Рішення

від 03.03.2022 по справі 580/4901/21

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2022 року справа № 580/4901/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Бумкорн" про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Бумкорн" (далі - відповідач) на користь позивача адміністративно-господарських санкцій в сумі 185280,00 грн. за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2020 році та пені у розмірі 3261,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не виконав у 2020 році норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, що має наслідком сплату адміністративно-господарських санкцій, які відповідач у добровільному порядку не сплатив. Тому просив стягнути вищевказані кошти.

Ухвалою суду від 19.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

13.08.2021 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні. Зазначив, що у 2020 році на підприємстві працювало 4 особи з інвалідністю, а не 3, як стверджує позивач. Також, позивачем здійснено невірний розрахунок штрафних санкцій.

17.08.2021 позивач подав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивачем за 2020 рік не подано звітності про працевлаштування осіб з інвалідністю та середню заробітну плату працівників, тому її розрахунок здійснений на підставі державної статистичної звітності по галузі. Крім того, надані відповідачем копії наказів про прийняття на роботу осіб з інвалідністю не підтверджують виконання ним у 2020 році нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю - 5 осіб.

03.08.2021 суд ухвалою залишив без задоволення клопотання позивача про розгляд за правилами загального позовного провадження.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх викликом суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суд встановив, що згідно з інформацією ГУ ДПС у Черкаській області у додатку до листа від 09.02.2021 №7/ЗПІ/23-00-24-0115 середня кількість штатних працівників відповідача у 2020 році - 115 осіб. Середньомісячна кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 3 особи.

Листом від 08.07.2020 позивач повідомив відповідача про невиконання ним нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у кількості 2 осіб та необхідність сплати штрафних санкцій в сумі 185280,00 грн.

Оскільки відповідач не сплатив штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць, позивач звернувся в суд із вищевказаним позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Отже, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Оскільки згідно з даними податкового органу середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2020 році становила 115 осіб, нормативом робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для позивача є 5 штатних одиниць.

Частиною 3 ст.18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі ч.3 ст.19 № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Перевіряючи виконання позивачем нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, суд встановив, що згідно з даними звітів 1-ДФ протягом 2020 року у відповідача працювало 4 особи з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 (3 група згідно з пенсійним посвідченням від 07.12.2011 серії НОМЕР_1 ); ОСОБА_2 (2 група згідно з посвідченням від 08.07.2013 серії НОМЕР_2 ); ОСОБА_3 (2 група згідно з посвідченням від 09.01.2018 серії НОМЕР_3 ); ОСОБА_4 (2 група згідно з посвідченням від 22.11.2016 серії НОМЕР_4 ).

Отже, норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю з урахуванням нормативної середньооблікової кількості штатних працівників та часу відпрацьованого особами з інвалідністю відповідач не виконав щодо працевлаштування 1 особи з інвалідністю.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 №817/724/17 у подібних правовідносинах, що відповідно до ч.5 ст.245 КАС України обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 №816/675/17 у подібних правовідносинах зазначив, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Абзацом 2 п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (далі - Закон №5067-VI) визначено обов`язок роботодавця своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п.3 Розділу 1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316), форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

На підставі п.5 Розділу Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд встановив, що згідно з інформацією Городищенської районної філії Черкаського обласного центру зайнятості у листі від 25.05.2021 №20.01-28/209 звіти форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з інформацією про працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем протягом 2020 року не подавались.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав обов`язок з інформування територіального органу Державної служби зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю з метою забезпечення нормативу.

Неповідомлення про наявність вакансій уповноважених органів, установ, організацій (у тому числі місцевого центру зайнятості, спілки організацій інвалідів, тощо), відсутність розміщення таких повідомлень в засобах масової інформації (у тому числі друкованих) підтверджують порушення вимог "Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів", прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1993 року, а також Державної типової програми реабілітації інвалідів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 року №1686.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 №816/675/17 вказав, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Оцінюючи доводи сторін щодо розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 202 році, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (далі - ГК України) адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання.

Частини 1-2 ст.218 ГК України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частинами 1-2 ст.20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Суд встановив, що згідно з даними звітів відповідача форми 1-ДФ загальна сума нарахованого доходу найманим працівникам за 1 квартал 2020 року становила 1570661,06 грн., за 2 квартал 2020 року - 1365324,86 грн., за 3 квартал 2020 року - 1701217,58 грн., за 4 квартал 2020 року - 1781695,22 грн.

Отже, загальний фонд заробітної плати найманих працівників позивача за 2020 рік становить 6418898,72 грн. Тому, середня річна заробітна плата найманого працівника позивача у 2020 році становить 55816,51 грн.

Зважаючи, що позивачем у 2020 році не дотримано норматив щодо працевлаштування 1 особи з інвалідністю, суд дійшов висновку, що розмір адміністративно-господарських санкцій становить 55816,51 грн.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з розрахунком позивача кількість днів прострочки становить 88 днів, облікова ставка НБУ 7,50%. Отже, розмір пені за несплату вищевказаних санкцій становить 982,08 грн.

Адміністративно-господарські санкції згідно з ч.4 ст.20 Закону №875-ХІІ розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Отже, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки доказів понесення таких витрат суду не надано, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст.2, 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Бумкорн" (19523, Черкаська обл., Звенигородський р-н, с. Вільшана, вул. Шевченка, буд.180, код ЄДРПОУ 39720210) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (18000, м.Черкаси, вул.Благовісна, буд.269/105, код ЄДРПОУ 21368023) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році в розмірі 55816,51 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот шістнадцять гривень 51 коп.) та пені у розмірі 982,08 грн. (дев`ятсот вісімдесят дві гривні 08 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ