Рішення

від 20.03.2022 по справі 707/876/21

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

707/876/21

2/707/79/22

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

21 березня 2022 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді - Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання - Хандусь І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області; про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача за довіреністю - адвокат Хмельницька Л.М., в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 , у якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог /а.с. 132/, просить суд:

- визначити, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить по Ѕ частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1152 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 7124983000:02:004:0167, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_6 . Останнє місце проживання ОСОБА_6 було за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли: - домоволодіння по АДРЕСА_1 ;?- земельна ділянка площею 0,1152 га, розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124983000:02:004:0167, яка належить спадкодавцеві на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 126750 від 12 грудня 2008 року. За життя, 02 вересня 2008 року, ОСОБА_6 склав заповіт, згідно якого все майно, що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, на що він за законом буде мати право, заповів онукам - відповідачам у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5, а в разі неприйняття ними спадщини або їх відмови від прийняття спадщини - заповів сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6. За інформацією позивача, у шестимісячний строк після смерті ОСОБА_6 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були подані заяви до Черкаської районної державної нотаріальної контори, згідно яких вони приймають спадщину за заповітом. Крім того, на день смерті ОСОБА_6 разом з ним була зареєстрована його дружина та матір позивача ОСОБА_5 , яка за життя звернулася до Черкаської районної державної нотаріальної контори із заявою про відмову від виділу їй обов`язкової частки спадщини після смерті ОСОБА_6 , однак претендувала на виділ своєї частини майна із спільного майна подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, так і не виділивши свою частку із спільного майна подружжя, а саме 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . При цьому, за життя, 15 вересня 2020 року, ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право, заповіла позивачу у справі ОСОБА_1 . Останнім місцем проживання ОСОБА_5 є домоволодіння АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_5 разом з нею ніхто не був зареєстрований. ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернувся до Черкаської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_5 . Таким чином, позивач претендує на невиділену частку із спільного майна подружжя, на яку ОСОБА_5 претендувала за життя, однак не встигла виділити її із спільного майна подружжя та померла. Отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом позивач не взмозі у зв`язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно. Водночас, представник позивача стверджує, що батьки позивача у справі ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , які одружилися 12 жовтня 1968 року, саме у період шлюбу побудували спірний житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , ввели його в експлуатацію, отримали на нього правовстановлюючий документ, а саме свідоцтво про право власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 10 червня 2002 року, видане на підставі розпорядження голови Черкаської райдержадміністрації від 30 травня 2002 року, та зареєстрували право власності у компетентних органах. Відтак, вказане домоволодіння, на переконання представника позивача, є спільною сумісною власністю подружжя. В обґрунтування позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1152 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 7124983000:02:004:0167, представник позивача, посилаючись на норми ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч.ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України, а також пункт 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зазначає, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди, до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. З урахування смерті обох співвласників житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , для реалізації спадкових прав позивача, представник позивача також просить суд виділити частку спадкодавця ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 25 травня 2021 року позов залишено без руху, з наданням позивачу часу для усунення недоліків /а.с. 47-50/.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 11 червня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19 липня 2021 року, запропоновано відповідачам протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також витребувано в Черкаській районній державній нотаріальній конторі копії спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 84-86/.

19 липня 2021 року за клопотанням представника відповідачів - адвоката Лінніка М.С. проведення підготовчого розгляду справи відкладено до 05 жовтня 2021 року.

30 серпня 2021 року представником відповідачів - адвокатом Лінніком М.С., в інтересах відповідачів ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 , подано до канцелярії суду зустрічну позовну заяву про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом /а.с. 141-145/.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2021 року прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, подану представником позивача за довіреністю - адвокатом Хмельницькою Л.М., що надійшла на адресу суду 29 липня 2021 року; зустрічну позовну заяву про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, що надійшла до канцелярії суду 30 серпня 2021 року, повернуто представнику відповідачів - адвокату Лінніку М.С. з доданими до неї документами; залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - орган опіки та піклування - Службу у справах дітей Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області; зобов`язано позивача направити третій особі копію позовної заяви з додатками; підготовче судове засідання відкладено до 11 листопада 2021 року /а.с. 156-161/.

11 листопада 2021 року за клопотанням представника відповідачів - адвоката Лінніка М.С. проведення підготовчого розгляду справи відкладено до 20 грудня 2021 року.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 08 лютого 2022 року, встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі /а.с. 187-190/.

08 лютого 2022 року у зв`язку з перебуванням головуючої судді у справі Миколаєнко Т.А. на лікарняному справу було знято з розгляду, чергове судове засідання призначено на 21 березня 2022 року.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача за довіреністю - адвокат Хмельницька Л.М. у адресованій суду заяві просила дану справу слухати без її участі, заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, на задоволенні позову наполягала /а.с. 185/.

Представник відповідачів за договорами - адвокат Ліннік М.С. також скерував на адресу суду заяву, у якій просив підготовче судове засідання та подальші судові засідання проводити без його участі та без участі відповідачів по справі, самостійної правової позиції по суті спору не висловив, поклався на розсуд суду /а.с. 184/.

Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачі не скористалися.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Служби у справах дітей Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області про причини неявки суд не повідомив. Із заявами, клопотаннями, у тому числі про відкладення розгляду справи, не звертався.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги думки учасників справи, викладені ними у поданих до суду письмових заявах, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_4 помер ОСОБА_6 , що стверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Дубіївської сільської ради Черкаського району Черкаської області 01 квітня 2014 року, актовий запис № 19 /а.с. 59/.

За життя, 02 вересня 2008 року, ОСОБА_6 склав заповіт, згідно якого все майно, що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, на що він за законом буде мати право, заповів онукам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5, а в разі неприйняття ними спадщини або їх відмови від прийняття спадщини - заповів сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 /а.с. 67/.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне йому майно, до складу якої увійшли:

- домоволодіння по АДРЕСА_1 , що належало померлому згідно Свідоцтва про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 , виданого Черкаською районною державною адміністрацією 10 червня 2002 року на підставі розпорядження голови Черкаської райдержадміністрації № 200 від 30 травня 2002 року /а.с. 69/;

- земельна ділянка площею 0,1152 га, розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124983000:02:004:0167, що підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 126750 від 12 грудня 2008 року та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну № НВ-7116270762021 від 26 квітня 2021 року /а.с. 68, 78-80/.

Відповідно до копій довідок, виданих адміністратором територіального підрозділу відділу ЦНАП Клименко ВС, за померлим ОСОБА_6 рахувався житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у якому він був зареєстрований і проживав до дня смерті. На день його смерті у цьому будинку також була зареєстрована і проживала дружина покійного - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час у будинку ніхто не зареєстрований і не проживає. Земельні ділянки розмірами 0,1152 га та 0,1807 га приватизовані, державні акти на них видано. Заборони на будинок і земельні ділянки відсутні. Наразі будинок рахується за ОСОБА_5 /а.с. 64/.

Згідно з висновком ФОП ОСОБА_7 від 17 березня 2021 року, ринкова вартість об`єкта оцінки, а саме Ѕ частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд та Ѕ частки земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , становить 84 100 гривень 00 копійок /а.с. 74/.

Відповідно до копії Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 12 жовтня 1968 року, 12 жовтня 1968 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений шлюб /а.с. 63/.

За життя, 15 вересня 2020 року, ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право, заповіла позивачу в справі ОСОБА_1 /а.с. 103/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що стверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 22 жовтня 2020 року виконавчим комітетом Дубіївської сільської ради Черкаського району Черкаської області, актовий запис № 39 /а.с. 60/.

Згідно з відомостями, які надійшли на запит суду від Черкаської районної державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведено спадкову справу № 582/2014. Із заявою про виділ частки із спільного майна подружжя на майно, яке було придбане у період перебування з померлим у зареєстрованому шлюбі, згідно статей 60-65 СК України, 26 вересня 2014 року до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_5 . Свідоцтва про право на спадщину не видавались. У матеріалах спадкової справи наявна копія заповіту від імені ОСОБА_6 , посвідченого Дубіївською сільською радою Черкаського району Черкаської області 02 вересня 2008 року № 392. Спадкоємицею, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, є ОСОБА_5 , яка на обов`язкову частку у спадщині не претендує /а.с. 107/.

При цьому, суд констатує, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не було укладено договору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а за життя ОСОБА_5 не встигла виділити свою частку в спільному майні та отримати на неї правовстановлюючий документ.

Крім того, із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6 , вбачається, що 18 червня 2021 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 до Черкаської районної державної нотаріальної контори звернулася відповідач у справі ОСОБА_2 /а.с. 117/.

Постановою державного нотаріуса Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н.В. № 646/02-31 від 03 липня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що жодних оригіналів документів, підтверджуючих право власності на спадкове майно, остання не надала, а також у зв`язку з тим, що в матеріалах спадкової справи наявне повідомлення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 червня 2021 року (цивільна справа № 707/876/21) про звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Відтак, відповідно до ст. 42 Закону України «Про нотаріат», вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом /а.с. 118-119/.

Згідно з відомостями, які надійшли на запит суду від Черкаської районної державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу № 118/2021. Із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори 16 березня 2021 року звернувся позивач у справі ОСОБА_1 . Свідоцтва про право на спадщину не видавались. У матеріалах спадкової справи наявний заповіт від імені ОСОБА_5 , посвідчений Дубіївською сільською радою Черкаського району Черкаської області 15 вересня 2020 року за № 54. Даними про осіб, які б претендували на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_5 , нотаріальна контора не володіє /а.с. 96/.

Разом з тим, із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що 17 березня 2021 року до нотаріуса звернувся позивач у справі ОСОБА_1 з проханням надати йому письмову відповідь про те, чому не можливо оформити спадщину після ОСОБА_5 , із врахуванням того, що за життя остання не виділила частку із спільного майна подружжя та померла /а.с. 115/.

У відповідь на вказану заяву листом за № 384/02-14 від 08 квітня 2021 року завідувач Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н.В. роз`яснила, що ОСОБА_5 за життя не виділила свою частку у спільному майні подружжя і не отримала свідоцтво про право власності на вказане майно. Оскільки нотаріус не наділений повноваженнями самостійно виділяти частку із спільного майна подружжя - відсутня можливість визначити склад спадкового майна, а тому підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину немає /а.с. 116/.

За вказаних обставин позивач не може реалізувати свої спадкові права.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.

Як уже зазначалося, спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 належало ОСОБА_6 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно Свідоцтва про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 , виданого Черкаською районною державною адміністрацією 10 червня 2002 року на підставі розпорядження голови Черкаської райдержадміністрації № 200 від 30 травня 2002 року /а.с. 17/.

Здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на той час регулювалося підзаконними нормативними актами, зокрема, Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, яке втратило чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012.

У пункті 6 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, що є Додатком 1 до вказаного Тимчасового положення, зазначені свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

Відтак, судом установлено, щоОСОБА_6 за життя, відповідно до вимог чинного на той час законодавства, набув право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 .

Водночас, відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20.06.1969 року, чинного на час набуття ОСОБА_6 у власність вказаного домоволодіння, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За змістом статті 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20.06.1969 року в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно з вимогами статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, за змістом вищезазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.

Режим спільної сумісної власності для майна, придбаного подружжям за час шлюбу, встановлює і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , набутий у власність ОСОБА_6 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

За змістом статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

У матеріалах справи відсутні дані щодо письмових домовленостей співвласників про визначення часток, а тому суд дійшов висновку про рівність часток співвласників у праві спільної сумісної власності подружжя на будинковолодіння.

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належали ідеальні частки у праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме по 1/2 частці кожному.

Ухвалюючи дане рішення, суд не вирішує питання про права та обов`язки осіб, правоздатність та дієздатність яких припинилася (у цьому випадку ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ), а лише констатує, що за життя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 належали ідеальні частки у праві спільної сумісної власності подружжя, по Ѕ частці кожному. Суд не присуджує їм майно, не зменшує розміру їхніх часток, а тільки констатує наявність права власності на майно, що належало вказаним особам за життя, задля забезпечення їхнім спадкоємцям можливості реалізувати спадкові права на майно, що входить у спадкову масу.

За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

В силу вимог статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1235 ЦК України встановлено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За змістом частин 3, 4 статті 1269 ЦК України особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

За приписами частини 4 статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

В силу вимог частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Судом установлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , однак оформити свої спадкові права не має змоги через відсутність правовстановлюючого документу на Ѕ частину будинковолодіння, виданого на ім`я спадкодавця.

При цьому суд виходить із того, що відсутність реєстрації права власності на Ѕ частину спірного домоволодіння за спадкодавицею ОСОБА_5 внаслідок того, що за життя остання не встигла виділити свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя та отримати на неї правовстановлюючий документ, не є перешкодою для реалізації ОСОБА_1 права на прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , адже, як зазначено вище, до складу спадщини, що відкрилася після її смерті, входить 1/2 частка будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи позовну вимогу про визнанняза ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1152 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 7124983000:02:004:0167, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Як уже зазначалося, вказана земельна ділянка належить ОСОБА_6 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 126750 від 12 грудня 2008 року /а.с. 68/.

За змістом положень частини першої статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

З урахуванням наведеного суд констатує, що земельна ділянка, приватизована ОСОБА_6 , є його особистою власністю.

Разом з тим, частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як у даній справі, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України, з огляду на таке.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно із цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 360/2285/14-ц (провадження № 61-32808св18).

Враховуючи те, що ОСОБА_5 , яка має частку у спільно набутому будинку, набула також і право на земельну ділянку пропорційно розміру її частки у спільній власності на даний будинок, суд вважає, що позивач має право успадкувати 1/2 частину спірної земельної ділянки після її смерті.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, тобто, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відтак, визнання права в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв`язку з чим виникає цивільно-правовій спір.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оцінюючи надані суду докази на підставі повного, всебічного, об`єктивного їх дослідження в судовому засіданні; беручи до уваги те, що у позивача наявні перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , та на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1152 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 7124983000:02:004:0167; зважаючи на відсутність заперечень з боку відповідачів та відсутність у позивача іншого способу захисту своїх спадкових прав, окрім судового; суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право успадкувати право власності на спірне спадкове майно як спадкоємець ОСОБА_5 за заповітом.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, представник позивача у позовних вимогах не ставить питання про стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат.

Відтак, ухвалюючи рішення, суд залишає судові витрати за позивачем.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 16, 328, 392, 1216, 1217, 1222, 1223, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355ЦПК України,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області; про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визначити, що частки ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , були ідеальними та становили по Ѕ кожна.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1152 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 7124983000:02:004:0167, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати у справі залишити за позивачем - ОСОБА_1 .

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі:

-ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ;

-ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_7 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_8 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Служба у справах дітей Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області, юридична адреса: вул. Шевченка, 67, с. Руська Поляна, Черкаський район, Черкаська область.

Суддя: Т. А. Миколаєнко