Постанова

від 30.03.2022 по справі 400/716/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/716/20Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Шевчук О.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , правонаступник ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 08.01.2019 року № 7 "Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 4823380700:11:000:0036 площею 4,9470 га, яка розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області. 08 січня 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ № 7 Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах, яким було визначено перелік ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах та затверджено перелік ділянок, на які надається дозвіл на складання проектів землеустрою. Стверджує, що земельна ділянка, кадастровий номер 4823380700:11:000:0036 площею 4,9470 га, яка належить позивачеві, є частиною земельної ділянки площею 10,000 га, права на яку підлягають продажу на земельних торгах, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року - провадження у справі закрито у зв`язку з неналежністю спору до справ адміністративної юрисдикції.

Роз`яснено позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду від 30 листопада 2021 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 січня 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ № 7 Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах , яким було визначено перелік ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах та затверджено перелік ділянок, на які надається дозвіл на складання проектів землеустрою.

Вважаючи наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.01.2019 року № 7 протиправним, позивач звернулася з позовом до суду, зазначаючи, що таким рішенням порушуються його права на земельну ділянку, яка належить йому на праві власності.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, з таких підстав.

Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом щодо скасування спірного Наказу, вважаючи, що таким рішенням порушуються його права на земельну ділянку, яка належить йому на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, викладену Європейським судом з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року, в якій Судом зазначено, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У свою чергу, пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Так, приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тобто, необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З аналізу вищенаведених норм права можна дійти висновку, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Разом з цим обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.

Отже, публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приписами ч.3 ст.19 КАС України встановлено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно із частинами 1 та 4 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами 2 та 3 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Визначеними статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, яким мають відповідати як цивільні права, так і цивільні інтереси, є:1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;5) судовийзахист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно до вимог частин 1, 2, статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення до суду з позовом про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08 січня 2019 року № 7 «Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах» , з метою захисту свого оспорюваного права, є способом захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог статті 152 ЗК України, визначено такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Аналіз характеру спірних правовідносин (предмет та підставу позову) та характер порушеного права дає підстави вважати, що спір про скасування Наказу не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спрямований на захист оспорюваного права у сфері земельних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Позов пред`явлений з метою захисту саме цивільного права та інтересу, що унеможливлює його вирішення в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції слушно зазначив, що якщо особа стверджує про порушення своїх прав наслідками, спричиненими рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дії чи бездіяльності органу державної влади або місцевого самоврядування неправомірними, є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Подібні висновки щодо розгляду даної категорії спорів викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 р. по справі №921/158/18 та неодноразово були підтримані Верховним Судом у рішеннях від 18.05.2020 р. справа №824/1034/19-а, від 05.11.2020 р. справа №160/13455/19, від 26.03.2020 р. справа №460/1287/19.

Оскільки позовні вимоги стосуються захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, що виникають із цивільних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що зазначений спір носить цивільно-правовий характер (приватноправовий). Втім, ознаки публічно-правового спору відсутні, а тому даний спір не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції.

Отже, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 31.03.2022р.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Шевчук О.А. Турецька І.О.