Рішення

від 10.01.2022 по справі 914/301/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2022 Справа № 914/301/21

м.Львів

за позовом: Фермерського господарства "Агро Захід Буг", с.Ланерівка Буського району Львівської області

до відповідача: Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс", м.Львів

про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Ціна позову 113413,61 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Кравець В.П.

Представники сторін:

від позивача: Шнир Я.Б. - адвокат;

від відповідача: Андрусик А.В. - представник;

Суть спору: Позов заявлено Фермерським господарством «Агро Захід Буг» до Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» про стягнення заборгованості в розмірі 76683,67грн., з якої 45510,81грн - пеня, 13800,94 грн - 3% річних, 17371,92 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 22.02.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 24.03.2021.

17.03.2021, за вх.№6408/21, від відповідача поступив відзив на позовну заяву.

23.03.2021, за вх.№7019, від відповідача поступила заява про застосування строку позовної давності .

Ухвалою суду від 24.03.2021 заяву позивача від 11.03.2021 (вх.№1074/21 від 15.03.2021) та клопотання відповідача від 05.03.2021 (вх.№951/21 від 05.03.2021) задоволено; зупинено провадження у справі №914/301/21 до набрання законної сили рішенням суду у справі №914/2070/20.

Ухвалою суду від 05.07.2021 провадження у справі поновлено та судове засідання призначено на 21.07.2021. Ухвалою від 21.07.2021 суд здійснив перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 08.09.2021.

08.09.2021, за вх.№3586/21, в системі документообігу суду зареєстровано подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 113413,61 грн., з яких 45510,81грн. пені, 19717,34грн. 3% річних, 48185,46грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 08.09.2021 заяву позивача від 07.09.2021 (вх.№3586/21 від 08.09.2021) про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду та підготовче засідання відкладено на 15.09.2021. Ухвалою суду від 15.09.2021 підготовче засідання відкладено на 23.09.2021.

Ухвалою суду від 23.09.2021 закрито підготовче провадження у справі №914/301/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.10.2021. З підстав, викладених у відповідних ухвалах суду розгляд справи відкладався та оголошувалась перерва в судових засіданнях.

03.11.2021, за вх.№25793/21, від позивача поступило заперечення на заяву про застосування строку позовної давності.

13.12.2021, за вх.№29941/21, від відповідача поступило пояснення з приводу позовної давності.

09.12.2021, за вх.№29794/21, від позивача поступила заява про поновлення строку позовної давності.

04.01.2022, за вх.№4/22, від позивача поступили заперечення на пояснення відповідача від 13.12.2021 з приводу позовної давності.

Позивач явку представника в судове засідання 11.01.2022 забезпечив, позовні вимоги підтримав; підтримав і заяву про поновлення строку позовної давності.

Відповідач явку представника в судове засідання 11.01.2022 забезпечив, підтримав заяву про застосування строку позовної давності, відтак просить в позові відмовити.

Позиція позивача.

28 вересня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір на перевезення вантажів, на виконання умов якого позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу - твердих побутових відходів (далі - ТПВ). Виконавець (позивач) за вказаним договором виконав свої зобов`язання повністю, проте за період листопад 2019р. - січень 2020 р. замовником (відповідачем) не було сплачено грошову суму боргу у розмірі 397 415,00 грн за отримані послуги. Дані щодо розрахунків підтверджуються Актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) за вказані періоди, які засвідчені підписами та скріплені печатками сторін. 27 травня 2020 року було отримано оплату на суму 13750, 00 грн. Відтак, позивач зазначає, що сума заборгованості за період листопад 2019 - січень 2020 становить (за мінусом проплати 13750,00 грн) - 397415,00 грн.

Позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2021 у справі №914/2070/20 позовні вимоги про стягнення основної суми боргу розмірі 397 415,00 грн задоволено.

За порушення зобов`язань з оплати наданих послуг з перевезення вантажів позивачем нараховано (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) та заявлено до стягнення 45510,81 грн. пені, 19717,34 грн. 3% річних та 48185,46 грн. інфляційних втрат.

Відтак, позивач просить позов задоволити та стягнути на його користь з відповідача 113413,61 грн., з яких 45510,81грн. пені, 19717,34грн. 3% річних, 48185,46грн. інфляційних втрат.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог. Зазначає, зокрема, що договір від 28.09.2018 №28-09-2/18 про перевезення вантажів, укладався відповідно до рішень Львівської міської ради, а оплата таких послуг здійснювалася Департаментом розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської облдержадміністрації за рахунок коштів бюджету як компенсація фактичних витрат перевізників на вивезення ТПВ на підставі відповідних рішень Львівської міської ради та Львівської обласної ради.

ЛКП "ТФ "Львівспецкомунтранс" вважає, що до правовідносин сторін слід застосовувати рішення органів місцевого самоврядування у частині встановлення ціни договору (не за вільним волевиявленням сторін, а на підставі затвердженого тарифу) та проведення оплати наданих послуг - за наявності бюджетного відшкодування, оскільки ЛСКТ не є споживачем транспортних послуг. Пояснює, що відповідач звернувся до Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації з листом про оплату транспортних послуг за вивезення ТПВ, але останній відмовив провести відповідні оплати. ЛКП "ТФ "Львівспецкомунтранс" звернулося до Господарського суду Львівської області з відповідним позовом (справа №914/1684/19) про стягнення заборгованості за транспортні послуги. Відтак, відповідач, який діяв добросовісно й обачливо у відносинах з ДРЕЖКГ ЛОДА, заперечує позов повністю зважаючи на відсутність його вини у неотриманні компенсації з бюджету Львівської обласної ради від розпорядника - ДРЕЖКГ ЛОДА, на підставі наданих позивачем документів, що покриє усі витрати за надані транспортні послуги.

Відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності ( вх.№ 7018/21 від 23.03.21).

В заяві про застосування позовної давності відповідач посилається на ч. 5 ст. 315 ГК України, де зазначено, що для пред`явлення перевізником до вантажовідправника позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

На думку відповідача, оскільки згідно з долученими до позову актами послуги було надано у листопаді-грудні 2019 р. (окрім акту №31/1 від 09.01.2020), строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови в позові.

У запереченні на заяву про застосування строку позовної давності (вх.№25793/21 від 03.11.2021) позивач зазначив, що у даній справі строк позовної давності переривався неодноразово, оскільки відповідач вчиняв дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, а позивач звертався в суд із позовом про стягнення основного боргу.

Позивач вважає, що звернення до суду із позовом про стягнення пені, інфляційних та трьох відсотків річних 29 січня 2021 року відбулось у межах строку позовної давності.

На переконання позивача на вимоги про стягнення інфляційних та 3-х відсотків річних поширюється загальний строк позовної давності, оскільки інше не передбачено нормами ЦК України чи ГК України. Таке стягнення є особливою мірою відповідальності і полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Поряд з цим, в заяві про поновлення строку позовної давності (вх.№29794/21 від 09.12.2021) позивач покликається на положення ст.257 та ч.1 ст.258 ЦК України та зазначає, що згідно п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№540-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, №№ 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктами 12 -14 такого змісту:

« 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Відтак, позивач вважає, що терміни позовної давності, що визначені приписами п. 6 ч. 2. ст. 258 ЦК України, є продовженими на період карантину, відповідно не є пропущеними позивачем, бо норма ст. 258 ЦК України є бланкетною по відношенню того чи іншого строку спеціальної позовної давності, передбаченої законом, зокрема і ст.315 ГК України.

Однак із врахуванням позиції відповідача зазначає, що у даному випадку рішення господарського суду щодо стягнення основної заборгованості (справа № 914/2070/20) було прийнято 11 січня 2021 року, а повний текст складено 21.01.2021 р.

Отримавши повний текст позивач у межах одного тижня звернувся з позовом до суду (29 січня 2021 року) про стягнення пені, інфляційних та 3-х відсотків річних.

До цього часу, як пояснює позивач, він очікував результату розгляду справи № 914/2070/20 про стягнення основної суми заборгованості, від якої, безумовно (зазначає позивача) залежать вимоги щодо пені, інфляційних та 3-х відсотків річних.

Провадження у справі №914/2070/20 про стягнення основної суми заборгованості було відкрито 19.08.2020 року, відповідно розгляд справи мав завершитись у встановлені законом строки до 20.11.2020 року, на що й очікував позивач.

Однак через незалежні від позивача причини, карантинні заходи, тимчасової непрацездатності судді Щигельської О.І. у жовтні 2020 р., розгляд цієї справи завершився у січні 2021 року.

Вважає, що у цій ситуації слід врахувати, що:

- позивач реалізував свої законні права у суді з метою отримання остаточного судового рішення у питанні доведення наявності основної заборгованості.

- очікування результатів розгляду такої справи логічно виправдовує потребу насамперед закінчити розгляд питання щодо основного боргу і в подальшому з врахуванням остаточного судового рішення звернутись до суду з іншими вимогами (пеня, інфляційні тощо).

- таке очікування позивача є виправданим, логічним та має правомірну мету - не нести зайвих витрат та не створювати паралельних процесів. Маючи вибір - подати новий позов (формально щоб дотриматися строку звернення до суду) чи дочекатися завершення справи по основному боргу, обираючи другий варіант, позивач діяв добросовісно. Щойно результат перегляду став відомим, позивач у межах тижня до суду.

Відтак, позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення пені, інфляційних та 3-х відсотків річних у справі 914/301/21 та поновити їх.

Стосовно заяви позивача про поновлення строку позовної давності відповідач висловив свою позицію у «Поясненнях з приводу позовної давності» ( вх№29941/21 від 13.12.2021) та зазначив наступне.

Причинами незалежності від позивача причин пропуску позовної давності, останній вказує карантинні заходи та непрацездатність судді Щигельської О., (не дивлячись на те, що вважає строки не пропущеними), просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити їх.

Доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, встановлених ч.5 ст.315 ГК України та визначення, власне, дати з якої слід відраховувати строк позовної давності позивач не надав та не вказав.

Відповідач також зазначає, що Закон України про внесення до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (№540- ІХ) вносить наступні зміни до законодавчих актів, що стосуються правовідносин сторін спору:

п.3 ч.І - Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144) доповнити пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Як вбачається із Закону, строк визначений ч.5 ст. 315 ГК не продовжується на строк дії карантину. п.5 ч.І - Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктами 12-14 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу». У ЦК ст.ст. 681, 728, 786 та 1293 встановлюють скорочений строк позовної давності в один рік . Якщо керуватися логікою позивача,зазначає відповідач, то такі зміни не повинні були б існувати, адже, на думку позивача, бланкетна ст. 258 ЦК (Спеціальна позовна давність) покриває усі спеціальні строки усіх законів, що не відповідає нормі закону № 540-ІХ. При цьому, ст. 258 ЦК містить скорочений строк позовної давності в один рік для вимог про стягнення неустойки, спростування недостовірної інформації, переведення на співвласника прав і обов`язків, у зв`язку з недоліками товару (ст. 681), розірвання договору дарування (ст. 728), у зв`язку з перевезенням вантажу (ст. 925), оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293), визнання недійсними рішень загальних зборів.

Тобто, зазначає відповідач,Закон № 540-ІХ чітко визначив скорочені строки позовної, які продовжуються на строк дії карантину встановленого КМ України.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК - перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Доказів визнання боргу відповідачем позивач не надав, навпаки відповідач стверджує, що сплата коштів за вивезення твердих побутових відходів згідно з рішеннями органів самоврядування повинна здійснюватися за рахунок бюджету, що підтверджено у рішеннях судів справа №914/2070/20.

Відповідач також зауважує наступне. 27.05.2020 р. відповідач сплатив 13750 грн. за послуги з перевезення вантажів по вказаному договору, що призвело до переривання 6-ти місячного строку позовної давності. Після переривання, вважає відповідач, перебіг позовної давності розпочався заново з 28.05.2020 згідно з ч.3 ст.264 ЦК.

Відтак, на переконання відповідача, позивач, як перевізник, вправі був звернутися з позовом до відповідача, як вантажовідправника, не пізніше 28.11.2020 р.

З позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся у серпні 2020 року в межах строку, вважає відповідач, а з позовом про стягнення неустойки, 3% та індексу інфляції - 29.01.2021 р., тобто з пропуском строку на два місяці та один день.

Відповідач вважає, що подання позивачем позову про стягнення усієї заборгованості за договором надання послуг перевезення не перериває строк позовної давності у справі про стягнення неустойки, 3% річних та індексу інфляції через різний предмет позовних вимог, а тому позивач повинен був звернутися з відповідним позовом у межах 6-ти місячного строку з дати переривання строку 27.05.2020. При цьому , відповідач покликається на правову позицію, сформовану Верховним Судом у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові по справі № 909/1165/19 та аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 712/21651/12, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Також, відповідач вважає, що не може вважатися причиною неподання позивачем позову його бажання дочекатися рішення суду у справі №914/2070/20 з огляду на таке.

Нарахування неустойки, 3% річних та індексу інфляції здійснено позивачем на підставі тих самих документів, що визначали суму заборгованості та були доступні позивачеві протягом усього строку на звернення до суду в межах позовної давності (до 28.11.2020).

На думку відповідача, реальною причиною якнайдовшого затягування позивачем з поданням позову про стягнення неустойки, 3% річних та індексу інфляції, було бажання позивача отримати максимально можливу суму компенсації, що підтверджується заявою позивача про зупинення провадження та заявою позивача про збільшення позовних вимог, а також юридична помилка щодо визначення строку позовної давності для правовідносин сторін (позивач вважає, що строк повинен становити 1 рік для неустойки та 3 роки для 3% річних й індексу інфляції), що підтверджується його заявами.

На переконання відповідача позивач не навів належних і допустимих доказів неможливості пред`явлення ним позову про стягнення неустойки, 3% річних та індексу інфляції відповідно строку визначеного ч.5 ст.315 ГК, не надав жодного доказу, яким підтверджувалося б його клопотання про поновлення строку позовної давності.

Закон України про внесення до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби не передбачає норми, яка продовжує строк позовної давності, встановлений ч.5 ст.315 ГК України, на строк дії карантину, на відміну від ст. 232, 269, 322 та 324 ГК. Також цей закон чітко визначає статті зі скороченими строками позовної давності, які продовжуються на строк карантину ст.ст. 681, 728, 786, 1293 ЦК, що спростовує твердження позивача про продовження усіх спеціальних строків позовної давності, у тому числі і встановлених ст. 315 ГК України.

З огляду на зазначене відповідач просить суд відхилити заяву позивача про поновлення строку позовної давності та у задоволенні позову відмовити повністю, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Обставини справи.

28.09.2018 між Львівським комунальним підприємством "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" (замовник за договором, відповідач по справі) та Фермерським господарством "Агро Захід Буг" (виконавець/перевізник за договором, позивач по справі) укладено Договір №28-09-2/18 на перевезення вантажів, згідно умов якого замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов`язання здійснювати перевезення вантажів замовника. Надані послуги мають відповідати Правилам перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні та Правилам дорожнього руху (п.1.1).

До вказаного Договору вносились зміни та доповнення додатковим договором від 28.11.2018. Водночас, згідно додаткового договору від 01.10.2019, додатковий договір від 28.11.2018 змінено, а усі доповнення новою редакцією відмінено (п.1), доповнені п. 2.5, 2.6, 2.7, 3.2.5, 3.2.6, 3.3.7 вважаються нечинними та такими, що не застосовуються до договору №28-09-2/18 на перевезення вантажів від 28.09.2018 (п.2). Цей Додатковий договір є невід`ємною складовою Договору №28-09-2/18 на перевезення вантажів від 28.09.2018, його умови застосовуються до відносин сторін, що виникли до його укладення - з 28.09.2018 (п.4).

Так, за умовами у п.1.2 Договору №28-09-2/18 від 28.09.2018, перевізник зобов`язується доставити вантажі до пункту призначення в установлений договором строк та видати їх уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу, а замовник зобов`язується вчасно сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, відповідно до умов договору та на підставі наданих перевізником документів (п.1.2). Перевезення здійснюються автотранспортом перевізника на підставі товарно-транспортних накладних, належним чином оформлених за формою, встановленою чинним законодавством (п.1.3). Відстань та місце призначення вантажу визначаються відповідно до товаро-транспортної накладної та відстаней, встановлених Львівською обласною державною адміністрацією (п.1.5).

Договором також встановлено, що вартість кожного окремого перевезення та сума оплати послуг перевезення визначається згідно тарифів, передбачених цим Договором. При цьому вартість перевезення розраховується з дотриманням граничної вартості перевезення побутових відходів, розрахованої на 1 км додаткового пробігу транспортного засобу, визначеної Рішенням Львівської міської ради №455 від 21.06.2016 (зі змінами та доповненнями) та не може перевищувати 15,00грн. за 1 км пробігу в обидві сторони (по кругу) (п.2.1). Ціну Договору становить загальна вартість отриманих за цим Договором послуг, яка визначається відповідно товарно-транспортним (подорожнім) документам з відміткою одержувача та акту (актів) приймання-передачі виконаних послуг по перевезенню вантажів (п.2.2). Оплата здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок перевізника або в іншій формі, не забороненій чинним законодавством України (п.2.3). Розрахунки по даному Договору, за наявності повного пакету документів, які підтверджують факт доставки вантажу, проводяться після підписання сторонами акту наданих послуг, в такому порядку: 100% від вартості наданих послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі послуг (п.2.4).

Відповідно до п.4.3 Договору за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

У разі прострочення виконання грошових зобов`язань сторони сплачують пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (п.4.4 Договору).

Протягом листопада 2019 року - січня 2020 року позивачем надавались передбачені Договором послуги, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №240 від 26.11.2019 на суму 56250,00грн., №241 від 27.11.2019 на суму 18750,00грн., №242 від 29.11.2019 на суму 56250,00грн., №243 від 03.12.2019 на суму 56250,00грн., №244 від 06.12.2019 на суму 56250,00грн., №245 від 10.12.2019 на суму 56250,00грн., №246 від 13.12.2019 на суму 37500,00грн., №247 від 16.12.2019 на суму 37500,00грн., №248 від 18.12.2019 на суму 18750,00грн., №249 від 19.12.2019 на суму 18750,00грн. та №31/1 від 09.01.2020 на суму 17415,00грн. та встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2021 у справі №914/2070/20, (яким позовні вимоги про стягнення основної суми боргу розмірі 397 415,00 грн задоволено,залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021.

За прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором, позивач у даній справі просить стягнути з відповідача, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог: 45510,81 грн. пені, 19717,34 грн. 3% річних та 48185,46 грн. інфляційних втрат.

Оцінка суду.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

У ч.ч. 1, 2 ст.306 ГК України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Як передбачено ст.909 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі та підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно з ч.1 ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Згідно ст.311 ГК України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що відповідач діяв добросовісно й обачливо у відносинах з ДРЕЖКГ ЛОДА, а відтак відсутня його вини у неотриманні компенсації з бюджету Львівської обласної ради від розпорядника - ДРЕЖКГ ЛОДА, на підставі наданих позивачем документів, що покриє усі витрати за надані транспортні послуги, суд вважає безпідставними, оскільки зобов`язаною особою за договором на перевезення вантажів від 28.09.2018 №28-09-2/18 є ДКП ТФ «Львівспецкомунтранс» і сплата наданих йому послуг не залежить від джерела отримання останнім коштів для оплати отриманих послуг та виконання третіми особами зобов`язань перед відповідачем ( у тому числі - компенсаційних), а також з тих підстав, що підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність.

Цивільним кодексом України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відтак, приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

У п. 4.4. Договору сторони погодили, що у разі прострочення виконання грошових зобов`язань сторони сплачують пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день просточення.

Інше ні законом, ні договором не встановлено.

Розрахунки по даному Договору, за наявності повного пакету документів, які підтверджують факт доставки вантажу, проводяться після підписання сторонами акту наданих послуг, в такому порядку: 100% від вартості наданих послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі послуг (п.2.4).

Відтак, виходячи із умов п.п.2.4, 4.4 Договору, та відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання ( сплати вартості наданих послуг по перевезенню вантажів), оскільки інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Грошові зобов`язання з оплати вартості наданих послуг згідно Договору №28-09-2/18 від 28.09.2018 мали бути виконані відповідачем протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін актів приймання-передачі послуг.

А саме, грошові зобов`язання з оплати вартості наданих послуг, мали бути виконані відповідачем :

по акту №240 від 26.11.2019 - у період з 27.11.2019 по 02.12.2019 (включно) , сума боргу 56250,00 грн;

по акту №241 від 27.11.2019 - у період з 28.11.2019 по 02.12.2019 (включно), сума боргу 18750,00 грн;

по акту №242 від 29.11.2019- у період з 30.11.2019 по 04.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн;

по акту №243 від 03.12.2019- у період з 04.12.2019 по 09.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн ;

по акту №244 від 06.12.2019 - у період з 07.12.2019 по 11.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн;

по акту №245 від 10.12.2019- у період з 11.12.2019 по 16.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн;

по акту №246 від 13.12.2019 - у період з 14.12.2019 по 18.12.2019 (включно), сума боргу 37500,00 грн;

по акту №247 від 16.12.2019- у період з 17.12.2019 по 23.12.2019 (включно), сума боргу 37500,00 грн;

по акту №248 від 18.12.2019- у період з 19.12.2019 по 23.12.2019 (включно), сума боргу 18750,00 грн;

по акту №249 від 19.12.2019 - у період з 20.12.2019 по 24.12.2019 (включно), сума боргу 18750,00 грн;

по акту №31/1 від 09.01.2020 - у період з 10.01.2020 по 14.01.2020 (включно), сума боргу 17415,00 грн.

Розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань долучений позивачем до позовної заяви.

Як вбачається із проведеного позивачем розрахунку пені, останній нараховує пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання окремо по кожному акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

Слід зауважити, що заява про збільшення розміру позовних вимог позивача, яка була прийнята судом, стосується збільшення розміру позовних вимог лише в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд встановив, що позивачем невірно вказано початок перебігу строку для нарахування пені за невиконання грошового зобов`язання по кожному із актів здачі-приймання робіт (надання послуг); неправомірно враховано дату проведення часткової оплати наданих послуг (27.05.2020) в розрахунок пені по Акту №240 від 26.11.2019.

В порядку ст.46 ГПК України, за вимогою про стягнення пені заяви позивачем не подавались.

Здійснивши перерахунок пені (із врахуванням початку перебігу строку для нарахування такої, який є вірним, та враховуючи дату закінчення розрахунку, яку наводить позивач), а також враховуючи, що дата проведення платежу в розрахунок пені не включається, суд вважає, що вірним є наступний розрахунок пені :

по акту №240 від 26.11.2019: за період з 03.12.2019 по 26.05.2020 від суми боргу 56250,00 грн : пеня становить 6063,74 грн;

за період з 27.05.2020 по 31.05.2020 від суми боргу 42500,00 грн: пеня становить 74,32 грн;

по акту №241 від 27.11.2019 за період з 03.12.2019 по 31.05.2020 від суми боргу 18750,00 грн: пеня становить 2054,03 грн.;

по акту №242 від 29.11.2019 за період з 05.12.2019 по 02.06.2020 від суми боргу 56250,00 грн: пеня становить 6115,73 грн.;

по акту №243 від 03.12.2019 за період з 10.12.2019 по 07.06.2020 від суми боргу 56250,00 грн: пеня становить 5999,81 грн.;

по акту №244 від 06.12.2019 за період з 12.12.2019 по 09.06.2020 від суми боргу 56250,00 грн: пеня становить 5953,45 грн.;

по акту №245 від 10.12.2019 за період з 17.12.2019 по 14.06.2020 від суми боргу 56250,00 грн: пеня становить 5843,74 грн.;

по акту №246 від 13.12.2019 за період з 19.12.2019 по 16.06.2020 від суми боргу 37500,00 грн: пеня становить 3864,94 грн.;

по акту №247 від 16.12.2019 за період з 24.12.2019 по 21.06.2020 від суми боргу 37500,00 грн: пеня становить 3787,72 грн;

по акту №248 від 18.12.2019 за період з 24.12.2019 по 21.06.2020 від суми боргу 18750,00 грн: пеня становить 1893,86 грн.;

по акту №249 від 19.12.2019 за період з 25.12.2019 по 22.06.2020 від суми боргу 18750,00 грн: пеня становить1886,14 грн.;

по акту №31/1 від 09.01.2020 за період з 15.01.2020 по 14.07.2020 від суми боргу 17415,00 грн: сума пені становить 1606,37 грн. Загальна сума пені - 45143,85 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 45 510,81 грн. пені. В частині стягнення 366,96 грн пені (45510,81 грн - 45143,85 грн=366,96 грн) позов заявлено безпідставно, а тому з цих підстав задоволенню не підлягає.

Нормами ст.625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Із врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути на його користь з відповідача 19 717,34 грн. 3% річних та 48 185,46 грн. інфляційних втрат. (Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат долучено позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Дослідивши розрахунок 3% річних за заявлений позивачем період, перевіривши його за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга», суд встановив, що у ньому мають місце арифметичні помилки та провів власний розрахунок, відповідно до якого арифметично вірною і обґрунтованою є сума 19 716,20 грн - 3% річних.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 3% річних є підставна в загальній сумі 19716,20 грн, а в решті частини стягнення 3% річних ( в сумі 1,14 грн.) позов заявлено безпідставно, відтак ,задоволенню не підлягає.

Дослідивши проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та перевіривши його за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга», суд встановив, що такий проведено позивачем вірно. Сума інфляційних втрат складає 48 185,46 грн. В цій частині заявлених позовних вимог позов є обгрунтованим.

Позовна давність.

Відповідачем до прийняття рішення у справі подано письмову заяву, у якій заявлено про застосування позовної давності.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018р. у справі №916/2073/17 та постанові Верховного Суду України від 16.11.2016р. у справі №6-2469цс16.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Приписами ч.3 ст.925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Частиною п`ятою статті 315 ГК України встановлено, що для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до статті 1 ГК України, він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 2 Статуту автомобільного транспорту УРСР (далі - Статут), затвердженого постановою Радою Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. N401, Статут автомобільного транспорту УРСР визначає обов`язки, права і відповідальність виробничих об`єднань автомобільного транспорту, автотранспортних та транспортно-експедиційних підприємств і організацій (надалі іменуються автотранспортними підприємствами і організаціями), що знаходяться на території УРСР, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються автомобільним транспортом.

Відповідно до ст. 158 Статуту обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.

Статтею 168 Статуту встановлено, що позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред`явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред`явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред`явлення позову.

Виходячи із системного аналізу статті 315 ГК України, зазначена норма розміщена в Главі 32 цього Кодексу "Правове регулювання перевезення вантажів", яка включена до Розділу VI "Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання".

Згадана глава розпочинається статтею 306, у частині першій якої визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Частиною третьою ст. 306 ГК України також закріплено, що перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Враховуючи те, що між сторонами укладений Договір №28-09-2/18 від 28.09.2018, згідно якого відповідач, як замовник, доручає, а позивач, як перевізник, здійснює перевезення вантажів замовника і такі послуги мають відповідати Правилам перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні , то, з огляду на об`єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів, закріплене в статті 306 ГК України, а відтак на нього, разом із нормами ЦК України, Законів України «Про транспорт», Статуту автомобільного транспорту та інших законодавчих актів поширюються й норми ГК України, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси договору перевезення.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що норми ч.3 ст.925 ЦК України та ч.5 ст.315 ГК України співвідносяться між собою як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

Як вже зазначено вище в рішенні, в розумінні ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач довідався про порушення свого права на отримання коштів з оплати послуг з перевезення вантажів, а відтак про початок перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення боргу та пені з 6-го календарного дня з моменту підписання сторонами кожного із актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відтак, виходячи із вищевказаних положень ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України та положень п. 2.4 договору, з 6-го календарного дня з моменту підписання сторонами кожного із актів здачі-приймання робіт (надання послуг) почалось прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення вантажів за договором, та відповідно, спеціальна позовна давність (шість місяців - ст. 315 Господарського кодексу України) для позивача для звернення в суд із вимогою до відповідача про стягнення основної заборгованості за договором, що є основною вимогою, та про стягнення пені , що є додатковою вимогою, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг з перевезення вантажів за договором, і її перебіг тривав протягом шести місяців.

Конкретно по Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) у справі:

по акту №240 від 26.11.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором, як і пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 03.12.2019 і її перебіг мав тривати протягом шести місяців, тобто по 02.06.2020 (включно).

Однак, оскільки 27.05.2020 мала місце часткова сплата основної заборгованості, то, відповідно, перервався строк спеціальної позовної давності для звернення до суду з цією вимогою і його перебіг почався спочатку: з 28.05.2020 по 27.11.2020 (включно);

по акту №241 від 27.11.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором, як і пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 03.12.2019 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 02.06.2020 (включно) ;

по акту №242 від 29.11.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором, як і пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 05.12.2019 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 04.06.2020 (включно);

по акту №243 від 03.12.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором, як і пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 10.12.2019 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 09.06.2020 (включно);

по акту №244 від 06.12.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором, як і пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 12.12.2019 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 11.06.2020 (включно);

по акту №245 від 10.12.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором, як і пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 17.12.2019 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по16.06.2020 (включно);

по акту №246 від 13.12.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором, як і пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 19.12.2019 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 18.06.2020 (включно);

по акту №247 від 16.12.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та відповідно спеціальна позовна давність давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором , пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 24.12.2019 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 23.06.2020 (включно);

по акту №248 від 18.12.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та відповідно спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором , пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 24.12.2019 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 23.06.2020 (включно);

по акту №249 від 19.12.2019 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором , пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 25.12.2019, і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 24.06.2020 (включно);

по акту №31/1 від 09.01.2020 прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення, та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором , пені, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 15.01.2020 і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто по 14.07.2020 (включно).

Окрім того, суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо продовження на строк дії карантину встановленого приписами ч.5 ст.315 ГК України спеціального (скороченого) шестимісячного строку позовної давності за вимогами перевізника про пред`явлення до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення, з огляду на наступне. Законом України від 30.03.2020р. №540-IX продовжено на час карантину визначені, зокрема, ст.258 ЦК України строки. Проте, як зазначено вище, спеціальний строк позовної давності за вимогами перевізника про пред`явлення до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення, встановлено не ст.258 ЦК України, а ч.5 ст.315 ГК України. При цьому суд зазначає, що вказаним Законом України від 30.03.2020р. №540-IX зміни у ст.315 ГК України не внесені, визначений ч.5 ст.315 ГК України строк на час дії карантину не продовжувався. Позивачем не доведено, що Законом України від 30.03.2020р. №540-IX чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом продовжено визначений ч.5 ст.315 ГК України строк позовної давності; доводи щодо продовження передбаченого ч.5 ст.315 ГК України строку позовної давності з підстав продовження визначених ст.258 ЦК України строків Позивачем не обґрунтовані.

Стосовно переривання позовної давності.

Згідно із статтею 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому при дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Згідно зі ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 266 Цивільного кодексу України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відтак, ст.266 ЦК України встановлює наслідки дії строку позовної давності стосовно додаткових вимог. Після закінчення строку позовної давності на головну вимогу автоматично вважається, що він закінчився і на додаткову вимогу. До головних вимог належить захист права, що існувало до його порушення, а додатковими є вимоги, що виникають з відносин, якими згідно із законом або договором забезпечується головна вимога. До них, зокрема можна віднести: вимогу про сплату неустойки (штрафу, пені), вимоги, що виникають із застави, поруки, гарантії та інших засобів забезпечення виконання зобов`язань, що передбачаються у ЦК.

Строк позовної давності на головні та додаткові вимоги обчислюється шодо кожної вимоги окремо.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

До дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Позивач вважає, що мало місце переривання перебігу позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення пені, оскільки відповідач вчиняв дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, а позивач звертався в суд із позовом про стягнення основного боргу.

Так, за доводами позивача такими діями є:

1) 31 грудня 2019 року - підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за періоди листопада та грудня 2019 року, що встановлено Рішенням Господарського суду від 11 січня 2021 року у справі 914/2070/20.

Так, дійсно, в розумінні ст.264 ЦК України до дій, які свідчать про визнання боргу належить, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Слід зазначити, що у даній справі спір не виник щодо суми основної заборгованості за виконані роботи ( надані послуги) з перевезення вантажів.

Стосовно акту звірки взаєморозрахунків.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (з врахуванням правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 грудня 2020 у справі №916/499/20).

Однак, слід зазначити, що підписання сторонами 31.12.2019 року акту звірки у якому зазначено розмір основного боргу за виконані роботи (надані послуги) з перевезення вантажів за період з листопада 2019 по грудень 2019 не може вважатись тією дією, яка перериває спеціальний строк позовної давності у шість місяці для звернення до суду з вимогою про стягнення основного боргу (17415,00 грн , акт №31/1 від 09.01.2020), як і пені, оскільки такий строк позовної давності почав свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 15.01.2020 і її перебіг тривав протягом шести місяців ( по 14.07.2020 включно), тоді як акт звірянння підписано до початку перебігу строку позовної давності (31.12.2019).

Знову ж таки, визнання основого боргу шляхом підписання акту звірки саме по собі не є доказом визнання боржником вимоги про стягнення пені, а відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеною вимогою.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що навіть, з моменту підписання між сторонами акту звірки взаєморозрахунків за період листопад - грудень 2019 року станом на 31.12.2019, тобто з 31.12.2019 до моменту звернення позивача в господарський суд Львівської області із даним позовом до відповідача про стягнення пені (29.01.2021) пройшло більше дванадцяти місяців, тобто також більше шести місяців.

2) 27 травня 2020 року - було отримано від відповідача оплату на суму 13 750,00 грн з призначенням платежу «Оплата за транспортні послуги згідно з Договором №28-09-2/18 від 28.09.19р.», що підтверджено доданою випискою до позовної заяви та встановлено судовим рішенням щодо стягнення основного боргу.

27 травня 2020 відповідач оплатив тільки частину боргу, як цього вимагало зобов`язання за договором перевезення вантажів, за Актом №240 здачі- прийняття робіт (надання послуг) від 26.11.2019 на суму 13750,00грн. Інша частина боргу за цим та за іншими Актами здачі-приймання робіт ним не оплачена. Відтак, зазначена дія не може свідчити про переривання строку позовної давності стосовно всієї суми заборгованості.

Слід зазначити, що вчиненням відповідачем дії з часткової сплати коштів в сумі 13750,00 грн. за прийняті від позивача роботи (надані послуги) по акту №240 від 26.11.2019 перервано перебіг позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за цим актом. Після переривання перебіг позовної давності щодо вимоги про сплату решти суми вартості робіт (наданих послуг) по акту №240 (тобто, щодо сплати 42500,00 грн. основного боргу) почався заново і час , що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Отже, спеціальний строк позовної давності щодо сплати 42500,00 грн. основного боргу - з 28.05.2020 по 28.11.2020.

Разом з тим, часткове визнання відповідачем основного боргу в сумі 13750,00 грн, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткової вимоги позивача (зокрема, пені) і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеною вимогою.

3) 07.08.2020 року - відповідач у відповіді від 07.08.2020 року №228 на претензію щодо основного боргу визнав його розмір, що встановлено Рішенням Господарського суду від 11 січня 2021 року у справі 914/2070/20 .

Щодо цих тверджень позивача суд зазначає наступне.

Спеціальна позовна давність у шість місяців для звернення позивача (як перевізника) до суду з позовом про стягнення з відповідача (як вантажовідправника) пені,- регулюється частиною 5 статті 315 ГК України.

Передбачений ч.ч.1-4 ст.315 ГК України порядок вирішення спорів щодо перевезень шляхом пред`явлення претензії, отримання відповіді на претензію, стосується позовів вантажовідправників (вантажоодержувачів) до перевізників, а не перевізників ( яким є позивач) до вантажовідправника ( яким є відповідач).

Знову ж таки, за загальним правилом, вчинення дій з визнання основого боргу саме по собі не є доказом визнання боржником вимоги про стягнення пені, а відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеною вимогою.

4) 14.08.2020 року - позивач подав позовну заяву в суд про стягнення основної суми заборгованості, що підтверджується загальнодоступними даними сайту судової влади та відкриттям провадження у справі справі 914/2070/20 19.08.2020 року щодо основного боргу, про що зазначено у Рішенні Господарського суду від 11 січня 2021 року у цій справі.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Слід зауважити, що зі змісту судових рішень у справі №914/2070/20 не вбачається, що мало місце звернення сторони із заявою про застосування позовної давності.

Однак, станом на 14.08.2020, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основного боргу за договором, як і пені спливла по актах : №241 від 27.11.2019; №242 від 29.11.2019; №243 від 03.12.2019; №244 від 06.12.2019; №245 від 10.12.2019; №246 від 13.12.2019; №247 від 16.12.2019№248 від 18.12.2019; №249 від 19.12.2019 №31/1 від 09.01.2020.

Згідно ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ( стягнення пені, зокрема).

Щодо вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 42500,00 грн по акту №240 (оскільки мало місце переривання строку позовної давності) строк позовної давності сплив 28.11.2020. Щодо вимоги про стягнення основного боргу по акту №31/1 від 09.01.2020 строк позовної давності сплив 14.07.2020 .

Однак :

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3677/17 та від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц.

Предметом позову у справі №914/2070/20 було стягнення основного боргу за виконані роботи (надані послуги) за договором перевезення вантажів, а у даній справі (№914/301/21) - предметом позову є стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Доводи позивача про переривання строку позовної давності у зв`язку із зверненням до суду про стягнення основної заборгованості у справі №914/2070/20 не є підставою для переривання строку позовної давності в розумінні ст. 264 ЦК України, оскільки предметом позову у даній справі є не частина вимоги (частина суми основного боргу), а окремий предмет позову -зокрема, штрафна санкція (пеня), яка за своєю правовою природою не є частиною основного боргу, а є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Матеріально-правові підстави у цих справах є різними.

Вкотре суд зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Про порушення свого права позивач довідався від дня, коли від відповідача не поступили платежі за виконані роботи (надані послуги) з перевезення вантажів у передбачений договором строк (тобто, по кожному акту здачі-приймання робіт (надання послуг), зокрема).

Позовна давність за вимогою про стягнення пені не переривалась у зв`язку з пред`явленням позову в межах справи №914/2070/2 про стягнення заборгованості.

Як встановлено судом, визнається сторонами та вбачається із матеріалів справи, зокрема, відмітки відділення поштового зв`язку про прийняття до пересилки рекомендованого поштового відправлення №7900063216522, позивач звернувся до господарського суду із даним позовом 29.01.2021р. (тобто зі спливом шестимісячного строку позовної давності щодо пред`явлення перевізником до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення).

Оскільки позовна давність щодо стягнення з відповідача пені є пропущеною то, як наслідок (в розумінні ч.4 ст.267 ЦК України), є підставою для відмови в позові в цій частині заявлених позовних вимог.

Стосовно заяви позивачав ( вх.№29794/21 від 09.12.21) про поновлення строку позовної давності, у якій позивач, просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності про стягнення, зокрема, пені у справі №914/301/21 та поновити його.

Згідно із ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Суд, оцінюючи поважність зазначених у заяві причин пропущення позивачем строку звернення до суду, зазначає таке.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою № 23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Позивач довідався про порушення свого права в перший день прострочення виконання зобов`язання відповідачем з оплати наданих послуг у встановлені договором строки,за кожним актом, про що детально описано вище в рішенні.

Про те, що з першого дня прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення (по кожному акту окремо) у позивача виникло право на нарахування пені, що спеціальна позовна давність ( стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення пені почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання, як це передбачено нормами чинного законодавства, позивачу було відомо.

Слід також зазначити, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності ( про що неодноразово вже зазначено судом) починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його прав, а не від дня, коли таке порушення було підтверджено судовим рішенням.

Як вірно зазначив відповідач, не може вважатись причиною (поважною причиною) неподання позивачем позову, зокрема з вимогою про стягнення пені, його бажання дочекатися рішення суду у справі №914/2070/20.

Адже, між сторонами укладено двосторонній договір перевезення вантажів, у якому останні шляхом вільного волевиявлення визначили права та обов`язки перевізника та вантажовідправника, строки та порядок виконання зобов`язань кожної сторони договору, а також передбачили відповідальність, у випадку порушення сторонами взятих на себе зобов`язань.

Сторони вчиняли дії , відповідно до умов , погоджених ними у договорі перевезення вантажів. Зокрема, сторони підписали акти здачі-приймання робіт (надання послуг) без зауважень та претензій одна до одної, у яких погодили вартість виконаних робіт (наданих послуг), відповідно, вартість наданих послуг ( погоджена в актах) , строки виконання грошових зобов`язань ( згідно п.2.4 договору) були відомі позивачу, а виходячи з конкретних обставин стосовно виконання відповідачем основного зобов`язання, позивач не міг не знати про своє право на застосування до відповідача за порушення строків виконання грошових зобов`язань відповідальності, передбаченої п.4.4 договору та, про його право на звернення до суду з вимогорю про стягнення пені.

За наведеного вище, необхідність в підтвердженні суми основного боргу судовим рішенням, перш ніж звернутись з позовом про стягнення пені, позивачем не доведена, а до його тверджень про «виправдане очікування» суд відноситься критично і не вважає такі доводи останнього поважними причининами пропуску спеціального строку позовної давності на звернення до суду з позовом стосовно стягнення пені.

Принагідно, суд вбачає за доцільне звернути увагу позивача, що оскільки відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається саме у разі пред`явлення особою позову до боржника, то новий перебіг строку позовної давності, за загальним правилом, рахується з часу предявлення позову, а не з часу набрання рішенням суду законної сили.

Тому, посилання позивача на рух справи № 914/2070/20 (як то: тимчасова непрацездатність судді Щигельської О.І. (головуючої судді у справі) у жовтні 2020 р, очікування позивача на закінчення розгляду цієї справи 20.11.2020, прийняття рішення 11.01.201 , як і дата складення повного його тексту - 21.01.2021), не обгрунтовують поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності на звернення до суду 29.01.2021 р з вимогою про стягнення пені, не є тими діями, вчинення яких свідчить про переривання позовної давності , як і не є поважними причинами пропуску позивачем строку позовної давності.

Інші, наведені позивачем у заяві доводи, не заслуговують на увагу, оскільки , на переконання суду, не можуть свідчити (обгрунтовувати) поважність причин пропуску позовної давності в частині заявленої вимоги про стягнення пені.

При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що лише власна недбалість, відсутність реальних дій щодо захисту свого права та незнання закону призвели до наслідків, які згідно ст. 68 Конституції України, принципам змагальності та диспозитивності є виключно особистою відповідальністю позивача.

Позивачем не доведено, а судом не встановлено тієї обставини ( чи обставин), що строк звернення позивача до суду з вимогою про стягнення пені було пропущено з поважних причин, які спричинили своєчасне пред`явлення позову щодо стягнення пені неможливим або утрудненим.

За наведеного, суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся з позовом у даній справі у якому заявив вимогу про стягнення пені, після спливу позовної давності, поважних причин її пропуску не повідомив, отже, відсутні підстави для задоволення позову після спливу позовної давності, яка передбачена законодавством до правовідносин з перевезення вантажів в частині вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 45143,85 грн. пені.

Стосовно вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 зі справи № 3-1522гс16, у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 зі справи № 922/4099/17, від 03.07.2019 зі справи № 541/3253/15-ц.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позов підлягає до задоволення частково, а саме, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача 3% річних в сумі 19716,20 грн та 48 185,46 грн. інфляційних втрат.

В задоволенні позову в частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 1,14 грн. та 366,96 грн пені в позові слід відмовити за безпідставністю.

В частині вимоги про стягнення 45143,85 грн пені суд відмовляє у її задоволенні, у зв`язку із пропуском позовної давності.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача у розмірі 1359,03 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241, 326, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» (79019, м. Львів, вул. Жовківська, буд. 18; ідентифікаційний код 03348465) на користь Фермерського господарства «Агро Захід Буг» (80513, Львівська область, Буський район, с. Ленарівка; ідентифікаційний код 33963488) 19716,20 грн. 3% річних, 48185,46 грн. інфляційних втрат, 1359,03 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

В засіданні 11.01.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді, роботою суду в умовах воєнного стану, повний текст рішення підписано 18.03.2022.

Суддя Кітаєва С.Б.