Рішення

від 29.03.2022 по справі 911/3507/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2022 Справа № 911/3507/21

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Дарії Зубкович розглянув справу

за позовом: Комунального підприємства «Житлово-побутове підприємство виконавчого комітету Березанської міської ради», Київська область, місто Березань,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик», м. Львів,

предмет позову: розірвання договору, стягнення 78 822,88 грн.,

підстава позову: порушення виконання зобов`язань по договору № 29 про закупівлю товарів від 3.04.2021,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС

22.12.2021 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява 21.12.2021 до Господарського суду Львівської області надійшли матеріали господарського справи № 911/3507/21 за позовом Комунального підприємства «Житлово-побутове підприємство виконавчого комітету Березанської міської ради» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» про розірвання договору, стягнення 78 822,88 грн., з ухвалою Господарського суду Київської області від 02.12.2021 про передачу справи на розгляд іншого суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 справу передано судді Ростиславу Матвіїву.

Ухвалою суду від 28.12.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Відзиву на позовну заяву відповідачем у строк, встановлений законом і судом, не подано. 25.01.2022 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника. 26.01.2022 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи. У судовому засіданні 26.01.2022 судом відкладено підготовче засідання на 16.02.2022, а також відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб. У судовому засіданні 16.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду на 16.03.2022.

Судове засідання 16.03.2022 не відбулося у зв`язку з тимчасовою відсутністю судді (перебування у відпустці). Крім цього, 24.02.2022 Законом України затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Ухвалою суду від 17.03.2022 судове засідання призначено на 30.03.2022.

У судове зсідання 30.03.2022 сторони явку представників не забезпечили. Проте, суд зауважує, що відповідач повідомлений про дату та час судового зсідання, адже відповідно до відстеження поштового відправлення за трек-кодом 7901414481542 отримав кореспонденцію 21.03.2022, проте, заяв, клопотань не подавав. Щодо неявки представника позивача, то суд враховує, що відповідно до клопотання, поданого суду25.01.2022, сторона просила здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Причинами для відкладення розгляду справи визначено, зокрема, неявку в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; першу неявку в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд зазначає, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, як і про розгляд справи в цілому, проте, причин неявки в судове засідання не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За таких обставин, суд не вважає повторну неявку представників сторін у дане судове засідання такою, що перешкоджає вирішенню спору по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.03.2022 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позивач стверджує, що ТОВ «Кондор Логістик» не виконує свої обов`язки відповідно до умов договору № 29 від 30.04.2021, тоді як позивачем виконано свої зобов`язання та сплачено відповідачу 93 834,00 грн. Відповідачем здійснено відпуск пального лише на суму 27 187,80 грн. Крім стягнення 66 646,20 грн. вартості палива, яке неможливо отримати на АЗС по обміну придбаних у відповідача талонів, позивачем також нараховано 4 665,23 грн.. штрафу у розмірі 7%, 66,65 грн. штрафу у розмірі 0,1 %. Також позивачем заявлено до стягнення 7 444,80 грн. збитків, пов`язаних із придбанням додаткової партії товару від іншого постачальника, та вимогу про розірвання договору.

Відповідач відзиву на позовну заву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

30.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» (надалі по тексту рішення відповідач) та Комунальне підприємство «Житлово-побутове підприємство виконавчого комітету Березанської міської ради» (надалі по тексту рішення позивач) уклали договір про закупівлю товарів № 29, відповідно до якого учасник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик») взяв на себе зобов`язання передати у власність замовника товар дизпаливо в кількості 3 900 літрів, загальною вартістю 93 834,00 грн. найменування товару згідно з Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015-09130000-9 нафта і дистиляти (дизпаливо по бланках-дозволах (талонах).

11.05.2021 сторонами підписано видаткову накладну № 60521/6 на суму 93 834,00 грн. (сума відповідає рахунку на оплату № 161 від 11.05.2021).

25.05.2021 позивачем сплачено відповідачу 93 834,00 грн.

11.05.2021сторонами підписано акт приймання-передачі паливних карток на пальне згідно з видатковою накладною № 60521/6 в кількості 390 штук.

Згідно з довідками від 12.04.2021 відповідач стверджував про наявність обладнання та матеріально-технічної бази, про перелік АЗС, а також щодо терміну дії талонів 1 рік з моменту їх отримання з подальшою можливістю заміни на нові.

08.07.2021 позивач звертався до відповідача із претензіями № 93 та № 94 та повідомленнями про неможливість придбання палива на АЗС у зв`язку із неоплатою талонів, що мало місце 02.07.2021, 07.07.2021. Також у претензії зазначено про відсутність зворотного зв`язку з відповідачем за відомими позивачу номерами телефонів. У претензії № 94 позивачем зазначено, що у випадку неможливості провести заправку автомобілів і 09.07.2021, сторона ініціюватиме розірвання договору.

17.11.2021 позивачем надіслано відповідачу претензію № 113 із зазначенням обставин повторної неможливості 17.08.2021 заправки автомобілів на АЗС та з проханням термінового надання відповіді щодо причин повторної відмови у заправці автомобілів.

26.08.2021 позивач звертався до відповідача із листом № 120 щодо невиконання останнім вимог про зміну статусів талонів (190 л), які не дійсні на АЗС, і які станом на 25.08.2021 відповідачем не розблоковано і залишаються зі статусом «отоварено».

Із листами про надання пояснень стосовно неможливості придбання палива на АЗС позивач повторно звертався до відповідача, що вбачаються із листів № 121 від 30.08.2021 та № 122 від 31.08.2021.

31.08.2021 позивачем отримано лист відповідача від 18.08.2021 з вибаченнями за незручності та продовження виконання договірних зобов`язань.

08.09.2021 відповідачу надіслано повідомлення про розірвання договору з 30.09.2021 та необхідність повернення до 01.10.2021 попередньої оплати в сумі 66 646,20 грн. Повідомлення отримано відповідачем 17.09.2021, що підтверджено роздруківкою відстеження поштового відправлення за трек-кодом 0754100666817, що був присвоєний поштовій накладній від 08.09.2021, адресованій позивачем відповідачу.

22.09.2021 позивачем отримано лист відповідача від 15.09.2021 про гарантування отоварення талонів та про зміну статусу талонів на «активні».

Листом від 20.10.2021 позивач звернувся до керівника АЗС «Мотто» із проханням надати інформацію стосовно виданого дизпалива у період з 01.05.2021 по 31.08.2021 по талонах, емітованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Рітейл», та стосовно причин відмови позивачу по інших талонах. Товариством з обмеженою відповідальністю «Мотто Кард» надано відповідь про те, що ним не укладалось договорів із Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик», а також про те, що договори з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Рітейл» розірвано через невиконання зобов`язань та негативну репутацію.

13.09.2021 Комунальне підприємство «Житлово-побутове підприємство виконавчого комітету Березанської міської ради» уклало договір поставки із Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Сейл» щодо поставки дизельного палива по бланках внутрішнього обігу (талони). Загальна ціна договору становить 49 790,40 грн., яка сплачена позивачем 14.09.2021, що підтверджено платіжним дорученням № 6.

Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із описаних обставин справи, між сторонами виникли правовідносини з поставки товару дизельного палива у талонах.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбав у відповідача дизельне паливо у талонах, загальною вартістю 93 834,00 грн., які позивачем сплачено 25.05.2021. Договором передбачено, що учасник зобов`язаний поставити товар у строки, встановлені договором. Відповідно до п. 5.1 договору строк поставки товару з моменту підписання договору до 31.12.2021 окремими партіями протягом 1 календарного дня з моменту направлення замовником заявки. Відповідно до п. 5.2 договору передача товару здійснюється на АЗС шляхом заправки автотранспорту при пред`явленні довіреними особами замовника талонів.

Із суті правовідносин, що виникли між сторонами, та виходячи з обставин справи, зокрема, здійснення позивачем оплати товару у повному розмірі 25.05.2021, суд зазначає, що фактично позивачем придбано товар на умовах передоплати, тому до правовідносин застосовуються положення ст. 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Суд також звертає увагу, що враховуючи суть правовідносин між сторонами та специфіку придбання палива у спосіб придбання талонів, мету придбання таких - мати можливість їх пред`явлення на АЗС для отримання палива у погодженій кількості та у межах строку дії таких карток, позивачу мали бути передані картки, які уже на час передачі мали бути забезпечені узгодженою кількістю палива, доступного для фактичного отримання позивачем при пред`явленні картки на АЗС. Договором між сторонами не визначалося додаткових умов чи дій позивача для отримання палива на АЗС при пред`явленні карток. У відповідях на звернення позивача відповідач не зазначав конкретних та об`єктивних причин неможливості обміну талонів на АЗС, тобто ні в процесі досудового спілкування з позивачем, ні під час розгляду справи, не довів об`єктивних обставин неможливості виконання взятих на себе зобов`язань, оплачених позивачем у повному обсязі.

Приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред`являє оператору АЗС картку на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.

Як встановлено вище, позивачу передано 390 талонів, проте, лише частина з них в сумі 27 187,80 грн. виявилась придатними для їх отоварювання, що не спростовано належними і допустимими доказами відповідачем. Решта талонів, загальною вартістю 66 646,20 грн. з незалежних від позивача причин неможливо обміняти на АЗС на відповідне паливо, про що позивач постійно та періодично, починаючи з липня 2021, повідомляв відповідача. Суд звертає увагу, що із листування сторін вбачається, що відповідач не заперечив факту неналежного виконання своїх зобов`язань перед позивачем, навіть більше, визнавав допущення таких, просив вибачення за незручності та гарантував належне виконання таких. Під час розгляду справи інших обставин відповідач не повідомив.

Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на їх спростування відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо реалізації ним придбаних у відповідача талонів лише частково та неможливості реалізації решти талонів на суму 66 646,20 грн.

Відтак, обставину неможливості реалізувати частину карток, придбаних у відповідача, суд визнає доведеною та не спростованню. Наведене не відповідає умовам зобов`язань, що виникли між сторонами, адже, здійснюючи повну оплату товару палива у талонах, сторона (позивач) розраховувала на відпуск відповідного пального на відповідних АЗС, обов`язок забезпечення здійснення якого належить відповідачу.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено в ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Як встановлено судом вище, та не спростовано відповідачем, із претензій позивача вбачаєтеся, що позивач вимагав у відповідача усунення недоліків щодо отримання палива, а також повернення суми попередньої оплати - 66 646,20 грн., що не заперечено та не спростовано відповідачем.

Суд звертає увагу, що кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 Цивільного кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини, не спростовані відповідачем, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог і наявність у позивача права на отримання від відповідача грошових коштів у розмірі вартості товару, який з незалежних від позивача причин не міг бути отриманий згідно з умовами договору на АЗС. Відтак, позовні вимоги щодо стягнення 66 646,20 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, позивач нараховує 4 665,23 грн. штрафу у розмірі 7%, 66,65 грн. штрафу у розмірі 0,1 %.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару учасник сплачує замовнику штрафні санкції на вимогу останнього у розмірі 0,1 % вартості товару, щодо якої мало місце прострочення поставки, крім цього за прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково 7% вартості непоставленого товару, а у разі здійснення попередньої оплати учаснику, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції. за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф 7 відсотків від вказаної вартості товару.

Як зазначалося вище, позивачу мали бути передані талони, які уже на час передачі мали бути забезпечені узгодженою кількістю палива, доступного для фактичного отримання позивачем при пред`явленні талонів на АЗС. Талони передані позивачу 11.05.2021, коли сторонами підписано видаткову накладну та акт приймання-передачі талонів. Та як виявилось, такі не були забезпечені достатньою кількістю палива, доступного для обміну позивачем. Як вбачається із претензій позивача за період липня серпня 2021, у визначені договором строки фактичної поставки товару (передача товару здійснюється на АЗС шляхом заправки автотранспорту при пред`явленні довіреними особами замовника талонів) позивач з незалежних від нього обставин не зміг здійснити заправку автомобілів на АЗС, що також не заперечено та не спростовано відповідачем. Ні обміну карток, ні поставки додаткових карток чи повернення коштів (передоплати по невикористаних картках) відповідачем не було вчинено. Тому з серпня 2021, як обґрунтовано вказує позивач, відповідач вважається таким, що прострочив виконання своїх обов`язків. Станом на серпень 2021, як і на час звернення з позовом до суду та на час постановлення рішення, у позивача залишились талони, загальною вартістю 66 646,20 грн., які неможливо обміняти на АЗС, про що відповідач обізнаний. Тому позивач має право на стягнення штрафних санкцій, узгоджених договором. Так, штраф у розмірі 0,1 % від 66 646,20 грн. порахований позивачем правильно і такий становить 66,65 грн. Штраф за інший вид порушення зобов`язання - прострочення понад 30 днів також визначений позивачем правильно та становить 4 665,23 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення збитків у розмірі 7 444,80 грн., позивач стверджує, що за придбання палива у іншого контрагента 13.09.2021 на загальну суму 49 790,40 грн. фактично здійснено переплату на 7 444,80 грн. через різницю в ціні (4,23 грн.), по якій здійснено закупівлю палива у Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Сейл». Позивачем придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Сейл» 1 760 літрів дизельного палива по ціні 28,29 грн., тоді як у відповідача позивач придавав товар, вартістю 24,06 грн. за 1 літр., що відображено у звіті про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель від 13.09.2021. Внаслідок наведеного позивачем понесено реальні збитки витрати, необхідні для відновлення свого порушеного права.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень частини першої статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

Як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21.04.2021 у справі № 913/335/20, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

У розумінні наведених положень особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях немає вини у заподіянні збитків.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі. Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 ГПК України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Аналізуючи фактичні обставини, враховуючи встановлені вище обставини щодо порушення відповідачем договірних зобов`язань, а саме стосовно передачі позивачу товару в талонах, які мали бути належним чином забезпечені паливом та готовими до обміну на АЗС, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача. Внаслідок таких дій та подальшої бездіяльності відповідача, що проявилась у відсутності обміну чи забезпечення талонів необхідною кількістю палива, позивач змушений був вжити додаткових заходів укладення правочину щодо закупівлі дизельного палива в іншого постачальника. А внаслідок таких дизельне паливо закуплено по вищій ціні, на 4,23 грн. Тобто, протиправна поведінка відповідача спричинила настання у позивача реальних збитків в сумі 7 444,80 грн. (1 760 л * 4,23 грн.). Відповідачем не стверджується та не доводиться відсутність вини у ситуації, що виникла.

Враховуючи наведене, суд вважає вимогу в частині стягнення суми реальних збитків також обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про розірвання договору № 29 від 30.04.2021, суд зазначає, що така задоволенню не підлягає. Так, позивач вважає, що оскільки відповідач допустив істотне порушення умов договору, то такий підлягає розірванню.

Ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до п. 6.2.1 договору позивачу надано право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань учасником, повідомивши про це його у строк 14 календарних днів до дати розірвання. Як встановлено вище, 08.09.2021 відповідачу надіслано повідомлення про розірвання договору з 30.09.2021. Тобто, позивач реалізував своє право на одностороннє розірвання договору, проте, відповідь відповідача на таку заяву відсутня, що відповідно до зазначених вище нормативних положень має наслідком пред`явлення позивачем вимоги про розірвання договору в судовому порядку.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом вище встановлено, що відповідачем неналежним чином виконано договірні зобов`язання, оскільки продано позивачу талони на пальне, які неможливо отоварити на АЗС. Наведене не відповідає меті укладеного договору та порушує інтереси позивача, адже покупець по договору не мав реальної можливості упродовж тривалого часу придбати пальне по талонах, які вже оплатив відповідачу. Більше того, через неналежне виконання відповідачем умов договору позивач поніс реальні збитки.

Проте, суд звертає увагу, що відповідно до п. 10.1 договору № 29 він діє до 31.12.2021 року. Тобто, дата, визначена договором як строк його дії, настала. Так, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України. Проте поняття «строк дії договору» та «строк виконання зобов`язання» не є тотожними. Беручи до уваги закінчення строку дії договору, суд зазначає про припинення договору № 29 з підстав закінчення строку його дії і неможливість його дострокового розірвання. Суд звертає увагу, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), про що зазначає Верховний Суд у постановах від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 № 910/16750/18.

Враховуючи наведене, суд зазначає про безпідставність такої позовної вимоги. Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Суд звертає увагу, що позивачем сплачено 4 758,00 грн. судового збору, проте, за позовні вимоги майнового та немайнового характеру підлягав судовий збір у розмірі 4 540,00 грн. (2 270,00 *2). Враховуючи задоволення лише позовних вимог майнового характеру, відшкодуванню відповідачем підлягає судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн., суд зазначає таке.

Так, відповідно до договору про надання юридичних послуг від 16.09.2021, укладеного позивачем із Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичне бюро Миколаєнка» ціна договору становить 16 000,00 грн. і складається з вартості наданих виконавцем послуг в межах 5 год роботи юриста.

16.09.2021 сторонами договору підписано акт № 1 надання юридичних послуг про те, що виконавець надав юридичні послуги зі складання проектів листів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» і юридичної особи власника АЗС «Мотто», які передбачені договором про надання юридичних послуг від 16.09.2021, а замовник отримав ці юридичні послуги. Затрати часу становлять 2 години при ціні 3 200,00 грн. Вартість юридичних послуг становить 6 400,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до обставин справи після 16.09.2021 (з моменту укладення договору про надання правової допомоги) позивачем надіслано лише один лист - від 20.10.2021 до керівника АЗС «Мотто». Вчинення інших дій щодо складення листів у цей період матеріалами справи не підтверджено. Тому витрати в розмірі 6 400,00 грн. за складення проекту одного листа, на що затрачено 2 години, суд вважає не обґрунтованими. Тому суд вважає за доцільне зменшити вартість таких послуг наполовину.

19.11.2021 сторонами договору про надання правової допомоги підписано акт № 2 надання юридичних послуг, відповідно до якого виконавець надав такі послуги: склав проект позовної заяви до Господарського суду Київської області. затрати часу 3 години при ціні 3 200,00 грн. Вартість юридичних послуг становить 9 600,00 грн.

Розглядаючи клопотання позивача про відшкодування йому витрат, суд враховує положення ч. ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що відповідач не подав заперечень стосовно заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (п. 28 постанови).

Разом з тим, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Крім цього, як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналізуючи розмір витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування позивачем у даній справі, з урахуванням наведених критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та у співвідношенні зі здійсненим адвокатом позивача обсягом і видами правової допомоги, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, а також з урахуванням наведених вище судом зауважень стосовно об`єму послуг, визначених в акті від 16.09.2021, суд доходить висновку, що обґрунтованими є судові витрати на правову допомогу у розмірі 12 800,00 грн. Суд вважає, що задоволення заяви у повному обсязі за обставин розгляду даної справи становитиме надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Крім цього, суд зазначає, що враховуючи часткове задоволення повних вимог (в частині майнових вимог), судові витрати в цілому також покладаються на сторони пропорційно. Відповідно, витрати на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача, становлять 6 400,00 грн.

Суд звертає увагу, що заявником не подано доказів фактичного понесення заявлених до стягнення витрат у спосіб їх сплати адвокату в повному обсязі. Проте, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену в постанові від 03.10.19 у справі № 922/445/19, про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» (ідентифікаційний код юридичної особи 39046990, 79044, Львівська обл., місто Львів, вулиця Єфремова, будинок 84, квартира 1Б) на користь Комунального підприємства «Житлово-побутове підприємство виконавчого комітету Березанської міської ради» (ідентифікаційний код юридичної особи 03562810, 07541, Київська обл., місто Березань, вулиця Шевченків Шлях, будинок 129) 66 646,20 грн. основного боргу, 4 731,88 грн. штрафу, 7 444,80 грн. збитків, 2 270,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору, 6 400,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3.У задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 31.03.2022.

Суддя Матвіїв Р.І.