Рішення

від 23.03.2022 по справі 914/4107/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2022 Справа № 914/4107/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Приватного підприємства «Беркут»

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова

про: стягнення 47 073,43 грн. - інфляційних втрат та 7 272,70 грн.- 3% річних,

без виклику сторін,

ВСТАНОВИВ:

30.12.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Беркут» до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова про стягнення 47 073,43 грн. - інфляційних втрат та 7 272,70 грн.- 3% річних.

04.01.2022р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

26.01.2022р. на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№2193/22.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.01.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

15.02.2022р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№4215/22.

Суть спору: Спір виник у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2016р. у справі №914/633/16.

Виклад позиції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2016р. у справі №914/633/16 виконано 08.12.2021р., у зв`язку із чим, як наслідок за порушення строків погашення боргу, позивач нарахував відповідачу на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - 3% річних за період з 05.04.2016р. по 07.12.2021р. (включно) та інфляційні втрати за період з 01.04.2016р. по 30.11.2021р. (включно), які не були предметом розгляду у справі №914/633/16.

Виклад позиції відповідача.

Відповідач вважає, що в межах бюджетного фінансування, своєчасно оплатив суму боргу відповідно до ухвали господарського суду Львівської області у справі №914/633/16 від 29.09.2021р., якою замінено сторону, а саме боржника у наказі Господарського суду Львівської області №914/633/16 від 05.04.2016р.

Відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування строку позовної давності.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.03.2016р. у справі №914/633/16 стягнуто з Львівського управління начальника робіт (УНР) на користь Приватного підприємства «Беркут» (надалі - ПП «Беркут») - 42 704,89 грн. - основної заборгованості, 29679,9 грн. - інфляційних втрат, 3 696,02 грн. - 3 % річних, 3 092,30 грн. - пені та 1 292,59 грн. - понесених на сплату судового збору.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.09.2021р. у справі №914/633/16 заяву ПП «Беркут» про заміну сторони правонаступником, поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання та видачу дубліката наказу у справі №914/633/16 задоволено, зокрема, замінено сторону - боржника у наказі господарського суду Львівської області №914/633/16 від 05.04.2016р. - Львівське управління начальника робіт (УНР) (код ЄДРПОУ 22995851) на правонаступника Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (КЕВ м. Львова) (код ЄДРПОУ 07638027).

Відтак, правонаступництво по виконанню вказаного судового рішення відповідач набув згідно з ухвалою господарського суду Львівської області від 29.09.2021р. у справі №914/633/16.

Як зазначає позивач, дане судове рішення виконано 08.12.2021 року Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова (КЕВ м.Львова), у зв`язку з чим, як наслідок за порушення строків погашення боргу, позивач - ІІП «Беркут» нарахував 3 % річних за період з 05.04.2016р. по 07.12.2021р. (включно) та інфляційні втрати за період з 01.04.2016р. по 30.11.2021р. (включно), які не були предметом розгляду у справі №914/633/16.

Так, з урахуванням позиції Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат за період з квітня 2016 року до листопада 2021 року, врахувавши при цьому: суму основного боргу - 42 704,89 грн. та інфляційні втрати - 29 679,9 грн., стягнуті згідно з рішенням суду у справі №914/633/16.

За розрахунком ПП «Беркут» загальна сума інфляційних втрат за період з квітня 2016 року до 30 листопада 2021 року становить 47073,43 грн.

Що стосується нарахування 3 % річних, то, оскільки 3 % річних не входить до складу основного грошового зобов`язання, то позивачем здійснено розрахунок 3 % річних за період з 05.04.2016р. по 07.12.2021р. виключно лише на суму основного боргу - 42 704,89 грн., стягнуту згідно з рішенням суду у справі №914/633/16.

За розрахунком ПП «Беркут» загальна сума розміру 3 % річних за період з 05.04.2016р. по 07.12.2021р. включно становить 7 272,70 грн.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування строку позовної давності.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 686/21962/15-ц.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з моменту невиконання та до повного виконання грошового зобов`язання (судового рішення).

Отже, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Згідно зі статтями 598 - 609 ЦК України рішення суду не є підставою для припинення зобов`язання.

З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Таку позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 04.06.2019 у справі № 916/190/18), а згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст. 267 ЦК України закріплено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст.202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управленої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, наявність рішення Господарського суду Львівської області, яким стягнуто з відповідача заборгованість, що набрало законної сили, ніяким чином не припиняє зобов`язання відповідача щодо оплати заявленої заборгованості та не позбавляє позивача права вимагати сплати інфляційних втрат та 3% річних передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за весь період прострочення основного зобов`язання.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 05.04.2016р. по 07.12.2021р. (включно) та інфляційні втрати за період з 01.04.2016р. по 30.11.2021р. (включно), які не були предметом розгляду у справі №914/633/16.

Вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

З огляду на викладене, позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних витрат за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.10.2018р. у справі №922/4099/17.

Таким чином, покликання відповідача на те, що строк позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних витрат сплив повністю та у позові належить відмовити є необґрунтованими. Суд вважає за необхідне застосувати позовну давність, про яку заявлено відповідачем, в межах строків, визначених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про застосування строку позовної давності.

Відтак, нараховані позивачем інфляційні та 3% річних підлягають задоволенню в межах загального строку позовної давності, який передує даті подачі позову.

За перерахунком суду, виходячи з розрахунку позивача, загальна сума інфляційних втрат за період з січня 2019 року по листопад 2021 року становить 14 095,62 грн., а загальна сума розміру 3 % річних за період з 01.01.2019р. по 07.12.2021р. включно становить 3 759,20 грн.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в зазначених сумах.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №13 від 24.01.2022р. на суму 2 270,00 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 745,78 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (код ЄДР 07638027, Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ БАТУРИНСЬКА, будинок 2) на користь Приватного підприємства «Беркут» (код ЄДР 23267591, Україна, 79066, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ДРАГАНА, будинок 30, квартира 42) 3 759,20 грн. 3% річних, 14 095,62 грн. інфляційних втрат та 745,78 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.