Постанова

від 22.03.2022 по справі 380/12651/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/12651/21 пров. № А/857/21485/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Матковської З.М.

з участю секретаря судового засідання Рибачука А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Кухар Н.А. у м.Львові у справі № 380/12651/21 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд стягнути з відповідача грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банках та з рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів в сумі 1217823,64 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто до бюджету з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» грошові кошти в сумі 1171791,24 грн., які знаходяться на рахунках в банках та з рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вказана заборгованість є узгодженою, а тому її належить стягнути на користь державного бюджету. При цьому, суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні на користь державного бюджету заборгованість, в частині чистого прибутку в сумі 53034,40 грн., оскільки адміністрування чистого прибутку у спірний період не належало до повноважень податкового органу.

Не погодившись із рішенням суду в частині стягнення на користь державного бюджету заборгованості з чистого прибутку, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та стягнути на користь державного бюджету заборгованість відповідача, в частині чистого прибутку в сумі 53034,40 грн.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що, згідно із нормами Податкового кодексу України, податковий орган здійснює адміністрування, крім податків і зборів, зокрема, інших платежів. У постанові Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів та інших доходів бюджету» визначено, що контроль за справлянням чистого прибутку (доходу), що вилучається до державного бюджету покладено на Державну фіскальну службу України. Тому, позивач вважає, що має право звертатися до суду із цим позовом, в частині стягнення заборгованості із чистого прибутку. Крім того, позивач наголошує на тому, що відповідач, 06.11.2019 року (за ІІІ квартали 2019 року), 04.05.2020 року (за перший квартал 2020 року), 17.07.2020 року (за перше півріччя 2020 року), 20.10.2020 року (за три квартали 2020 року), 02.02.2021 року (за 2020 рік) подав розрахунки чистого прибутку, однак, чистий прибуток не перерахував до бюджету, внаслідок чого у відповідача утворилась відповідна заборгованість.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що станом на 05.04.2021 року відповідач має податковий борг в сумі 1217823,64 грн., який складається з сум податкових зобов`язань:

- податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків 6323,68 грн.;

- чистому прибутку, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону 53034,40 грн.;

- податку на додану вартість 1176192,48 грн.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд встановив, що рішення апеляційного суду позивач оскаржив в частині відмови у стягненні на користь державного бюджету чистого прибутку в сумі 53034,40 грн.

З урахуванням частини 1 статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції переглядається лише в цій частині.

Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача частини чистого прибутку (доходу) у сумі 53034,40 грн з рахунків у банку, що обслуговують платника податків, виходив з того, що законами України не передбачено механізму здійснення податковими органами контролюючої функції щодо сплати державними унітарними підприємствами частини чистого прибутку (доходу). Передбачений Податковим кодексом України механізм здійснення податковими органами повноважень з визначення сум податкових та грошових зобов`язань платників податків та стягнення у зв`язку із цим сум штрафних (фінансових) санкцій стосується, виключно, правовідносин зі сплати податків та зборів, передбачених статтями 9 та 10 вказаного кодексу, до яких сплата до відповідного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державного підприємства не відноситься. При цьому, суд вказав, що така можливість у податкового органу з`явилася, коли набрали чинності норми Закону України № 465-ІХ від 16.01.2020 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» та Закону України № 466-ІХ від 16.01.2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», тобто з 23.05.2020 року.

Надаючи оцінку цим висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до підпунктів 19-1.1.22, 19-1.1.45 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі ПК України), контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів; звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством.

Згідно із підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктами 41.1, 41.2 статті 41 ПК України, визначено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Пунктами 95.1, 95.3 статті 95 ПК України, передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету», на контролюючі органи покладено обов`язок забезпечення відповідно до законодавства здійснення контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів доходів за кодом бюджетної класифікації 21010100 (частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), що вилучається до бюджету відповідно до закону), а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевих бюджетів.

Як уже було зазначено вище, до функцій контролюючих органів віднесено, зокрема, звернення до суду у випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, в силу вимог наведених вище положень законодавства, та, враховуючи обставину законодавчо передбаченого у податкових органів повноваження здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій, податковий орган наділений повноваженням щодо звернення до суду з позовом про стягнення частини чистого прибутку (доходу), що сплачується державними унітарними підприємствами до державного бюджету. Такі завдання неможливо забезпечити без права звернення до суду з позовом про стягнення частини чистого прибутку, у разі, якщо контролюючим органом буде встановлено не правильна або не своєчасна його сплата.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 640/18375/18 та постанові від 30 липня 2021 року у справі № 240/8883/19.

Водночас, на думку апеляційного суду, нормами Закону України № 465-ІХ від 16.01.2020 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» та Закону України № 466-ІХ від 16.01.2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» лише усунуто технічні та логічні неузгодженості з питань контролю за сплатою чистого прибутку і ними податковому органу не надано нові повноваження, відмінні від тих, що уже існували.

Отже, у спірний період, яким є 2019 та 2020 роки, позивач мав повноваження на адміністрування чистого прибутку, в тому числі на звернення до суду щодо стягнення заборгованості із чистого прибутку.

Надаючи оцінку обставинам виникнення податкового боргу з чистого прибутку, апеляційний суд зазначає наступне.

Апеляційний суд встановив, що відповідач 06.11.2019 року (за ІІІ квартали 2019 року), 04.05.2020 року (за перший квартал 2020 року), 17.07.2020 року (за перше півріччя 2020 року), 20.10.2020 року (за три квартали 2020 року), 02.02.2021 року (за 2020 рік) подав розрахунки частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями.

У пункті 1 постанова Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 року № 138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» (далі Порядок № 138) визначено, що, згідно із цим Порядком, частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, у розмірі 75 відсотків.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 138, частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

В силу загальних положень пункту 57.1 статті 57 ПК України платник, податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд встановив і сторонами не заперечується те, що позивач, після подання розрахунків частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, частину чистого прибутку, у строк вказаний у пункті 57.1 статті 57 ПК України, не перерахував до бюджету, внаслідок чого відповідні кошти набули статусу податкового боргу.

Ця обставина свідчить про те, що у відповідача утворилась заборгованість зі сплати частини чистого прибутку, яку позивач вправі стягнути на користь державного бюджету, шляхом звернення до суду.

Водночас, апеляційний суду зазначає, що, відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

При цьому, згідно із пунктом 59.4 статті 59 ПК України, податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Проте, апеляційний суд встановив те, що податкова вимога із сумою податкового боргу з чистого прибутку відповідачу не надсилалась.

Водночас, апеляційний суд вважає, що не надіслання відповідачу податкової вимоги із сумою податкового боргу з чистого прибутку звільняє відповідача від сплати такої заборгованості.

Тому суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, зробив вірний висновок про відсутність підстав стягнення з відповідача на користь держави частини чистого прибутку, однак суд першої інстанції виходив з помилкових мотивів, вважаючи, що податковий орган позбавлений права на адміністрування чистого прибутку.

Проте, апеляційний суд вище зробив висновок, що податковий орган у спірний період мав таке право, однак, не надіслав відповідачу податкову вимогу про сплату боргу.

Тому у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача частини чистого прибутку слід відмовити саме із цих мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на те, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості із чистого прибутку, однак суд виходив із помилкових мотивів роблячи цей висновок.

Тому, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості із чистого прибутку, які викладені у цій постанові.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 380/13712/21 в частині стягнення на користь державного бюджету чистого прибутку в сумі 53034,40 грн. змінити з мотивів, які викладені у цій постанові.

У задоволенні адміністративного позову щодо стягнення з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» на користь державного бюджету заборгованості з чистого прибутку в сумі 53034,40 грн. відмовити з мотивів, які викладені в цій постанові.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Постанова складена 25.03.2022 року