Рішення

від 22.02.2022 по справі 910/8465/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2022Справа № 910/8465/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Приватного підприємства «Столичний вокзал»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про стягнення 1888571,36 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Березінський О.С.;

від відповідача: Астрюхін К.А.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.07.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» з вимогами до Приватного підприємства «Столичний вокзал» про стягнення 1888571,36 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що філією «Пасажирська компанія» та АТ «Укрзалізниця» завчасно і неодноразово (як на дату закінчення строку дії Договору, так і протягом місяця після закінчення цього строку) було письмово поінформовано ПП «Столичний вокзал» про припинення строку дії Договору з 01.07.2018, а також вказано на необхідність повернення майна після закінчення цього строку. Відтак, за твердженням позивача, з 01.07.2018 Договір припинено. Оскільки орендоване майно повернуто відповідачем позивачу не було, позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України за період з липня 2018 по квітень 2019 у розмірі 1888571,36 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» повернуто заявнику.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2019, справу №910/8465/19 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

17.10.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що строк дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153 не закінчився, а договір наразі є чинним, оскільки у період з 30.06.2018 по 30.07.2018 жодних заяв про припинення дії договору відповідачем не отримувалось. Крім того, відповідач продовжував користуватися нерухомим майном та сплачував за нього орендну плату, яка без заперечень приймалась позивачем.

Таким чином, за твердженням відповідача, оскільки дія Договору оренди від 25.05.2006 №3153 не закінчилась 30.06.2018, відсутні підстави для нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 у справі №910/8465/19, відмовлено у позові Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Постановою Верховного Суду від 07.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 у справі №910/8465/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу справу №910/8465/19 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 суддею Спичаком О.М. прийнято до провадження справу №910/8465/19, підготовче засідання призначено на 01.09.2021.

10.08.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач зауважив, що строк дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153 не закінчився 30.06.2018. При цьому, відповідач пояснив, що лист позивача вих. №ЦЦЮ-13/179 від 10.04.2018 відповідач не отримував, а фотокопію вказаного листа було надіслано директору Приватного підприємства «Столичний вокзал» в telegram. У зв`язку з тим, що в подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди, то, на думку відповідача, вказаний лист втратив свою актуальність.

10.08.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про роз`ярення ухвали Господарського суду міста Києва від 19.07.2021.

10.08.2021 відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі.

10.08.2021 відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

11.08.2021 відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому відповідач просив суд витребувати у позивача оригінали письмових доказів, копії яких є додатками до позовної заяви.

20.08.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

30.09.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 відмовлено у задоволенні заяви Приватного підприємства «Столичний вокзал» про роз`яснення судового рішення.

У підготовчому засіданні 01.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.09.2021.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 судом було розглянуто клопотання відповідача про закриття провадження у справі та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи (подане 30.09.2021) та відмовлено в їх задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 15.09.2021.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 судом було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів; постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого засідання на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 29.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

У підготовчому засіданні 29.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 20.10.2021.

У підготовчому засіданні 20.10.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 10.11.2021.

29.10.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

29.10.2021 відповідачем подано клопотання про призначення у справі судової експертизи, в якому відповідач просив суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу; на вирішення експерта поставити питання: 1) ким виконано напис на ксерокопії листа від 10.04.2018 №ЦЦЮ13/179 «отримала» підпис « 20.04.2018»? 2) чи виконано напис на ксерокопії листа від 10.04.2018 №ЦЦЮ13/179 «отримала» підпис « 20.04.2018» колишнім директором Приватного підприємства «Столичний вокзал» особисто чи іншою особою? 3) в якій проміжок часу виконано напис «отримала» підпис « 20.04.2018»? 4) кому належить підпис, зроблений синіми чорнилами на ксерокопії листа від 10.04.2018 №ЦЦЮ13/179?

05.11.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху та клопотання про застосування заходів процесуального примусу.

У підготовчому засіданні 10.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 17.11.2021.

16.11.2021 та 17.11.2021 відповідачем подано клопотання про дослідження доказів в межах наявних оригіналів письмових доказів.

У підготовчому засіданні 17.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 01.12.2021.

У підготовчому засіданні 01.12.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.12.2021.

У підготовчому засіданні 15.12.2021 судом було відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про призначення у справі судової експертизи та про залишення позовної заяви без руху.

У підготовчому засіданні 15.12.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 11.01.2022.

10.01.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи, в якому відповідач просив суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу та на вирішення експертів поставити питання: 1) чи належить підпис на листі вих. №57/06 від 15.06.2018 колишньому директору Приватного підприємства «Столичний вокзал» Некрасовій Т.В.? 2) чи належить печатка на листі вих. №57/06 від 15.06.2018 відповідачу? 3) в який проміжок часу створено лист вих. №57/06 від 15.06.2018?

У підготовчому засіданні 10.01.2022 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи у зв`язку з необґрунтованістю.

У підготовчому засіданні 10.01.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадяої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.02.2022.

20.01.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Судове засідання, призначене на 02.02.2022, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Спичака О.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 судове засідання у справі №910/8465/19 призначено на 23.02.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 23.02.2022 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.02.2022 надав усні пояснення по суті справи, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 23.02.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана третьою особою 17.02.2022 (за ідентифікатором пошуку 0105492021640).

У судовому засіданні 23.02.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

25.05.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (орендодавець) та Приватним підприємством «Столичний вокзал» (орендар) було укладено договір оренди №3153 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим Володимиром Юрійовичем та зареєстровано в реєстрі за №925.

За змістом п. 1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (надалі - майно), загальною площею 365,70 кв.м, розміщене в будівлі Головного вокзалу (Центральний) за адресою: місто Київ, Привокзальна площа, №1, що знаходиться на балансі Вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця».

Відповідно до п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

До договору сторони підписали Розрахунок плати за базовий місяць оренди в сумі 32904,32 грн.

За змістом п.п. 3.3, 3.4 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за конкретний місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Перерахування здійснюються орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 30% орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

25.05.2006 за актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 365,70 кв.м, розміщене в будівлі Головного вокзалу (Центральний) за адресою: м.Київ, Привокзальна площа, 1.

Як свідчать обставини справи не заперечується сторонами, на момент укладення Договору зазначене майно знаходилося на балансі Вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця».

В подальшому, відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» №4442-УІ від 23.02.2012, Постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №735 від 02.09.2015 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018) та Передавального акта Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» від 31.07.2015, затвердженого Міністерством інфраструктури України 18.08.2015, склад активів (в тому числі будівля Приміського вокзалу та Привокзальна площа, що знаходяться за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1-А) та зобов`язань Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» перейшло до правонаступника ПАТ «Укрзалізниця» (позивач у справі) та включено до статутного капіталу ПАТ «Укрзалізниця» (найменування якого в подальшому було змінено на Акціонерне товариство «Українська залізниця»).

Відповідно до ст. 85 Господарського кодексу України, ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 ст. 770 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Так само, ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент передачі орендованого майна на баланс позивачу) було визначено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди.

З огляду на зазначене, 29.04.2016 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (орендодавець) та Приватним підприємством «Столичний вокзал» (орендар) укладено Договір №3153/08 про внесення змін до Договору оренди №3153 нерухомого майна, посвідченого 25.05.2006 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю. за реєстровим номером 925, яким орендодавця в Договорі змінено на Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Також вказаним договором від 29.04.2016 внесено зміни до п.п. 3.1, 3.3 Договору та встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - грудень 2015 року: 53856,22 грн; розмір орендної плати змінено за домовленістю сторін, відповідно до п. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - грудень 2015 року - 78091,51 грн; орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.

При цьому, пункт 10.1 розділу 10 Договору викладено у такій редакції: цей договір укладено строком на 10 років 36 днів, що діє з 25.05.2006 по 31.06.2016.

29.04.2016 Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» та Приватним підприємством «Столичний вокзал» підписано Акт передачі в оренду нерухомого (або іншого) майна, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 262,40 кв.м, розміщене в будівлі Головного вокзалу (Центральний) за адресою: м.Київ, площа Вокзальна, 1.

В подальшому, внаслідок укладення ряду додаткових договорів строк дії Договору за погодженням сторін неодноразово продовжувався. Також у Договір вносилися зміни в частині розміру орендної плати.

Додатковою угодою від 30.01.2018 до Договору сторони погодили викласти абз. 1 п. 1.1 розділу 1 «Предмет договору» в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно ПАТ «Укрзалізниця» (надалі - майно), загальною площею 57,00 кв.м розміщене в будівлі Головного вокзалу (Центральний) за адресою: місто Київ, Вокзальна площа №1, що знаходиться на балансі виробничого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія», а саме:

- частини площі навпроти виходу з ескалатору на конкорсі будівлі Головного вокзалу (Центральний) площею 22,00 кв.м, вартістю 426918,25 грн під торгівлю непродовольчими товарами;

- частини площі ліворуч від ескалатору у вестибюлі будівлі Головного вокзалу (Центральний) біля виходу на першу платформу площею 16,00 кв.м, вартістю 304769,00 грн під торгівлю непродовольчими товарами;

- частина площі ліворуч від ескалатору у вестибюлі будівлі Головного вокзалу (Центральний) біля виходу на першу платформу площею 4,00 кв.м, вартістю 76478,00 грн під торгівлю непродовольчими товарами;

- частина площі праворуч від ескалатору у вестибюлі будівлі Головного вокзалу (Центральний) біля виходу на першу платформу площею 15,00 кв.м, вартістю 285721,00 грн під торгівлю непродовольчими товарами.

28.02.2018 частина із переданого в оренду на підставі Договору майна - площею 203,4 кв.м повернута відповідачем позивачу за актом приймання-передачі.

23.04.2018 сторонами підписано Додаткову угоду №ПК-ВОК-К-ПАС/3153/Д2/18 до Договору, якою:

- внесено зміни до розділу 3 «Орендна плата», доповнивши пункт 3.1 наступним абзацом: «Орендна плата за січень 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць»;

- у розділі 10 «Строк чинності, умови зміни та припинення договору» пункт 10.1 викладено у такій редакції: «Цей договір діє до 30.06.2018 включно».

Відповідно до п. 2.4 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. Орендар повертає майно орендодавцю/балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому передачі майна орендарю цим Договором. Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання акту приймання-передачі.

Орендар зобов`язується повернути майно у 10-денний строк з моменту припинення або розірвання цього договору (п. 2.5 Договору).

Пунктом 9.1 Договору визначено, що у разі невиконання п. 2.5 Договору, орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Пунктом 10.5 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що філією «Пасажирська компанія» та АТ «Укрзалізниця» завчасно і неодноразово (як на дату закінчення строку дії Договору, так і протягом місяця після закінчення цього строку) було письмово поінформовано ПП «Столичний вокзал» про припинення строку дії Договору з 01.07.2018, а також вказано на необхідність повернення майна після закінчення цього строку. Відтак, за твердженням позивача, з 01.07.2018 Договір припинено. Оскільки орендоване майно повернуто відповідачем позивачу не було, позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України за період з липня 2018 по квітень 2019 у розмірі 1888571,36 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що строк дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153 не закінчився, а договір наразі є чинним, оскільки у період з 30.06.2018 по 30.07.2018 жодних заяв про припинення дії договору відповідачем не отримувалось. Крім того, відповідач продовжував користуватися нерухомим майном та сплачував за нього орендну плату, яка без заперечень приймалась позивачем. Таким чином, за твердженням відповідача, оскільки дія Договору оренди від 25.05.2006 №3153 не закінчилась 30.06.2018, відсутні підстави для нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 у справі №910/8465/19, відмовлено у позові Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Постановою Верховного Суду від 07.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 у справі №910/8465/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу №910/8465/19 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 07.07.2021 вказав на те, що частина друга статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не встановлює форми заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією зі сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку встановленого законом. Сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 «Найм (оренда)» розділу III «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України та статей 283- 291 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічні положення містив Закон України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону України від 10.04.92 N 2269-XII (далі - Закон про оренду) до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв`язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 N 157-IX «Про оренду державного та комунального майна»). Закон про оренду регламентував умови та порядок використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Таким чином, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Нормами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України та частини 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 встановлено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації (викупу) об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992).

Суд зазначає, що зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Незаперечення орендодавцем можливості продовження договірних відносин може мати прояв у «мовчазній згоді» і у такому випадку орендар в силу закону вправі розраховувати, що договір оренди вважається поновленим.

Необхідно зауважити, що за таких обставин договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк, тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди на інших умовах.

Отже, відповідно до наведених вище норм договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, за відсутності у сторін відповідних заперечень щодо цього (за відсутності заяв про припинення або зміну умов договору).

При цьому в таких випадках для «автоматичного» продовження дії договору від сторін, за загальним правилом, не вимагається обов`язкового укладення нового договору оренди або внесення змін до вже існуючого шляхом підписання ними додаткового договору, договору про внесення змін тощо.

Позивачем долучено до позовної заяви копію листа №ЦЦЮ-13/179 від 10.04.2018, адресованого Приватному підприємству «Столичний вокзал».

У вказаному листі зазначено, що позивачем було опрацьовано звернення відповідача від 01.03.2018 №29/03 щодо орендних відносин та повідомляється, що правлінням АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення продовжити строк дії договорів оренди майна, яке увійшло до статутного капіталу товариства, до 30.06.2018 без подальшого продовження. Таким чином, дія Договору оренди від 25.05.2006 №3153 після 30.06.2018 продовжуватись не буде; орендоване майно після закінчення встановленого строку необхідно повернути балансоутримувачу, сплативши належні кошти від оренди.

На вказаному листі міститься підпис особи, яка його отримала, та вказано дату про отримання - 20.04.2018.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що підпис, який міститься на листі, не належить директору Приватного підприємства «Столичний вокзал», та відповідач не отримував вказаний лист, а на телефон директора відповідача в telegram було відправлено фото цього листа.

Однак, суд зазначає, що позивачем 02.12.2021 та 17.12.2021 долучено до матеріалів справи копію листа Приватного підприємства «Столичний вокзал» вих. №57/06 від 15.06.2018 (оригінал оглянутий судом у судовому засіданні), в якому зазначено, що «в отриманому від вас листі за вих. №ЦЦЮ-13/179 від 10.04.2018 зазначається, що відповідно до п. 13 Порядку розпорядження майном публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою КМУ від 22.11.2017 №1054 та введеного в дію 29.12.2017, і Положення щодо організації процедур з розпорядження майном АТ «Укрзалізниця», відбір орендаря товариства в подальшому планується здійснювати на конкурентних засадах шляхом проведення електронних аукціонів. Отже, у зв`язку з закінченням строку дії договору оренди 30.06.2018 та враховуючи наше першочергове право на укладення нового договору, відповідач просить повідомити його, яким чином можна буде взяти участь в аукціоні….Також, просимо Вас продовжити дію Договору оренди від 25.05.2006 №3153 до моменту оголошення проведення електронного аукціону щодо відбору орендаря…».

Таким чином, з наведеного листа відповідача вбачається, що лист позивача №ЦЦЮ-13/179 від 10.04.2018, в якому позивач (орендодавець) повідомив про припинення 30.06.2018 строку дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153, відповідачем було отримано. При цьому, відповідачем визнавались обставини припинення 30.06.2018 строку дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153.

До того ж, обставини отримання директором Приватного підприємства «Столичний вокзал» вказаного листа у telegram також розцінюються судом як належне повідомлення орендодавцем орендаря про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди після закінчення строку, на який його було укладено (до 30.06.2018), оскільки умовами договору не встановлено форми та порядку надсилання такого повідомлення орендарю, а тому надсилання листа-повідомлення про припинення дії договору оренди у програмі telegram директору товариства, який відповідно до ч. 2 ст. 97 Цивільного кодексу України, є органом управління, є належне повідомлення орендодавця про припинення дії договору оренди.

Твердження відповідача про те, що оскільки між сторонами після вказаного листа було укладено додаткову угоду до Договору оренди від 25.05.2006 №3153, то актуальність листа вичерпала свою силу, судом не приймаються до уваги, оскільки у додатковій угоді від 23.04.2018 сторони встановили строк оренди - до 30.06.2018, тобто, саме той, про який вказував позивач у листі №ЦЦЮ-13/179 від 10.04.2018.

Що стосується викладених відповідачем у клопотанні (подане до суду 10.01.2022) обставин, з яких вбачається, що той лист вих. №57/06 від 15.06.2018, оригінал якого надано позивачем та адресований позивачу, відповідачем не виготовлявся, а за такими ж реквізитами є інший лист, адресований ТОВ «Прем`єро», суд зазначає, що вони не спростовують обставин та доказів, наданих позивачем (в сукупності з іншими доказами) та в будь-якому випадку не спроможні спростовувати наявність листа вих. №57/06 від 15.06.2018, адресованого позивачу.

При цьому, суд звертає увагу, що у письмових поясненнях, поданих до суду 25.06.2020 та 25.02.2021, відповідач вказує, що він листом вих. №57/06 від 15.06.2018 запитував позивача про подальший порядок переукладення договору. Тобто, відповідач, фактично визнає створення ним листа вих. №57/06 від 15.06.2018, адресованого позивачу, копія кого долучена позивачем до матеріалів справи та оригінал якого було оглянуто судом під час розгляду справи.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копію листа від 27.04.2018 (оригінал листа оглянуто у судовому засіданні), адресованого відповідачу, в якому зазначено, що строк дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153 спливає 30.06.2018 та в подальшому продовжуватися не буде.

Як вбачається з опису вкладення у цінний лист та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказаний лист про припинення дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153 був направлений на адресу відповідача, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та був отриманий відповідачем 03.05.2018.

Також, позивачем долучено до матеріалів справи копію листа вих. №ЦЦЮ-13/453 від 31.07.2018, в якому зазначено, що позивачем опрацьовано звернення від 31.05.2018 №53/05 та від 15.06.2018 №57/06 щодо продовження строку дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153.

У вказаному листі позивач повідомляє відповідача про те, що строк дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153 закінчився 30.06.2018 та продовжуватись не буде.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що поштове відправлення було отримано відповідачем 07.08.2018.

Оригінал вказаного листа та оригінал рекомендованого повідомлення про його вручення відповідачу було оглянуто судом.

Доводи відповідача відносно того, що доказом надсилання вказаного листа може бути опис вкладення у цінний лист, а з рекомендованого повідомлення не вбачається, яка саме поштова кореспонденція була відправлена, судом не приймаються до уваги, оскільки доказів отримання за вказаним рекомендованим повідомленням будь-якої іншої поштової кореспонденції, ніж лист вих. №ЦЦЮ-13/453 від 31.07.2018, відповідачем суду не надано.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

З огляду на вищевикладені обставини, суд зазначає, що позивачем доведено суду належними та допустимими доказами існування обставин, що свідчать про припинення 30.06.2018 строку дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153.

Зокрема, як встановлено судом, орендодавець належним чином повідомляв відповідача (орендаря) як протягом строку дії договору оренди, так і протягом місяця від дати закінчення строку оренди про те, що Договір оренди від 25.05.2006 №3153 не буде поновлюватися на новий строк з 30.06.2018.

Надавши оцінку доводам та запереченням відповідача, викладеним вище, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості.

За таких обставин, оскільки орендодавець належним чином та у встановлені законом і договором строки повідомив орендаря про припинення 30.06.2018 строку дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153, суд дійшов висновку, що строк дії вказаного договору оренди закінчився 30.06.2018.

При цьому, сама по собі обставина продовження користування орендарем приміщеннями, сплата орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг не є обставиною, яка б свідчила про продовження користування відповідачем нерухомим майном саме на умовах Договору оренди від 25.05.2006 №3153.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Законодавець у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не вчинялись дії щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153. При цьому, доказів існування умов, які б перешкоджали відповідачу повернути орендовані приміщення позивачу, відповідачем суду не надано.

Крім того, на адресу відповідача неодноразово надсилався акт прийому-передачі (повернення) майна (листами від 27.04.2018, від 18.07.2018), однак відповідачем не було вчинення дій з метою повернення орендованого майна з оренди після закінчення строку дії Договору оренди від 25.05.2006 №3153.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування відповідачу неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з розрахунку (довідки) позивача про заборгованість, за липень 2018 року розмір орендної плати становив 90009,44 грн, за серпень 2018 року - 90009,43 грн, за вересень 2018 року - 91719,61 грн, за жовтень 2018 року - 93278,85 грн, за листопад 2018 року - 94584,75 грн, за грудень 2018 року - 95341,42 грн, за січень 2019 року - 96294,83 грн, за лютий 2019 року - 96776,30 грн, за березень 2019 року - 97647,29 грн, за квітень 2019 року - 98623,76 грн, що разом становить 944285,68 грн.

Судом встановлено, що вказані розрахунки орендної плати здійснено відповідно до умов Договору оренди від 25.05.2006 №3153.

Крім того, суд зазначає, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум.

Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Відповідачем не було висловлено заперечень щодо розмірів орендної плати, нарахованих позивачем у спірному періоді (липень 2018 року - квітень 2019 року).

Таким чином, оскільки за період з липня 2018 року по квітень 2019 року загальний розмір орендної плати становить 944285,68 грн, неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 9.1 договору, становить 1888571,36 грн.

Як вбачається з матеріалів справи (відповідно до платіжних доручень), у вересні 2018 року відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 90009,43 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за липень 2018 року), у вересні 2018 року - грошові кошти у загальному розмірі 90009,43 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за серпень 2018 року), у жовтні 2018 року - грошові кошти у загальному розмірі 91719,61 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за вересень 2018 року), у листопаді 2018 року - грошові кошти у загальному розмірі 93278,84 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за жовтень 2018 року), у грудні 2018 року - грошові кошти у загальному розмірі 94584,74 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за листопад 2018 року), у грудні 2019 року - грошові кошти у загальному розмірі 95341,42 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за грудень 2018 року), у лютому 2019 року - грошові кошти у загальному розмірі 96294,83 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за січень 2019 року), у березні 2019 року - грошові кошти у загальному розмірі 96776,30 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за лютий 2019 року), у квітні 2019 року - грошові кошти у загальному розмірі 97647,29 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за березень 2019 року), у травні 2019 року - грошові кошти у загальному розмірі 98623,76 грн (призначення платежу - за оренду приміщень за квітень 2019 року).

Зважаючи на ті обставини, що відповідачем було сплачено на користь позивача за спірний період користування об`єктом оренди грошові кошти у загальному розмірі 944285,65 грн., суд дійшов висновку враховувати вказані оплати в рахунок нарахованої позивачем неустойки у розмірі подвійної орендної плати.

Таким чином, позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Приватного підприємства «Столичний вокзал» про стягнення неустойки на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України у розмірі 1888571,36 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 944285,71 грн.

Що стосується доводів відповідача про відсутність у позивача підстав для звернення з даним позовом до суду (відсутність порушеного права, відсутність повноважень), суд вважає їх недоречними, так як позивач в будь-якому випадку є стороною договору оренди - орендодавцем, який наділений правом захищати свої права/інтереси в обраний ним спосіб.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що за подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/8465/19 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 42492,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3156518 від 29.10.2020), а за подання касаційної скарги - судовий збір у розмірі 56657,14 грн (відповідно до платіжного доручення №3555361 від 31.03.2021).

Оскільки під час нового розгляду справи №910/8465/19 суд дійшов висновку частково задовольнити позов Акціонерного товариства «Українська залізниця», з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 63738,86 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Столичний вокзал» (04209, м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, буд. 7; ідентифікаційний код: 24258341) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) грошові кошти у розмірі 944285 (дев`ятсот сорок чотири тисячі двісті вісімдесят п`ять) грн 71 коп. та судовий збір у розмірі 63738 (шістдесят три тисячі сімсот тридцять вісім) грн 86 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сил видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 30.03.2022.

Суддя О.М. Спичак