Рішення

від 29.03.2021 по справі 904/6207/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6207/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Рубін", с. Новоподільське, Дніпропетровська область

до Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, смт. Софіївка, Дніпропетровська область

Третя особа -1, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача: Вакулівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області, с. Вакулове, Софіївський р-н, Дніпропетровська обл.

Третя особа -2, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Дніпро

про визнання недійсним розпорядження та визнання права постійного користування земельною ділянкою

Представники:

Від Позивача Гапонець А.А .

Від Відповідача не з`явився

Від Третьої особи -1 не з`явився

Від третьої особи-2 не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Селянське (фермерське) господарство "Рубін" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Софіївської районної Державної адміністрації, в якому просить:

- Визнати недійсним розпорядження Софіївської державної адміністрації № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га. На території Нововасилівської сільської ради, якою користувався ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування землею ДП СФ № 000040 зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41, виданого 07.11.1997 року на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України від 06.08.1997 № 13-ХХІІ, в зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

- Визнати за Селянським (фермерським) господарством Рубін право постійного користування земельною ділянкою площею 21,8 га в межах згідно з планом, розташованою на території Нововасилівської сільської ради, призначеного для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_3 до Державного акту на право постійного користування землею ДП Сф № 000040, на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області України № 13-ХХІІ від 06.08.1997.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Відповідача №Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 року припинено, проти волі Позивача, право постійного користування земельною ділянкою, внаслідок чого Позивач припинив господарську діяльність.

Ухвалою суду від 20.11.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано Позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати докази на підтвердження повноважень Борисової Ю.В., як представника Селянського (фермерського) господарства "Рубін";

- надати інформацію щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви;

- надати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи;

- надати підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

30.11.2020 Позивач надав на адресу суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 07.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21.12.2020.

17.12.2020 від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить розглядати дану справу без участі його представника.

Разом із клопотанням відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розпорядження голови райдержадміністрації від 04.11.2013 № Р-420/0/3-13 Про припинення права користування земельною ділянкою прийняте на основі звернення голови Нововасилівської сільської ради від 18.10.2013 № 479/2-18 та заяви ОСОБА_4 від 18.10.2013, як спадкоємця, а також члена (на даний час, виконуючого обов`язки керівника) СФГ Рубін про припинення дії державного акту серія ДП Сф №000040 від 17.11.1997 на право постійного користування земельною ділянкою на території Нововасилівської сільської ради площею 21,8 га, який виданий громадянину ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства з метою переведення земельної ділянки в землі запасу для їх подальшого переоформлення на себе.

Відповідач вказує на те, що в позовній заяві зазначено, що підставою припинення права постійного користування даною земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства припинено діяльність такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство, але це суперечить дійсності, дане розпорядження прийняте на основі саме заяви спадкоємця та, на даний час. Виконуючого обов`язки керівника СФГ Рубін ОСОБА_4, яка передбачає добровільну відмову від даної земельної ділянки та її вилучення.

Також відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_4 , як представник СФК Рубін на підставі положень статей 141, 142 Земельного кодексу України звернувся до Софіївської райдержадміністрації, як уповноваженого органу із письмовою заявою про добровільну відмову від земельної ділянки, то підстави для визнання недійсним розпорядження голови райдержадміністрації від 04.11.2013 № Р-420/0/03-12 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою відсутні.

Софіївська райдержадміністрація під час прийняття розпорядження від 04.11.2013 № Р-420/0/03-12 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою керувалась пунктами А та Б статті 141 Земельного Кодексу України, а не припиненням діяльності такої юридичної особи, як селянське (фермерське) господарство.

Крім того, відповідач просить застосувати строки позовної давності та зазначає, що заява про припинення дії державного акта серії ДП Сф № 000040 від 17.11.1997 на право постійного користування земельною ділянкою написана особисто ОСОБА_4 - на даний час, тимчасово виконуючим обов`язки керівника СФГ Рубін саме 18.10.2013, то за даних обставин відповідач вважає, що строк позовної давності пропущено і доказів поважності причин пропуску даного строку позивачем не надано.

Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до інформації наданої Вакулівською сільською радою у листі від 14.12.2020 № 1212 спірна земельна ділянка площею 21,8 га має кадастровий номер 1225285200:02:001:0208, на сьогоднішній день перебуває у комунальній власності Вакулівської сільської ради та знаходиться у користуванні на підставі права оренди у гр. ОСОБА_1 .

Також відповідач просив:

- залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача Вакулівську сільську раду Софіївського району Дніпропетровської області, ідентифікаційний код 04337920.

- залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .

- витребувати у Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області копію договору оренди земельної ділянки площею 21,8 га з кадастровим номером 1225285200:02:001:0208, укладеного з орендарем - ОСОБА_1 для долучений її до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 21.12.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи -1, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача Вакулівську сільську раду Софіївського району Дніпропетровської області, та третю особу -2, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 . Витребувано у Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області копію договору оренди земельної ділянки площею 21,8 га з кадастровим номером 1225285200:02:001:0208, укладеного з орендарем - ОСОБА_1 для долучений її до матеріалів справи. Підготовче засідання відкладено до 19.01.2021.

05.01.2021 Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 06.05.2012 року, на момент смерті ОСОБА_3 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Як вбачається із оскаржуваного розпорядження підставою припинення права постійного користування вищевказаною земельною ділянкою стала смерть засновника фермерського господарства ОСОБА_3 , якому було надано земельну ділянку на праві постійного землекористування з метою ведення селянського господарства з подальшим утворенням селянського (фермерського) господарства, що в розумінні ст. 141 ЗК України не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Більше ніяких підстав, окрім смерті землекористувача оспорюване розпорядження не містить.

Позивач також зазначає, що якщо виходити з посилань відповідача, що оскаржуване розпорядження прийнято, зокрема, у зв`язку з добровільною відмовою спадкоємця ОСОБА_4 від права користування земельною ділянкою, яка надана засновнику ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства то вони є необґрунтованими та безпідставними.

Оскільки, землекористувачем спірної земельної ділянки з моменту державної реєстрації (22.09.1998) є СФГ Рубін , тому відповідно лише представник (голова, керівник) цього фермерського господарства міг звернутися із заявою про відмову від права користування земельною ділянкою, а не спадкоємець голови цього господарства.

Повноваження тимчасово виконуючого обов`язки керівника СФГ Рубін ОСОБА_4 набув лише з 19.12.2013 (підтверджується витягом з реєстру юридичних осіб), тоді як заява про відмову від вказаної земельної ділянки ним була подана 18.10.2013 року, коли він ще не мав повноважень на вчинення будь-яких дій від імені та в інтересах СФГ Рубін (законного землекористувача спірної земельної ділянки)

Також позивач вказує на те, що на підставі заяви спадкоємця засновника фермерського господарства не може бути припинено право постійного користування земельною ділянкою, яке зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства, оскільки право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до фермерського господарства не входить до складу спадщини.

Відтак написання спадкоємцем ОСОБА_4 заяви про скасування державного акта про право користування спірною земельною ділянкою не могло бути підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження.

Крім того, зовсім безпідставними та необґрунтованими є заперечення відповідача, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження він керувався пунктом б статті 141 ЗК України (вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом), оскільки підстави такого вилучення чітко визначені у ст.149 ЗК України та не були наведені, ні у оскаржуваному розпорядженні, ні у відзиві на позов, як не були зазначені докази щодо їх наявності.

Щодо позовної давності позивач зазначив, що він про порушення своїх прав, яке виразилось в прийнятті оскаржуваного розпорядження Софіївською державною адміністрацією №Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га, на території Нововасилівської сільської ради, дізнався тільки на початку листопада 2019 року, коли звернувся за юридичною допомогою, про що свідчить копія договору, який укладався з адвокатом про надання юридичних послуг.

18.10.2013 року ОСОБА_4 на ім`я голови Софіївської районної адміністрації подана заява про припинення дії державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою, яка надана його батькові ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства, оскільки він особисто не бажав успадковувати це майно.

Проте, що у зв`язку з його заявою прийнято розпорядження, яке позбавило права постійного користування спірною земельною ділянкою Фермерське господарство Рубін , а не його особисто йому нічого не було відомо.

Заява ОСОБА_4 , який став представником СФГ Рубін , тільки з 19.12.2013 року спрямована лише щодо його спадкових прав, а не прав фермерського господарства на належну їм на праві постійного користування земельну ділянку.

Крім того, на момент написання вищевказаної заяви він не мав повноважень представника СФГ Рубін , а відповідно не міг від імені господарства писати ніякі заяви.

Весь цей час ОСОБА_4 вважав, що спірна земельна ділянка на законних підставах продовжує перебувати у користуванні СФГ Рубін , доки у листопаді 2019 року не отримав юридичну консультацію.

Позивач вказує на те, що після смерті засновника СФГ Рубін та до тепер фермерське господарство продовжує користуватись спірною земельною ділянкою. Ніяких повідомлень чи листів щодо-незаконності використання фермерським господарством даної земельної ділянки на адресу господарства не надходило.

З урахування викладеного позивач вважає, що строк позовної давності на звернення з дійсним позовом ним пропущений не був, тому підстави для застосування строку позовної давності та відмови, у зв`язку із цим у позові відсутні.

16.01.2021 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що на момент подачі заяви (17.10.2013) ОСОБА_4 був членом СФГ Рубін та був обізнаний у справах фермерського господарства, так як з 19.12.2013 став тимчасово виконуючим обов`язки керівника даного фермерського господарства, ким є і по теперішній час.

Спірне розпорядження також прийняте на основі листа голови Нововасильківської сільської ради від 18.10.2013 № 479/2-18, у якому зазначено, що громадяни ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які є спадкоємцями після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заперечують проти виведення земель фермерського господарства, головою якого був їх батько ОСОБА_3 в землі запасу Нововасилівської сільської ради. Важливою обставиною також є те, що відповідно до статуту ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є членами СФГ Рубін .

Що стосується початку перебігу позовної давності, то відповідач зазначає, що він пов`язаний не тільки з часом безпосередньої обізнаності про певні обставини (факти порушення її прав), а й за об`єктивною можливістю цієї особи знати про обставини.

19.01.2021 третьою особою-1 надано до матеріалів справи пояснення в яких зазначено, що згідно рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25.03.2015 в задоволенні позову ОСОБА_4 до Софіївської районної державної адміністрації про визнання за ОСОБА_4 права власності на корпоративні права в прядку спадкування за законом на спадкове майно, в рівних частинах, за кожним по Ѕ частині Селянського (фермерського) господарства Рубін після смерті їхнього батька (засновника Селянського (фермерського) господарства Рубін ) ОСОБА_3 - відмовлено.

Таким чином, позивачу ОСОБА_4 про свої права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225285200:02:001:0208 було відомо ще з жовтня 2014 року, а тому обґрунтування щодо необізнаності та відсутності підстав застосування строків позовної давності є безпідставними.

Також третьою особою -1 19.01.2021 надано пояснення в яких зазначено, що 27.09.2018 згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3762/15-18-СГ передано в комунальну власність Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області земельну ділянку з кадастровим номером 1225285200:02:001:0208 площею 21,8 га. Право комунальної власності Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

15.01.2020 згідно Протоколу земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки № 3 укладено договір оренди земельної ділянки № 8 від 15.01.2020 між Вакулівською сільською радою Софіївського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за ОСОБА_1 зареєстроване право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225285200:02:001:0208.

Відповідач зазначає, що враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що дана земельна ділянка знаходиться в комунальній власності Вакулівської сільської ради, право оренди земельної ділянки продано гр. ОСОБА_1 , дані права в установленому законом порядку зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Станом на 19.01.2021 право комунальної власності не скасовано, право оренди не припинено.

Ухвалою від 19.01.2021 підготовче засідання відкладено на 08.02.2021.

20.01.2021 відповідачем надано до суду заяву про застосування строків позовної давності.

05.02.2021 третя особа-1 надала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що позивачу про свої права щодо земельної ділянки було відомо ще з 2014 року, а тому обґрунтування щодо необізнаності та відсутності підстав застосування строків позовної давності є безпідставними.

Ухвалою суду від 08.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів до 09.03.2021 року. Підготовче засідання відкладено до 03.03.2021.

11.02.2021 відповідач надав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначив, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Також відповідачем 11.02.2021 надано заперечення на відповідь на відзив, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою від 03.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у засідання на 29.03.2021.

Позивач у судовому засіданні 29.03.2021 підтримав позовні вимоги у повному обсязі

Відповідач, треті особи -1 та -2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертались.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 29.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є визнання не дійсним розпорядження відповідача №Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 та визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 1223584500:01:002:0854, загальною площею 49,8 гектарів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Софіївської районної ради № 13/ХХІІ від 06.08.1997, на території Нововасилівської сільської ради ОСОБА_3 виділено в користування земельну ділянку в розмірі 21,8 га (із них ріллі 21,8 га) для селянського (фермерського) господарства, та на підставі рішення № 13/ХХІІ від 06.08.1997 Софіївська районна рада Дніпропетровської області 17.11.1997 видала Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ДПСФ 000040.

ОСОБА_3 вищевказана земельна ділянка надавалась на праві постійного землекористування для ведення селянського фермерського господарства, не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, про що також свідчить витяг з рішення Софіївської районної ради народних депутатів від 12.03.1997 № 94-ХІ/ХХІІ про надання дозволу на складання проекту на відведення земельної ділянки селянському (фермерському) господарству.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № 41 від 17.11.1997, ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 21,8 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Нововасилівської сільської ради, для ведення фермерського господарства.

22.09.1998 Софіївською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області проведено реєстрацію юридичної особи - Селянського (фермерського) господарства Рубін . Про що свідчить свідоцтво серія А00 № 721473 від 08.01.2008.

Також позивач стверджує, що факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні С(Ф)Г Рубін , як юридичної особи, а не ОСОБА_3 , як фізичної особи, підтверджується податковими деклараціями з плати за землю (платіжними дорученнями).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , який був головою Селянського (фермерського) господарства Рубін , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 31.05.2012.

Розпорядженням Софіївської державної адміністрації № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 припинено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га на території Нововасилівської сільської ради, у зв`язку зі смертю землекористувача, а саме ОСОБА_3 , якому на підставі Державного акту ДП СФ № 000040, зареєстрованого в книзі державних актів за № 41, виданого 07.11.1997 року на підставі рішення Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області від 06.08.1997 № 13-ХХІІ, надано право постійного користування землею.

Проте позивач вважає, що вказане розпорядження винесено всупереч вимогам земельного законодавства, оскільки відповідно до рішення Софіївської районної ради № 13/ХХІІ від 06.08.1997, на території Нововасилівської сільської ради ОСОБА_3 виділено в постійне користування земельну ділянку в розмірі 21,8 га (із них ріллі 21,8 га) для створення селянського (фермерського) господарства, та на підставі рішення № 13/ХХІІ від 06.08.1997 Софіївська районна рада Дніпропетровської області 17.11.1997 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ДПСф 000040, та зі смертю ОСОБА_3 таке право не є таким, що припинилось.

Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно з частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_3 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу (ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент створення СФГ).

На час заснування СФГ "Рубін" відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України "Про селянське (фермерське господарство" в редакції Закону № 2009-ХІІ, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до Земельного кодексу України:

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини 1, 4 та 5 статті 2 Закону № 2009-ХІІ).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина 1 статті 4 Закону № 2009-ХІІ).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина 2 статті 4 Закону № 2009-ХІІ).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина 1 статті 5 Закону № 2009- ХІІ).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 2009-ХІІ).

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ, передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі: рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності; припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України; визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства (пункт 2 частини 1 статті 29 Закону № 2009-ХІІ).

За змістом наведених приписів на час створення СФГ "Рубін" можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини 1 статті 40 Земельного кодексу України), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини 1 статті 27, частина 2 статті 29, частина 1 статті 88 Земельного кодексу України), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Водночас згідно зі статтею 92 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Після отримання громадянином - засновником ОСОБА_3 Державного акта на право постійного користування спірною земельною ділякою, він заснував ФГ, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування Земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/26/17-ц, від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц.

Як зазначалось вище, ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України встановлено що Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент смерті ОСОБА_3 ) встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні СФГ Рубін , як юридичною особою, а не ОСОБА_3 , як фізичною особою, підтверджується податковими деклараціями з плати за землю (платіжними дорученнями) (а.с. 23-33).

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи, як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Рубін , так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина -засновника СФГ відсутня.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Правове становище СФГ, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, наданої засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Суд зазначає, що саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини. Припис пункту а частини першої статті 14 Закону № 973-IV у частині права членів фермерського господарства відповідно до закону передавати земельні ділянки у спадщину стосується тих ділянок, які належать членам цього господарства на праві власності, та якими фермерське господарство користується на підставі правочинів, вчинених з його членами.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України Про господарські товариства , який у статті 55 передбачав, що у зв`язку зі смертю громадянина-учасника товариства, спадкоємці мали переважне право вступу до цього товариства. У разі відмови спадкоємця від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видавалася у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, і вартість якої визначалася на день смерті учасника.

Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_4 , який був членом СФГ Рубін , не мав права відмовлятися від права користуватися земельною ділянкою, як фізична особа.

Отже відповідач не мав права приймати розпорядження № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою .

Однак визнання недійсним розпорядження № Р-420/0/3-12 від 04.11.2013 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою є неефективним способом захисту.

З цього приводу суд зазначає, у частині четвертій статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Викладене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи суд має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже ефективним способом захисту у даному випадку буде визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянинові України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, одержання земельної ділянки було обов`язковою умовою для набуття правосуб`єктності СФГ, як юридичної особи, Селянське (фермерське) господарство "Рубін" не припинилося зі смертю свого засновника - ОСОБА_3 , суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими в частині визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Однак в ході розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, з цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, при здійсненні такої заяви, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У підпункті 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подачі заяви (18.10.2013) ОСОБА_4 був членом СФГ Рубін та був обізнаний у справах фермерського господарства, оскільки з 19.12.2013 є тимчасово виконуючим обов`язки керівника даного фермерського господарства, та є ними по теперішній час.

Крім того, в провадженні Софіївського районного суду Дніпропетровської області перебуває справа № 193/2199/14-ц, де одним із позивачів до Софіївської райдержадміністрації виступав ОСОБА_4 та в якій розглядалось питання спадкування Селянського (фермерського) господарства Рубін , після смерті батька ОСОБА_3 , який був засновником та головою вказаного фермерського господарства.

В рішенні Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25.03.2015 у справі № 193/2199/14-ц зазначено інформацію про спірне розпорядження Софіївської державної адміністрації № Р-420/0/3-13 від 04.11.2013 щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 21,8 га.

Початок перебігу позовної давності пов`язано не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проте, позивач звернуся з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області лише 11.11.2020, що свідчить про сплив позовної давності для заявлених позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до інформації наданої Вакулівською сільською радою у листі від 14.12.2020 № 1242 спірна земельна ділянка площею 21,8 га має кадастровий номер 1225285200:02:001:0208 на сьогодні перебуває у комунальній власності Вакулівської сільської ради та знаходиться у користуванні на підставі права оренди у гр. ОСОБА_1 (дата державної реєстрації права оренди 20.01.2020). Дана інформація підтверджується також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1225285200:02:001:0208 від 16.12.2020.

Отже, фактично, даний позов подано до неналежного відповідача.

Частиною 1 ст. 48 ГПК України встановлено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Однак позивачем в ході розгляду справи клопотання про залучення співвідповідача так і не заявлялось, таким чином суд позбавлений можливості залучити у якості співвідповідача Вакулівську сільську раду.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

На підставі викладеного, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Рубін" до Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Третя особа -1: Вакулівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області, Третя особа -2: ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.04.2021

Суддя Н.Г. Назаренко