Постанова

від 26.06.2022 по справі 914/4103/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2022 р. Справа № 914/4103/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.

Суддів:Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства Беркут, б/н від 25 квітня 2022 року (з урахуванням клопотання про усунення недоліків, б/н від 18 травня 2022 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2022 року (підписане 30.03.2022), суддя Ділай У.І.

у справі №914/4103/21

за позовом Приватного підприємства Беркут, м. Львів

до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів

про стягнення 39 283,96 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

30.12.2021 року Приватне підприємство Беркут звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про стягнення 33 280,57 грн. інфляційних втрат та 6 003,39 грн. 3 % річних за період з 30.05.2016 по 07.12.2021 включно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 16 травня 2016 року у справі № 914/750/16 позовні вимоги Приватного підприємства «Беркут» до Львівського управління начальника робіт про стягнення боргу, 3 % річних, пені та інфляційних втрат за договором на поставку матеріалів № 03/09/14 від 03.09.2014 задоволено повністю. Стягнуто з Львівського управління начальника робіт на користь Приватного підприємства «Беркут» - 36 212,82 грн. боргу, 1 755,15 грн. 3% річних, 19 917,02 грн. інфляційних втрат, 5 406,12 грн. пені та 1 378,00 грн. судового збору. Ухвалою від 27.10.2021 задоволено заяву ПП «Беркут». Видано дублікат наказу Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16. Поновлено строк для пред`явлення наказу Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16 до виконання. Замінено боржника Львівське управління начальника робіт, його правонаступником Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова у наказі Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16. Дане судове рішення виконано 08.12.2021 КЕВ м. Львова, у зв`язку з чим, як наслідок за порушення строків погашення боргу ПП «Беркут» нарахував 3 % річних за період з 30.05.2016 по 07.12.2021 (включно) та інфляційні втрати за період з 01.06.2016 по 30.11.2021 (включно), які не були предметом розгляду у справі № 914/750/16.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 року у справі №914/4103/21 (суддя У.І. Ділай) позов задоволено частково. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на користь Приватного підприємства Беркут 17 486,80 грн. інфляційних втрат, 4 280,06 грн. 3% річних та 1 257,79 грн. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено (а.с. 59-66).

Рішення суду мотивоване тим, що факт порушення відповідачем умов договору на поставку матеріалів №03/09/14 від 03.09.2014 в частині несвоєчасної оплати 36 212,82 грн. боргу за поставлений товар встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2016 року у справі № 914/750/16, яке в апеляційному порядку не оскаржено та набрало законної сили 30.05.2016. Відповідач свої зобов`язання за договором виконав несвоєчасно, лише після звернення позивача до суду та винесення судових рішень. Оскільки, про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми наявні судові рішення, які набрали законної сили, відтак суд дійшов висновку, що позивач вправі звертатись за захистом майнового права та інтересу шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до повної оплати заборгованості.

Щодо заявленого відповідачем строку позовної давності та заявленої вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат з червня 2016 року по листопад 2021 року та 3% річних за період з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року суд вказав, що позивач мав право звернутися із позовом до суду з 30.12.2017, зважаючи на дату звернення із позовом до суду 30.12.2021, від якої слід відняти три роки (ст. 257 ЦК України) та необхідно врахувати карантин, у зв`язку із запровадженням якого строк позовної давності на період з 30.12.2017 продовжився. Відтак, суд першої інстанції самостійно здійснивши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 30.12.2017 та закінчуючи 07.12.2021 дійшов висновку, що з відповідача підлягає до стягнення 17 486,80 грн. інфляційних втрат та 4 280,06 грн. 3% річних, в задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ПП «Беркут» подало апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних та вважає, що право позивача на стягнення індексу інфляції за період з квітня 2017 року до листопада 2021 та 3 % річних за період з 12.03.2017 по 07.12.2021 випливає із строку позовної давності за ст. 257 ЦК України, а строк позовної давності продовжений на строк дії карантину, а тому скаржник вважає, що позивач має право на стягнення індексу інфляції та 3 % річних за період, на який продовжено строк позовної давності. На переконання скаржника суд першої інстанції в оскаржуваній частині рішення не надав належної оцінки наявним у справі доказам та фактичним обставинам справи, що мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, допустив неповноту в з`ясуванні таких обставин та не застосував правильно норми матеріального права і порушив норми процесуального права. Зокрема зазначає, що п. 12 «Прикінцевих та Перехідних положень» ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З врахуванням того, що карантин на території України встановлено з 12.03.2020, тобто до закінчення строку позовної давності, то звернення до суду з позовом під час дії карантину, з урахуванням приписів п.12 «Прикінцевих та Перехідних положень» ЦК України, необхідно розцінювати як звернення в межах строку позовної давності. З огляду на наведене позивач зменшив розмір позовних вимог та здійснив розрахунок інфляційних втрат за період з квітня 2017 року по листопад 2021 року включно, врахувавши при цьому: суму основного боргу - 36 212,82 грн. та інфляційні втрати 19 917,02 грн., стягнуті згідно з рішенням суду у справі №914/750/16. Згідно з розрахунком ПП «Беркут», наведеним у поданій до суду першої інстанції заяві про зменшення позовних вимог, яка була залишена судом першої інстанції без розгляду, загальна сума інфляційних втрат які підлягають стягненню за період з квітня 2017 року по 30 листопада 2021 року включно становить 24 370,32 грн. Що стосується нарахування 3 % річних, то оскільки 3 % річних не входить до складу основного грошового зобов`язання, з врахуванням встановлення карантину на території України з 12.03.2020р., а також продовження строків, зокрема, визначених сг. 257 ЦК України, на строк дії такого карантину, то позивачем здійснено розрахунок 3 % річних за період з 12.03.2017 по 07.12.2021 включно, виключно лише на суму основного боргу - 36 212,82 грн., стягнуту згідно з рішенням суду у справі №914/750/16. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 у справі № 914/4103/21 в частині відмовлених позовних вимог, в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з КЕВ м. Львова на користь ПП «Беркут» 24 370,32 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2017 року по листопад 2021 року та 5 152,14 грн. 3 % річних за період з 12.03.2017 по 07.12.2021 включно.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Апеляційне провадження у справі

Згідно з ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 року, від 13.06.2022 року відкрито апеляційне провадження у справі № 914/4103/21 та ухвалено здійснити перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2016 року у справі № 914/750/16 позовні вимоги Приватного підприємства «Беркут» до Львівського управління начальника робіт про стягнення боргу, 3 % річних, пені та інфляційних втрат за договором на поставку матеріалів № 03/09/14 від 03.09.2014 задоволено повністю. Стягнуто з Львівського управління начальника робіт на користь Приватного підприємства «Беркут» - 36 212,82 грн. боргу, 1 755,15 грн. 3% річних, 19 917,02 грн. інфляційних втрат, 5 406,12 грн. пені та 1 378,00 грн. судового збору (а.с. 8-9). В апеляційному порядку зазначене рішення суду не оскаржено та набрало законної сили 30.05.2016. 31.05.2016 на примусове виконання рішення видано наказ.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.10.2021 задоволено заяву ПП «Беркут» про заміну сторони правонаступником, поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання та видачу дубліката наказу у справі № 914/750/16. Видано дублікат наказу Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16. Поновлено строк для пред`явлення наказу Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16 до виконання. Замінено боржника Львівське управління начальника робіт, його правонаступником Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова у наказі Господарського суду Львівської області від 31.05.2016 у справі № 914/750/16 (а.с. 10-11).

Як зазначає позивач у позовній заяві, судове рішення від 16.05.2016 року у справі № 914/750/16 виконано Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова 08.12.2021. Внаслідок того, що відповідач не своєчасно сплатив ПП «Беркут» борг, встановлений судовим рішенням у справі № 914/750/16, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 33 280,57 грн. інфляційних втрат за період з червня 2016 року по листопад 2021 року та 6 003,39 грн. 3% річних за користування грошовими коштами у період з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Факт порушення відповідачем умов договору на поставку матеріалів №03/09/14 від 03.09.2014 в частині несвоєчасної оплати 36 212,82 грн. боргу за поставлений товар встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2016 року у справі № 914/750/16, яке набрало законної сили 30.05.2016.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 1291 та ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання на всій території України.

За приписами статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми наявні судові рішення, які набрали законної сили, відтак позивач вправі звертатись за захистом майнового права та інтересу шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати до повної оплати заборгованості.

Як встановлено судом, відповідач 08 грудня 2021 року повністю оплатив заборгованість за судовим рішенням у справі № 914/750/16. Позивач провів нарахування інфляційних втрат за період з червня 2016 року по листопад 2021 року в розмірі 33 280,57грн. та 3 % річних за період з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року в розмірі 6 003,39 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у поданому до Господарського суду Львівської області відзиві на позовну заяву просив застосувати позовну давність при вирішенні даної справи та відмовити в позові ПП «Беркут» (а.с. 37).

Приписами статті 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як вбачається зі штампу реєстрації вхідної кореспонденції Господарського суду Львівської області позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 30.12.2021, водночас оплата відповідачем заборгованості здійснена 08.12.2021. Згідно поданого розрахунку позивач провів нарахування інфляційних втрат в розмірі 33 280,57 грн. за період з червня 2016 року по листопад 2021 року та 3 % річних за користування грошовими коштами в розмірі 6 003,39 грн. за період з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року (а.с.5-6).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, відповідно до п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час і на момент пред`явлення цього позову до суду.

Зважаючи на заявлену позовну давність та заявлені вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат з червня 2016 року по листопад 2021 року та 3% річних за період часу з 30 травня 2016 року по 07 грудня 2021 року, колегія суддів вважає підставним висновок місцевого господарського суду, що обраний позивачем період не відповідає вищенаведеним правовим приписам про обмеження останніми трьома роками, які передували подачі такого позову та п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. З огляду на наведене доводи скаржника в цій частині є безпідставними.

Відтак, суд першої інстанції самостійно здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 30.12.2017 та закінчуючи 07.12.2021, відповідно до якого з відповідача підлягає до стягнення 17 486,80 грн. інфляційних втрат та 4 280,06 грн. 3% річних.

Суд апеляційної інстанції перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку сум інфляційних втрат та 3% річних вважає його арифметично вірним.

Отже, суд першої інстанції законно і обгрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 17 486,80 грн. та 4 280,06 грн. 3 % річних нарахованих за період з 30.12.2017 та закінчуючи 07.12.2021.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 у справі №914/4103/21.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Згідно з ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 8, 86, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Беркут, б/н від 25 квітня 2022 року залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 року у справі № 914/4103/21 без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

СуддяБойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.