Постанова

від 16.03.2022 по справі 300/2969/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2969/21 пров. № А/857/113/22Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді:Запотічного І.І.,

суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року (суддя Матуляк Я.П., ухвалене в м. Івано-Франківську) у справі № 300/2969/21 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2021 року Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків звернулось в суд з позовом доПублічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про надання дозволу на погашення суми податкового боргу в розмірі 26 713 788,22 грн. за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

В обгрунтування позовних вимог зазначило, що у відповідача наявний податковий борг на загальну суму 26 713 788,22 грн. Позивач вживав заходи щодо погашення податкового боргу, визначені Податковим кодексом України, в тому числі звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості та надсилав податкову вимогу. Проте, вказані заходи не призвели до надходження коштів до бюджету для погашення податкового боргу відповідачем, інкасові доручення повернуті банківськими установами без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника. З цих підстав позивач просить надати дозвіл на погашення усієї податкової заборгованості за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив позивач Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з викладених у ній підстав, з покликанням те, що зазначене рішення прийняте без врахування фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесульного права, просить скасувати його та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи Публічне акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття» зареєстроване 22.03.1994 як юридична особа, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.06.2021.

Публічне акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття» знаходиться на обліку як платник податків в Західному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків та на даний час має податковий борг на загальну суму 26 713 788,22 грн..

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковий орган звертався до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовними заявами про стягнення з відповідача податкового боргу та постановою Верховного Суду від 15.06.2020 по справі №2а-2487/08/0970 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.06.2015 в частині стягнення з рахунків в обслуговуючих банках та за рахунок готівкиПублічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» в дохід бюджету на погашення податкового боргу коштів в сумі 26 532 169,81 грн. залишено в силі.

В подальшому на виконання вказаного рішення податковим органом направлено до банків, що обслуговують рахунки відповідача, інкасові доручення, які повернуто без виконання.

Як вбачається з матеріалів справи 01.06.2021 позивачем складено акт опису майна (щодо заміни предмета податкової застави)Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття».

Відтак Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків вказує, що вжиті ним заходи стягнення не призвели до погашення відповідачем податкового боргу, а тому, звернулося в суд з вимогою про надання дозволу на погашення податкового боргу відповідача за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки майно відповідача, яке описане в податкову заставу, належить до основних засобів, що забезпечують ведення виробничої діяльності, частка державної власності в статутному капіталі відповідача становить не менше 25%, то відсутні підстави для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі. Та окрім цього суд зазначив, що контролюючим органом не вжито всіх заходів для примусового стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу та не надано доказів відсутності коштів на усіх рахунках платника податків у банках, обслуговуючих відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпунктів 88.1, 88.2 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Згідно пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Отже, податкова застава є способом забезпечення виконання обов`язку зі сплати грошових зобов`язань, при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном.

Згідно абзацу 1 пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде права власності у майбутньому.

Відповідно до пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Пунктом 89.8 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі наявності у платника податків непогашеного податкового боргу податковий орган вправі поширити на майно такого платника податкову заставу на підставі відповідного рішення керівника податкового органу та складеного акта опису ліквідного майна, яка підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі.

Також згідно підпунктів 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Отже, Податковим кодексом України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні Податкового кодексу України.

Обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом:

- наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів);

- сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку;

- відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків;

- наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що тільки сукупність вказаних обставин є підставою для звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Відтак, судом першої інстанці вірно зазначено, що Податковим кодексом України встановлено черговість вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу: спочатку приймаються заходи для стягнення коштів з платника податків, а у разі їх недостатності погашення податкового боргу здійснюється за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.

Разом з тим, згідно з п. 87.3.7. ст. 87 ПК України не може бути використано як джерело погашення податкового боргу платника податків майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу".

Так, статтею 4 Закону України "Про заставу" передбачено, що предметом застави не можуть бути об`єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач є акціонерним товариством, засновником якого, згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій на момент розгляду справи є Фонд державного майна України.

Відповідно до інформаційної довідки НДУ від 28.07.2021, одним з власників ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» є Держава Україна в особі Фонду державного майна України з відсотком у статутному капіталі 25,999999 (а.с.59).

Як вбачається з наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 за №5 ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» включено до переліку державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, що підлягають приватизації в 2021 році (а.с.60-62).

Згідно ст.22 Господарського кодексу України, держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики. Суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом. Зазначені суб`єкти управління у державному секторі економіки можуть приймати рішення, необхідні для підготовки до реалізації та здійснення державно-приватного партнерства (концесії), які є обов`язковими до виконання підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у сфері їх управління. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб`єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах. Держава застосовує до суб`єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб`єктів.

Відтак судом першої інстанції вірно зазначено, що Господарським кодексом України передбачено дві групи суб`єктів господарювання державного сектора економіки:

1) підприємства, що діють на основі лише державної власності; 2) інші суб`єкти державного сектора економіки, що мають, крім акціонера держави, також й інших акціонерів (учасників), однак держава забезпечує вирішальний вплив на господарську діяльність цих суб`єктів.

Згідно ст. 141 Господарського кодексу України, до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб`єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом. Відчуження суб`єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб`єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно пункту 3 розділу 1 Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, необоротні активи - всі активи, що не є оборотними. Оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Як встановлено пунктом 5 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби (земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель, не пов`язані з будівництвом; будівлі, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); тварини; багаторічні насадження; інші основні засоби), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди; малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (нетитульні) споруди; природні ресурси; інвентарна тара; предмети прокату; інші необоротні матеріальні активи).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що обставини справи свідчать про те, що майно відповідача, яке описане в податкову заставу, належить до основних засобів, що забезпечують ведення виробничої діяльності, частка державної власності в статутному капіталі відповідача становить не менше 25%, а тому відсутні підстави для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі.

Також, відповідно до частин четвертої та шостої статті 12 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" з дня прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (частки) господарського товариства і до переходу права власності до покупця або припинення приватизації об`єкта приватизації відповідно до частини шостої цієї статті без згоди органів приватизації такі підприємства (товариства), їх уповноважені органи управління не мають права щодо: вчинення правочину та/або господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг чи сума коштів, що є предметом такого правочину та/або господарського зобов`язання, перевищує 10 відсотків вартості активів підприємства та/або господарського товариства за даними фінансової звітності за останній звітний період. Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від вимоги, передбаченої цим абзацом; вчинення правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є відчуження підприємством та/або господарським товариством або набуття ним земельної ділянки та іншого нерухомого майна, та/або майнових прав на зазначені об`єкти та/або внаслідок яких може відбутися зменшення вартості такого майна або зменшення розміру земельної ділянки, що належить такому підприємству та/або господарському товариству або перебуває в його користуванні; вчинення правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є обтяження земельних ділянок, іншого нерухомого майна та/або основних фондів підприємства та/або господарського товариства та/або майнових прав на зазначені об`єкти; списання основних засобів, що мають залишкову вартість, безоплатної передачі та реалізації майна для погашення заборгованості, передачі майна в управління інше. Якщо дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчиняються без попереднього погодження органом приватизації та з покупцем (у період з дати підписання договору купівлі-продажу до переходу права власності до покупця), такий правочин є недійсним. Зазначені обмеження діють до завершення приватизації об`єкта.

Забороняється ділити предмет правочину/господарського зобов`язання з метою ухилення від вимог, передбачених цією частиною.

Відповідальність за збереження цілісності майнових комплексів та за шкоду, завдану таким об`єктам, несуть керівники відповідних підприємств.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що досліджуючи наявні у даній справі, акт опису майна в податкову заставу на предмет наявності законодавчої заборони щодо його реалізації, в податкову заставу передано майно, яке є основними засобами, й до яких, відповідно, не може бути застосовано заходи примусового стягнення, у тому числі й надано дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок його продажу.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року, справа № 808/3932/15.

Також слід зазначити, що з метою виконання рішення суду та стягнення податкового боргу, контролюючим органом надсилались до АБ "Південний", АТ "ОТП Банк", АТ "Банк кредит Дніпро", АТ КБ "ПриватБанк" та АТ АКБ "Конкорд", в яких відкриті рахунки відповідача інкасові доручення, однак такі повернуті без виконання, що на думку податкового органу належним чином підтверджує факт відсутності у підприємства грошових коштів та як наслідок обґрунтовує можливість стягнення податкового боргу за рахунок майна платника.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, згідно з наданою податковим органом інформацією про наявність розрахункових рахунків відповідача, окрім рахунків у вищезгаданих банківських установах, у відповідача наявні також рахунки в АТ "ІдеяБанк", АТ "Ощадбанк" та ПАТ "АйбоксБанк" (а.с.6, 7).

Однак, як свідчать матеріали справи, інкасові доручення надсилались податковим органом не до всіх банківських установ, в яких відкриті розрахункові рахунки підприємства.

З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що контролюючим органом не вжито всіх заходів для примусового стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу та не надано доказів відсутності коштів на усіх рахунках платника податків у банках, обслуговуючих відповідача.

(Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №П/811/4/17, від 18 травня 2021 року справа № 808/3183/16).

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, всі інкасові доручення, які долучені до матеріалів справи контролюючим органом як на підтвердження обставин відсутності грошових коштів на рахунках підприємства, складені в жовтні, грудні 2020 року та квітні, травні 2021 року, що, однак, не є беззаперечним доказом відсутності коштів на усіх рахунках платника податків у обслуговуючих його банках на час звернення із цим позовом до суду 18.06.2021. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду 25 березня 2021 року справа № 807/1621/15).

Крім цього, слід зазначити, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень.

Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З врахуванням наведеного вище колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем не доведено наявності підстав для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття», що перебуває в податковій заставі, а тому судом першої інстанції підставно відмовлено в задоволенні позову.

Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 300/2969/21- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга