Постанова

від 20.03.2022 по справі 160/8448/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 березня 2022 року м. Дніпросправа № 160/8448/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу в м. Дніпрі за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 (суддя суду 1 інстанції Озерянська С.І.) в адміністративній справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш КР» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « Трансмаш КР», в якому просив: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш КР» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 33282,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач у 2020 році не виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, внаслідок чого до нього необхідно застосувати адміністративно-господарські санкції.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, не надання належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач до 15.04.2021 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, і не зайнятих особами з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 33282,15 грн., за невиконання нормативу у 2020 році. Проте, відповідач відмовився від самостійного погашення суми недоїмки. Також зазначив, що законодавством чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, що не виконане відповідачем. Державна служба зайнятості та інші органи працевлаштування покликані лише сприяти працевлаштуванню інвалідів, а не забезпечувати цей норматив.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що овариство з обмеженою відповідальністю «Трансмаш КР» (код ЄДРПОУ 42586236) зареєстроване в якості юридичної особи, основним видом діяльності якої за КВЕД 30.20 являється виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу та перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

24.02.2021 на адресу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш КР» надійшов звіт за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік.

За вищезазначеним звітом відповідача, у 2020 році на підприємстві середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) за 2020 рік становила 14 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становила - 1 особу.

Згідно поданого відповідачем звіту за 2020 рік, середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 66,6 тис. грн.

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмаш КР» за невиконання нормативу працевлаштування 1 особи з обмеженими можливостями, має сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 33282,15 грн. виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.

Вважаючи, що відповідачем не виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш КР» адміністративно-господарських санкцій у сумі 33282,15 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини 1, 2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Нормами частини 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» регламентовано, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Правилами частин 1 та 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України убачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Положеннями пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

З метою виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

В контексті прийнятого Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

З аналізу вищезазначених норм, можливо дійти висновку, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19.

Відповідно до змісту статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Подібні правові висновки сформовані в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18.

Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Таким чином, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.

Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або:

1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або

2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього Державною службою зайнятості.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки:

- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю.

- Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

- До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

- Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі № 812/1126/18.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом №2/1-К від 01.03.2019 відповідачем місце для працевлаштування 1 особи з інвалідністю за спеціальністю токар.

03.01.2020 відповідачем подано звіт Форми №3-ПН (вид звітності «первинна») до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансії «токар» безпосередньо для працевлаштування осіб з інвалідністю, який прийнято відповідною особою центру зайнятості 03.01.2020, про що свідчить її особистий підпис.

06.02.2020 відповідачем подано звіт Форми №3-ПН (вид звітності «первинна») до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансії «токар 4 розряду» безпосередньо для працевлаштування осіб з інвалідністю, який прийнято відповідною особою центру зайнятості 06.02.2020.

05.03.2020 відповідачем подано звіт Форми №3-ПН (вид звітності «первинна») до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансії «токар 4 розряду» безпосередньо для працевлаштування осіб з інвалідністю, який прийнято відповідною особою центру зайнятості 05.03.2020.

01.04.2020, 30.04.2020 відповідачем подано звіти Форми №3-ПН (вид звітності «первинна») до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансії «токар 4 розряду.» безпосередньо для працевлаштування осіб з інвалідністю, які прийнято відповідною особою центру зайнятості 01.04.2020 та 30.04.2020.

29.05.2020, 30.06.2020 відповідачем подано звіти Форми №3-ПН (вид звітності «первинна») до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансії «токар 4 розряду» безпосередньо для працевлаштування осіб з інвалідністю, які прийнято відповідною особою центру зайнятості 29.05.2020, 30.06.2020.

03.08.2020, 01.09.2020 відповідачем подано звіти Форми №3-ПН (вид звітності «первинна») до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансії «токар 4 рлозряду» безпосередньо для працевлаштування осіб з інвалідністю, які прийнято відповідною особою центру зайнятості 03.08.2020 та 01.09.2020.

05.10.2020, 03.11.2020 відповідачем подано звіти Форми №3-ПН (вид звітності «первинна») до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансії «токар 4 розряду» безпосередньо для працевлаштування осіб з інвалідністю, який прийнято відповідною особою центру зайнятості 05.10.2020 та 03.11.2020.

03.12.2020 відповідачем подано звіт Форми №3-ПН (вид звітності «первинна») до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансії «токар 4 розряду» безпосередньо для працевлаштування осіб з інвалідністю, який прийнято відповідною особою центру зайнятості 03.12.2020.

Судом враховується, що звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для їх працевлаштування.

Отже, відповідачем було вжито всі необхідні заходи, передбачені законодавством та спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Враховуючи те, що не було необхідної кількості осіб з інвалідністю, які б бажали на них працевлаштуватися, то вони залишались вакантними у подальшому.

З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було вжито всіх необхідних заходів, передбачених законодавством, які спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, з метою недопущення правопорушення у сфері господарювання.

В свою чергу позивачем, не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку підприємства.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяІ.Ю. Добродняк

суддяА.В. Суховаров