Рішення

від 16.02.2022 по справі 363/4337/20

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17.02.2022 Справа № 363/4337/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гриб Л.І.,

представника позивача Грицаєнко Р.І. ,

відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

представника відповідачів ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником,

встановив:

представник позивача звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на заподіяння відповідачами, які працювали операторами заправних станцій, шкоди підприємству під час виконання трудових обов`язків у зв`язку з допущенням нестачі палива обсягом 5 255 літрів, а тому на відшкодування заподіяної підприємству шкоди, порушує питання про стягнення з відповідачів збитків у розмірі 114 033 грн. 50 коп. та судових витрат.

Відповідачі подали суду відзив на позовну заяву, в якому зазначили, що з весни 2019 року розпочався процес накопичення на підприємстві недостачі дизельного палива. Ця динаміка об`єктивно підтверджувалась щоденними звітами, що подавались ними керівництву підприємства, про що також неодноразово доводилося до відома директора підприємства Грицаєнко Р.І. та головного бухгалтера підприємства Микитчик В.І. Проте керівництво підприємства жодних дій для з`ясування дійсної причини утворення такої недостачі не вчинило. Також зазначили, що метрологічна повірка лічильників, встановлених на резервуарах №2 та №4 підприємством ніколи не проводилась. Вважали, що з позову не вбачається і в суді не встановлено, в чому виявилась їх протиправна поведінка, якому розпорядженню керівництва чи покладеному на них трудовому обов`язку вона суперечила, які винні дії чи бездіяльність ними вчинено та які б знаходилися в прямому причинному зв`язку з утвореною недостачею палива.

Представник позивача в суді просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Пояснила, що на підставі доповідної записки головного бухгалтера ТОВ «Димерське АТП» Микитчик В.І. від 29 листопада 2019 року виявлено розбіжності в залишках бухгалтерського та фактичного обліку в автозаправочних цистернах, а також припинення видачі пального в резервуарі №4, оскільки в ньому закінчилось дизельне паливо («пішло повітря», тобто дизпалива в даній цистерні немає, залишився лише «мертвий залишок», який не викачується і знаходиться нижче рівня викачувальної труби із цистерни). В ході службового розслідування з`ясувалося, що нестача в розмірі 5 255 літрів сталася з вини відповідачів. Оскільки з відповідачами підприємством укладено договори про колективну матеріальну відповідальність, тому останні мають нести матеріальну відповідальність, які під час виконання своїх трудових обов`язків не дотрималися вимог п. 4.4 посадової інструкції оператора заправної станції.

Відповідачки та їх представник в суді проти задоволення позову заперечили з підстав викладених у відзиві. Пояснили, що прийом дизельного палива у відповідні резервуари на підприємстві відбувався тільки після розпорядження директора Грицаєнка Р.І. та під його контролем. Позивачем при проведенні службового розслідування взагалі не встановлено причин з яких сталася нестача палива. З огляду на те, що в одному ввіреному відповідачам резервуарі виявлено надлишок пального, а в іншому його нестачу, обґрунтовано ставили під сумнів факт заподіяння підприємству шкоди, припустили, що позивачем використано стільки пального, скільки було поставлено, а нестача сталася у зв`язку із невірним обліком обсягу пального, коли юридичний склад правопорушення, як обов`язкова умова для накладання цивільної відповідальності за заподіяну шкоду в суді не доведено.

Заслухавши учасників процесу, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» №30-К від 23 вересня 2015 року ОСОБА_2 прийнята на роботу оператором заправної станції із строком випробування на три місяці.

Згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» №31-К від 25 вересня 2015 року ОСОБА_3 прийнята на роботу оператором заправної станції із строком випробування на три місяці.

Як вбачається з п. 3 Посадової інструкції оператора заправних станцій оператори АЗС безпосередньо підпорядковуються директору підприємства та заступнику головного бухгалтера.

Пунктом 4.4 Посадової інструкції оператора заправних станцій передбачено, що по закінченні чергування оператори АЗС зобов`язані надавати в бухгалтерію підприємства такі документи: відомість видачі пального (щоденно); денний звіт руху ПММ (щоденно); Товаро-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (при прийманні дизпалива в цей же день); зведений звіт про рух ПММ (до першого числа наступного місяця).

23 вересня 2015 року з метою збереження матеріальних цінностей автопідприємство ТОВ «Димерське АТП» в особі директора Грицаєнко Р.І., надалі «Підприємство» з одного боку, і члени колективу складу паливо-мастильних матеріалів надалі «Колектив» в особі оператора заправних колонок ОСОБА_2 уклали договір про колективну матеріальну відповідальність, згідно п. 1.1 якого колектив приймає на себе колективну повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження майна та інших цінностей переданих йому для приймання, зберігання та видачі паливо-мастильних матеріалів водіям підприємства, а керівництво Підприємства зобов`язується створити колективу умови, необхідні для належного виконання прийнятих зобов`язань згідно цього договору.

При вибутті зі складу Колективу одного із працівників, або прийняття до Колективу нових працівників договір не переоформлюється. У цьому випадку проти підпису вибулого члена Колективу зазначається дата його вибуття, а новоприйнятий працівник підписує договір і вказує дату вступу до Колективу (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.2 договору передбачено, що члени Колективу зобов`язані дбайливо ставиться до цінностей і вживати заходів для попередження збитків; у встановленому на підприємстві порядку вести облік, скласти і своєчасно надати звіт про рух та рештки цінностей; своєчасно повідомляти письмово та давати письмові пояснення керівництву Підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження цінностей.

Відповідно до п. 2.3 договору керівництво Підприємства зобов`язане створювати Колективу умови, необхідні для забезпечення повного збереження цінностей; своєчасно вжити для виявлення та усунення причин, що перешкоджають забезпеченню Колективом збереження цінностей, виявляти конкретних осіб, винних у нанесенні збитків, і притягати їх до встановленої законодавством відповідальності; знайомити Колектив з чинним законодавством стосовно матеріальної відповідальності за збитки завдані працівниками Підприємству; забезпечувати Колективу умови, необхідні для своєчасного обліку та звітності про рух та рештки переданих йому цінностей; розглядати питання про обґрунтованість вимог членів Колективу щодо проведення інвентаризації цінностей; розглядати повідомлення членів Колективу про обставини, що загрожують зберіганню цінностей, і вживати заходів для усунення цих обставин.

Приймання цінностей ведення обліку і надання звітності про рух цінностей здійснюється у встановленому порядку керівником Колективу (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.1-4.3 договору підставою для притягнення членів Колективу до солідарної матеріальної відповідальності в повному обсязі є матеріальна шкода, завдана Підприємству, що підтверджується інвентаризаційною відомістю.

Притягнення Колективу до матеріальної відповідальності проводиться керівництвом Підприємства після проведення перевірки причин утворення збитків з урахуванням письмових пояснень, наданих членами Колективу, а в необхідних випадках також висновків відповідних спеціалістів чи експертів.

Члени Колективу звільняються від відшкодування збитків якщо збитки завдані не з їх вини або якщо будуть встановлені конкретні винуватці завданих збитків.

Відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписали вказаний договір 24 та 25 вересня 2015 року та отримали його примірник.

З доповідної записки головного бухгалтера ТОВ «Димерське АТП» Микитчик В.І. від 29 листопада 2019 року виявлено виникнення розбіжностей в залишках бухгалтерського та фактичного обліку в автозаправочних цистернах та також припинення видачі пального в резервуарі №4, оскільки в ньому закінчилось дизельне паливо.

Наказом позивача №46 від 29 листопада 2019 року у зв`язку з невідповідністю даних бухгалтерського обліку по залишкам дизельного пального та фактичними залишками після викачуванням бочок в яких зберігається дизельне пальне, вирішено провести інвентаризацію паливо-мастильних матеріалів, що зберігаються на АЗС підприємства в присутності операторів АЗС ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

За результатами інвентаризації складено Акт від 30 листопада 2019 року, згідно якого на АЗВ, в присутності операторів АЗС ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проведено заміри пального в резервуарах №2 та №4 та зафіксовано показники лічильників, де виявлено недостачу в залишках пального.

До вказаного акту складено інвентаризаційний опис станом на 30 листопада 2019 року, протокол інвентаризаційної комісії від 30 листопада 2019 року та порівняльну відомість інвентаризації ПММ на складі АЗС смт Димер станом на 30 листопада 2019 року, з яких вбачається, що в резервуарі №2 наявний надлишок дизпалива в кількості 1 315 л. на суму 23779,59 грн. 59 коп., а в резервуарі №4 наявна нестача дизпалива в кількості 6 570 л. на суму 118 807,51 грн. Результат інвентаризації з урахуванням пересортиці - нестача дизпалива в кількості 5 255 л. на суму 95 027,92 грн. без ПДВ.

Сторона позивача в суді не змогла пояснити причини виникнення як надлишку так і недостачі матеріальних цінностей й виникнення вказаних розбіжностей.

Наказом позивача №47 від 29 листопада 2019 року для проведення службового розслідування щодо розгляду фактів, викладених у доповідній головного бухгалтера Микитчик В.І. від 29 листопада 2019 року, з метою об`єктивного розгляду питання утворено комісію у складі: голова комісії - заступник головного бухгалтера Міняйлова В.М., члени комісії:контролер технічного стану ТЗ Яровий В.О. та головний диспетчер Буяло Н.В.

Як вбачається із доповідних записок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 09 грудня 2019 року, з першого кварталу 2019 року за колонкою № 4 почала накопичуватися нестача нафтопродукту, що було відображено як в щоденних так і в зведеному звіті про рух ПММ. З початку 2019 року з ладу вийшов Ареомрт, яким мав би здійснюватися контроль за густотою та температурою нафтопродукту, про що неодноразово повідомлявся директор ТОВ «Димерське АТП». Дизпаливо з автоцистерн зливалося в резервуари №2 та №4 за вказівкою директора ОСОБА_1 без точних вимірів.

Актом проведення службового розслідування від 11 грудня 2019 року встановлено, що виходячи з результатів контрольного замірювання в Резервуарі №2, що показало фактичну кількість пального в розмірі 33 550 л., що суперечить даним бухгалтерського обліку, які свідчать про кількість пального в розмірі 32 235 л. Оскільки в Резервуарі №2 пальне було викачане та переміряне лінійкою, що фактично становить (+1 315 л) та результатів контрольного замірювання в Резервуарі №4, що показало фактичну кількість пального в розмірі 2 026 л., що суперечить даним бухгалтерського обліку, які свідчать про кількість пального в розмірі 8 596 л (- 6570 л). Встановлено, що фактична нестача пального на підприємстві за Резервуаром №2 та Резервуаром №4 становить 5 255 л, адже вказані резервуари скріплені між собою трубою, про що свідчить ймовірне перетікання пального з Резервуару №2 до Резервуару №4. За фактом проведеної перевірки та виявленої нестачі в розмірі 5 255 л операторів АЗС ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 зобов`язати сплатити матеріальні збитки понесені підприємством в сумі 114 033.50 грн. (сума збитків вказана згідно вартості пального по отриманим накладним від постачальника).

Наказом позивача №48 від 30 листопада 2019 року винесено догану операторам АЗС ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального.

Наказами ТОВ «Димерське АТП» №75-к та №76-К від 11 грудня 2019 року операторів заправних станцій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 11 грудня 2019 року звільнено із займаних посад за порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями у зв`язку із втратою довір`я з боку власника на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України).

Згідно з пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (які досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 135-1 КЗпП України).

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2019 року в справі №607/1508/16-ц.

У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз`яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка директор ТОВ «Димерське АТП» Грицаєнко Р.І. показав, що не може пояснити причини нестачі палива в резервуарі №4 та надлишку палива в резервуарі №2. На підприємстві є мірник на 50 літрів. На розходометрі ним під особисту відповідальність свідомо зроблено недостачу від 500 до 800 гр. на 50 літрів пального, з огляду на температурні коливання залежно від пори року. Тому на 50 літрів, що видає колонка, в бак заливається фактично 49,5 літрів пального. Розходометр знаходиться на колонці, який не обслуговувався, повірки та регламентні роботи з технічного обслуговування не здійснювалися. Коли відповідачки вперше повідомили його про наявність недостачі пального він розкопав труби та перевірив, що паливо не витікає в землю. Будь-яких порушень відповідачами їх посадової інструкції не вбачав.

Відтак, з наявних матеріалів справи та показань свідка не встановлено, які саме винні, протиправні дії вчинили відповідачі, що призвели до заподіяння шкоди, як обов`язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, прямий причинний зв`язок між такими діями і наслідками з виявлення нестачі матеріальних цінностей.

Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання щоденних звітів, в яких відображалася нестача пального, вживалися достатні заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідачів з приводу складених звітів по факту нестачі не відбиралися, службове розслідування фактично не проводилося, обставини систематичної нестачі не з`ясовувалися.

Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівникам матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2.3 договору про колективну матеріальну відповідальність, коли з показань самого директора ТОВ «Димерське АТП», результатів виникнення надлишку пального в резервуарі №2, встановлено, що облік паливно-мастильних матеріалів на підприємстві здійснювався з порушенням вимог чинного законодавства України, що не відповідав загальним принципам бухгалтерського обліку та фінансової звітності (ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З обґрунтувань позову наявний лише сам факт нестачі і наявність договору про колективну матеріальну відповідальність відповідачів, а всі інші обов`язкові обставини для доказування не доведено.

Відтак, доказів наявності протиправної поведінки відповідачів, або їх винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі палива, а також причинного зв`язку між їх винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.

Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідачів підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідачі мають нести цивільну відповідальність про відшкодуванню шкоди.

Відтак, належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов`язків суду не подано.

Таким чином суд вважає, що підстави для задоволення позову в судовому засіданні не доведено, а тому в цьому слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного і керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 04 квітня 2022 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство», код ЄДРПОУ 05538738, юридична адреса: Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Шевченка, буд. 89.

Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя