Постанова

від 15.03.2022 по справі 380/9986/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/9986/21 пров. № А/857/22252/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хирів - рент - інвест» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року (головуючого судді Карп`як О.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/9986/21 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хирів - рент - інвест» про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Львівській області 22.06.2021 звернулося в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хирів - рент - інвест» в якому просить накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хирів - рент - інвест» (ЄДРПОУ - 38798202), що знаходяться у банках.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року задоволено позов повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Хирів - рент - інвест» оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що позивачем до матеріалів справи долучено копію рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі №380/1286/20 із Єдиного державного реєстру судових рішень без відмітки про набрання ним законної сили, також акти опису майна складені більш як за три роки до дати звернення до суду із позовом у даній справі, висновків про балансову або ринкову оцінку майна виявленого позивачем в акті опису позивачем до матеріалів справи не долучено та судом не встановлювалися обставини вартості майна відповідача, що виявлене позивачем згідно акту.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 311 КАС України розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 380/1286/20, позов Головного управління ДПС у Львівській області, задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Хирів рент-інвест (вул. Добромильська, 5/1, м. Хирів, Старосамбірський район, Львівська область, 82060; ЄДРПОУ 38798202) до бюджету кошти з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та готівкових коштів в сумі 2225890,21 грн (два мільйони двісті двадцять п`ять тисяч вісімсот дев`яносто гривень, 21 копійка).

Відповідно до довідки про наявність заборгованості з податків і зборів (обов`язкових платежів), що контролюються Головним управлінням ДПС у Львівській області № 4096/5/13-01-13-01-12 від 06.04.2021 загальна сума боргу ТзОВ «ХИРІВ - РЕНТ - ІНВЕСТ» станом на 30.03.2021 становить 2242897,21 грн., та складається з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1614876,57 грн., земельний податок з юридичних осіб - 301205,90 грн., податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості - 323605,74 грн., податок на прибуток -3209,00 грн.

Головне управління ДПС у Львівській області скеровувало у банківські установи, у яких відкрито рахунки відповідачем інкасові доручення № 23 від 22.02.2021, № 59 від 02.11.2020, № 18 від 22.02.2021, які повернулися без виконання.

22.11.2017 складено акт № 21659/10/13-01-17-07-09 опису майна платника податків ТОВ «Хирів - Рент- Інвест». Згідно з цим актом податковий керуючий провела опис майна, право власності на яке він набуде у майбутньому.

28.01.2018 складено акт № 23 опису майна платника податків ТОВ «Хирів - Рент- Інвест». Згідно з цим актом податковий керуючий провела опис майна, а саме: причіп KARFA SA- 34.1992 р.в.д.н.з НОМЕР_1 .

ТОВ «Хирів - Рент- Інвест» має відкриті рахунки в банківських установах, а тому позивач вважає, що наявні визначені Податковим кодексом України підстави накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках відповідача, що знаходяться у банках, відтак він звернувся із цим позовом до суду.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлений законом.

Положеннями підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпункт 14.1.156 пункту 14.1. статті 14 ПК України визначає податкове зобов`язання як суму коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, та не погашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання. Вона регулює питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Отже, обов`язковими підставами для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків є наявність у цього платника податків податкового боргу та відсутність майна та/або наявність майна, балансова вартість якого менша суми податкового боргу.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 справа № 804/4273/13-а.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 87.2 статті 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 89.8 статті 89 ПК України контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

З системного аналізу наведених норм слідує, що з моменту виникнення у платника податків податкового боргу виникає податкова застава, як спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання, не сплаченого у встановлений строк. При цьому контролюючий орган з метою встановити наявне у платника податків майно, на яке поширюється право податкової застави, складає опис такого майна.

Контролюючим органом на виконання заходів стягнення податкового боргу вчинені всі дії на встановлення наявності у відповідача майна.

Крім цього, постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов`язкові для виконання ними (пункти 1.1 та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пунктом 10.2 Інструкції передбачено, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Пунктом 10.10 Інструкції передбачено, що в разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм слідує, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

Слід звернути увагу, що законодавець передбачив два види арешту майна залежно від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який залежно від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням (в порядку статті 94 ПК України); арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу (в порядку, передбаченому підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

Разом з цим сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема щодо погашення податкового боргу.

Аналогічного змісту позиція наведена Верховним Судом у постанові від 14.02.2019 у справі № 813/4345/16.

При цьому слід звернути увагу на те, що Верховний Суд, переглядаючи рішення першої та апеляційної інстанції у цій справі, зазначив, що для правильного вирішення цього спору судам слід було перевірити доводи позивача щодо наявності у підприємства станом на час розгляду справи податкового боргу у вказаній сумі, а також з`ясувати наявність або відсутність у відповідача майна, достатнього для погашення цього боргу.

Письмовими доказами, долученими до матеріалів справи підтверджено, що перед зверненням до суду з відповідним позовом позивач вжив необхідних заходів з метою встановлення наявності у відповідача майна, за рахунок якого може бути погашено податковий борг.

Відповідно до матеріалів справи, актом опису майна №21659/10/13-01-17-07-09 від 22.11.2017 підлягає те майно, на яке боржник отримає право власності в майбутньому та актом опису майна №23 від 28.01.2018 підтверджено наявність майна.

Витягами про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна передбачено, що все майно платника податків згідно з актом опису майна № 21659/10/13-01-17-07-09 від 22.11.2017, згідно акту опису майна № 23 від 28.01.2019 року, передано у податкову заставу.

Податковий борг відповідача згідно довідки станом на 30.03.2021 становить 2242897,21 грн. З метою спонукати платника податків сплатити узгоджені податкові зобов`язання контролюючий орган надіслав йому податкову вимогу, а також звернувся до суду про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках. Інкасові доручення, виписані на стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу на підставі рішень суду повернуто установами банків без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника. Відповідно до акта опису майна №3 податковий керуючий зафіксував відсутність в платника податку майна, що може бути описане в податкову заставу. Контролюючий орган зареєстрував 22.11.2017 та 31.01.2019 обтяження (відчуження за погодженням з обтяжувачем) в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

З огляду на те, що у відповідача відсутнє майно для погашення податкового боргу, що підтверджується долученими до справи письмовими доказами, відповідно колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться у банку в межах суми податкового боргу в розмірі 2225890,21 грн.

Отже, наявні у справі письмові докази свідчать про те, що у відповідача недостатньо майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №826/8691/16 та від 24.04.2020 у справі №802/2067/15-а, від 30.04.2020 у справі №813/3003/14, від 14.05.2020 у справі №820/5660/16, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Таким чином, оскільки у відповідача наявний податковий борг та недостатньо майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку, з огляду на що позовні вимоги контролюючого органу слід задовольнити повністю.

Доводи апелянта є необґрунтованими, оскільки не стосуються такого стягнення в даній справі, оскільки позивач звернувся про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банках та податковий борг наявний як підтверджується матеріалами справи та не заперечується апелянтом.

Щодо доводів апелянта, що долучено копію рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі №380/1286/20 із Єдиного державного реєстру судових рішень без відмітки про набрання ним законної сили такі є необґрунтовані, оскільки копія рішення суду долучено до позовної заяви є належним чином завірена уповноваженим працівником позивача та відповідач не наводить підстав щодо оскарження вказаного рішення суду першої інстанції, тобто не набрання ним законної сили.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статей 14, 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Решта доводів апелянта є необґрунтованими, оскільки не стосуються такого стягнення в даній справі, позивач звернуся про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банках та податковий борг наявний як підтверджується матеріалами справи та не заперечується апелянтом із належними доказами.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Враховуючи наведене з врахуванням системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов слід задовольнити, а саме накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хирів - рент - інвест» (ЄДРПОУ - 38798202), суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хирів - рент - інвест» - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі № 380/9986/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк