Постанова

від 28.03.2022 по справі 903/803/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2022 року Справа № 903/803/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича

на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 16.12.21р. суддею Якушевою І.О. о 12:13 год. у м.Луцьку, повний текст складено 20.12.21р.

у справі № 903/803/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича

до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинська митниця

про усунення перешкод у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.12.2021р. у справі №903/803/21 у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинська митниця про усунення перешкод у користуванні майном - відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Пацюк Ілля Васильович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати. Також, одночасно з апеляційною скаргою скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- покликається на те, що суд першої інстанції застосував формальний розгляд справи та допустив не всебічне, не повне та не об`єктивне встановлення і дослідження всіх обставин справи;

- вказує, що суд першої інстанції абсолютно погодився з доводами відповідача, при цьому не надавши жодної правової оцінки аргументам сторони позивача;

- зазначає, що зрозумілим є те, що перевізник не приймає самостійно рішення про вивезення чи ввезення товару, який перевозить. Коли товар не пропустила польська сторона, водій-перевізник був змушений повернутися в реверсному напрямку, оскільки не мав іншого варіанту. Разом з тим, посадова особа Волинської митниці оформляє карту відмови (яка додана до відзиву). В основу доданої карти відмови від 06.10.2020 закладено на порушення вимог ст.194 МК України;

- зауважує, що скаржник ФОП Пацюк І.В. не є а ні власником товару, а ні декларантом, а ні уповноваженою ним особою, в даному випадку позивач виконував функцію виключно перевізника, що виключало можливість виконання вимог означеної статті МК України;

- стверджує, що відповідач намагається знайти вину перевізника, проте останній є особою, яка фактично за незалежних від нього обставин, є "заручником" ситуації, де чужий товар в грозовому відсіці його автомобіля, які Митниця не розділяє на два об`єкта власності різних осіб, створює для контролюючого органу надуману можливість позбавлення підприємця (позивача) в користуванні та розпорядженні своїм майном. Разом з тим, відповідно до п.4-5 ст.191 Митного кодексу України, перевізник має право з дозволу митного органу призначення вивантажувати товар на склад цього органу, якщо доставлені перевізником товари, що перебувають під митним контролем, протягом трьох діб не будуть заявлені відповідальною за це особою до жодного митного режиму. У такому разі витрати на вивантаження та зберігання товару відшкодовуються його власником; отримувати роз`яснення причин відмови у митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України та перелік заходів, яких необхідно вжити для їх усунення;

- вважає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач неодноразово звертався до митних органів з метою отримання роз`яснень, як йому діяти у даній ситуації, на що отримував відповідь, що йому необхідно вирішити питання щодо оформлення даного товару у відповідному митному режимі;

- додає, що також суд проігнорував те, що Волинська митниця, вважає, що автомобіль перебуває в режимі / у статусі "затримання" (відповідь №7.3.-28-08/1697 від 13.08.2021р. на адвокатський запит). Тобто, митний орган в порушення ст.191 МК України, не роз`яснив право перевізника на розвантаження товару, оскільки останній відповідальною за це особою (якою перевізник не є) до такого митного режиму незаявлений, натомість спонукав перевізника до вирішити питання щодо оформлення даного товару у відповідному митному режимі (що завідомо перевізник зробити не міг) встановив абсолютно надуманий режим затримання автомобіля, який чинним Митним кодексом не передбачений;

- констатує, що в даному випадку Волинська митниця діє свідомо протиправно, оскільки не хоче поміщати товар на склад митниці, зробивши із транспортного засобу р.н. НОМЕР_1 "склад на колесах", чим довгий час (понад 1 рік) порушує право позивача на користування та розпорядження своїм майном;

- також додає, що ФОП Пацюк І.В. не є власником товару ("олія конопляна, упакована в скляні пляшки по 0,2л (200мл.) - 2640 шт.", вагою 1082кг. вартістю 6600 євро) чи уповноваженою особою, що виключає можливість останнього звертатися до Митниці із заявами, що передбачені ст.ст.175-176 МК України, щодо "долі" товару. Разом з тим, в рішенні суд посилаючись на ч.3 ст.238 МК України, п.5.4 Порядку роботи складу митного органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012р. №627, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.07.2012р. за №1097/21409, яким визначено, що якщо товари, що підлягають обов`язковій передачі для зберігання митному органу, втратили свої споживчі властивості у зв`язку із закінченням строку їх придатності або з інших причин, вони підлягають знищенню без передачі на склад митного органу, не врахував ту обставину, що митним органом жодним чином не встановлено (зафіксовано) факт втратили товаром, який перевозив позивач, своїх споживчих властивостей у зв`язку із закінченням строку їх придатності;

- вважає, що фактично митний орган відмовляється (не переміщує) товар на склад митниці (відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.238 МК України товари, граничний строк перебування яких під митним контролем на території зони митного контролю закінчився, підлягають обов`язковій передачі митному органу для зберігання), через ту обставину, яка не підтверджена жодним належним доказом. Митний орган, після перетину автомобілем позивача митної території України, не переконавшись в тому, що товар, який перевозив позивач, втратив свої споживчі властивості у зв`язку із закінченням строку їх придатності (не призначив експертизи, не провів зовнішній (візуальний) огляд товару) відмовляє у пропуску товару та автомобіля (через неподання відповідної документації) та не бере товар на склад (через невстановлену обставину);

- вказує, що власність позивача (автомобіль) понад рік стоїть на МПП "Ягодин" просто не без жодного зауваження зі сторони митниці) і суд першої інстанції вважає це "належним урядуванням", а дії митниці правомірними, незважаючи на те, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України);

- стверджує, що у даній справі суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідач, у своїх поясненнях суперечить сам собі, оскільки з однієї сторони останнім фактично вчиняються дії, які передбачені Митним кодексом (порядок проведення митного оформлення), а з іншої сторони митний орган вважає, що митне оформлення товару взагалі не відбувалося і чинним Митним кодексом така ситуація не передбачена;

- вважає, що відсутність чіткого порядку визначення правового режиму перебування автомобіля комерційного призначення на території митниці, без заявлення власником товару, який перевозиться, до жодного митного режиму, не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно користуватися і розпоряджатися своїм майном. Незважаючи на очевидність порушення принципу "належного урядування" в цій частині, дана проблема не вирішена, а суд першої інстанції не взяв до уваги наведені вище висновки Європейського суду з прав людини.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/803/21/194/22 від 12.01.2022р. матеріали справи №903/803/21 витребувано з Господарського суду Волинської області.

19.01.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/803/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2022р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича на рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2021р. у справі №903/803/21 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідні докази, зокрема, доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

09.02.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду на виконання ухвали суду від 24.01.2022р. про залишення апеляційної скарги без руху від Фізичної особи-підприємця Пацюка І.В. надійшла заява від 07.02.2022р. про усунення недоліків та долучення доказів з додатком, зокрема, квитанцією від 07.02.2022р. №0.0.2447335182.1 про сплату судового збору в сумі 3405,00грн..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича на рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2021р. у справі №903/803/21 та призначено справу №903/803/21 до розгляду на 01.03.2022р. об 15:30год..

28.02.2022р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича надійшло клопотання від 28.02.2022р. про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 01.03.2022р. представники сторін не з`явились.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.03.2022р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.03.2022р. об 14:30год..

28.03.2022р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича надійшло клопотання від 28.03.2022р. про відкладення розгляду справи. Зокрема, обґрунтовуючи подане клопотання заявник покликається на те, що 24.02.202р. розпочатися агресивні воєнні дії російської федерації по відношенню до України. 24.02.2022р. по всій території України введено військовий стан. Також, станом на час подання даного клопотання воєнний стан в Україні триває. З огляду на викладене, просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Розглянувши вказане вище клопотання представника скаржника, колегія суддів його відхилила з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.11, 12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час та місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За приписами п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч.1 ст.273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію скаржника щодо обставин справи та документальних доказів, яку він висловив у апеляційній скарзі.

Водночас, скаржник та його представник не скористався свої правом згідно приписів ст.197 ГПК України на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Крім того, суд призначаючи справу до розгляду та в подальшому відкладаючи її розгляд, надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також ухвалами Північно - західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022р. про відкриття апеляційного провадження та від 01.03.2022р. про відкладення розгляду апеляційної скарги явка сторін у справі не визнавалась обов`язковою, а також попереджено про те, що неявка сторін справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, сторони у справі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання 29.03.2022р. не з`явилися, своїх повноважних представників не направили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю сторін у справі.

Відповідач у справі не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 05.10.2020р. через митний пост "Ягодин" було здійснено вивезення за межі митної території України товару "Олії рослині сирі в рідкому вигляді для харчових цілей: олія конопляна", упакована в скляні пляшки по 0,2л. (200 мл.), 2640 шт., склад: 100% конопляна олія, виготовлена методом першого холодного віджиму, торговельна марка: ТОВ "Десналенд", виробник: ТОВ "Десналенд", країна походження - Україна", вагою 1082 кг, вартістю 6600 євро, який переміщувався у митному режимі реекспорту згідно з митною декларацією типу ЕК11АА №UA305130/2020/23283, СМR 853501 від 29.09.2020р., рахунком-фактурою №1 від 25.09.2020р. транспортним засобом, реєстраційний номер якого НОМЕР_1 . Згідно з митною декларацією №UА305130/2020/23283 відправником товару виступає ТОВ СП "Ревайвел-Експрес" (м.Чоп, вул.Берег.2; код ЄДРПОУ 20438543).

Згідно інформації, зазначеної в рахунку-фактурі №1 від 25.09.2020р., продавцем виступає ТОВ "ВАЙТ КОМПАН1 СМ" (м.Київ, пр.Академіка Глушкова, буд.30, кв.125; код ЄДРПОУ 419966766), перевізник - ФОП Пацюк Ілля Васильович, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , водій - ОСОБА_1 .

Водночас, зважаючи на оформлення митної декларації типу ЕК11АА №UА305130/2020/23283, а також фактичне вивезення товару з митної території України, про що свідчить відмітка, внесена до ЄАІС Держмитслужби, митний режим реекспорту товару було завершено.

Однак, того ж дня, вказаний транспортний засіб в`їхав у зону митного контролю МАПП "Ягодин" у напрямку в`їзду в Україну, оскільки, зі слів водія, автомобіль з товаром повернуто польською стороною.

При цьому, у зв`язку з відсутністю на товар "олії рослинні", що ввозиться на митну територію України на адресу ТОВ СП "Ревайвел-Експрес" (м.Чоп, вул.Берег, 2) та слідує транспортним засобом, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в ЄАІС митних органів попереднього повідомлення про намір ввезти товари на митну територію України, що є порушенням вимог ст.194 Митного кодексу України, та відсутності в електронному вигляді документів, передбачених ч.4 ст.335 МК України, посадовою особою митниці було прийнято рішення про відмову у пропуску товару через митний кордон України, про що свідчить оформлена картка відмови №UА205020/2020/208859 від 06.10.2020р..

В подальшому, Волинська митниця Держмитслужби на адресу відправника товару - ТОВ СП "Ревайвел-Експрес" (код ЄДРПОУ 20438543) та продавця товару - ТОВ "ВАЙТ КОМПАНІ СМ" (код ЄДРПОУ 419966766) надсилала лист від 30.10.2020р. №9445-7.3-28-01 про забезпечення дотримання вимог ст.194 МК України, на адресу перевізника - ФОП Пацюка І.В. - лист від 09.11.2020р. №9713-7.3-28-01 про вжиття заходів щодо забезпечення поміщення товарів у митний режим знищення, на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ЛОГІСТІК ІНТЕРНЕШНЛ" (через адвоката Кудрявцева О.В.) на запит про надання дозволу на поміщення вищевказаного товару "олія конопляна" в режим знищення або руйнування - лист від 27.01.2021р. №768-7.3-28-01, на адресу ТОВ "ВАЙТ КОМПАНІ СМ" - від 02.02.2021р. №7.3-28-01/958/37 про митне оформлення товару.

Однак, жодних дій, спрямованих на переміщення товарів через митний кордон України, ні декларантом, ні уповноваженою ним особою, ні перевізником вчинено не було.

За вказаних обставин, Фізична особа-підприємець Пацюк Ілля Васильович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинська митниця про зобов`язання останньої на підставі ч.1 ст.317, ст.319, ч.1 ст.321, ст.391 Цивільного кодексу України усунути перешкоди у користуванні Фізичною особою-підприємцем Пацюком І.В. своїм майном, а саме: транспортним засобом марки "Опель", реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом надання можливості виїзду останнього з міжнародного пункту попуску для автомобільного сполучення "Ягодин" митного поста "Ягодин" Волинської митниці, без товару - "олії конопляної", яка упакована в скляні пляшки по 0,2л - 2640шт., загальною вагою 1082кг.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Фізична особа-підприємець Пацюк Ілля Васильович посилається на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні його власністю - транспортним засобом марки "Опель", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який майже один рік знаходиться на митному посту "Ягодин".

Також, позивач вважає, що відповідач не має законних підстав утримувати/затримувати транспортний засіб, що відповідач діє протиправно, не поміщаючи товар на склад митниці.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.10.2021р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №903/803/21, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.10.2021р.; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 25.10.2021р..

25.10.2021р. до Господарського суду Волинської області від відповідача надійшов відзив №404/73-10-11 від 21.10.2021, в якому відповідач на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України просить закрити провадження у справі, посилаючись на те, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки є публічно-правовим.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27.10.2021р. підготовче засідання було відкладено на 11.11.2021р.; запропоновано позивачу подати суду у строк до 09.11.2021р. відповідь на відзив відповідача; постановлено клопотання відповідача про закриття провадження у справі вирішити в наступному судовому засіданні.

29.10.2021р. до Господарського суду Волинської області позивачем подано відповідь на відзив та заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, в яких просить у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження відмовити, посилаючись на те, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

В судовому засіданні 11.11.2021р. Господарський суд Волинської області розглянув клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, та відмовив у його задоволенні. Мотиви відмови у задоволенні клопотання викладені в ухвалі суду від 11.11.2021р. (а.с.81 - 82).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.11.2021р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 01.12.2021р..

26.11.2021р. до Господарського суду Волинської області Адвокатське об`єднання "Матвіюк, Смоленський, Місюк і партнери" подало заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

01.12.2021р. до Господарського суду Волинської області Волинською митницею Держмитслужби подано клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

В судовому засіданні 01.12.2021р. було оголошено перерву до 16.12.2021р..

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Волинської області від 16.12.2021р. у справі №903/803/21 у задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

У відповідності до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

З огляду на викладене, підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019р. у справі №924/1220/17.

Як вбачається з матеріалів справи, до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича, в якій позивач на підставі ч.1 ст.317, ст.319, ч.1 ст.321, ст.391 Цивільного кодексу України просить зобов`язати Волинську митницю усунути перешкоди у користуванні Фізичною особою-підприємцем Пацюком І.В. своїм майном, а саме: транспортним засобом марки "Опель", реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом надання можливості виїзду останнього з міжнародного пункту попуску для автомобільного сполучення "Ягодин" митного поста "Ягодин" Волинської митниці, без товару - "олії конопляної", яка упакована в скляні пляшки по 0,2л - 2640шт., загальною вагою 1082кг.

Так, на обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні його власністю - транспортним засобом марки "Опель", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який майже один рік знаходиться на митному посту "Ягодин". Позивач вважає, що відповідач не має законних підстав утримувати/затримувати транспортний засіб, що відповідач діє протиправно, не поміщаючи товар на склад митниці.

Судом встановлено, що 05.10.2020р. через митний пост "Ягодин" було здійснено вивезення за межі митної території України товару "Олії рослині сирі в рідкому вигляді для харчових цілей: олія конопляна", упакована в скляні пляшки по 0,2л. (200 мл.), 2640шт., склад: 100% конопляна олія, виготовлена методом першого холодного віджиму, торговельна марка: ТОВ "Десналенд", виробник: ТОВ "Десналенд", країна походження - Україна", вагою 1082кг, вартістю 6600 євро, який переміщувався у митному режимі реекспорту згідно з митною декларацією типу ЕК11АА №UA305130/2020/23283, СМR 853501 від 29.09.2020р., рахунком-фактурою №1 від 25.09.2020р. транспортним засобом, реєстраційний номер якого НОМЕР_1 . Згідно з митною декларацією №UА305130/2020/23283 відправником товару виступає ТОВ СП "Ревайвел-Експрес" (м.Чоп., вул.Берег.2; код ЄДРПОУ 20438543). Відповідно до інформації, зазначеної в рахунку-фактурі №1 від 25.09.2020р., продавцем виступає ТОВ "ВАЙТ КОМПАН1 СМ" (м.Київ, пр.Академіка Глушкова, буд.30, кв.125; код ЄДРПОУ 419966766), перевізник - ФОП Пацюк Ілля Васильович, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , водій - Пацюк Ілля Васильович.

Зважаючи на оформлення митної декларації типу ЕК11АА №UА305130/2020/23283, а також фактичне вивезення товару з митної території України, про що свідчить відмітка, внесена до ЄАІС Держмитслужби, митний режим реекспорту товару було завершено.

При цьому, того ж дня, вказаний транспортний засіб в`їхав у зону митного контролю МАПП "Ягодин" у напрямку в`їзду в Україну, оскільки, зі слів водія, автомобіль з товаром повернуто польською стороною.

Згідно ч.1 ст.85 Митного кодексу України, реекспорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.71 МК України, поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.

У разі вивезення товарів, транспортних засобів комерційного призначення за межі митної території України митний контроль розпочинається з моменту пред`явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення для митного оформлення. та їх декларування (ч.3 ст.321 МК України) та закінчується - у разі вивезення за межі митної території України - після здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення та перетинання ними митного кордону України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Статтею 88 Митного кодексу України встановлено, що іноземні товари, поміщені у митний режим реекспорту, зберігають статус іноземних товарів. Товари, що набули статусу українських внаслідок імпорту та реекспортуються згідно з п.5 ч.1 ст.86 цього Кодексу, втрачають статус українських товарів з моменту їх фактичного вивезення за межі митної території України.

З огляду на викладе, судом встановлено, що фактично відбулось повторне ввезення товару, який набув статусу іноземного, на митну територію України.

У відповідності до п.24 ч.1 ст.4 МК України, митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Частинами 1, 2 ст.321 МК України визначено, що товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем до моменту поміщення цих товарів, транспортних засобів у відповідний митний режим не може перевищувати 180 календарних днів. (ч.4 ст.321 МК України).

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у пунктах пропуску через державний кордон визначено ст.189 МК України, згідно з приписами якої цей строк не повинен перевищувати 30 днів, а для автомобільного транспорту - п`ять днів з моменту прибуття у пункт пропуску через державний кордон України для здійснення митних процедур.

Товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортній засоби комерційного призначення, якими вони переміщуються через митний кордон України, пред`являються у незмінному стані для митного контролю, а документи на ці товари, транспортні засоби подаються митним органам у пунктах пропуску через державний кордон України та в інших місцях на митній території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів у пункт пропуску через державний кордон України або інше визначене митним органом місце.(ч.1 ст.322 МК України).

Згідно ч.ч.4.3 ст.325 МК України, користування та розпорядження товарами, транспортними засобами комерційного призначення, які перебувають під митним контролем, забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У разі ввезення товарів на митну територію України декларант або уповноважена ним особа попередньо повідомляють митний орган, у зоні діяльності якого товари будуть пред`явлені для митного оформлення, про намір ввезти ці товари.(ч.1 ст.194 МК України).

У відповідності до ч.4 ст.194 МК України, під час надання митному органу попереднього повідомлення про намір здійснити переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України цьому митному органу надаються документи та/або відомості, у тому числі засобами інформаційних технологій, передбачені ч.4 ст.335 МК України.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з відсутністю на товар "олії рослинні", що ввозиться на митну територію України на адресу ТОВ СП "Ревайвел-Експрес" (м.Чоп, вул.Берег, 2) та слідує транспортним засобом, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в ЄАІС митних органів попереднього повідомлення про намір ввезти товари на митну територію України, що є порушенням вимог статті 194 Митного кодексу України, та відсутності в електронному вигляді документів, передбачених ч.4 ст.335 МК України, посадовою особою митниці було прийнято рішення про відмову у пропуску товару через митний кордон України, про що свідчить оформлена картка відмови №UА205020/2020/208859 від 06.10.2020р..

Водночас, як встановлено судом, інших дій, визначених митних законодавством та спрямованих на ввезення товарів та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України ні декларантом, ні уповноваженою ним особою, ні перевізником вчинено не було.

Відповідних доказів на спростування зворотнього матеріали справи не містять.

Згідно п.11 Типової технологічної схеми здійснення митного контролю автомобільних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, у пунктах пропуску через державний кордон, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №451 "Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними", для здійснення митного контролю автомобільних транспортних засобів і товарів декларант, уповноважена ним особа або перевізник подають митним органам документи в паперовій або електронній формі, що містять відомості про автомобільні транспортні засоби і товари, достатні для ідентифікації та необхідні для прийняття рішення про їх пропуск через митний кордон України.

Крім цього, ст.3 розділу ІІ Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено, що для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.238 МК України, товари, граничний строк перебування яких під митним контролем на території зони митного контролю закінчився, підлягають обов`язковій передачі митному органу для зберігання.

Відповідно до ч.3 ст.238 МК України, п.5.4 Порядку роботи складу митного органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012р. №627, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.07.2012р. за №1097/21409, визначено, що якщо товари, що підлягають обов`язковій передачі для зберігання митному органу, втратили свої споживчі властивості у зв`язку із закінченням строку їх придатності або з інших причин, вони підлягають знищенню без передачі на склад митного органу.

За приписами ст.175 МК України, знищення або руйнування - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари під митним контролем знищуються або приводяться у стан, який виключає можливість їх використання, з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами, установленими на імпорт цих товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Умови поміщення товарів у митний режим знищення або руйнування регламентовані ст.176 Митного кодексу України, частиною 1 якої визначено, що знищення або руйнування товарів допускається з письмового дозволу митного органу за заявою власника товарів чи уповноваженої ним особи .

Вказане вище свідчить, що дії відповідача чітко регламентовані Митним кодексом України, а відсутність повідомлення від власника товару чи уповноваженої ним особи про намір ввезти товар, як це передбачено ч.1 ст.194 МК України, є підставою для відмови у пропуску товару, який слідує транспортним засобом, що належить позивачу, через митний кордон України.

В подальшому, Волинська митниця Держмитслужби на адресу відправника товару - ТОВ СП "Ревайвел-Експрес" (код ЄДРПОУ 20438543) та продавця товару - ТОВ "ВАЙТ КОМПАНІ СМ" (код ЄДРПОУ 419966766) надсилала лист від 30.10.2020р. №9445-7.3-28-01 про забезпечення дотримання вимог ст.194 МК України, на адресу перевізника - ФОП Пацюка І.В. - лист від 09.11.2020р. №9713-7.3-28-01 про вжиття заходів щодо забезпечення поміщення товарів у митний режим знищення, на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ЛОГІСТІК ІНТЕРНЕШНЛ" (через адвоката Кудрявцева О.В.) на запит про надання дозволу на поміщення вищевказаного товару "олія конопляна" в режим знищення або руйнування - лист від 27.01.2021р. №768-7.3-28-01, на адресу ТОВ "ВАЙТ КОМПАНІ СМ" - від 02.02.2021р. №7.3-28-01/958/37 про митне оформлення товару.

Однак, як свідчать матеріали справи, жодних дій, спрямованих на переміщення товарів через митний кордон України, ні декларантом, ні уповноваженою ним особою, ні перевізником вчинено не було.

Водночас, як встановлено судом, підстави для поміщення товару у митний режим знищення у відповідача також відсутні, оскільки ні власник товару, ні уповноважена ним особа не зверталися до митного органу з відповідною заявою.

Також, в ході розгляду даної справи судом першої інстанції в судовому засіданні відповідач пояснював, що в ЄАІС митних органів відсутнє попереднє повідомлення митних органів про намір ввезти товари на митну територію України, документи до митного оформлення у режимі знищення або руйнування власником товарів чи уповноваженою ним особою також не подавались.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зобов`язання Волинської митниці усунути перешкоди у користуванні Фізичною особою-підприємцем Пацюком І.В. своїм майном, а саме: транспортним засобом марки "Опель", реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом надання можливості виїзду останнього з міжнародного пункту попуску для автомобільного сполучення "Ягодин" митного поста "Ягодин" Волинської митниці, без товару - "олії конопляної", яка упакована в скляні пляшки по 0,2л - 2640шт., загальною вагою 1082кг, оскільки ні власник товару, ні уповноважена ним особа, не вчиняли дій, спрямованих на переміщення товару через митний кордон України; не подавали документів до митного оформлення у режимі знищення або руйнування, що давало б підстави митному органу дозволити виїхати транспортному засобу, належному позивачу, з митного поста.

Таки чином, з огляду на приписи ст.194 МК України, відповідач не чинить позивачу протиправних перешкод у користуванні майном, дії відповідача, які полягають у відмові у пропуску через митний кордон України товару у зв`язку з відсутністю повідомлення про намір ввезти товар, який слідує транспортним засобом, який належить позивачу, відповідають приписам ст.194 МК України, тобто, дії відповідача є правомірними.

Водночас, відсутність заяв власника товару чи уповноваженого ним органу на знищення товару позбавляє можливості відповідача помістити товар у митний режим знищення, як це передбачено ст.176 МК України, та після цього надати можливість транспортному засобу виїхати з міжнародного пункту попуску.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про усунення перешкод у користування майном шляхом можливості виїзду транспортним засобом марки "Опель", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення "Ягодин" митного поста "Ягодин" Волинської митниці, без товару не підлягає до задоволення.

Судові витрати судом першої інстанції розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Поряд із зазначеним доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення до уваги колегії суддів не беруться, оскільки скаржник у апеляційній скарзі не наводить посилання на конкретні наявні в матеріалах справи докази, які не отримали правової оцінки суду першої, але підтверджують його доводи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2021р. у справі №903/803/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пацюка Іллі Васильовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2021р. у справі №903/803/21 - без змін.

2. Справу №903/803/21 повернути до Господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "30" березня 2022 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.