Рішення

від 22.03.2022 по справі 420/7665/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7665/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27527-51 від 18.02.2021 р., видану ГУ ДПС в Одеській області, якою визначено позивачу суму боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 23069 (двадцять три тисячі шістдесят дев`ять) грн. 20 коп.

Ухвалами суду від 09.06.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; від 25.08.2021 року: вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Від позивача до суду надійшла заява, вхід. № № 69778/21, про розгляд справи за відсутності позивача. Інших заяв з процесуальних питань, в тому числі про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, від учасників справи до суду не надійшло.

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно зі змістом адміністративного позову, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав, зокрема:

- 18 лютого 2021 р. ГУ ДПС в Одеській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27527-51 від 18.02.2021 р., якою визначено суму боргу у розмірі 23069 грн. 20 коп. відповідно до ст. 25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

- платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, особи, які провадять адвокатську діяльність. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати;

- таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності адвокатів, які фактично не здійснюють та не ведуть адвокатську діяльність та доходів від неї не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності;

- адвокат, який адвокатську діяльність не веде та доходи від неї не отримує, зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником;

- у іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску;

- аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18;

- разом з тим, ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю за № 1901 від 02.06.2010 року, виданого на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 28.05.2010 року № VI-10/166 є адвокатом;

- відповідно до довідки Форми № 4-ОПП про взяття на облік платника податків від 30.09.2010 року № 14464/29-107 узята на облік в органах державної податкової служби 30.09.2010року за № 14464;

- крім того, з 11.12.2017 року прийнята на посаду юрисконсульта до ТОВ Фірма «ФУДМАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 31148353);

- таким чином, відповідно до довідки з місця роботи від 07.05.2021р. за № 14/сл за ОСОБА_1 в період з 11.12.2017 р. по жовтень 2018 р. сплачується ЄСВ роботодавцем ТОВ фірма «Фудмаркет» (код ЄДРПОУ 31148353), що підтверджується також довідкою форми ОК -7 від 07.12.2018року;

- при цьому, з 16.11.2018 року по сьогоднішній день ОСОБА_1 є особою, яка доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при народженні дитини;

- таким чином, у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в т.ч. по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати такою особою, єдиного внеску не виникає;

- разом з тим, у період з 11.12.2017 року по сьогоднішній день доходів від провадження індивідуальної адвокатської діяльності ОСОБА_1 не отримувала;

- крім того, право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 26.12.2018 на підставі адвоката (що підтверджується витягом з єдиного Реєстру Адвокатів України);

- факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору;

- при цьому, звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (без нарахувань ЄСВ) позивач до податкової надавала разом з довідкою з місця роботи від та витягом з Реєстра Адвокатів України, однак податковий орган ігнорував інформацію про те що позивач є найманим працівником та є особою, яка доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при народженні дитини, а обов`язок по сплаті нею єдиного внеску як адвокатом відсутній;

- таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї у період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального;

- отже, оскаржувана вимога по сплаті боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 з 11.12.2017 року перебуває у трудових відносинах з ТОВ Фірма «Фудмаркет», доходи від адвокатської діяльності не отримувала, а з 16.11.18 року в період по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при народженні дитини нарахування єдиного внеску здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

- указане виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як адвокатом.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню із зазначенням таких фактичних обставин:

- відповідно до фактичних обставин справи, станом на 31 січня 2021 року в інтегрованій картці платника податків позивача рахувалась заборгованість у сумі 23 069,20 грн. На підставі цих даних, а також згідно статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 1 січня 2011 року (зі змінами та доповненнями) та згідно з пунктом 4 розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями, була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року № Ф-27527-51;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність у 2017-2020 роках мали нараховувати єдиний соціальний внесок за себе у розмірі не меншому ніж 704,00 грн. щомісячно за 2017 рік (Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати на весь 2018 рік - 3200 грн.) (відповідно 3200*22/100=704,00); 819,06 грн. за 2018 рік (відповідно 3723*22/100=819,06); 918,06 грн. за 2019 рік (відповідно 4173*22/100=918,06). Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня - 4723 грн. та з 1 вересня - 5000 грн., а отже з січня по серпень включно щомісячна сплата єдиного внесу складала 1039,06 грн. (4723*22/100=1039,06), а з вересня по грудень - 1100 грн. (5000*22/100=1100) (при цьому, платників звільнено від сплати за березень, квітень та травень відповідно до карантинних обмежень).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

18 лютого 2021 року відповідачем сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27527-51 (а.с.9), якою позивача повідомлено, що станом на 31 січня 2021 року заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 23 069,20 грн., та що відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ГУ ДПС в Одеській області вимагає сплатити (недоїмку, штрафи, пеню) в сумі, усього: сума боргу - 23 069,20 грн., у тому числі недоїмка - 23 069,20 грн.

Не погоджуючись з Вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27527-51, позивач оскаржив її у судовому порядку.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.12-19, 25):

- Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1901, виданого позивачу, від 02.06.2010 р.;

- довідки про взяття на облік платника податків - позивача 30.09.2010 за № 14464;

- довідки з місця роботи № 14/сл від 07.05.21 Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Фудмаркет», яка видана гр. ОСОБА_1 на підтвердження нарахування заробітної плати та сплати ЄСВ за основним місцем роботи на посаді юрисконсульта в ТОВ Фірма «Фудмаркет» (код ЄДРПОУ 31148353), а саме:

- 11.12.2017 нараховано заробітну плату 1980,5 грн., сплачено ЄСВ 435,81 грн.;

- у січні 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 855 грн.;

- у лютому 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 858 грн.;

- у березні 2018 нараховано заробітну плату 100000 грн., сплачено ЄСВ 12285,9 грн.;

- у квітні 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 858 грн.;

- у травні 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 858 грн.;

- у червні 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 858 грн.;

- у липні 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 858 грн.;

- у серпні 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 858 грн.;

- у вересні 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 858 грн.;

- у жовтні 2018 нараховано заробітну плату 3900 грн., сплачено ЄСВ 858 грн.;

- 16.11.2018 нараховано заробітну плату 1950 грн., сплачено ЄСВ 429 грн.

З 16.11.2018 року по сьогоднішній день перебуває у декретній відпустці;

- роздруківки Індивідуальних відомостей про застраховану особу - позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Форма ОК-7, відповідно до яких, зокрема:

- код: 31148353, найменування страхувальника: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Фудмаркет», - позивачу нарахований заробіток/дохід та страхувальником сплачений єдиний внесок, - протягом 12 місяця 2017 року, 1-12 місяців 2018 року, 1-3 місяців 2019 року;

- код 36290160, найменування страхувальника: Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, страхувальником сплачений єдиний внесок, - протягом 2-12 місяців 2019 року; 1-12 місяців 2020 року;

- витягу з реєстру Національної асоціації адвокатів України щодо позивача, відповідно до якого право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 26.12.2018 на підставі заяви адвоката;

- банківської виписки від 11.05.2021 року по картковому рахунку позивача, згідно з даними якої за період з 08.05.2019 по 07.05.2021 позивач отримував: соціальну допомогу; виплати Соціального фонду, соц.виплату.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема (а.с.39-43):

- інтегрованої картки позивача за період з 19.04.2018 року по 31.01.2021 року для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, згідно з даними якої загальна сума заборгованості на 31.01.2021 року складає 23069,2 грн., в тому числі недоїмка 23069,2 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній до 01.01.2022 року), у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній з 01.01.2022 року), суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 440/325/19 у аналогічних правовідносинах, зокрема:

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З встановлених судом обставин вбачається, що у спірний період:

- Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю видане позивачу 02.06.2010 р.; право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 26.12.2018 на підставі заяви адвоката, при цьому позивач індивідуальну адвокатську діяльність протягом спірного періоду не вів та доходи не отримував;

- позивач був найманим працівником та застрахованою особою, і платником єдиного внеску за нього був його роботодавець та інші страхувальники (з урахуванням народження дитини), а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Фудмаркет», Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради.

Жодних доводів на спростування встановлених обставин, на виконання вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.

Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено. Відповідачем у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначено та доказів не надано.

За цих обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку у відповідному контролюючому органі, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється відповідним контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець та інші страхувальники (з урахуванням народження дитини), що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та від 05.12.2019 у справі № 260/358/19.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, правових висновків Верховного Суду та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:

- Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27527-51, прийнята (сформована) відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для її формування; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню, отже позовні вимоги позивача - підлягають задоволенню повністю.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 11.05.2021 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 908,00 грн. (а.с.1)

Відповідно, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1336 від 15.12.2021 року) до 31 березня 2022 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 194, 205, 241-246, 250, 255, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 18 лютого 2021 року № Ф-27527-51 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 23069,20 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова