Постанова

від 27.03.2022 по справі 465/4649/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/4649/20 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/811/2785/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

з участю: представника ЛКП «Львівелектротранс» - Бегея І.М.,

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 02 липня 2021 року, -

ВСТАНОВИВ:

у березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про визнання протиправною та скасування постанови Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про закінчення виконавчого провадження № 64561489 від 01 березня 2021 року.

В обгрунтування скарги покликається на те, що 17 лютого 2021 року Франківським відділом державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за її заявою відкрито виконавче провадження № 64561489 з виконання виконавчого листа № 465/4649/20, виданого Франківським районним судом м. Львова 25 січня 2021 року. Постановою державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 01 березня 2021 року закрито виконавче провадження № 64561489. На її думку державний виконавець протиправно закрив виконавче провадження без фактичного виконання рішення суду та перевірки допуску працівника до робочого місця, оскільки її не було поновлено в штаті підприємства на посаді, з якої її було скорочено. Зазначає, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним, якщо боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та фактичного допуску працівника до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Вказує, що її фактично не поновлено на посаді за рішенням суду, а поновлено поза штатом на посаді, якої не існує, що не є належним виконанням рішення суду та свідчить, на її думку, про відсутність поновлення працівника на посаді. Вважає, що державний виконавець не здійснив належну перевірку виконання боржником рішення суду, що фактично призвело до недопущення її до виконання службових обов`язків. З наведених підстав просить визнати протиправною та скасувати постанову Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про закінчення виконавчого провадження № 64561489 від 01 березня 2021 року.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02 липня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про закінчення виконавчого провадження № 64561489 від 01 березня 2021 року.

Ухвалу суду оскаржило Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс», в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що наказом Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» № 311 від 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 поновлено на посаді «інженера» у структурному підрозділі «Загальне керівництво ТР» тролейбусного депо Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», тобто на посаді, яку вона займала до моменту її звільнення.

Зазначає, що табелем обліку робочого часу підтверджується, що, починаючи з 28 грудня 2020 року скаржник фактично приступила до виконання своїх обов`язків на вищезазначеній посаді. Вказує, що посади «інженер загального керівництва виробництвом ТР» на підприємстві ніколи не було і не могло бути, оскільки такої посади немає у класифікаторі професій Національного класифікатора України, затвердженому наказом Держспоживстандаррту України від 28 липня 2010 року № 327, який є обов`язковим для застосування усіма роботодавцями. Вважає, що невнесення в штатний розпис після поновлення скаржника на посаді не призвело до порушення її особистих прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах за трудовим договором, їй виплачується заробітна плата у розмірі, який відповідає розміру заробітної плати, визначеної штатним розписом для працівника, з відповідними доплатами. Наголошує, що внесення змін у штатний розпис підприємства не є компетенцією суду. Звертає увагу, що ЛКП «Львівелектротранс» видало наказ про поновлення на роботі та внесено відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 , відтак рішення суду є виконаним, а скарга є безпідставною. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ЛКП «Львівелектротранс» Бегея І.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку , передбаченому законом.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (ч.5 ст.74).

У відповідності до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24.12.2020 року по справі № 465/4649/20 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Львівського комунального підприємства Львівелектротранс №538-П від 18.05.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера загального керівництва виробництвом ТР.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера загального керівництва виробництвом ТР Львівського комунального підприємства Львівелектротранс з 19.05.2020 року.

Стягнуто з Львівського комунального підприємства Львівелектротранс на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.05.2020 року по 24.12.2020 року в розмірі 169 586(сто шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) гривень 56 копійок (сума визначена без врахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

17.02.2021 року державним виконавцем Франківського ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Романяк Н.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №464/4649/20, виданого 25.01.2021 року Франківським районним судом м. Львова про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера загального керівництва виробництвом ТР ЛКП «Львівелектротранс» з 19.05.2020 року, та зобов`язано боржника ЛКП «Львівелектротранс» виконати судове рішення негайно.

Оскаржуваною постановою державного виконавця Франківського ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Романяк Н.О. про закінчення виконавчого провадження від 01.03.2021 року, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №464/4649/20, виданого 25.01.2021 року Франківським районним судом м. Львова про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера загального керівництва виробництвом ТР ЛКП «Львівелектротранс» з 19.05.2020 року, закінчене.

Підставою для закінчення виконавчого провадження зазначено заяву ЛКП «Львівелектротранс» №2123 від 24.02.2021 року про виконання виконавчого листа №465/4649/20 від 25.01.2021 року, виданого Франківським районним судом м. Львова в частині, що підлягає негайному виконанню, а саме, поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера загального керівництва виробництвом ТР ЛКП «Львівелектротранс» з 19.05.2020 року, а також наказ № 311 від 28.12.2020 року, виданий ЛКП «Львівелектротранс» про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера загального керівництва виробництвом ТР ЛКП «Львівелектротранс» з 19.05.2020 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що наказом директора ЛКП «Львівелектротранс» від 28 грудня 2020 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », виданого на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 24.12.2020 року, скасовано наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 18.05.2020 року №538-п; поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера загального керівництва ТР з 19.05.2020 року; зобов`язано головного бухгалтера виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за один місяць; зобов`язано начальника відділу кадрів внести запис про поновлення на роботі до трудової книжки ОСОБА_1 , внести зміни до особової картки та особової справи ОСОБА_1 .

З копії трудової книжки вбачається внесення 28.12.2020 року запису за №20 в трудову книжку, згідно з яким «запис за №19 вважати недійсним, поновлена на попередній посаді», запис внесено на підставі наказу №311 від 28.12.2020 року.

З врахуванням вищенаведеного, державний виконавець, з врахуванням положень ч.2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», вірно вважав наявними всі підстави для закінчення виконавчого провадження про поновлення ОСОБА_4 на посаді.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»). Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно п.1, 2, 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії».

Вважаючи оскаржувану постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження протиправною, такою, що підлягає скасуванню, скаржник покликається на те, що рішення Франківського районного суду м. Львова про поновлення ОСОБА_1 на посаді державним виконавцем фактично не виконане, оскільки ОСОБА_1 поновлена на посаді, яка є позаштатною.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року (справа №702/725/17, провадження №61-12857св18) зазначив, що « КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків».

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, провадження № 61-39740св18.

Судом встановлено, і цього не заперечував в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 , що ОСОБА_1 була допущена роботодавцем до роботи, який забезпечив її робочим місцем, забезпечив їй належні умови праці, за яких ОСОБА_1 мала можливість виконувати покладені на неї трудові обов`язки, що мали місце до її звільнення, і отримувала заробітну плату, яка визначена для працівників, зайнятих на рівнозначній посаді.

Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України позивач на надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження отримання нею заробітної плати меншого розміру, ніж інші працівники, зайняті на рівнозначній посаді, зменшення розміру заробітної плати, яку вона отримувала до звільнення, погіршення її трудових та соціальних прав, її матеріального забезпечення, неотримання нею соціальних пільг та гарантій.

Крім цього, безспірно встановлено, що поновлення ОСОБА_1 на позаштатну посаду, як про це зазначає скаржник, жодним чином не впливає на розмір її посадового окладу, і не відрізняється від посадового окладу інших працівників, зайнятих на аналогічній посаді.

На думку колегії суддів ОСОБА_1 була фактично допущена до роботи, до виконання попередніх обов`язків з наданням відповідного робочого місця, збереження заробітної плати, створення належних умов праці, які були до її незаконного звільнення, для виконання нею функціональних обов`язків, що є обов`язком роботодавця при поновленні незаконно звільненого працівника.

Такий висновок суду апеляційної інстанції скаржником не спростовано належними та допустимими доказами, що є його обов`язком відповідно до положень ст. 81 ЦПК України.

За вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що державний виконавець дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про виконання ЛКП «Львівелектротранс» рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді та про прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження.

Беручи до уваги наказ директора ЛКП «Львівелектротранс» від 28.12.2020 року №311 про поновлення на роботі ОСОБА_1 , з огляду на те, що ОСОБА_1 була фактично допущена до роботи, до виконання попередніх обов`язків з наданням відповідного робочого місця, зі збереженням заробітної плати, створенням належних умов праці, які були до її незаконного звільнення, що свідчить про виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про відсутність у державного виконавця підстав для прийняття оскаржуваної постанови про закриття виконавчого провадження, оскільки у державного виконавця були достатні підстави вважати виконаним рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера загального керівництва ТР ЛКП «Львівелектротранс».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс»- задовольнити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 02 липня 2021 року- скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні скарги ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 31.03.2022 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк