Постанова

від 03.10.2022 по справі 914/301/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2022 р. Справа №914/301/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіКравчук Н.М.

суддівКордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.

розглянувшиапеляційну скаргу Львівського комунального підприємства Транспортна фірма Львівспецкомунтранс б/н від 07.04.2022 (вх. № ЗАГС 01-05/817/22 від 12.04.2022)

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 11.01.2022 (суддя Кітаєва С.Б., повний текст складено 18.03.2022)

у справі № 914/301/21

за позовом:Фермерського господарства Агро Захід Буг (надалі ФГ Агро Захід Буг), с.Ланерівка Буського району Львівської області

до відповідача:Львівського комунального підприємства Транспортна фірма Львівспецкомунтранс (надалі ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс), м.Львів

про стягнення 113 413,61 грн.

за участю учасників справи: не викликалися

ВСТАНОВИВ:

ФГ Агро Захід Буг звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс про стягнення 76683,67 грн., з яких: 45510,81грн - пені, 13800,94 грн - 3% річних, 17371,92 грн - інфляційних втрат.

В подальшому ФГ Агро Захід Буг звернулося до Господарського суду Львівської області з заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 113413,61 грн., з яких 45510,81 грн. пені, 19717,34 грн. 3% річних, 48185,46 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 у справі № 914/301/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс на користь ФГ Агро Захід Буг 19 716,20 грн 3% річних, 48 185,46 грн інфляційних втрат та 1359,03 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договорами про перевезення вантажів у частині повноти та своєчасності оплати вартості цих послуг. Оскільки судом встановлено порушення строків, визначених сторонами у договорах, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України, якими передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Перерахувавши суму 3% річних, місцевий господарський суд встановив, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення частково, на суму 19 716,20 грн. Відмовляючи в частині стягнення пені, суд першої інстанції враховував подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності та зазначив, що позивачем не наведено поважних причин пропуску такого, відтак, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені за спливом строку позовної давності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції був зобов`язаний залишити даний позов без розгляду, оскільки у даній справі невірно сплачений судовий збір, однак в порушення норм ст.226 ГПК України вказаних дій не вчинив.

Окрім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тому, на думку апелянта, позивачем пропущено строк на подання позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2022 справу №914/301/21 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді: Кордюк Г.Т. та Плотніцький Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 у справі № 914/301/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи про їхнє право протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.

Учасники даного судового процесу були повідомлені про нього згідно контактних даних, відомості про які містяться в матеріалах справи. Крім того, процесуальні документи апеляційного суду у порядку, встановленому Законом України Про доступ до судових рішень, були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Позивач та відповідач в строки, визначені судом, жодних заяв та клопотань не подали.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів відповідача заперечує, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.

28.09.2018 між ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс (замовник) та ФГ Агро Захід Буг (виконавець/перевізник) укладено Договір №28-09-2/18 на перевезення вантажів, відповідно до умов якого замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов`язання здійснювати перевезення вантажів замовника. Надані послуги мають відповідати Правилам перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні та Правилам дорожнього руху (п.1.1) (а.с. 9-11 т.1).

До вказаного Договору вносились зміни та доповнення додатковим договором від 28.11.2018. Водночас, згідно додаткового договору від 01.10.2019, додатковий договір від 28.11.2018 змінено, а усі доповнення новою редакцією відмінено (п.1), доповнені п. 2.5, 2.6, 2.7, 3.2.5, 3.2.6, 3.3.7 вважаються нечинними та такими, що не застосовуються до договору №28-09-2/18 на перевезення вантажів від 28.09.2018 (п.2). Цей Додатковий договір є невід`ємною складовою Договору №28-09-2/18 на перевезення вантажів від 28.09.2018, його умови застосовуються до відносин сторін, що виникли до його укладення з 28.09.2018 (п.4).

Так, за умовами у п.1.2 Договору №28-09-2/18 від 28.09.2018, перевізник зобов`язується доставити вантажі до пункту призначення в установлений договором строк та видати їх уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу, а замовник зобов`язується вчасно сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, відповідно до умов договору та на підставі наданих перевізником документів (п.1.2). Перевезення здійснюються автотранспортом перевізника на підставі товарно-транспортних накладних, належним чином оформлених за формою, встановленою чинним законодавством (п.1.3). Відстань та місце призначення вантажу визначаються відповідно до товарно-транспортної накладної та відстаней, встановлених Львівською обласною державною адміністрацією (п.1.5).

Згідно з п. 2.1 Договору вартість кожного окремого перевезення та сума оплати послуг перевезення визначається згідно тарифів, передбачених цим Договором. При цьому вартість перевезення розраховується з дотриманням граничної вартості перевезення побутових відходів, розрахованої на 1 км додаткового пробігу транспортного засобу, визначеної Рішенням Львівської міської ради №455 від 21.06.2016 (зі змінами та доповненнями) та не може перевищувати 15,00грн. за 1 км пробігу в обидві сторони (по кругу).

Пунктом 2.2 Договору визначено, що ціна договору становить загальна вартість отриманих за цим Договором послуг, яка визначається відповідно товарно-транспортним (подорожнім) документам з відміткою одержувача та акту (актів) приймання-передачі виконаних послуг по перевезенню вантажів.

Оплата здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок перевізника або в іншій формі, не забороненій чинним законодавством України (п.2.3).

Розрахунки по даному Договору, за наявності повного пакету документів, які підтверджують факт доставки вантажу, проводяться після підписання сторонами акту наданих послуг, в такому порядку: 100% від вартості наданих послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі послуг (п.2.4).

Відповідно до п.4.3 Договору за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

У разі прострочення виконання грошових зобов`язань сторони сплачують пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (п.4.4 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що з листопада 2019 року до січня 2020 року позивачем надавались передбачені Договором послуги, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №240 від 26.11.2019, №241 від 27.11.2019, №242 від 29.11.2019, №243 від 03.12.2019, №244 від 06.12.2019, №245 від 10.12.2019, №246 від 13.12.2019, №247 від 16.12.2019, №248 від 18.12.2019, №249 від 19.12.2019,№31/1 від 09.01.2020 на загальну суму 397 415,00 грн.

Грошові зобов`язання з оплати вартості наданих послуг мали бути виконані відповідачем протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін актів приймання-передачі послуг, а саме:

- по акту №240 від 26.11.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 56 250,00 грн у період з 27.11.2019 по 02.12.2019 (включно);

- по акту №241 від 27.11.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 18750,00 грн у період з 28.11.2019 по 02.12.2019 (включно);

- по акту №242 від 29.11.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 56250,00 грн у період з 30.11.2019 по 04.12.2019 (включно);

- по акту №243 від 03.12.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 56 250,00 грн у період з 04.12.2019 по 09.12.2019 (включно);

- по акту №244 від 06.12.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 56250,00 грн у період з 07.12.2019 по 11.12.2019 (включно);

- по акту №245 від 10.12.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 56250,00 грн у період з 11.12.2019 по 16.12.2019 (включно);

- по акту №246 від 13.12.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 37500,00 грн у період з 14.12.2019 по 18.12.2019 (включно);

- по акту №247 від 16.12.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 37500,00 грн у період з 17.12.2019 по 23.12.2019 (включно);

- по акту №248 від 18.12.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 18750,00 грн у період з 19.12.2019 по 23.12.2019 (включно);

- по акту №249 від 19.12.2019 відповідач зобов`язаний був оплатити 18750,00 грн у період з 20.12.2019 по 24.12.2019 (включно);

- по акту №31/1 від 09.01.2020 відповідач зобов`язаний був оплатити 17415,00 грн у період з 10.01.2020 по 14.01.2020 (включно).

Проте, ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс взяті на себе зобов`язання щодо оплати в строки, передбачені Договором №28-09-2/18, не здійснив.

У серпні 2020 ФГ Агро Захід Буг звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс про стягнення 397 415,00 грн заборгованості.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2021 у справі №914/2070/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021, позов задоволено. Стягнуто з ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс на користь ФГ Агро Захід Буг 397 415,00 грн основного боргу.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, ФГ Агро Захід Буг звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс про стягнення 113 413,61 грн., з яких: 45 510,81 грн пені, 19717,34 грн 3% річних, 48185,46 грн інфляційних втрат.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Приписами ст. 11 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначалося вище, між сторонами у справі було укладено Договір №28-09-2/18 на перевезення вантажів, а відтак, між ними виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України та параграфів 1 і 3 глави 54 ЦК України.

У ч.ч. 1, 2 ст.306 ГК України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Аналіз приписів частин першої, другої ст. 307 ГК України дозволяє дійти висновку, що правовідносини щодо організації перевезення вантажу, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов`язуєтеся доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, факт укладення такого господарського договору підтверджується складенням перевізного документа відповідно до вимог законодавства.

Згідно з ч.1 ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Згідно ст.311 ГК України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Цивільним кодексом України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2021 у справі № 914/2070/20, ЛКП ТФ Львівспецкомунтранс взяті на себе зобов`язання щодо оплати наданих послуг перевезення згідно Договору №28-09-2/18, належним чином не виконував.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 4.4. Договору у разі прострочення виконання грошових зобов`язань сторони сплачують пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Згідно з п. 2.4 Договору розрахунки по даному Договору, за наявності повного пакету документів, які підтверджують факт доставки вантажу, проводяться після підписання сторонами акту наданих послуг, в такому порядку: 100% від вартості наданих послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі послуг.

Відтак, як було зазначено вище, грошові зобов`язання з оплати вартості наданих послуг, мали бути виконані відповідачем :

по акту №240 від 26.11.2019 у період з 27.11.2019 по 02.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн;

по акту №241 від 27.11.2019 - у період з 28.11.2019 по 02.12.2019 (включно), сума боргу 18750,00 грн;

по акту №242 від 29.11.2019- у період з 30.11.2019 по 04.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн;

по акту №243 від 03.12.2019- у період з 04.12.2019 по 09.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн ;

по акту №244 від 06.12.2019 - у період з 07.12.2019 по 11.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн;

по акту №245 від 10.12.2019- у період з 11.12.2019 по 16.12.2019 (включно), сума боргу 56250,00 грн;

по акту №246 від 13.12.2019 - у період з 14.12.2019 по 18.12.2019 (включно), сума боргу 37500,00 грн;

по акту №247 від 16.12.2019- у період з 17.12.2019 по 23.12.2019 (включно), сума боргу 37500,00 грн;

по акту №248 від 18.12.2019- у період з 19.12.2019 по 23.12.2019 (включно), сума боргу 18750,00 грн;

по акту №249 від 19.12.2019 у період з 20.12.2019 по 24.12.2019 (включно), сума боргу 18750,00 грн;

по акту №31/1 від 09.01.2020 у період з 10.01.2020 по 14.01.2020 (включно), сума боргу 17415,00 грн.

Як вбачається із проведеного позивачем розрахунку пені, останній нараховує пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання окремо по кожному акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

Здійснивши власний перерахунок пені, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що позивачем невірно вказано початок перебігу строку для нарахування пені за невиконання грошового зобов`язання по кожному із актів здачі-приймання робіт (надання послуг); неправомірно враховано дату проведення часткової оплати наданих послуг (27.05.2020) в розрахунок пені по Акту №240 від 26.11.2019.

Відтак, вірним є наступний розрахунок пені :

по акту №240 від 26.11.2019: за період з 03.12.2019 по 26.05.2020 від суми боргу 56250,00 грн : пеня становить 6063,74 грн;

за період з 27.05.2020 по 31.05.2020 від суми боргу 42500,00 грн: пеня становить 74,32 грн;

по акту №241 від 27.11.2019 за період з 03.12.2019 по 31.05.2020 від суми боргу 18750,00 грн: пеня становить 2054,03 грн.;

по акту №242 від 29.11.2019 за період з 05.12.2019 по 02.06.2020 від суми боргу 56250,00 грн: пеня становить 6115,73 грн.;

по акту №243 від 03.12.2019 за період з 10.12.2019 по 07.06.2020 від суми боргу 56250,00 грн: пеня становить 5999,81 грн.;

по акту №244 від 06.12.2019 за період з 12.12.2019 по 09.06.2020 від суми боргу 56250,00 грн: пеня становить 5953,45 грн.;

по акту №245 від 10.12.2019 за період з 17.12.2019 по 14.06.2020 від суми боргу 56250,00 грн: пеня становить 5843,74 грн.;

по акту №246 від 13.12.2019 за період з 19.12.2019 по 16.06.2020 від суми боргу 37500,00 грн: пеня становить 3864,94 грн.;

по акту №247 від 16.12.2019 за період з 24.12.2019 по 21.06.2020 від суми боргу 37500,00 грн: пеня становить 3787,72 грн;

по акту №248 від 18.12.2019 за період з 24.12.2019 по 21.06.2020 від суми боргу 18750,00 грн: пеня становить 1893,86 грн.;

по акту №249 від 19.12.2019 за період з 25.12.2019 по 22.06.2020 від суми боргу 18750,00 грн: пеня становить1886,14 грн.;

по акту №31/1 від 09.01.2020 за період з 15.01.2020 по 14.07.2020 від суми боргу 17415,00 грн: сума пені становить 1606,37 грн.

Таким чином, з наведеного вбачається, що сума пені становить 45143,85 грн, заявлена до стягнення сума пені в розмірі 366,96 грн є безпідставною (45510,81 грн - 45143,85 грн = 366,96 грн).

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 19 717,34 грн 3% річних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сума 3% річних підлягає до задоволення частково, в розмірі 19 716,20 грн. Заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 1,14 грн є безпідставною (19 717,34 грн - 19 716,20 грн = 1,14 грн), тому в цій частині до задоволення не підлягає.

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що розрахунок позивача в цій частині є вірним та до стягнення з відповідача підлягає 48 185,46 грн інфляційних втрат.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що суд першої інстанції здійснив вірні розрахунки пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до прийняття рішення у даній справі було подано заяву про застосування позовної давності.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 року у справі № 911/3680/17.

За змістом ст. 256, ст. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Приписами ч.3 ст.925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Частиною п`ятою статті 315 ГК України встановлено, що для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Таким чином, враховуючи те, що між сторонами укладений Договір №28-09-2/18 від 28.09.2018, згідно якого відповідач, як замовник, доручає, а позивач, як перевізник, здійснює перевезення вантажів замовника і такі послуги мають відповідати Правилам перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, то, з огляду на об`єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів, закріплене в статті 306 ГК України, а відтак на нього, разом із нормами ЦК України, Законів України Про транспорт, Статуту автомобільного транспорту та інших законодавчих актів поширюються й норми ГК України, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси договору перевезення.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відтак, ст.266 ЦК України встановлює наслідки дії строку позовної давності стосовно додаткових вимог. Після закінчення строку позовної давності на головну вимогу автоматично вважається, що він закінчився і на додаткову вимогу. До головних вимог належить захист права, що існувало до його порушення, а додатковими є вимоги, що виникають з відносин, якими згідно із законом або договором забезпечується головна вимога. До них, зокрема можна віднести: вимогу про сплату неустойки (штрафу, пені), вимоги, що виникають із застави, поруки, гарантії та інших засобів забезпечення виконання зобов`язань, що передбачаються у ЦК.

Строк позовної давності на головні та додаткові вимоги обчислюється шодо кожної вимоги окремо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач довідався про порушення свого права та про початок перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення пені на 6-ий календарний день після моменту підписання сторонами кожного із актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відтак, виходячи із вищевказаних положень ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України та положень п. 2.4 договору, з 6-го календарного дня з моменту підписання сторонами кожного із актів здачі-приймання робіт (надання послуг) почалось прострочення виконання обов`язку відповідача по оплаті наданих послуг з перевезення вантажів за договором, та відповідно, спеціальна позовна давність (шість місяців - ст. 315 Господарського кодексу України) для позивача для звернення в суд із вимогою до відповідача про стягнення основної заборгованості за договором, що є основною вимогою, та про стягнення пені , що є додатковою вимогою, почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг з перевезення вантажів за договором, і її перебіг тривав протягом шести місяців.

Таким чином, по акту №240 від 26.11.2019 строк позовної давності мав почати свій перебіг з 03.12.2019 і тривати протягом шести місяців, тобто по 02.06.2020 (включно). Однак, оскільки 27.05.2020 мала місце часткова сплата основної заборгованості, то, відповідно, перервався строк спеціальної позовної давності для звернення до суду з цією вимогою і його перебіг почався спочатку: з 28.05.2020 по 27.11.2020 (включно);

По акту №241 від 27.11.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 03.12.2019 і тривав по 02.06.2020 (включно);

По акту №242 від 29.11.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 05.12.2019 і тривав по 04.06.2020 (включно);

По акту №243 від 03.12.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 10.12.2019 і тривав по 09.06.2020 (включно);

По акту №244 від 06.12.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 12.12.2019 і тривав по 11.06.2020 (включно);

По акту №245 від 10.12.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 17.12.2019 і тривав по 16.06.2020 (включно);

По акту №246 від 13.12.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 19.12.2019 і тривав по 18.06.2020 (включно);

По акту №247 від 16.12.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 24.12.2019 і тривав по 23.06.2020 (включно);

По акту №248 від 18.12.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 24.12.2019 і тривав по 23.06.2020 (включно);

По акту №249 від 19.12.2019 строк позовної давності почав свій перебіг з 25.12.2019, і тривав по 24.06.2020 (включно);

По акту №31/1 від 09.01.2020 строк позовної давності почав свій перебіг з 15.01.2020 і тривав по 14.07.2020 (включно).

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду із даним позовом 29.01.2021, тобто зі спливом шестимісячного строку позовної давності щодо пред`явлення перевізником до вантажовідправника позову.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовна давність щодо стягнення з відповідача пені є пропущеною, що є підставою для відмови в позові в цій частині.

Стосовно не застосування місцевим господарським судом строку позовної давності до позову в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 ЦК України, на що покликається скаржник у апеляційній скарзі, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16, у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 03.07.2019 у справі № 541/3253/15-ц, від 18.05.2022 справі № 918/650/21.

Відтак, місцевий господарський суду дійшов правильного висновку, що до стягнення підлягають 3% річних в сумі 19716,20 грн та 48 185,46 грн. інфляційних втрат.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний залишити даний позов без розгляду, оскільки позивачем був невірно сплачений судовий збір, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 2270,00 грн.

З наведеного вбачається, що за подання до господарського суду позовної заяви про стягнення боргу в розмірі 113 413,61 грн позивачу необхідно було сплатити 2270,00 грн. судового збору.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що до матеріалів позовної заяви було долучено платіжний документ №91160 від 29.01.2021 про сплату судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

Таким чином, позивачем було сплачено судовий збір у встановленому Законом України Про судовий збір порядку та розмірі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006) та у справі Трофимчук проти України (Рішення ЄСПЛ від 28.10.2010), в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи викладені в апеляційній скарзі та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства Транспортна фірма Львівспецкомунтранс залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 у справі № 914/301/21 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку та в строки, передбаченні ст.ст. 287-288 ГПК України.

5.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий-суддяН.М. Кравчук

СуддіГ.Т. Кордюк

Б.Д. Плотніцький