Постанова

від 30.03.2022 по справі 420/6912/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6912/21Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Південна Житниця» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю « Південна Житниця» ( далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області ( далі - відповідач) з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "В4" ГУ ДПС в Одеській області від 17.12.2020 р. №3249/15-32-07-01-22 в частині зменшення ТОВ "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ" розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 564 390 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення податкового органу прийняти на підставі протиправного акту документальної позапланової виїзної перевірки, та припущень посадових осіб про нереальність господарських операцій.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року - позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "В4" ГУ ДПС в Одеській області від 17.12.2020 р. №3249/15-32-07-01-22 в частині зменшення ТОВ "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ" розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 564 390 гривень.

В апеляційній скарзі, Головне управління ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Податковим органом наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться в акті перевірки та були предметом розгляду судом першої інстанції та спростовані ним.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи, що учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 22.10.2020 № 1965/07-01, від 05.11.2020 № 106/07-01, №107/07-01, виданого ГУ ДПС в Одеській області та наказу ГУ ДПС в Одеській області від 19.10.2020 року № 5127-п, виданого на підставі п. п. 191.1.6 п. 191.1 ст. 191, п.п. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 та п. 200.11 ст. 200 ПК України проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. з урахуванням від`ємного значення з податку на

За результатами перевірки було складено Акт від 23.11.2020 № 1528/15-32-07- 01/42779594.

Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2020 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з задекларованого у попередніх звітних періодах (серпень 2019 - серпень 2020) встановлено порушення платником податків:

- п.п. 14.1.181, п. 14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України що призвело до завищення залишку від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду (рядок 21 декларації) серпень 2020 року на суму ПДВ 564 390 грн.

Не погодившись з висновками Акту, товариством подано до ГУ ДПС в Одеській області заперечення від 07.12.2020 №1207/1 (вх. від 07.12.2020 №46402/10/15-32).

На підставі акта перевірки, з урахуванням відповіді на заперечення від 15.12.2020 № 726/КПР/15-32-07-01-10 ГУ ДПС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "В4" від 17.12.2020 р. № 3249/15-32-07-01-22, яким із посиланням на п.п. 14.1.181. и.14.1 ст.14, п. 198.1. п.198.2, п. 198.3, 198.6, ст. 198.2 ПК зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 564 390 грн.

Позивач звернувся до ДПС України зі скаргою № 20/01/21-1 від 20.01.2021 року.

Рішенням № 6111/499-00-06-01-01-06 від 17.03.2021 року про результати розгляду скарги вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із вищенаведеними оскаржуваними податковими рішеннями, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Зокрема, в акті перевірки відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов`язань у зв`язку із ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам контрагентів за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 року (далі - Податковий кодекс).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

У відповідності до пункту 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплачений отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Як встановлено частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 року (далі - Закон № 996-ХІV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із положеннями ч. 3 цієї статті інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Отже сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що обов`язок платника податку з декларування податкового зобов`язання з податку на додану вартість є, перш за все у даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.

Таким чином, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за №168/704 від 05.06.1995 року, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи у розумінні наведених норм законодавства.

З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Таким чином, основною (первинною) ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

При цьому, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ТОВ "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ" та ТОВ "АГРОТІРТРАНС" укладено договір перевезення вантажу від 01.07.2019 №61, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник зобов`язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Замовником (Відправником) вантаж з пункту відправлення до пункту призначення і видавати вантаж уповноваженій на його одержання особі (одержувачеві вантажу), а Замовник зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

На виконання умов даного договору, сторонами було складено наступні акти наданих послуг та податкові накладні відповідно до яких суми відносились до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідних періодах:

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 271 (послуги перевезення гороху врожаю 2019 р. - ПН № 49 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 15.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 276 (послуги перевезення соняшника врожаю 2019 р. - ПН № 50 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 15.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 273 (послуги перевезення пшениці врожаю 2019 р. - ПН № 47 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 15.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 228 (послуги перевезення ріпаку врожаю 2019 р. - ПН № 3 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 11.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 229 (послуги перевезення ячміню врожаю 2019 р. - ПН № 4 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 11.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 275 (послуги перевезення соняшника врожаю 2019 р. - ПН № 49 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 15.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 226 (послуги перевезення соняшника врожаю 2019 р. - ПН № 2 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 11.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 230 (послуги перевезення пшениці врожаю 2019 р. - ПН № 5 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 11.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 30.09.2019 р. № 225 (послуги перевезення соняшника врожаю 2019 р. - ПН № 1 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 11.10.2019 р.);

Акт наданих послуг від 24.01.2020 р. № 9 (послуги перевезення підстилкового коров`ячого гнію - ПН № 3 від 30.09.2019 р. (дата реєстрації 05.02.2020 р.).

До актів надання послуг, по перевезенню врожаю 2019 року, від 30.09.2020 року №225, №226, №229, №230 в підтвердження здійснення перевезення надано ТТН які виписувались на протязі серпня 2019 (Додатку № 4).

Згідно пункту 5.4. Договору № 61 остаточний розрахунок проводиться Замовником на підставі рахунка - фактури Перевізника й Акта про надання послуг з перевезення вантажів.

В ході здійснення перевезень вантажу у Сторін по Договору виникли розбіжності між даними реєстру відвантаженої продукції в пункті завантаження та даними реєстрів пункту розвантаження, а саме Товариством було виявлено втрати вантажу в процесі здійснення перевезень. Таким чином, Товариство мало претензію до якості, кількості та ціни наданих послуг.

Не погодившись з обсягом та добросовісністю наданих послуг перевезення, ТОВ "ПІВДЕНННА ЖИТНИЦЯ", склало претензію №31/08-ПР від 31.08.2019 року, де вимагало переглянути вартість наданих послуг, або відшкодувати завдані збитки та направила її контрагенту.

30.09.2019 за вих. №27 Товариство отримало відповідь на претензію де ТОВ "Агротіртранс", посилаючись на норми природного убутку продукції, відмовило в задоволенні вимог Товариства, а також наполягало на оплаті наданих послуг.

Погодившись з деякими доводами контрагента та бажаючи зберегти в подальшому партнерські відносини, Товариство погодилось підписати акти наданих послуг, що були додані до листа - відповіді, а саме акти №225, №226, №229, №230 та реєстри до них та оплатити вартість цих послуг у повному обсязі.

У зв`язку з вищезазначеним, датою складання актів №225, №226, №229, №230 є 30 вересня 2019 року.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що вказані обставини не свідчать про відсутність фактичного надання послуг перевезення за Договором між ТОВ "ПІВДЕНННА ЖИТНИЦЯ" та ТОВ "Агротіртранс".

Щодо відсутності транспортного засобу автомобіль вантажний бортовий DAF XF 165.410 реєстр. номер НОМЕР_1 в переліку ТТН, суд встановив, що на телефонний запит Товариства, ТОВ "Агротіртранс" надано копії свідоцтв транспортних засобів, що використовувались для перевезення. Автомобіль вантажний бортовий DAF XF 165.410 реєстр, номер НОМЕР_1 знаходився серед наданих копій, але до перевезень фактично не залучався. З цих же причин цей транспортний засіб відсутній і в переліку ТТН, які зазначено в Додатку 4 до акту перевірки від 23.11.2020 №1528/15-32-07-01/42779594.

Стосовно доводів апелянта щодо аналізу податкової звітності ТОВ "Агротіртранс", висновків щодо відсутності у ТОВ "Агротіртранс" автотранспортних засобів та залучення сторонніх осіб до здійснення перевезень, суд правильно зазначив, що при укладенні Договору № 61 TOB "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ" спиралось на дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за даними якого основним видом діяльності ТОВ "Агротіртранс" є КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний), який включає в себе всі види діяльності пов`язані з вантажними перевезеннями автомобільним транспортом.

Відповідно до умов Договору № 61, а також виходячи з правової природи договору перевезень ТОВ "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ", як Замовник не зобов`язаний перевіряти підстави використання Перевізником (ТОВ "Агротіртранс") автотранспортних засобів для надання послуг.

Відповідно до пункту 4.4. Договору № 61, Перевізник вправі залучати третіх осіб для виконання зобов`язань за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством разом з запереченнями на акт перевірки листом від 07.12.2020 № 1207/1 (вх. до ДПС від 14.12.2020 року № 47412/10/15-32) надано додаткові документи на підтвердження залучення ТОВ "Транс Трейд Компані" (код ЄДРПОУ 41585467), до надання послуг по перевезенню вантажів (які, не були враховані відповідачем), а саме: копію договору між ТОВ "Агротіртранс" та ТОВ "Транс Трейд Компані"; копії податкових накладних між постачальником ТОВ "Транс Трейд Компані" та отримувачем ТОВ "Агротіртранс", від 30.09.2019 № 136, від 24.01.2020 № 57, від 02.09.2019 № 42, від 30.09.2019 № 149, від 30.09.2019 № 139.

Відповідно до п. 3.2.4. Договору № 61 ТОВ "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ" (Замовник) зобов`язаний надати ТОВ "Агротіртранс" (Перевізнику) супровідні документи встановленої форми (ТТН), за якими проводиться приймання вантажу до перевезення, перевезення вантажу та здавання його одержувачу.

ТОВ "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ" (Замовник) складало товаро -транспортні накладні на підставі даних, наданих Перевізником (ТОВ "Агротіртранс"), який є стороною Договору № 61 та несе повну відповідальність за надання послуг перевезення вантажів.

Як випливає з наданих документів, ТОВ "Агротіртранс" використовувало не тільки власні транспортні засоби, а й залучало третіх осіб до здійснення перевезень за Договором № 61.

При цьому, умовами договору та чинним законодавством не заборонено залучати третіх осіб до здійснення перевезень.

Стосовно тверджень податкового органу, що водії, які керували транспортними засобами не є співробітниками ТОВ "Агротіртранс" та не є самозайнятими особами які надавали послуги перевезення вантажів, колегія суддів зазначає, що ТОВ "Агротіртранс" вибірково надало дані щодо документального оформлення деяких співробітників, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

Так, було надано копію наказу про прийняття на роботу, копію трудової книжки, копію повідомлення працівника про прийняття на роботу та копію звіту за формою 1 ДФ з квитанцією.

Чинним законодавством та умовами договору не передбачено обов`язку Товариства запитувати дані щодо взаємовідносин контрагента з його працівниками та третіми особами, так само як і у контрагента відсутній обов`язок надавати такі дані на запит Товариства.

Щодо посилання апелянта на відсутність повної інформації та недоліків в товарно-транспортних накладних, колегія суддів погоджується з думкою суду, що за умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару (Постанова ВС/КАС від 06.02.2018 р. у справі № 804/4940/14).

Таким чином, посилання податкового органу на відсутність доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей за спірними господарськими операціями, зокрема, належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, також не можуть свідчити про безтоварність спірних операцій, оскільки товарно-транспортна накладна призначена виключно для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 року у справі № 826/12528/17.

Як вбачається з акту перевірки, під час здійснення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "ПІВДЕНННА ЖИТНИЦЯ", Головне управління ДПС в Одеській області дійшло висновку про нереальність господарських операцій з вищевказаним контрагентом на підставі узагальненої податкової інформації, яка зібрана щодо постачальника позивача згідно інформаційних баз контролюючого органу та інших джерел доступної інформації.

Тобто, висновок контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, базувався виключно на підставі податкової інформації. Зустрічні перевірки контрагента позивача не проводилися, матеріали справи доказів протилежного не містять.

Водночас, на підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат за такими операціями позивачем були надані: копії договорів, копії податкових накладних, Акти наданих послуг, ТТН.

Вказані первинні документи надавалися контролюючому органу під час перевірки в оригіналі, що підтверджується відомостями акту-перевірки, не містили дефектів змісту чи форми та були підписані уповноваженими особами і скріплені печатками товариств.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності, суд встановив, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновками суду, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ « Південна Житниця» спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

При цьому, суд першої інстанції цілком об`єктивно визнав необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту ДПС, Єдиного реєстру податкових накладних, результати здійснених контрольних заходів щодо контрагентів позивача як на підставу до відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №802/1428/17-а.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

При цьому, невиконання своїх податкових зобов`язань контрагентами платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Також, наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб`єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигід або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів також вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення форми "В4" ГУ ДПС в Одеській області від 17.12.2020 р. №3249/15-32-07-01-22 в частині зменшення ТОВ "ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ" розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 564 390 гривень, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Водночас, оскільки на суд покладено обов`язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов`язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.

Колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції встановлено в повній мірі фактичні обставини справи, та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених позивачем, у зв`язку з чим, наявні підстави вважати, що обставини справи встановлено повно та правильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.ст.315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна Житниця» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 31.03.2022р.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Шевчук О.А. Бойко А.В.