Постанова

від 21.03.2022 по справі 201/7664/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/829/22 Справа № 201/7664/21 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2021 року,

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2021 року до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 09 грудня 2019 року між нею та відповідачем укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого адвокату наданий повний обсяг повноважень, передбачений чинним законодавством України. Даний договір було укладено з адвокатом Криволаповою Н.С. у зв`язку із тим, що 03.10.2019 до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська була подана позовна заява про стягнення заборгованості за якою сторонами у справі є позивач - ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості та відсотків за договором позики від 22 листопада 2012 року у сумі 1152097,20 грн. Позивач зазначає, що категорично заперечувала проти задоволення такого позову і саме тому звернулася до адвоката для отримання правової допомоги при розгляді даної цивільної справи. Проте в супереч позиції ОСОБА_1 адвокатом Криволаповою Н.С. було подано відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 погоджується з позовними вимогами ОСОБА_3 , але не погоджується тільки з розрахунком боргу у гривневому еквіваленті по курсу станом на певну дату. Позивач наголошує, що такої позиції з адвокатом не узгоджувала, внаслідок чого позовні вимоги ОСОБА_3 у справі № 202/6772/19 були задоволені та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики у розмірі 1152097,20 грн., судовий збір у розмірі 9605 грн. Крім того адвокат жодного разу не приймала участі у судових засіданнях у справі № 202/6772/19, подала заяву про розгляд справи без її участі та запропонувала ОСОБА_1 підписати лист про ствердження факту, що 20 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики та ОСОБА_1 вимагає скорочення строку дії договору позики, що в свою чергу не відповідає дійсності, та на думку позивача вказує на те, що ОСОБА_2 діяла в інтересах ОСОБА_3 . У зв`язку з викладеним позивач вважає такі дії відповідача порушенням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та просить суд стягнути на свою користь суму сплаченого гонорару у розмірі 9 300 грн., а також моральну шкоду у розмірі 9 300 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2021 року за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2021 року просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04.11.2021 року по справі №201/7664/21 залишити без змін.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 грудня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого адвокату наданий повний обсяг повноважень, передбачений чинним законодавством України.

В провадженні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості та відсотків за договором позики від 22 листопада 2012 року у сумі 1152097,20 грн. За результатами розгляду вказаної справи ухвалено рішення яким позовні вимоги ОСОБА_3 у справі № 202/6772/19 були задоволені та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики у розмірі 1152097, 20 грн., судовий збір у розмірі 9605 грн.

На думку позивача вказане рішення було ухвалене в результаті того, що адвокат ОСОБА_1 - Криволапова Н.С. у справі № 202/6772/19 надала відзив в якому в порушенням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не узгодила позицію з ОСОБА_1 , не приймала участь у жодному засіданні та запропонувала ОСОБА_1 підписати лист (а.с. № 17) про ствердження факту, що 20 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики та ОСОБА_1 вимагає скорочення строку дії договору позики, що в свою чергу не відповідає дійсності, та на думку позивача вказує на те, що ОСОБА_2 діяла в інтересах ОСОБА_3 .

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Основними ознаками договору є: - договором є домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, волевиявлення учасників, яке збігається; - для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; договір повинен бути спрямований на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту .

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено форма та зміст договору про надання правової допомоги.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики

Тобто, за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено порядок припинення, розірвання договору про надання правової допомоги, згідно із якою дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як роз`яснено у пунктах 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог на надано жодних доказів порушення вимог ст. 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» й взагалі не надано доказів щодо завдання їй моральної шкоди - понесення душевних страждань, порушення її нормальних життєвих зв`язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позовних вимог та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не прийняв до уваги надані докази щодо стягнення на її користь сплаченого гонорару та моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ні суду першої інстанції ні апеляційному суду не надано доказів на підтвердження доводів зазначених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова