Рішення

від 23.03.2022 по справі 914/4103/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2022 Справа № 914/4103/21

За позовною заявою: Приватного підприємства Беркут, м.Львів

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів

про: стягнення 39283,96грн заборгованості

Суддя У.І.Ділай

Секретар О.Старостенко

За участю представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2021, справу №14/4103/21 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 31.12.2021 позов залишено без руху.

26.01.2022 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 31.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 17.02.2022.

16.02.2022 від відповідача до суду надійшов відзив.

Ухвалою від 17.02.2022 судове засідання на 24.03.2022.

Представник позивача в судове засідання 24.03.2022 не з`явився, однак направив заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 24370,32грн інфляційних втрат за період з квітня 2017 року до листопада 2021 року та 5152,14грн 3% річних за період з 12.03.2017 до 07.12.2021.

Відповідач в судове засідання 24.03.2022 явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив.

Щодо заяви про зменшення позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, зокрема, до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.118 ГПК України).

Так, ухвалою від 31.01.2022 провадження у цій справі відкрито за правилами спрощеного позовного та судове засідання призначено на 17.02.2022. Заява про зменшення позовних вимог подана 24.03.2022, тобто після встановлених процесуальних строків, передбачених ст. 46 ГПК України. Відтак зазначена заява підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершується 31.03.2022. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Між позивачем та Львівського управління начальника робіт укладено Договір на поставку матеріалів №03/09/14 від 03.09.2014.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16 травня 2016 року у справі № 914/750/16 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Львівського управління начальника робіт на користь Приватного підприємства «Беркут» 36212,82 грн боргу, 1755,15 грн 3% річних, 19917,02 грн інфляційних втрат, 5406,12 грн пені та 1378,00 грн. судового збору.

У апеляційному порядку зазначене рішення суду не оскаржено та набрало законної сили 30.05.2016.

31.05.2016 на примусове виконання рішення видано наказ.

Ухвалою від 27.10.2021 задоволено заяву ПП «Беркут». Видано дублікат наказу Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16. Поновлено строк для пред`явлення наказу Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16 до виконання. Замінено боржника Львівське управління начальника робіт, його правонаступником Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова у наказі Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16.

Як зазначено в позові судове рішення від 16 травня 2016 року у справі № 914/750/16 виконано 08.12.2021 Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не своєчасно сплатив ПП «Беркут» борг, встановлений судовим рішенням, відтак позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 33280,57грн інфляційних втрат у період часу з червня 2016 року до листопада 2021 року та 6003,39грн 3% річних за користування грошовими коштами у період часу з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши таке.

Про зазначений борг відповідачу стало відомо лише на підставі ухвали Господарського суду Львівської області по справі № 914/750/16 за позовом ПП «Беркут» про заміну сторони правонаступником, поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання та видачу дубліката наказу у справі № 914/750/16.

На виконання ухвали господарського суду Львівської області по справі №914/750/16 від 27.10.2021 відповідач в межах бюджетного фінансування суму боргу в повному об`ємі оплатив.

Таким чином відповідач вважає, що відсутній факт прострочення виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора, оскільки своєчасно оплачено суму боргу відповідно до ухвали господарського суду Львівської області по справі № 914/750/16 від 27.10.2021 та відсутні будь-які факти порушення прав та законних інтересів ПП «Беркут».

Також відповідач просив застосувати позовну давність.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Факт порушення відповідачем умов договору в частині несвоєчасної оплати 36212,82 грн боргу за поставлений товар встановлено рішенням Господарського суду Львівської області у справі від 16 травня 2016 року у справі № 914/750/16, яке в апеляційному порядку не оскаржено та набрало законної сили 30.05.2016.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання за договором поставку матеріалів №03/09/14 від 03.09.2014 виконав несвоєчасно, лише після звернення позивача до суду та винесення судових рішень.

Покликання відповідача про відсутність факту прострочення виконання грошового зобов`язання у зв`язку із оплатою суми боргу відповідно до ухвали від 27.10.2021 у справі №914/750/16 судом відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Львівське управління начальника робіт припинено з 19.01.2021, підстава припинення рішення щодо реорганізації. Правонаступником є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (ідентифікаційний код 07638027).

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. (частина 1 статті 104 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Частинами 3, 5, 6 статті 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може ставити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЦК України, після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Рішення Господарського суду Львівської області від 16 травня 2016 року у справі № 914/750/16 прийнято до припинення первісного боржника (Львівського управління начальника робіт), відтак зобов`язання за вказаним судовим рішення мало бути включено до передавального акту. У матеріалах справи відсутні відомості про відповідні обставини затвердження/незатвердження передавального акту Львівського управління начальника робіт його правонаступнику. Відтак, заперечення відповідача як правонаступника є безпідставними та не підтверджені належними доказами.

Відповідно до положень статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 N 14 кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Оскільки про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми наявні судові рішення, які набрали законної сили, відтак позивач вправі звертатись за захистом майнового права та інтересу шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати до повної оплати заборгованості.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами відповідач повністю оплатив заборгованість за судовим рішенням 08 грудня 2021 року. Позивач провів нарахування за період часу з червня 2016 року до листопада 2021 року в розмірі 33280,57грн інфляційних втрат та за період часу з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року у розмірі 6003,39грн 3% річних за користування грошовими коштами.

Щодо заявленого строку позовної давності суд зазначає таке.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто, після виникнення права на захист (охоронного).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.02.2017 у справі №6-17цс17.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що позовна заява подана 30 грудня 2021 року. Оплата відповідачем здійснена 08.12.2021. Позивач провів нарахування за період часу з червня 2016 року до листопада 2021 року в розмірі 33280,57грн інфляційних втрат та за період часу з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року у розмірі 6003,39грн 3% річних за користування грошовими коштами.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Позивачу відомо про обставини, які покладені в основу підстав позову щонайменше з травня 2016 року.

У відзиві відповідач просив застосувати позовну давність для вирішення цієї справи.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такий правовий висновок зазначений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі N 127/15672/16-ц.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час і на момент пред`явлення цього позову до суду.

Зважаючи на заявлену позовну давність та заявлені вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат з червня 2016 року до листопада 2021 року та 3% річних за період часу з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року, суд звертає увагу, що обраний період не відповідає правовим приписам. Так, відповідно до правового висновку зазначеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі N 127/15672/16-ц про обмеження останніми трьома роками, які передували подачі такого позову та п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, позивач мав право звернутися із позовом до суду з 30.12.2017. До такого висновку Господарський суд Львівської області прийшов, зважаючи на дату звернення із позовом до суду 30.12.2021, від якої слід відняти три роки (ст. 257 ЦК України) та необхідно врахувати карантин, у зв`язку із запровадженням якого строк позовної давності на період з 30.12.2017 продовжився.

За вказаних обставин, Господарський суд Львівської області самостійно здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 30.12.2017 та закінчуючи 07.12.2021, відповідно до якого з відповідача підлягає до стягнення 17486,80грн інфляційних втрат та 4280,06грн 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (79007, м.Львів, вул.Батуринська, 2; ідентифікаційний код 07638027) на користь Приватного підприємства Беркут (79066, м.Львів, вул.Драгана, 30/42, ідентифікаційний код 23267591) 17486,80грн інфляційних втрат, 4280,06грн 3% річних та 1257,79 грн судового збору.

3.У задоволенні решти вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 30.03.2022.

Суддя Ділай У.І.