Постанова

від 23.03.2022 по справі 563/664/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2022 року

м. Рівне

Справа № 563/664/21

Провадження № 22-ц/4815/336/22

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фурманюка Сергія Валерійовича на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 21 вересня 2021 року (ухвалене у складі судді Кулика Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна у формі грошових коштів,-

в с т а н о в и в :

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна у формі грошових коштів у розмірі 15 200 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03 квітня 2021 року помилково здійснив перерахунок 15 200 грн. (двома платежами) на рахунок ОСОБА_2 , який відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, № картки НОМЕР_1 , що підтверджується: платіжним дорученням №Р24А1091642009С9102 від 03.04.2021 на суму 4 200,00 грн. та платіжним дорученням №0255-Е74Х-5МК0-8М43 від 03.04.2021 на суму 11 000,00 грн.. Вказує, що відповідні кошти мали бути сплачені для товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія РСТ» (код ЄДРГІОУ 38794585), як поворотна фінансова допомога від засновника (яким він є) для подальшої переказу цих коштів від ТзОВ «Компанії РСТ» для ФОП ОСОБА_3 за договором надання транспортно-експедиційних послуг. Однак вони помилково були перераховані ОСОБА_2 .. Жодних правових підстав для отримання коштів від нього у ОСОБА_2 немає. Жодних договорів чи інших правочинів між сторонами не було. У зв`язку з чим вважає, що ОСОБА_2 зобов`язаний повернути неналежні йому кошти.

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 21 вересня 2021 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Фурманюк С.В. оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що 03 квітня 2021 року ним було помилково здійснено перерахунок коштів на суму 15 200,00 грн. на банківський рахунок ОСОБА_2 .. Факт зарахування коштів відповідачем не заперечувався. Однак, правових підстав для отримання таких коштів у ОСОБА_2 не існувало та не існує. Жодних договорів чи інших правочинів між сторонами укладено не було. Стверджує, що дані кошти мали бути сплачені для товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія РСТ» (код ЄДРПОУ 38794585), як поворотна фінансова допомога від засновника, яким він являється, для подальшого переказу цих коштів для ФОП ОСОБА_3 за договором надання транспортно-експедиційних послуг.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду - без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03 квітня 2021 року ОСОБА_1 здійснив перерахунок 15 200 грн. (двома платежами) на рахунок ОСОБА_2 , який відкритий в АТ КБ "ПриватБанк", МФО 305299, №картки 4731219615162975, що підтверджується: платіжним дорученням №Р24А1091642009С9102 від 03.04.2021 року на суму 4 200.00 грн. та квитанцією №0255-Е74Х-5МК0-8М43 від 03.04.2021 року на суму 11 000,00 грн..

Позивач стверджує, що між ним та відповідачем відсутні будь-які договірні правовідносини, тоді як відповідні кошти у сумі 15200,00 грн. були перераховані помилково, без жодної правової підстави.

21 квітня 2021 року за адресою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) позивачем було направлено вимогу про повернення безпідставно набутого майна в формі грошових коштів в розмірі 15 200 грн., що підтверджується накладною №3302405258690 від 21.04.2021 року та описом вкладення у цінний лист.

Згідно даних трекінгу листа з офіційного веб-сайту Укрпошта, лист було вручено 26 квітня 2021 року.

Відповідач кошти позивачу не повернув, на лист жодним чином не відповів.

У заперечення позовних вимог відповідач вказує, що між позивачем та відповідачем виникли усні договірні відносини на вирішення питань щодо сплати штрафних санкцій.

Встановлено, що 31 березня 2021 року між Експедитором-ФОП « ОСОБА_3 » та ТзОВ «Компанія РСТ» було укладено договір про надання транспортно- експедиційних послуг № 23. Відповідно до договору за маршрутом Амстердам-Рівне здійснювалося перевезення вантажу - харчових добавок на палетах 22 т, транспортним засобом марки «Volvo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , НОМЕР_3, водієм якого був він - ОСОБА_2 . Вартість перевезення 1350 євро. Відповідно до Договору - заявки № 23 від 31.03.2021 року між Експедитором ФОП ОСОБА_4 та перевізником - ФОП ОСОБА_2 за маршрутом Амстердам (Нідерланди) - Рівне (Україна) здійснено перевезення вантажу - харчові добавки на палетах 22 т., вартість перевезення 1350 євро. 01 квітня 2021 року його автомобіль був завантажений в порту м. Амстердам та здійснено рух в напрямку місця розвантаження м. Рівне. 03 квітня 2021 року під час проїзду в Республіці Польща транспортний засіб на контрольно-пропускному пункті «Дорогуск» пройшов зважування на перевірку навантаження на загальний автопоїзд та навантаження на кожну вісь. Після зважування було виявлено перевантаження автомобіля на вагу - 320 кг., тому на нього було накладено штраф в розмірі 6300 польських злотих (дані обставини підтверджуються протоколом №302060/00416/W/2021 та MABDAT KARNY seria De № 0782489). Оплата штрафу разом із комісією банку становила 6345 злотих.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України).

Стаття 1212 ЦК України визначає загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України ).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено такий висновок; "Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України".

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій. Які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як на підставу заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач отримав кошти в сумі 15200 грн. без достатньої правової підстави у зв`язку з тим, що ці кошти він перерахував помилково.

Тобто, за твердженнями позивача, безпідставне набуття відповідачем грошових коштів було результатом саме його поведінки (помилки).

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження помилковості перерахування відповідачу коштів. У ході судового розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про можливість такої помилки.

У матеріалах справи відсутні докази, що кошти мали бути переказані для товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія РСТ» (код ЄДРПОУ 38794585), як поворотна фінансова допомога від засновника (яким є позивач), для подальшого переказу цих коштів від ТзОВ «Компанія РСТ» для ФОП ОСОБА_3 ..

Зміст квитанцій про переказ грошових коштів дає підстави стверджувати, що позивач особисто надав касиру банку інформацію про отримувача коштів, його ідентифікаційний код та картковий рахунок з метою переказу коштів.

Тому, очевидним є те, що перерахунок коштів позивачем здійснювався не помилково, а свідомо, цілеспрямовано та виключно в силу відносин, які склалися у нього з відповідачем і такі відносини передбачали необхідність перерахунку коштів.

Іншої причини і конкретної мети перерахунку коштів позивач не наводить та не зазначає у чому полягає помилковість його дій, чи помилковість стосовно отримувача коштів, чи їх цільового призначення.

Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Виходячи з вище наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судовим рішенням на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга представника позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фурманюка Сергія Валерійовича залишити без задоволення, а рішення Корецького районного суду Рівненської області від 21 вересня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.