Постанова

від 09.03.2022 по справі 308/7908/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/7908/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 березня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Куштана Б.П., Кожух О.А.

з участю секретаря судового засідання: Кекерчень М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтересах якої діє ОСОБА_2 , на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 липня 2021 року у складі судді Дергачової Н.В. про забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний нотаріус Ужгородської районної нотаріальної контори Куліков Михайло Віталійович про визнання договору дарування удаваним та визнання його договором купівлі-продажу, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ майна,-

встановив:

У червні 2021року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив суд:

- визнати договір дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори Куліков М.В. за реєстровим номером 2-112 від 08 лютого 2006 року - удаваним.

- визнати договір дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори Куліков М.В. за реєстровим номером 2-112 від 08 лютого 2006 року - договором купівлі-продажу.

- визнати житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку по АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІдН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІдН НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ).

- визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІдН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІдН НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ), право власності на будинок та земельну ділянку під АДРЕСА_1 , по 1/2 частині за кожним.

- поділити рухоме майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності в рівних частках по 1/2 кожному виділивши у власність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІдН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), наступне майно: - спальній гарнітур з натурального дерева кольору «горіх», вартістю 10 000 грн.; - кожаний уголок кольору «шампань», який складається із трьох частин, вартістю 10 000 грн.; - один плазмовий телевізор, вартістю - 6 000 грн.; - пральну машину, вартістю - 8 000 грн.; - мікрохвильову, вартістю - 4 000 грн.; - килим, розміром 4x3, вартістю 4 000 грн., що разом складає - 42 000 грн. виділивши у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІдН НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ), наступне майно: - шафу купе, вартістю 10 000 грн.; - плазмовий телевізор, вартістю - 6 000 грн.; - стіл для столової, вартістю - 10 000 грн.; - кухонну стінку, вартістю - 12 000 грн.; - 6-ть стільців, вартістю - 6 000 грн.; - електрочайник, вартістю - 1 200 грн.; - столовий сервіз, вартістю - 2 000 грн.; - килим, розміром 4x3, вартістю 4 000 грн.; - три карнизи, вартістю - 3 000грн.; - три гардини (тюлі), вартістю - 15 000 грн., що разом складає - 69 200 грн.

Разом із позовною заявою ОСОБА_3 до суду була подана заява про забезпечення позову, за якою він просив суд: вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , до вирішення спору за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третьої сторони без самостійних вимог: державного нотаріус Ужгородської районної державної нотаріальної контори Куліков Михайло Віталійович про визнання договору дарування удаваним, визнання спільною сумісною власністю будинку та земельної ділянки та поділ спільно нажитого майна подружжя, по суті та вступу у законну силу судового рішення.

В обґрунтування зави заявник зазначив наступне.

Із 02 жовтня 1999 року до 08 лютого 2021 року, ОСОБА_3 із ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі.

За час спільного проживання із ОСОБА_1 у шлюбі вони спільно нажили нерухоме та рухоме майно, яке є спільною сумісною власністю по 1/2 частині кожного.

В 2006 році вони спільно із ОСОБА_1 купили незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

З дня розірвання шлюбу позивач неодноразово робив спроби провести поділ нажитого під час шлюбу нерухомого та рухомого майна мирним шляхом, проте його спроби виявилися безрезультатними.

З Інформаційної довідки № 261141826 сформованої 11 червня 2021 року нотаріусом, позивачу стало відомо, що будинок та земельна ділянка під АДРЕСА_1 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору дарування недобудованого житлового будинку та земельної ділянки від 08 лютого 2006 року значиться зареєстрованим одноособово за відповідачем ОСОБА_1 .

Починаючи із 2010 року, позивач постійно працював за кордоном і всі зароблені грошові кошти вкладав в добудову будинку та благоустрій двору та земельної ділянки, про що зазначив у позовній заяві.

Із викладених обставин є підставні та об`єктивні побоювання, що відповідач - ОСОБА_1 будинок та землю може продати, тобто залишити позивача без належного йому майна та в разі задоволення його позову може утруднити виконання судового рішення.

Таким чином, станом на сьогоднішній день, навіть при наявності судового спору, новий власник земельної ділянки може вільно нею розпоряджатись, що унеможливить забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача за результатами розгляду спору.

Ухвалою Ужгородського місьрайонного суду Закарпатської області від 14 липня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку із кадастровим номером 2124887400:11:014:0084, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , до вирішення спору по суті та вступу у законну силу судового рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , ставить питання про скасування зазначеної ухвали, оскільки така постановлена всупереч вимогам статей 151-153 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду; судом не враховано, що єдиним власником майна та земельної ділянки є відповідач ОСОБА_1 , яка за договором дарування набула право власності на дане майно від свого батька ОСОБА_4 ; судом не взято до уваги, що позивачем пропущено строки позовної давності.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши пояснення представника апелянта ОСОБА_2 , пояснення представника позивача ОСОБА_5 , розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом даних норм, забезпечення позову - це заходи щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому заявник виходить з припущення про ймовірність таких дій і не зобов`язаний подавати суду докази.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N9 від 22.12.2006 р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову визначаються, виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретні обставини справи.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , в якому просив: визнати договір дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори Куліков М.В. за реєстровим номером 2-112 від 08 лютого 2006 року удаваним та визнати його договором купівлі-продажу; визнати житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку по АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнати за ними право власності на будинок та земельну ділянку під АДРЕСА_1 , по 1/2 частині за кожним; поділити рухоме майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності в рівних частках по 1/2 кожному.

Зі змісту поданого позову вбачається, що позивач оспорює правомірність укладення правочину і набуття у власність ОСОБА_1 незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за договором дарування від 08 лютого 2006 року та правовий статус даного майна, вважаючи, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

З врахуванням наведеного, виходячи з того, що на момент звернення з позовом до суду одноосібним власником нерухомого майна щодо якого наявний спір є відповідач ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову, оскільки між сторонами дійсно виник спір щодо вказаного нерухомого майна та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Невжиття заходів забезпечення позову може взагалі утруднити чи зробити неможливим ефективний захист та поновлення порушених законних прав інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Вид забезпечення позову у вигляді арешту даного нерухомого майна до вирішення спору по суті та набрання рішенням суду законної сили у даній справі є співмірним із заявленими позивачем позовними вимогами, оскільки відповідає предмету позову і стосується об`єкта щодо якого наявний спір.

Крім того, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу.

Не заслуговують на увагу і посилання в апеляційній скарзі, що судом не враховано, що єдиним власником спірного нерухомого майна є відповідач ОСОБА_1 , яка за договором дарування набула право власності на дане майно від свого батька ОСОБА_4 , а також, що позивачем пропущено строки позовної давності, оскільки дані обставини є предметом доказування і розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

За таких обставин, апеляційну скаргу, відповідно до ст. 375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 149, 150, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 17 березня 2022 року .

Головуючий:

Судді: