-56У відповідач вимагав від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 38888,74 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 38888,74 грн.

Отже, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок також за періоди сплати за нього страхувальником страхових внесків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржувану вимогу відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваної вимоги та відповідності її критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

З огляду на наведене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 10.06.2021 № Ф-23715-56У є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання дії відповідача щодо одночасного подвійного нарахування йому єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як найманій особі працівнику та як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність протиправними, а також зобов`язання відповідача утриматись від вчинення дій щодо одночасного подвійного нарахування йому єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як найманій особі працівнику та як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Стаття 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорюються.

Право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які виникли при цьому.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень.

Крім того, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно щодо інтересу, порушеного протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень за наявності між ними та порушенням причинно-наслідкового зв`язку умови порушення її прав.

Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Отже, позивач, звертаючись з адміністративним позовом, на власний розсуд, тобто суб`єктивно, визначає, що його права порушені рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, проте такі рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст. 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом, ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист, адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій, цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушені або порушуються права чи свободи позивача.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідача утриматись від подальшого нарахування єдиного соціального внеску у подвійному розмірі, на думку суду, не відповідає матеріально-правовим способам захисту порушеного права та є безпідставною, оскільки нормами КАС України не передбачено можливості захисту від ймовірного порушення прав у майбутньому, натомість, предметом судового захисту може бути лише порушене право, свобода чи інтерес фізичної особи, право чи інтерес юридичної особи, як це передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України.

На думку суду, позовна вимога позивача про визнання дії відповідача щодо одночасного подвійного нарахування йому єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як найманій особі працівнику та як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність протиправними, не відповідає матеріально-правовим способам захисту порушеного права та є безпідставною, оскільки в даному випадку недоїмка по сплаті ЄСВ у позивача виникла на підставі прийняття оскаржуваної вимоги. Оскарження наведеного рішення, сприяє у повній мірі реалізації права на судовий захист та відновленню порушених прав та інтересів позивача в даних правовідносинах.

Крім того, суд зазначає, що на підставі судового рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний вчинити відповідні дії щодо відображення в обліковій картці про скасування оскаржуваної вимоги та згідно ст. 26 Закону № 2464-VI повернути безпідставно стягнуті кошти на підставі оскаржуваної вимоги, яка скасована судом, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до переконання, що позов в цій частині позовних вимог є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Частинами 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи, як і не доведені самі негативні зміни у житті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд погоджується із доводами відповідача, що позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 100000,00 грн та не підтверджено її документально.

Отже, суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди позивачем не доведена з передбачених ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України обставин і підстав, які зумовлюють наявність такої шкоди. Зокрема, не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме неправомірними діями та рішеннями відповідача.

За сукупністю наведених обставин, суд вважає, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача відсутні, тому в цій частині позовних вимог відмовляє.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2724,00 грн.

Оскільки, позов задоволено частково, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 23715-56У від 10.06.2021.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - ГУ ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 44057187).

Суддя В.К. Левицький