Рішення

від 27.03.2022 по справі 697/2309/21

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 697/2309/21

Провадження № 2/697/82/2022

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2022 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Скирди Б.К.,

за участю секретаря судових засідань Васянович Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Гончарука А.В.,

представника відповідача Глушко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Канів Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) в інтересах якої діє адвокат Гончарук Андрій Володимирович (далі також адвокат Гончарук А.В.) звернулася до суду з позовом до відповідача Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області (далі також відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення позивача на роботі.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про те, що працює на роботі в Комунальному закладі «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області вчителем англійської мови.

У листопаді 2021 року позивачем було виявлено грубе порушення його конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що від позивача постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи. На це позивачем відповідачу було вручено заяву-повідомлення про протиправність його дій з цього приводу.

Незважаючи на це, 08.11.2021 позивачу відповідачем було вручено наказ № 61 К від 08.11.2021 про відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, який мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення, то відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює позивача від його роботи до часу усунення обставин, що обумовили відсторонення.

Позивач звертає увагу на те, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем такого зобов`язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищевказаного щеплення.

Позивач вважає наказ про відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням її права на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України, ст. 23 Загальної декларації прав людини, ст. 1 Європейської соціальної хартії, ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Наказ про відсторонення мотивований положеннями ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», який передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями. Цим Законом щеплення від Ковід-19 не встановлене як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Підстави відсторонення передбачені ст. 46 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про правовий режим воєнного стану». Правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від Ковід-19 законодавством не передбачено. Дорожньою картою з провадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні 2021-2022 роках, встановлено, що вакцинація буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020, якщо норма закону чи підзаконного нормативно-правового акту суперечить нормі Конституції України, слід застосовувати Конституцію як норми прямої дії.

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 23.12.2021 (а.с.26) просить: - визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 61 К від 08.11.2021 про відсторонення позивача від роботи; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення позивача від роботи.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду від 29.11.2021 після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження, визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.42).

14.12.2021 до суду від Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю (а.с.46-48).

Свої заперечення мотивував тим, що згідно "Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, підлягають зокрема працівники закладів загальної середньої освіти у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595. Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає відсторонення в інших випадках, передбачених законодавством. Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачені обов`язкові профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.04.2021 у справі «Vavricka and Others v. the Czech Republic» обов`язкова вакцинація є законною і необхідною у демократичному суспільстві, її метою є захист особи від серйозних хвороб через вакцинацію чи колективний імунітет. У відповідності до ст. 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачені обов`язки громадян піклуватися про своє здоров`я, здоров`я дітей, інших громадян, проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98, роботодавці можуть відсторонювати працівників від роботи на підставі ст. 46 Кодексу законів про працю України та постанови уряду від 20.10.2021 № 1096 з оплатою на визначених умовах. Згідно ст. 94 Кодексу законів про працю України, ч. 1 ст. 1 Закону «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода за виконану працівником роботу, тому при відстороненні від роботи позивача підстав для нарахування їй заробітної плати немає (а.с.46-48).

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити. Суду пояснила, що відповідачем порушено її права, що полягають у наданні інформації щодо вакцинації від ковід-19 та обмеження на роботі. Відповідач 08.11.2021 відсторонив її від роботи, посилаючись на наказ Міністерства охорони здоров`я України. Однак, в посадовій інструкції чи інших документах такого зобов`язання немає, так як немає повноважень про відсторонення від роботи з підстав відсутності вказаного щеплення. Перед цим, відповідачем їй було вручено повідомлення про відсторонення з роботи. Позивач пояснила, що у неї відбирають право на працю, яке передбачено Конституцією України. Відсторонення передбачено лише у випадках ст. 46 Кодексу законів про працю України. Вона пройшла медичний огляд, порушень не допускала, а тому ніяких підстав для недопуску її до роботи не було. Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає обов`язкові щеплення. Проте щеплення від ковід-19 в цей перелік не включено. Згідно ст. 6 цього Закону, інформація про стан здоров`я є конфіденційною. Підзаконні нормативні акти мають відповідати Конституції України. Ніхто не може виконувати злочинні накази. Забороняється будь-яка дискримінація. Просить скасувати наказ про відсторонення та стягнути на її користь заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення її від роботи.

Представник позивача адвокат Гончарук А.В. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав. Суду пояснив, що відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, дискримінація забороняється. Відповідачі посилаються на повідомлення про обов`язкове вакцинування від ковід-19, як на підставу відсторонення позивача від роботи, керуючись підзаконними нормативними актами. Проте, підлягають застосуванню норми Конституції України та законів України. Інформація про вакцину не надається, а держава не вчинила сукупності всіх дій для встановлення необхідності вакцинації в інтересах суспільства. Щеплення від такої інфекційної хвороби, як ковід-19 не визначені як обов`язкові та не внесені до календаря щеплень, а тому не є обов`язковими. Також при відстороненні від роботи відмова працівника від вакцинації має бути зафіксована належним чином. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», виключно лікар може встановити факт відмови особи від обов`язкових щеплень. Іншого порядку встановлення факту відмови від вакцинації Закони не містять. Якщо така обставина встановлена, лікар повідомляє про це головного санітарного лікаря регіону, який складає подання та надсилає його до роботодавця. Право внесення головним санітарним лікарем такого подання передбачене Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, яка прийнята у відповідності із Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». При отриманні такого подання роботодавець має видати наказ на відсторонення працівника від роботи. Видача наказу відповідачем на підставі повідомлення про обов`язкову вакцинацію є порушенням ч.ч. 2, 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідно до Європейської хартії прав пацієнтів, Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про охорону здоров`я», «Про інформацію» забороняється поширювати конфіденційну інформацію щодо здоров`я. Також Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» наділений повноваженнями встановлювати та відміняти карантин, але не має права його продовжувати. Посилання відповідача на практику Європейського суду з прав людини є неприйнятними, оскільки суперечать обставинам, на які посилається позивач. Оскільки право позивача було порушено виданням відповідачем оскаржуваного наказу про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати, ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення від роботи.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити. Суду пояснила, що відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 затверджено Перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. До цього переліку входять також вчителі освітніх закладів. У ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення, крім визначених обов`язковими, здійснюються і в інших випадках. Право на затвердження переліку професій, які підлягають щепленню надано Міністерству охорони здоров`я України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України на період карантину підлягають щепленню працівники освітніх закладів. Всі працівники ліцею є вакцинованими. При укладенні трудового договору з позивачем не було обов`язкової вимоги щодо вакцинації 100 відсотків працівників, тому вона була прийнята на роботу. Наразі є така вимога. ОСОБА_1 була повідомлена про такий обов`язок, але відмовилась вакцинуватися. Також ліцей не повинен становити небезпеку для здоров`я учасників навчального процесу. Крім того, на неї як директора школи може бути накладено штраф за невідсторонення невакцинованих працівників від роботи, оскільки роботодавець згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1236 повинен здійснювати контроль за проведенням вакцинації працівників. Ніхто не може примусити позивача вакцинуватися, проте вона не зможе працювати до того часу, доки не надасть довідку від лікаря або вакцинується. Такі дані не містять діагнозу та не є медичною таємницею. Працівники проходять медичний огляд і подають відповідні документи на роботу, не допускаються до роботи ті, які загрожують здоров`ю дітей. Оплата праці проводиться за виконану роботу, позивач на роботі не була, тому підстав виплачувати їй заробітну плату немає. Крім того, ліцей не є фінансовою установою, не може оплачувати заробітну плату чи відшкодування. Заробітну плату нараховує і виплачує Відділ освіти Бобрицької сільської ради. Просить врахувати практику Європейського суду з прав людини щодо встановлення законності проведення обов`язкової вакцинації. Зазначила, що повідомлення про необхідність вакцинації позивачу вручалося 05.11.2021, наказ про відсторонення їй вручено 08.11.2021. Проведення дистанційного навчання за участю позивача без її вакцинації також неможливо, оскільки за результатами конференції Міністерством освіти і науки України та Міністерства охорони здоров`я України було надано відповідь, що дистанційне навчання це те ж саме навчання.

Заслухавши думку учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Як вбачається з наказу директора Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області Л. Глушко від 30.08.2021 № 41 К (а.с.31) та трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.30), вона призначена на посаду та працює на роботі в Комунальному закладі «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області вчителем англійської мови за строковим трудовим договором з 01.09.2021 по 31.05.2022.

19.10.2021 ОСОБА_1 звернулася до директора Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області Л. Глушко із заявою в якій просила дозволити їй продовжити працювати у вказаному навчальному закладі на займаній посаді без прийняття вакцини від COVID-19. Зазначила, що вказане рішення є зваженим і прийняте на підставі детального і всебічного вивчення питань, пов`язаних з вакцинацією, особистого досвіду і цілком відповідає нормам діючого законодавства (а.с.9).

05.11.2021 директором Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області Л. Глушко повідомлено ОСОБА_1 про те, що з 08.11.2021 вона буде відсторонена від виконання службових обов`язків при одній з умов: 1) якщо не буде проведено профілактичне щеплення (1 щеплення) проти COVID-19; 2) надано медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. Відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Підставою для винесення вказаного повідомлення є наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», стаття 46 Кодексу законів про працю України, частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частина третя статті 5 Закону України «Про державну службу». З вказаним повідомленням ОСОБА_1 була ознайомлений та зазначила про свою незгоду з повідомленням у зв`язку з порушенням норм чинного законодавства та Конституції України (а.с.14).

06.11.2021 ОСОБА_1 подано заяву-повідомлення директору Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області Л. Глушко, в яких вона зазначила, що директором школи, в даному випадку, буде порушено право позивача на працю, передбачене ст. 43 Конституції України, а також право на заробітну плату, яка є складовою права на працю відповідно до цієї статті. Крім того, вимога пред`явлення таких даних суперечить ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (а.с.11-13).

Крім цього, 06.11.2021 ОСОБА_1 подано заяву директору Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області Л. Глушко про відмову від ризикованого медичного втручання, в якій позивач, користуючись правом, яке належить їй як людині і зафіксоване в Конституції України (ст.ст. 3, 28), Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 43 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 12 Цивільного кодексу України, повідомила про утримання від щеплення від коронавірусної інфекції SARS-CoV-2 (а.с.10).

Згідно наказу директора Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області Л. Глушко від 08.11.2021 № 61 К, керуючись наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», статтею 46 Кодексу законів про працю України, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частиною третьою статті 5 Закону України «Про державну службу», відсторонити ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків без збереження заробітної плати з 08.11.2021 до усунення причин, що обумовили відсторонення. Після усунення обставин, що обумовили відсторонення: проведено профілактичне щеплення проти COVID-19 чи надано медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 ОСОБА_1 буде допущена до роботи. Посадове місце наказано зберігати за ОСОБА_1 (а.с.7).

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем наказом від 08.11.2021 № 61 К про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , вважаючи його незаконним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.

Згідно положень ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, суд при розгляді справи керується верховенством права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлений інший випадок відсторонення працівника від роботи.

Згідно з затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ).

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Крім того, Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України, яка відповідно до п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992 року № 731, полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Усі вищенаведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.

Відтак, відповідач, видавши 08 листопада 2021 року оспорюваний наказ № 61 К про відсторонення ОСОБА_1 , застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні.

Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.

Працівники ж в свою чергу мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП України).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункті 10 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

Оскільки норми щодо примусової вакцинації в законодавстві України не міститься, тому діюче законодавство у разі відсутності обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Порядок відсторонення чітко визначений статтею 46 КЗпП України. Так, за змістом вказаної норми, відсторонення працівників від роботи здійснюється власником або уповноваженим ним органом у разі встановлення певних фактів. Відсутність інших умов порядку відсторонення не вказує на те, що такий порядок відсутній.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) викладено висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Щодо обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку згідно наказу МОЗ № 2153, то звільненими від такого обов`язку можуть бути лише працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Відповідно протипоказання до вакцинації встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вищевказаного профілактичного щеплення.

Як зазначалося вище, 05.11.2021 директором Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області Л. Глушко повідомлено ОСОБА_1 про те, що з 08.11.2021 вона буде відсторонена від виконання службових обов`язків при одній з умов: 1) якщо не буде проведено профілактичне щеплення (1 щеплення) проти COVID-19; 2) надано медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. Відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Підставою для винесення вказаного повідомлення є наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», стаття 46 Кодексу законів про працю України, частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частина третя статті 5 Закону України «Про державну службу». З вказаним повідомленням ОСОБА_1 була ознайомлений та зазначила про свою незгоду з повідомленням у зв`язку з порушенням норм чинного законодавства та Конституції України (а.с.14).

Крім цього, як зазначено представником відповідача в судовому засіданні, що підтверджено також позивачем, ОСОБА_1 ще в жовтні 2021 року декілька разів було повідомлено про необхідність вакцинації проти COVID-19 або надання медичного висновку про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.

У судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що після отримання повідомлення про необхідність надання відповідачу документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень в строк до 08 листопада 2021 року, таких документів у вказаний строк відповідачу вона не надавала.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Щодо доводів сторони позивача про неконституційність вказаних вище нормативно-правових актів, суд зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, у редакції чинній станом на 08 листопада 2021 року, стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та стаття 46 КЗпП України, неконституційними не визнавались, є чинними, у зв`язку з викладеним підлягають застосуванню.

Також як на підставу задоволення позовних вимог сторона позивача вказує, що позивач зазнала протиправного втручання у її право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що вона позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо умови роботи його не влаштовують. Законодавством України не встановлено обов`язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про освіту», керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.

У цій справі, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших членів трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників освітнього процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Європейський суд з прав людини у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання (рішення у справах «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 08 квітня 2021 року, «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року).

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням)».

Європейський суд з прав людини встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини навів наступні аргументи: «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо порушення прав на працю, про що зазначає позивач, ЄСПЛ зазначив, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Викладені обставини також доводять, що позивач не був підданий дискримінації у зв`язку з ухиленням від щеплення.

Європейський суд з прав людини посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Отже, враховуючи наведене вище, втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19 липня 1995 року № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) для попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком рішення позивача свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей, зокрема, учасників освітнього процесу.

Таким чином, судом не встановлено підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи, такий наказ прийнятий на підставі діючого законодавства, що регулює трудові відносини. Нормативно-правові акти, які регулюють вказані правовідносини, чинні і в установленому законом порядку не скасовані та не визнані протиправними.

Отже, на підставі досліджених у справі доказів та аналізу норм чинного законодавства, враховуючи вищенаведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.

Виходячи з вищевикладеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 61 К від 08.11.2021 про відсторонення її від роботи, необхідно відмовити.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення її від роботи, тому не підлягає задоволенню також позовна вимога про зобов`язання відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення від роботи за займаною посадою, оскільки така позовна вимога є похідною від вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони справи як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд вважає за необхідне відмовити, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 31.03.2022.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Комунальний заклад «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області, зареєстроване місцезнаходження: вул. Центральна, 19, с. Литвинець, Черкаська область, код ЄДРПОУ 33363157.

Головуючий Б . К . Скирда