Ухвала

від 21.02.2022 по справі 189/1444/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 189/1444/20

провадження № 61-1981ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бочкарь Роман Віталійович, на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки, розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження»

(далі - ТОВ «Відродження») про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки, розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Відродження» укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає

в строкове платне користування земельну ділянку, з цільовим призначенням - для товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 6,7699 га, яка розташована на території Покровської селищної ради Дніпропетровської області. Договір укладено на термін

7 років - до 31 грудня 2025 року.

Відповідно до пункту 4.1 договору оренди земельної ділянки за кожен рік використання землі орендар нараховує орендну плату у грошовій формі в розмірі, що становить 14 850 грн, з урахуванням податків та зборів (ПДФО, військовий збір, тощо).

У 2019-2020 роках відповідач не провів розрахунок за орендну плату землі. Невиплата орендної плати протягом двох років фактично призводить до безкоштовного використання земельної ділянки, що завдає позивачу значних матеріальних труднощів, а передати іншому орендареві землю в оренду неможливо через наявність існуючого договору. Позивач неодноразово намагалася вжити заходи досудового врегулювання спірних відносин, як в усному порядку, так і в письмовому. Однак, відповідач їх проігнорував.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди земельної ділянки, станом на 16 грудня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 32 930,51 грн, з яких: прострочена заборгованість - 29 700 грн; три відсотки річних - 484,56 грн; інфляційне збільшення - 571,39 грн; пеня - 2 174,56 грн.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з ТОВ «Відродження» заборгованість зі сплати орендної плати у загальному розмірі 32 930,51 грн, а також розірвати договір оренди земельної ділянки від 27 липня 2018 року, що укладений між нею

та ТОВ «Відродження».

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 07 квітня 2021 року (у складі судді Степанової О. С.) позов

ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Відродження» на користь ОСОБА_1 три відсотки річних у сумі 412,74 грн; інфляційне збільшення - 373,48 грн; пеню - 2 013,66 грн.

У задоволення позовних вимог в частині стягнення простроченої заборгованості за орендну плату в сумі 29 700 грн та в частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року

(у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.) прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ТОВ «Відродження» в частині вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки в сумі 29 700 грн.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 07 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Відродження» про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки в сумі 29 700 грн, визнано нечинним.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Відродження» про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки в сумі 29 700 грн закрито на підставі пункту 4 частини першої

статті 255 ЦПК України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 07 квітня 2021 року в частині стягнення з ТОВ «Відродження» на користь ОСОБА_1 трьох відсотків річних в сумі 412,74 грн, інфляційного збільшення - 373,48 грн, пені - 2 013,66 грн та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки залишено без змін.

02 лютого 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Бочкарь Р. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою

на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 07 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 14 грудня 2021 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року

у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,

що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду

на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень

resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2018 року зі строком дії 7 років. Відповідно до умов договору орендна плата за кожен рік використання землі нараховується у грошовій формі у розмірі, що становить 14 850 грн.

Таким чином, ціна позову у цій справі становить 44 550 грн (14 850 грн х 3), яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 100 = 248 100 грн).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1

частини шостої статті 19 ЦПК України.

При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Разом з тим, касаційна скарга містить посилання на те, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилаючись на існування зазначених вище обставин, заявником не наведено жодних аргументів і не додано до касаційної скарги будь-яких доказів, які б підтверджували те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі, без належного обґрунтування таких обставин, не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», від 09 жовтня 2018 року, заява № 47921/08).

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб,

так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню,

у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бочкарь Роман Віталійович, на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 07 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки, розірвання договору оренди земельної ділянки, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк