Постанова

від 25.01.2022 по справі 904/6207/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2022 року м.Дніпро Справа № 904/6207/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Антоніка С.Г.

при секретарі судового засідання Зелецькому Р.Р.

Представники сторін:

від позивача: Гапонець А.А., довіреність №1097024 від 13.10.2021р., адвокат;

Інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Рубін" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 (повний текст складено та підписано 08.04.2021 суддя Панна С.П.) у справі №904/6207/20

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Рубін", с. Новоподільське, Дніпропетровська область

до Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, смт. Софіївка, Дніпропетровська область

Третя особа -1, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача: Вакулівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області, с. Вакулове, Софіївський р-н, Дніпропетровська обл.

Третя особа -2, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Дніпро

про визнання недійсним розпорядження та визнання права постійного користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Селянське (фермерське) господарство "Рубін" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Софіївської районної Державної адміністрації, в якому просить:

- Визнати недійсним розпорядження Софіївської державної адміністрації № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га. На території Нововасилівської сільської ради, якою користувався ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею ДП СФ № 000040 зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41, виданого 07.11.1997 року на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України від 06.08.1997 №13-ХХІІ, в зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

- Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Рубін" право постійного користування земельною ділянкою площею 21,8 га в межах згідно з планом, розташованою на території Нововасилівської сільської ради, призначеного для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 до Державного акту на право постійного користування землею ДП Сф № 000040, на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України № 13-ХХІІ від 06.08.1997.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 у справі №904/6207/20 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянинові України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, одержання земельної ділянки було обов`язковою умовою для набуття правосуб`єктності СФГ, як юридичної особи, Селянське (фермерське) господарство "Рубін" не припинилося зі смертю свого засновника - ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги в частині визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою є обґрунтованими

Визнання недійсним розпорядження № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", визнано місцевим господарським судом неефективним способом захисту. Позовні вимоги позивача в частині визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою визнано місцевим господарським судом обґрунтованими.

ОСОБА_3 був членом СФГ "Рубін" та був обізнаний у справах фермерського господарства, оскільки з 19.12.2013 є тимчасово виконуючим обов`язки керівника даного фермерського господарства, та є ними по теперішній час.

Відповідно до інформації наданої Вакулівською сільською радою у листі від 14.12.2020 № 1242 спірна земельна ділянка площею 21,8 га має кадастровий номер 1225285200:02:001:0208 на сьогодні перебуває у комунальній власності Вакулівської сільської ради та знаходиться у користуванні на підставі права оренди у гр. ОСОБА_1 (дата державної реєстрації права оренди 20.01.2020). Дана інформація підтверджується також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1225285200:02:001:0208 від 16.12.2020. Отже, фактично, даний позов подано до неналежного відповідача.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням, Селянське (фермерське) господарство "Рубін" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- Позивачем зазначалось, що про факт порушення прав, який виразився в прийнятті оскаржуваного розпорядження Софіївською державною адміністрацією №Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 року про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га на території Нововасилівської сільської ради, дізнався тільки наприкінці 2019 року, коли, звернувшись за юридичною допомогою (про що свідчить копія договору про надання правової допомоги) з питань ведення своєї діяльності, та надавши наявний у ОСОБА_3 пакет документів, після дослідження та аналізу яких, юристом було встановлено обставини та роз`яснено Позивачу, що вказаним розпорядженням фермерське господарство було позбавлено права користування земельною ділянкою, з підстав смерті голови фермерського господарства, що в подальшому і стали підставою для звернення із вказаним позовом.

- Про об`єктивну неможливість знати, що написаною ОСОБА_3 18.10.2013 року заявою про припинення дії державного акту про право постійного користування земельною ділянкою, буде зачіпатись права та інтереси СФГ "Рубін", свідчить той факт, що зі змісту вказаної заяви вбачається, що вона була спрямована лише щодо його спадкових прав, оскільки він особисто не бажав успадковувати це майно, а не права фермерського господарства на належну їм на праві постійного користування земельну ділянку, та з огляду того, що останній на той час не був виконуючим обов`язки голови фермерського господарства, отже не мав навіть права вчиняти буть які дії від імені та в інтересах фермерського господарства.

- Весь час ОСОБА_3 вважав, що спірна земельна ділянка на законних підставах продовжує перебувати у користуванні СФГ "Рубін", про що свідчить своєчасна сплата податків за користування вказаною земельною ділянкою. При цьому, з огляду обізнаності Виконавчого комітету Вакулівської сільської ради про те, що СФГ "Рубін" сплачує податки, та на їх рахунки надходять кошти, ніяких повідомлень чи листів щодо незаконності використання фермерським господарством даної земельної ділянки на адресу господарства не надходило.

- судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було належним чином з`ясовано та досліджено вищевикладені обставини, а також надані Позивачем докази, залишивши їх поза увагою суду, не надавши при цьому жодного обґрунтування щодо не врахування доводів та наданих доказів.

- судом залишено поза увагою те, що Позивач не зазначав про необізнаність існування самого розпорядження, а про те, що ОСОБА_3 , який хоча і є наразі виконуючим обов`язки голови фермерського господарства, проте, подаючи заяву в 2013 році, діяв у власних інтересах, які стосувались його спадкових прав, тобто як фізична особа, з огляду чого, останній не передбачав настання наслідків для фермерського господарства.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Відповідачем та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не надано відзиву на апеляційну скаргу, в зв`язку із чим на підставі частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається за наявними матеріалами справи.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2021 для розгляду справи №904/6207/20 визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач - Дармін М.О., судді - Антонік С.Г., Іванов О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2021 апеляційну скаргу залишено без руху, Селянському (фермерському) господарству "Рубін" наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги (подання доказів сплати судового збору у сумі 6 306,00 грн.) протягом 10 днів з дня отримання ухвали.

28.05.2021 від Селянського (фермерського) господарства "Рубін" надійшла заява про усунення недоліків та докази сплати судового збору у сумі 6 306,00 грн.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Дарміна М.О. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2021, справу №904/6270/20 (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження) передано колегії суддів у складі: Орєшкіна Е.В. (головуючий, доповідач), судді Антонік С.Г., Іванов О.Г.

Ухвалою від 07.06.2021 поновлено Селянському (фермерському) господарству "Рубін" строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Рубін" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 у справі №904/6207/20. Зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 у справі №904/6207/20. Розгляд скарги призначено на 19.07.2021 о 12:40 год.

У зв`язку з виходом з відпустки головуючого судді Дарміна М.О., 29.06.2021 справу передано для розгляду раніше визначеному складу суду у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Антоніка С.Г., Іванова О.Г.

19.07.2021 судове засідання не відбулося через перебування судді-члена колегії Антоніка С.Г. у відпустці.

16.08.2021 суддя Антонік С.Г. вийшов на роботу, у зв`язку із чим, колегія суддів справу №904/6207/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), судді: Іванов О.Г., Антонік С.Г. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 22.09.2020 о 12:00 годин.

22.09.2021 розгляд апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Рубін" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 у справі №904/6207/20 відкласти на 13.10.2021 на 12:40 годин. Надано позивачу можливість подати до суду апеляційної інстанції власні пояснення щодо визначеного питання.

13.10.2021 розгляд апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Рубін" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 у справі №904/6207/20 відкласти на 24.11.2021 на 12:20 годин.

24.11.2021 о 12:20 судове засідання не відбудеться, через перебування головуючого судді Дарміна М.О. у відпустці з 24.11.2021 до 17.12.2021.

Ухвалою суду від 17.11.2021 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.12.2021 о 09:20 годин.

Ухвалою суду від 21.12.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 226.01.2022 о 12:40.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явилися. Про дату час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №4900094983156, №4900094983180.

З адреси відповідача до Центрального апеляційного господарського суду повернулося рекомендоване повідомленням №4900094983180 з поміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Адреса на конверті відповідає адресі, яка зазначена в документах, наявних в матеріалах справи та відповідає адресі, яка зазначена у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З адреси третьої особи до Центрального апеляційного господарського суду повернулося рекомендоване повідомленням №4900094983156 з поміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Адреса на конверті відповідає адресі, яка зазначена в документах, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, згідно з Порядком ведення державного реєстру судових рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006р. за № 740, кожна фізична або юридична особа має загальний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру. Відкритий доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.

Таким чином, представники сторін мають можливість ознайомитись з текстами процесуальних документів по вказаній справі в державному реєстрі судових рішень.

Беручи до уваги, що неявка представників сторін не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для її розгляду у судовому засіданні, справа переглядалася без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

26.01.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину ухвали Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

Відповідно до рішення Софіївської районної ради № 13/ХХІІ від 06.08.1997, на території Нововасилівської сільської ради ОСОБА_2 виділено в користування земельну ділянку в розмірі 21,8 га (із них ріллі 21,8 га) для селянського (фермерського) господарства, та на підставі рішення № 13/ХХІІ від 06.08.1997 Софіївська районна рада Дніпропетровської області 17.11.1997 видала Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ДПСФ 000040.

ОСОБА_2 вищевказана земельна ділянка надавалась на праві постійного землекористування для ведення селянського фермерського господарства, не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, про що також свідчить витяг з рішення Софіївської районної ради народних депутатів від 12.03.1997 № 94-ХІ/ХХІІ про надання дозволу на складання проекту на відведення земельної ділянки селянському (фермерському) господарству.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № 41 від 17.11.1997, ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 21,8 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Нововасилівської сільської ради, для ведення фермерського господарства.

22.09.1998 Софіївською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області проведено реєстрацію юридичної особи - Селянського (фермерського) господарства "Рубін". Про що свідчить свідоцтво серія А00 № 721473 від 08.01.2008.

Факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні С(Ф)Г "Рубін", як юридичної особи, а не ОСОБА_2 , як фізичної особи, підтверджується податковими деклараціями з плати за землю (платіжними дорученнями).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був головою Селянського (фермерського) господарства "Рубін", що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 31.05.2012.

Розпорядженням Софіївської державної адміністрації № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 припинено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га на території Нововасилівської сільської ради, у зв`язку зі смертю землекористувача, а саме ОСОБА_2 , якому на підставі Державного акту ДП СФ № 000040, зареєстрованого в книзі державних актів за № 41, виданого 07.11.1997 року на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області від 06.08.1997 № 13-ХХІІ, надано право постійного користування землею.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (аналогічний висновок викладений в п. 79 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №914/687/20).

Відповідно до частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами ті вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки місцевий господарський суд дійшов до висновків про наявність двох взаємовиключних обставин: позов подано до неналежного відповідача та наявності підстав для відмови в задоволені позовних вимог та , відповідно, про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою і пропущення позивачем строку позовної давності, що в свою чергу свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів не обмежується доводами апеляційної скарги та перевіряє правильність висновків суду першої інстанції в повному обсязі.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними розпоряджень Софіївької державної адміністрації № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013р. про припинення права постійного користування земельною ділянкою на території Нововасилівської сільської ради, якою користувався ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею ДП СФ № 000040 зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41, виданого 07.11.1997 року на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України від 06.08.1997 № 13-ХХІІ, в зв`язку зі смертю ОСОБА_2 та визнання за Селянським (фермерським) господарством "Рубін" права постійного користування земельною ділянкою площею 21,8 га в межах згідно з планом, розташованою на території Нововасилівської сільської ради, призначеного для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 до Державного акту на право постійного користування землею ДП Сф № 000040, на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України № 13-ХХІІ від 06.08.1997.

З урахуванням відсутності спору, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині встановлення обставин виділення ОСОБА_2 в користування земельної ділянки в розмірі 21,8 га орної землі на підставі рішення № 13/ХХІІ від 06.08.1997р. Софіївської районної ради № 13/ХХІІ від, на території Нововасилівської сільської ради (т.1 а.с. 10); отримання ОСОБА_2 . Державного акту серія ДПСФ 000040 зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 (т.1 а.с. 11).

На час надання засновнику права постійного користування спірною земельною ділянкою та, відповідно, заснування СФГ "РУБІН" відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України :

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення СФГ "РУБІН" можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії АОО № 9721479 22.09.1998р. проведено державну реєстрацію юридичної особи - Селянського (фермерського) господарства "Рубін" ідентифікаційний код 30010458 (т.1 а.с. 12).

Відповідні положення щодо діяльності Селянського (фермерського) господарства "Рубін" знайшли своє відображення в редакціях статутів підприємства (т.1 а.с. 13-20).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

Ураховуючи наведене, з моменту створення СФГ "РУБІН" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, тобто з 22.09.1998р. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

Вищенаведений висновок колегії суддів апеляційної інстанції узгоджується з правовим висновком, викладеним в пунктах 19.1-23 постанови Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів констатує, що спеціальна мета - створення селянського фермерського господарства, для якої ОСОБА_2 надавалася в постійне користування земельна ділянка 21,8 га в межах згідно з планом, розташована на території Нововасилівської сільської ради була досягнута 22.09.1998р..

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до тексту Розпорядження голови Софіївської районної державної адміністрації від 04.11.2013р. № Р-420/0/3-12 "Про припинення права користування земельною ділянкою", керуючись Законом України "Про місцеві державні адміністрації", ст.141б Земельного кодексу України, розглянувши звернення голови Нововасильківської сільської ради від 18.10.2013 № 479/2-18 (далі за текстом - Розпорядженя № Р-420/0/3-12):

І. Припинено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га на території Нововасилівської сільської ради якою користувався ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ДП СФ № 000040 зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 виданого 07 листопада 1997 року на підставі рішення Софійської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України від 06,08.1997 № 13-ХХІІ в зв`язку зі смертю землекористувача.

2. Земельну ділянку загальною площею 21,8 га передати до земель запасу Нововасилівської сільської ради.

4. Державний акт на право постійного користування землею серія ДП Сф № 000040 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 виданих 07 листопада 1997 року на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України від 06.08.1997 № 13-ХХІІ вважати таким, що втратив чинність та передано його на зберігання до відділу Держземагенства у Софіївському районі (т.1 а.с .21-22).

Положеннями статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною п`ятою статті 116 цього Кодексу, визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Так, статтею 141 зазначеного Кодексу, в редакції чинній на час прийняття Розподрядження № Р-420/0/3-12, були передбачені наступні підстави припинення права користування земельною ділянкою:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 149 Земельного кодексу України визначено порядок вилучення земельних ділянок:

1.Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

2.Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

3.Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

4.Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

5.Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства;

в)будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

6.Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

7.Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

8.Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, у межах сіл, селищ, міст та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті, а також погоджує вилучення таких земель районними державними адміністраціями на їх території для будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо).

9.Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

10. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Колегія суддів констатує, що припинення права постійного користування земельною ділянкою в зв`язку із смертю землекористувача положення Земельного кодексу України в редакції, чинній на час прийняття Розподрядження № Р-420/0/3-12 не містили.

Виходячи зі змісту Розподрядженням № Р-420/0/3-12 та правового аналізу наведених норм права, слідує, що припинення права користування і вилучення земельної ділянки мало здійснюватися у загальному порядку, відповідно до положень статтей 141б,149 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час його прийняття.

Колегія суддів констатує, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі, в розумінні статтей 76,77 Господарського процесуального кодексу України, докази на підтвердження існування обставин вилучення спірної земельної ділянки 21,8 га орної землі на території Нововасилівської сільської ради, яка надавалася в користування ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ДП Сф № 000040 в порядку статтей 141б, 149 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає встановленим відсутність правових підстав для припинення права користування спірною земельною ділянкою, які покладено в обґрунтування Розпорядження № Р-420/0/3-12.

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заявами по суті справи , відповідно до частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, є : позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З позицій сторін, які викладені в позовній заяві (т.1 а.с. 1-6), відзиві на позовну заяву (т.1 а.с. 52-56, 75-83), відповіді на відзив (т.1 а.с. 95-101), заперечень (т.1 а.с. 110-112) вбачається, що сторонами визнається та обставина, що прийняття Розпорядження № Р-420/0/3-12 відбулося після поданням ОСОБА_3 до Софіївської райдержадміністрації, як уповноваженого органу письмової заяви про добровільну відмову від земельної ділянки в порядку статті 142 Земельного кодексу України.

Відповідно до штемпеля вхідної кореспонденції 18.10.2013р. за вх.№ 145 зареєстровано заяву ОСОБА_3 , подану на ім`я Голови Софіївської районної державної адміністрації, згідно якої, заявник просив дозволу на припинення дії державного акту серія ДП СФ № 000040 на право постійного користування земельною ділянкою на території Нововасилівської сільської ради площею 21.8га, який був виданий громадянину ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства та перевести відповідну земельну ділянку в землі запасу Нововасильківської сільської ради для переоформлення даної земельної ділянки на себе (т.1 а.с. 61).

Крім цього, листом № 479/218 від 18.10.2013р. Нововасильківський сільський голова сповістив Голову Софіївської райдержадміністрації, що громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які є спадкоємцями після смерті свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 не заперечують проти виведення земель фермерського господарства, головою якого був їх батько ОСОБА_2 , в землі запасу Нововасильківської сільської ради (т.1 а.с. 87).

Правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, яка відступила від правових висновків Верховного Суду щодо переходу права землекористування до СФГ у постановах, наведених прокурором в обґрунтування доводів касаційної скарги у даній справі (пункт 10 Постанови).

За обставинами даної справи після отримання громадянином ОСОБА_2 державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано юридичну особу - СФГ " РУБІН ". Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації юридичної особи позивача саме воно набуло прав та обов`язків землекористувача.

Відповідно до статті підпункту "а" статті 141 Земельного кодексу України добровільна відмова від права користування земельною ділянкою є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 142 Земельного кодексу України:

1. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

2. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню.

3. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

4. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 937-IV в редакції, чинній на час подання ОСОБА_3 вищенаведеної заяви(т.1 а.с. 61), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до статті 4 Закону № 937-IV:

1. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

2. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

3. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

4. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов`язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні СФГ "Рубін", як юридичною особою, а не ОСОБА_2 , як фізичною особою, як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджується податковими деклараціями з плати за землю (платіжними дорученнями) (а.с. 23-33).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту наявності на час отримання Софіївською районною державною адміністрацією заяви від 18.10.2013р. за вх.№ 145 (т.1 а.с. 61) у ОСОБА_3 повноважень голови СФГ "РУБІН".

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує, що Софіївською районною державною адміністрацією не надано належних і допустимих в розумінні статтей 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження наявності добровільної відмови позивача юридичної особи Селянського (фермерського) господарства "Рубін" ідентифікаційний код 30010458 від права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 21,8 га орної землі на території Нововасилівської сільської ради, яка надавалася в користування ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ДП Сф № 000040 і наявності підстав, визначених у статті 142 Земельного кодексу України, для припинення права користування землею в зв`язку з добровільною відмовою СФГ "РУБІН" від нього.

Відповідно, висновок суду першої інстанції в частині того, що ОСОБА_3 , який був членом СФГ "Рубін", не мав права відмовлятися від права користуватися земельною ділянкою, як фізична особа, а відповідач, відповідно, не мав права приймати розпорядження № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" визнається колегією суддів таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, які спрямовані на позбавлення суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою без наявності підстав, визначених у статтях 141б,142,149 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право суб`єкта на користування земельною ділянкою.

До аналогічних висновків доходить Верховний Суд в постанові від 05.09.2019р. у справі № 911/1669/18.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Прийняття розпорядження № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яка перебуває саме у користуванні СФГ "Рубін", як юридичної особи, а не у ОСОБА_2 , як фізичної особи безпосередньо впливає на правомірність проведення Вакулівською сільською радою Софіївського району Дніпропетровської області 15.01.2020р. торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки та укладання із ОСОБА_1 Договору оренди землі № 8 від 15.01.2020р. (т.1 а..с 118-120).

Відповідно, висновок суду першої інстанції в частині " … визнання недійсним розпорядження № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" є неефективним способом захисту..." без урахування другої вимоги позивача про визнання за ним права постійного користування спірною земельною ділянкою є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Ухвалою місцевого господарського суду від 21.12.2020р. у справі № 904/6207/20 за клопотанням відповідача, викладеному у відзиві на позовну заяву, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача Вакулівську сільську раду Софіївського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 .

Відповідно до ухвали місцевого господарського суду від 03.03.2021р. закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 29.03.2021 о 11:30год.

Оскільки порушення права позивача на користування земельною ділянкою полягало саме у протиправних діях відповідача у вигляді прийняття розпорядження № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013, які призвели до позбавлення його права постійного користування земельною ділянкою, то саме Софіївська районна державна адміністрація Дніпропетровської області є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Відповідно, висновок суду першої інстанції про те, що "… фактично, даний позов подано до неналежного відповідача…" визнається колегією суддів таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 у справі №663/2070/15-ц, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, зазначає, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Строк позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Від визначення початкового моменту перебігу позовної давності залежить правильність обчислення позовної давності і захист порушеного права (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/9452/17).

Тому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому враховуватись має не лише безпосередня обізнаність особи про факти порушення її прав, а й об`єктивна можливість особи знати про ці факти (подібні висновки викладені в пунктах 81 та 82 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №914/687/20).

Верховний Суд неодноразово наголошував, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанови Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 18.05.2021 у справі №922/4571/14, від 13.10.2021 у справі №914/687/20 тощо).

Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/9452/17).

Відповідно до відповіді на відзив : " … про порушення своїх прав, яке виразилось в прийнятті оскаржуваного розпорядження Софіївською державною адміністрацією №Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 року "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 11.8 га. на території Нововасилівської сільської ради, дізнався тільки на початку листопада 2019 року, коли звернувся за юридичною допомогою, про що свідчить копія договору, який укладався з адвокатом про надання юридичних послуг.

18.10.2013 року ОСОБА_3 на ім`я голови Софіївської районної адміністрації була подана заява про припинення дії державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою, яка була надана його батькові ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства, оскільки він особисто не бажав успадковувати це майно.

Проте, що у зв`язку з його заявою було прийнято розпорядження, яке позбавило право постійного користування спірною земельною ділянкою фермерське господарство "Рубін", а не його особисто йому нічого не було відомо.

Заява ОСОБА_3 , який став представником СФГ "Рубін", тільки з 19.12.2013 року була спрямована лише щодо його спадкових прав, а не прав фермерського господарства на належну їм на праві постійного користування земельну ділянку.

Крім того, на момент написання вищевказаної заяви він не мав повноважень представника СФГ "Рубін", а відповідно не міг від імені господарства писати ніякі заяви.

Весь цей час ОСОБА_3 вважав, що спірна земельна ділянка на законних уставах продовжує перебувати у користуванні СФГ "Рубін", доки у листопаді 2019 року не отримав юридичну консультацію…" (т.1 а.с. 95-101).

Копія відповіді на відзив була спрямована на адресу відповідача про що свідчить опис вкладення у цінний лист (т.1 з.с.3) та фіскальний чек (т.1 а.с. 103).

Як встановлено колегією суддів вище, в матеріалах справи відсутні докази наявності у ОСОБА_3 повноважень голови СФГ "РУБІН" на час отримання Софіївською районною державною адміністрацією заяви від 18.10.2013р. за вх.№ 145 (т.1 а.с. 61).

Крім цього, колегія суддів констатує відсутність в матеріалах справи доказів належного інформування СФГ "Рубін" про прийняття Софіївською державною адміністрацією розпорядження №Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 року.

Натомість в матеріалах справи наявний договір № 15/11-19-1 "Про надання правової допомоги" від 15.11.2019р., укладений позивачем з адвокатом Борисовою Ю.В. (т.1 а.с. 94).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 (ЦПК) - № 179/1043/16-ц відступила від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та конкретизувала власний правовий висновок щодо порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, визначивши, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства.

Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство.

У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Позивач із позовом у даній справі звернувся до господарського суду Дніпропетровської області звернувся 16.11.2020р..

В матеріалах справи наявні заперечення на відповідь на відзив Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (т.1 а.с. 110-114); листів Вакулівської сільської ради Софіївського районну ої державної адміністрації Дніпропетровської області вих. № 41 від 19.01.2021р. (т.1 а.с. 115) та № 95/02-16 від 05.02.2021р. (т.1 а.с. 140-141); заяв відповідача про застосування строків позовної давності (т.1 а.с. 130-131 та т.1 а.с. 147-149) до яких додано рішення Софіївського районного суду від 25.03.2015р. (т.1 а.с. 131-133, 150-152).

01.02.2021р. в канцелярії Центрального апеляційного господарського суду зареєстровані супровідний лист Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області вих№ 01-30-82/0/370-21 від 01.02.2021р., яка на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19 січня 2021 року по справі № 904/6207/20 надала докази - копії підтверджуючих документів щодо направлення третім особам, які не заявляють самостійних вимог на стороні Відповідача копій відзиву на позовну заяву з додатками та заперечення на відповідь на відзив (накладні, описи вкладень до цінних листів) (т.1 а.с. 135-139).

Колегія суддів констатує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відправлення на адресу позивача заперечень на відповідь на відзив Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (т.1 а.с. 110-114); листів Вакулівської сільської ради Софіївського районну Дніпропетровської області вих. № 41 від 19.01.2021р. (т.1 а.с. 115) та № 95/02-16 від 05.02.2021р. (т.1 а.с. 140-141); заяв відповідача про застосування строків позовної давності (т.1 а.с. 130-131 та т.1 а.с. 147-149) до яких додано рішення Софіївського районного суду від 25.03.2015р. (т.1 а.с. 131-133, 150-152) а на адресу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову заяв відповідача про застосування строків позовної давності (т.1 а.с. 130-131 та т.1 а.с. 147-149) та рішень Софіївського районного суду від 25.03.2015р. (т.1 а.с. 131-133, 150-152).

Відповідно до положень частини 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, копії доказів (крім речових доказів), які подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про необхідність залишення без розгляду заперечень Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на відповідь на відзив (т.1 а.с. 110-114); листів Вакулівської сільської ради Софіївського районну Дніпропетровської області вих. № 41 від 19.01.2021р. (т.1 а.с. 115) та № 95/02-16 від 05.02.2021р. (т.1 а.с. 140-141); заяв відповідача про застосування строків позовної давності (т.1 а.с. 130-131 та т.1 а.с. 147-149).

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України:

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності і , відповідно, висновок суду першої інстанції в частині :

" … на момент подачі заяви (18.10.2013) ОСОБА_3 був членом СФГ "Рубін" та був обізнаний у справах фермерського господарства, оскільки з 19.12.2013 є тимчасово виконуючим обов`язки керівника даного фермерського господарства, та є ними по теперішній час.

Крім того, в провадженні Софіївського районного суду Дніпропетровської області перебуває справа № 193/2199/14-ц, де одним із позивачів до Софіївської райдержадміністрації виступав ОСОБА_3 та в якій розглядалось питання спадкування Селянського (фермерського) господарства "Рубін", після смерті батька ОСОБА_2 , який був засновником та головою вказаного фермерського господарства.

В рішенні Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25.03.2015 у справі № 193/2199/14-ц зазначено інформацію про спірне розпорядження Софіївської державної адміністрації № Р-420/0/3-13 від 04.11.2013 щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га…" визнається колегією суддів недоведеним, який суд першої інстанції, в свою чергу, визнав встановленим.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2020 у справі №910/13119/17 навів правовий висновок, за яким для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує, що позивачем не порушено загальний трирічний строк позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у позивача права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд господарської юрисдикції, саме після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц про наявність якого, СФГ "РУБІН", як юридична особа, могла довідатися від фахівця в галузі права, яким є адвокат Борисова Ю.В..

Відповідно до пунктів 2,3,4 частини 1 та частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є :

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 у справі №904/6207/20 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, а апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства "Рубін", на нього, відповідно, підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 6 306,00 грн. та 4 204,00 грн підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Рубін" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 у справі №904/6207/20 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 у справі №904/6207/20 - скасувати.

Ухвалити нове рішення:

Позовні вимоги - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Софіївської державної адміністрації № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га. На території Нововасилівської сільської ради, якою користувався ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею ДП СФ № 000040 зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41, виданого 07.11.1997 року на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України від 06.08.1997 № 13-ХХІІ, в зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Рубін" право постійного користування земельною ділянкою площею 21,8 га в межах згідно з планом, розташованою на території Нововасилівської сільської ради, призначеного для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 до Державного акту на право постійного користування землею ДП Сф № 000040, на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України № 13-ХХІІ від 06.08.1997.

Стягнути з Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський район, смт. Софіївка, вул. Незалежності, 58, код ЄДРПОУ 04052399) на користь Селянського (фермерського) господарства "Рубін" (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський район, с. Новоподільське, вул. Єсеніна, 42, код ЄДРПОУ 30010458) 6 306,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 4 204,00 грн. за подання позовної заяви.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видачу наказу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.03.2022

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.Г. Іванов

Суддя С.Г. Антонік