Постанова

від 29.03.2022 по справі 914/2562/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2022 р. Справа №914/2562/21

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), вих.№33438 від 20 жовтня 2021 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року (підписане 30.09.2021), суддя Фартушок Т.Б.

у справі №914/2562/21

за позовом Малого приватного підприємства Гро, м. Львів

до відповідача Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), м. Дрогобич, Львівська область

про стягнення 9 882,77 грн

ВСТАНОВИВ:

25.08.2020 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Малого приватного підприємства ГРО від 25.08.2020 вих. №914-1 (вх. №2782) до Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 9882,77 грн.

Підставами позовних вимог позивач зазначив завдання відповідачем шкоди у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок невиконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №2/272.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2021 у справі №914/2562/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства ГРО 2032,21 грн 3% річних за період з 01.09.2020 по 11.08.2021 та 7850,56 грн інфляційних втрат за період з червня 2019 по липень 2021 від суми прострочення виконання зобов`язання щодо відшкодування завданої Дрогобицьким міськрайонним Відділом Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) шкоди. Стягнуто з Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2270 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Дрогобицький відділ Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року у справі №914/2562/21 та прийняти нове рішення, яким у позові позивача відмовити повністю.

Апелянт апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 625 ЦК України, ст. 1, 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст.. 25 Бюджетного кодексу України.

Апелянт вважає, що законодавством не передбачено виконання судових рішень про відшкодування шкоди з державного бюджету України фізичним та юридичним особам у тримісячний строк, як і порядку нарахування й сплати трьох процентів річних, інфляційних втрат за порушення строку перерахування коштів за судовим рішенням.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/2562/21 розподілено до розгляду судді доповідачу Якімець Г.Г. Введено до складу судової колегії суддів Бонк Т.Б. та Бойко С.М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту строк (10 днів з дня отримання ухвали суду) на усунення недоліків апеляційної скарги та подання суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3405 грн.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №914/2562/21 за апеляційною скаргою Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Господарського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року; витребувано з Господарського суду Львівської області матеріали справи №914/2562/21; позивачу надано строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

29.11.2021 на адресу Західного апеляційного господарського суді від позивача по справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заяв про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи з обґрунтуванням від сторін до суду не надходило.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.

Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2009 у справі №23/272 за позовом Малого приватного підприємства ГРО до Товариства з обмеженою відповідальністю Дія за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Зубр-2000 про стягнення 33673,68 грн позов задоволено частково, стягнуто з ТзОВ Дія на користь Малого приватного підприємства Гро 5976,9 грн попередньої оплати, 185,69 грн процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11 за позовом Малого приватного підприємства ГРО до Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення 73970,39 грн вирішено позов задовольнити частково; стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства Гро 67357,82 грн шкоди, завданої Дрогобицьким міськрайонним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, 281,90 грн в рахунок відшкодування сплаченого державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні вимоги про стягнення 6612,57 грн інфляційних втрат відмовити.

Додатковим рішенням від 10.03.2020 у справі №5015/6509/11 суд вирішив стягнути з Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в дохід Державного бюджету України 1468,13 грн судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2020 року у справі №5015/6509/11 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення; витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покладено на апелянта.

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11 набрало законної сили 30.06.2020 в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов`язковим до виконання на всій території України.

21.07.2020 Господарським судом Львівської області видано Накази про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 та додаткового рішення від 10.03.2020 у справі №5015/6509/11.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11 встановлено, що:

18.05.2009 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження №12846486 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом №23/272 від 14.05.2009 року, виданим Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Дія на користь Малого приватного підприємства Гро 5 976,9 грн попередньої оплати, 185,69 грн процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18 071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

18.05.2009 державним виконавцем також відкрито виконавче провадження у межах виконавчого провадження №12846722 по виконанню наказу №23/272 від 14.05.2009, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Дія на користь Малого приватного підприємства Гро 17 грн. витрат, здійснених при отриманні довідки про включення Товариства з обмеженою відповідальністю Дія до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

09.06.2009 стягувачем - Малим приватним підприємством Гро подано державному виконавцю листа з вимогою встановити реальний майновий стан боржника та звернути стягнення на заборгованість третіх осіб перед боржником.

27.04.2010 Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу Малого приватного підприємства Гро на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області витребувати у ТОВ Дія за період з 01.01.2009 по 01.01.2010 фінансові звіти, розшифровку дебіторської і кредиторської заборгованості із зазначенням повних назв контрагентів, часу, сум та підстав їх виникнення, розшифровку наявних в обліку основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів, матеріалів, малоцінних швидкозношувальних предметів, готової продукції із зазначенням її номенклатури, найменувань, кількості, облікової ціни, місця зберігання та матеріально-відповідальної особи, на підзвіті якої знаходяться матеріальні цінності, бухгалтерську довідку про рух коштів по касі, а також первинні бухгалтерські документи на підтвердження цих даних. У частині вимог про зобов`язання державного виконавця повно вчинити інші виконавчі дії, передбачені Законом України Про виконавче провадження, необхідні для виконання судових рішень, провадження припинено, у задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

У мотивувальній частині вказаної ухвали суд дійшов висновків про безпідставність вимоги про звернення стягнення на майно та кошти ТОВ Дія від третіх осіб, про застосування примусового приводу директора та головного бухгалтера, оскільки на день розгляду скарги судом майно та грошові кошти боржника не виявлені.

У подальшому стосовно боржника по виконавчих документах - Товариства з обмеженою відповідальністю Дія відкрито ліквідаційну процедуру та визнано товариство банкрутом, що вбачається з постанови Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 у справі №8/32 (10).

15.12.2010 виконавче провадження №12846486 та №12846722 закінчено у зв`язку з наявністю обставин, передбачених п.7 ст.37 Закону України Про виконавче провадження, тобто передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

17.11.2011 Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010, частково задоволено заяву: визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, вказаних у клопотанні Малого приватного підприємства Гро №40 від 09.06.2009, а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна, а саме: шафи роздільна в кількості 10 шт., пакувальної машини, професійного строгального верстата Ledinek УП-216 з паркетним кінцерівнячем ТНГ та ріжучим інструментом Р-18, ВК-18, паркетного кінцерівняча, пристрою для вимірювання вологості, свердлильного верстату СВА-3, рейсмусового станка, фрезерно-шліфувального станка ФС-1, станка повздовжньої розпилки деревини, торцювального станка по дереву, станка токарного по дереву, станка фугувального, станка рейсмусного, щитової, циркулярки, паркету твердих порід площею 780 м кВ., станка заточного в кількості 3 шт. Стосовно вимоги заявника про зміну резолютивної частини ухвали від 27.04.2010 і визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ Дія, у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Державним виконавцем були арештовані рахунки боржника, грошові кошти не виявлені.

Вказаною ухвалою встановлено, що …Як вбачається з наявного у матеріалах справи балансу ТзОВ Дія за 1-ше півріччя 2009 року, у боржника обліковувалось матеріальних активів на загальну суму 5455 тис. грн. за обліковою вартістю, у тому числі не введеного у встановленому порядку в експлуатацію обладнання на суму 653 тис. грн, основних засобів за залишковою вартістю на суму 3697 тис. грн, виробничих запасів на суму 342 тис. грн, готової продукції на суму 763 тис. грн. Крім цього, в обліку перебувала і дебіторська заборгованість на суму 642 тис. грн. Тобто, на час здійснення виконавчого провадження у боржника були наявними активи для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні.

Водночас в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлене майно боржника, яке прийнято ним по акту від 24.12.2010 року, вартість якого визначена висновками ПП Каштан-ЛВ від 11.03.2011 року. Більше того, один з об`єктів трансформатор 1974 р.в. ТМ-250/6 продано 12.05.2011 року за ціною 6333,00 грн…..

Згідно рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2011 року у справі №5015/5725/11 на користь ТОВ Дія стягнуто дебіторську заборгованість з Малого виробничого торгово-комерційного підприємства Корунд в розмірі 191566,81грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.11.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 у справі №914/2239/20 ухвалено позов задоволити повністю; стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства ГРО 5768,44 грн 3% річних за період з 01.09.2017 по 31.08.2020 від суми прострочення виконання зобов`язання щодо відшкодування завданої Дрогобицьким міськрайонним Відділом Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) шкоди; стягнути з Дрогобицького міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в дохід Державного бюджету України 2102грн. судового збору.

12.08.2021 Державною казначейською службою України перераховано на користь позивача 67875,72 грн. Призначення платежу: Стягнення заборгованості згідно виконавчого документа Господарський суд Львівської області по справі №5015/6509/11 від 21.07.2020.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.11.2020, у справі №914/2239/20 встановлено, що:

… У відповідача в силу закону існував обов`язок вчинити дії, необхідні та достатні для забезпечення виконання рішення господарського суду у справі №23/272 на підставі пред`явленого до виконання наказу від 14.05.2009 року, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з ТзОВ Дія на користь МПП Гро 5 976,9 грн попередньої оплати, 185,69 грн процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18 071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Із матеріалів справи вище встановлено, що виконавче провадження по виконанню рішення суду про стягнення 24 575,96 грн було відкрите упродовж травня 2009 року грудня 2010 року, тобто понад пів року. Суд звертає увагу, що на даний час відсутні можливість та підстави дослідження всього ходу виконавчого провадження по виконанню рішення суду у справі №23/272, оскільки, за твердженнями відповідача, виконавче провадження на даний час знищене за терміном 3-річного зберігання.

Водночас із матеріалів справи також вбачається, що виконавче провадження здійснювалося з порушеннями приписів законодавства та порядком вчинення виконавчих дій, що підтверджується судовими рішеннями. Так, 27.04.2010 року Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу Малого приватного підприємства Гро на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області витребувати у ТОВ Дія за період з 01.01.2009 року по 01.01.2010 року фінансових документів. 17.11.2011 року Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010 року та частково задоволено заяву, а саме визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна.

Крім цього, як підтверджено актом інвентаризації матеріальних цінностей ТОВ Дія від 24.12.2010 року, в ході проведення ліквідаційної процедури було виявлене майно боржника, яке було наявним та належним боржнику, вартість якого визначена висновками ПП Каштан-ЛВ від 11.03.2011 року. Також з вказаного акта вбачається, що згідно з даними бухгалтерського обліку товариства (баланс ф-1) станом на 30.09.2010 року наявна дебіторська заборгованість в розмірі 582, тис. грн, готова продукція у розмірі 762,9 тис. грн та виробничі запаси у розмірі 342,3 тис. грн.

Так, як зазначено в ухвалі суду від 17.11.2011 року, стосовно визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ Дія, у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Проте, із описаного вище акта та судового рішення можна дійти висновку, що на виявлення відповідної обставини державним виконавцем не вчинялося відповідних дій, що майно, виявлене ліквідатором, було наявним у боржника станом на 2010 рік. Водночас, судовим рішенням від 17.11.2011 року було встановлено не вчинення державним виконавцем дій по виявленню належного боржнику майна. Наведене підтверджує твердження позивача про те, що судове рішення не виконане саме з тих причин, що державний виконавець не звернув стягнення на наявне у боржника майно та майнові права, та спростовує заперечення відповідача про те, що позивачем не доведено можливість виконання рішення суду за рахунок майна боржника ТОВ Дія.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлені вище обставини, а також встановлену судовим рішенням обставину протиправної бездіяльності відповідача в межах здійснення виконавчого провадження по виконанню наказів від 14.05.2009 року, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань по виконанню судового рішення про стягнення 24575,96 грн.

Відповідно до ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Законом України Про виконавче провадження в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження та звернення з даним позовом до суду, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом (ст. 86). Законом України Про державну виконавчу службу (ст. 11), чинному на час звернення з позовом у даній справі до суду, також передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" в чинній редакції передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06.11.2019 у справі №924/1022/17).

Матеріалами справи підтверджено неправомірність дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження по своєчасному виконанню судового рішення. Такими діями, у тому числі бездіяльністю виконавця щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, відповідач призвів до заподіяння стягувачу шкоди у вигляді неотриманих грошових коштів, присуджених до стягнення на користь стягувача судовим рішенням у справі №23/272, в сумі 24575,96 грн. Причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними збитками та неправомірними діями також наявний і відповідачем не спростований, адже невиконання рішення суду упродовж шести місяців, як було передбачено чинним на час пред`явлення до виконання наказу законом, пов`язане з бездіяльністю держаного виконавця по виконанню відповідного рішення. Більше того, неналежне здійснення державним виконавцем своїх обов`язків по виконанню рішення суду унеможливило виконання рішення і поза визначеними законом строками, адже у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури стосовно боржника у виконавчому провадженні виконавче провадження було закінчене без фактичного стягнення грошових коштів на користь стягувача. Відповідні грошові вимоги згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 року у справі №8/32 (10) відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом вважаються погашеними..

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач покликався на те, що при виконанні рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2009 у справі №23/272 відповідач припустився протиправної поведінки, наслідком якої стала неможливість виконання вказаного судового рішення та завдання збитків позивачу, а рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11 судом встановлено обставини завдання позивачу майнової шкоди.

З врахуванням того, що, на думку позивача, зобов`язання відповідача щодо відшкодування шкоди виникло між сторонами із заподіяння такої шкоди, а не із рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11, оскільки таке рішення лише встановлює факт, розмір та обставини заподіяння такої шкоди, вказане зобов`язання не виконане відповідачем, а також того, що інфляційні втрати та три відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання, позивач зазначає, що по мірі спливу строку прострочення виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №23/272 у відповідача виникали грошові зобов`язання з урахуванням індексу інфляції та зобов`язання сплатити три відсотки річних на суму простроченого зобов`язання.

Щодо входження до складу грошового зобов`язання трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а також визначення суми простроченого зобов`язання з врахуванням встановленого індексу інфляції, на яку слід нараховувати три відсотки річних в порядку, передбаченому ч.2 ст.625 ЦК України позивач покликається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

З підстав наведеного позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 2032,21 грн трьох відсотків річних за період з 01.09.2020 по 11.08.2021 та 7850,56 грн інфляційних втрат за період з червня 2019 по липень 2021 від суми прострочення виконання зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої відповідачем.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

В рішенні у справі Шмалько проти України від 20.07.2004 Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України Про виконавче провадження.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020 у справі №761/7165/17.

Нормою ч. 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2019 у справі №910/7960/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020 у справі №761/7165/17.

Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Судом в рішенні Господарського суду Львівської області від 30.01.2020. у справі №5015/6509/11, яке набрало законної сили, встановлено, що матеріалами справи підтверджено неправомірність дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження по своєчасному виконанню судового рішення. Такими діями, у тому числі бездіяльністю виконавця щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, відповідач призвів до заподіяння стягувачу шкоди у вигляді неотриманих грошових коштів, присуджених до стягнення на користь стягувача судовим рішенням у справі №23/272, в сумі 24575,96грн. Причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними збитками та неправомірними діями також наявний і відповідачем не спростований, адже невиконання рішення суду упродовж шести місяців, як було передбачено чинним на час пред`явлення до виконання наказу законом, пов`язане з бездіяльністю держаного виконавця по виконанню відповідного рішення. Більше того, неналежне здійснення державним виконавцем своїх обов`язків по виконанню рішення суду унеможливило виконання рішення і поза визначеними законом строками, адже у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури стосовно боржника у виконавчому провадженні виконавче провадження було закінчене без фактичного стягнення грошових коштів на користь стягувача. Відповідні грошові вимоги згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 року у справі №8/32 (10) відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом вважаються погашеними.

З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого та правомірного висновку про те, що є доведеними обставини неправомірності дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження, заподіяння такими діями відповідача шкоди позивачу та причиновий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань.

Окрім того, аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, що відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

При цьому, інфляційні втрати є складовою частиною зобов`язання відшкодування шкоди, а відтак, сума простроченого зобов`язання, на яку підлягають нарахуванню відсотки річних, визначається з урахуванням суми основного боргу у сукупності з нарахованими інфляційними втратами за попередній період. Для визначення суми, на яку позивач має право на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нарахувати три проценти річних за прострочення зобов`язання відшкодування шкоди, необхідно визначити суму простроченого зобов`язання з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Здійснивши перерахунок сум заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за вказаний позивачем період суд першої інстанції вірно встановив, що такий проведено вірно, сума 3% річних від суми прострочення виконання зобов`язання щодо відшкодування завданої Дрогобицьким міськрайонним Відділом Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) шкоди за період з 01.09.2020 по 11.08.2021 складає 2032,21грн, інфляційних втрат за період з червня 2019 по липень 2021 - 7850,56грн.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт протиправної поведінки відповідача, наявності шкоди позивача та причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та шкодою позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки не відповідають обставинам справи спростовані вищевикладеним.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року у справі №914/2562/21 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи №914/2562/21 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.