Рішення

від 08.03.2022 по справі 130/3411/21

ЖМЕРИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/130/314/2022

130/3411/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2022 р.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області,

в складі: головуючого судді Верніка В.М.

із участю - секретаря Штойко О.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Жмеринка справу за позовом адвоката Тишківського Сергія Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №6 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області про оскарження наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

03.12.2021 року адвокат Тишківський С.Л. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з цим позовом до Опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №6 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області (далі - ОЗЗСО І-ІІІ ступенів №6), за вимогами якого просив визнати незаконним та скасувати наказ директора ОЗЗСО І-ІІІ ступенів №6 від 08.11.2021 року №135-к/тр, яким відсторонено ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 року у зв`язку з відмовою або ухиленням від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до момоету усунення причин відсторонення, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 працює у ОЗЗСО І-ІІІ ступенів №6 на посаді педагога-організатора. З листопада 2021 року відповідач порушив права позивача, оскільки протиправно вимагав медичну інформація щодо її вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмежив право щодо повноцінної роботи. Так, 08.11.2021 року наказом директора ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 6 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади позивача відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби. Позивач вважає наказ директора ДНЗ ОЗЗСО І-ІІІ ступенів №6 від 08.11.2021 року

№ 135-к/тр незаконним, оскільки він порушує її конституційне право на працю, а відмова працівника від вакцинації не може вважатись порушенням трудової дисципліни і бути підставою її відсторонення.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 10.12.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.

30.12.2021 року на виконання вимог ухвали суду від 17.12.2021 року усунуто недоліки, та надано позовну заяву в новій редакції та пакет доданих до позову документів (а.с.28-39).

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.01.2022 року за наслідком усунення стороною позивача недоліків позову, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у справі; судом також відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача щодо витребування письмової інформації з Міністерства юстиції України.

Представником відповідача - Л.Бігун 20.01.2022 року (згідно дати поштового відправлення) подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Вказала, що адміністрація навчального закладу, приймаючи наказ про відсторонення від роботи позивача, діяла відповідно до вимог чинного законодавства України. На переконання відповідача, відсутні порушення трудового законодавства, належним чином та заздалегідь повідомлено працівників про необхідність вакцинації та про наслідки відмови від обов`язкової вакцинації. Тому відсторонення позивача від роботи здійснено відповідно до норм законодавства України. При цьому тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків у порядку відсторонення від роботи за своєю суттю є не дисциплінарним стягненням, а становить особливий запобіжний захід. Також зауважила, що положеннями ст.44-3 КУпАП передбачено можливість притягнення до адміністративної відповідальності керівника освітнього закладу, який не здійснив відсторонення працівника, що відмовився від вакцинації. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.47-53).

Представник позивача - адвокат Тишківський С.Л. 09.02.2022 року подав до суду відповідь на відзив, зазначивши, що постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236, на яку міститься посилання в оскаржуваному наказі відповідача, є тимчасовою, оскільки введена на певний проміжок часу, що визначений як карантин на всій території України. Підставою видання оскаржуваного наказу є встановлені Кабінетом Міністрів України тимчасові обмеження прав. Натомість право на працю, включно з правом на захист від незаконного звільнення, є прямою нормою закону, безумовним, невід`ємним правом згідно ст.43 Конституції України. Тому вказана постанова не може підміняти собою законодавче регулювання, яке передбачене нормами Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та ст.46 КЗпП України (а.с.56-58).

Представник відповідача - Л.Бігун 11.02.2022 року подала до суду заперечення на відповідь на відзив до позовної заяви. У вказаному запереченні зазначила, що обов`язок вакцинуватись від коронавірусної хвороби передбачено чинним законодавством. З переліку осіб, які підлягають вакцинації виключено працівників освітніх закладів, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Тобто, вчителі, які не мають абсолютних протипоказань щодо щеплення і не вакцинувались, повинні бути відсторонені від роботи. Керівники закладів освіти зобов`язані застосовувати саме такий захід, оскільки він прямо передбачений нормами законодавства. Відповідач діяв відповідно до норм трудового законодавства, тому підстав для задоволення позову немає (а.с.60-63).

В судове засідання сторони та їх представники не з`явились, заздалегідь подали заяви щодо розгляду справи у їх відсутність.

09.03.2022 року представник позивача - адвокатом Тишківським С.Л. подав до суду заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також зазначив про відкликання клопотання про витребування доказів. Цього ж дня позивачем ОСОБА_1 подано письмову заяву, якою вона підтримала вказане клопотання свого представника про часткову відмову від позову та повідомила, що наслідки закриття провадження в частині позовних вимог розуміє.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09.03.2022 року за клопотанням сторони позивача закрито провадження в даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд згідно ч.5 ст.279 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Вивчивши доводи сторін, викладені у позовній заяві, відзиві, відповіді на відзив, запереченні на відповідь на відзив, дослідивши надані письмові докази, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до наказу директора ОЗЗСО І-ІІІ ступенів №6 від 08.11.2021 року

№ 135-к/тр позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати до моменту усунення причин відсторонення, а саме на час відсутності щеплення проти COVID-19. Із цим наказом позивач ознайомлена 08.11.2021 року, про що свідчить її підпис (а.с.14).

Довідкою ОЗЗСО І-ІІІ ступенів №6 від 08.11.2021 року № б/н підтверджується, що заробітна плата позивача ОСОБА_1 за період з 01.05.2021 року до 31.10.2021 року становить 61527,38 грн (а.с.15).

Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони представлені із дотриманням вимог закону, не суперечать доводам позивача та ніким не оскаржуються.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України. Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Згідно ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, відповідно до ст.10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно ч.1,2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153, відповідно до ст.10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", п.8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №267, та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" .

Станом на день прийняття оспорюваного наказу до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; а також підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року №83.

Сам наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності, і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Отже, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який входить до переліку, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції Міністерства охорони здоров`я України входять повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує Міністерство охорони здоров`я України самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

Відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року №595, щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами, згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року №595, та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування стороною відповідача необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, станом на 08.11.2021 року є незаконним. Сама по собі вимога відповідача надання позивачем доказів проведення відносно неї якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є неправомірною.

Вказаний висновок суду ґрунтується та тому, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч.1,2 ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно положень ст.286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством. Тобто, вимога відповідача до позивача щодо надання конфіденційної інформації без її згоди була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем.

Положення п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, він безумовно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню судом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом п.п.1,2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в редакції станом на 09.11.2021 року) передбачено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року №2153, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Відповідно до ч.2 ст.113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Відтак пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку, з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування, Кабінет Міністрів України у вказаній постанові мав би зазначити про це.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 року № 6-р(II)/2019).

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції України, включено до розділу ІІ Конституції України і належить до основних прав і свобод людини та громадянина. За статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Зокрема, пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У п.3.2. рішення від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України « Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" Конституційний Суд України наголосив, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України; обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Конституційний Суд України констатував, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова Кабінету Міністрів України і наказ Міністерства охорони здоров`я.

Згідно ст.76 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Відповідно до п.2 ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Положеннями ч.2,3,6 ст.10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам п.1 ст.92 Конституції України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", й поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які безпосередньо передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Крім того, суд приймає до уваги, що у резолюції парламенської асамблеї Ради Європи від 27.01.2021 року "Вакцини проти COVID-19: етичні, правові і практичні питання", а саме у положеннях її пунктів 7.3.1, 7.3.2, 7.5.2, безпосередньо передбачено необхідність забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншому тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі, а також гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію; використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 08.11.2021 року №135-к/тр про її відсторонення від роботи є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивач при подачі позову, в силу п.1.ч.1.ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, пропорційно задоволеним позовним вимогам судові витрати по сплаті судового збору відповідно до п.1.ч.1 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь держави в сумі 908 грн з розрахунку ставки судового збору за вимогами немайнового характеру фізичної особи.

Враховуючи викладене, на підставі Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", керуючись ст.2, 4, 13, 19,23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273- 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задоволити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №6 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області від 08.11.2021 року №135-к/тр про відсторонення від роботи (виконання робіт) ОСОБА_1 .

Стягнути з Опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №6 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області (м.Жмеринка Вінницької області, вул. Магістральна, 21/1, код ЄДРПОУ 26244128) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Київ/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду набуває законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подано апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Вінницького апеляційного суду через Жмеринський міськрайонний суд.

Суддя Вернік В.М.